4. «В алеї нічкою літною…»

Іван Франко

В алеї нічкою літною,

Я йшов без тями, наче тінь,

Горіли зорі надо мною,

І неба темная глибінь,

Мов океан тиші, спокою,

Лилася в душу. Як же я

Ще вчора вас любив, о зорі,

Тебе, блаките! Як моя

Душа в безмірному просторі

Купалася, на ті прозорі

Луги летіла, де цвітуть

Безсмертні квіти, де гудуть

Несказанно-солодкі співи!

А нині темні і тяжкі ви

Для мене, весь ваш чар погас.

Ненавиджу я нині вас!

Ненавиджу красу, і силу,

І світло, й пісню, і життя,

Ненавиджу любов, чуття, –

Одно люблю лиш – забуття,

Спокій, безпам’ятну могилу.

В алеї нічкою літною

Я йшов без тями, наче тінь.

Поперед мене, поза мною

Снували люди. Дзінь-дзінь-дзінь!

Дзвонив біцикл. Неслися шепти

Любовних пар, далекий спів…

Та в серці мойому засів

Біль лютий, на який не вспів

Ніхто ще видумать рецепти.

Я йшов, та знав, що я – могила,

Що нерв життя у мене вмер,

Що тут, внутрі, на дні тепер

Душа моя похоронила

Всі радощі і всі страждання,

Весь спів, що вже не встане знов,

Своє найвищеє бажання,

Свою остатнюю любов.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Зів’яле листя», 1896, с. 77 – 78.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 156 – 157.