Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

18. «Душа безсмертна!»

Іван Франко

Душа безсмертна! Жить віковічно їй!

Жорстока думка, дика фантазія,

Лойоли гідна й Торквемади!

Серце холоне і тьмиться розум.

Носити вічно в серці лице твоє,

І знать, що з другим зв’язана вічно ти,

І бачить з ним тебе й томитись –

Ох, навіть рай мені пеклом стане!

Творця хвалити? За що хвалить його?

Що в моїм серці сей розпалив огонь

І в насміх призначив розлуку?

Рай показав і затріснув браму!

Та пану богу я не хочу блюзнить,

Бо пощо вірних щирі чуття дразнить?

Мов актор той, мечем махати

На паперовії страхопуди?

Я не романтик. Міфологічний дим

Давно розвіявсь із голови мені;

Мене не тішать ані страшать

Привиди давньої віри млисті.

Бо що ж є Дух той? Сам чоловік його

Создав з нічого, в кождій порі й землі

Дає йому свою подобу,

Сам собі пана й тирана творить.

Одно лиш вічне без початку й кінця,

Живе і сильне, – се є матерія:

Один атом її тривкіший,

Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве.

Безмірне море, що заповня простір,

А в тому морі вир повстає сям-там –

Се планетарная система, –

Вир той бурлить, і клекоче, й б’ється.

В тім вирі хвилі – сонце, планети є,

В них міліарди бомблів дрібних кишать,

А в кождім бомблі щось там мріє,

Міниться, піниться, пок не присне.

Се наші мрії, се наша свідомість,

Дрібненький бомблик в вирі матерії.

Та бомблі згинуть, вир утихне,

Щоб закрутиться знов десь-інде.

Безцільно, вічно круговорот отсей

Іде і йтиме; сонця, планет ряди

І інфузорії дрібненькі,

Всьому однакова тут дорога.

Лише маленькі бомблики людськії,

Що в них частинка виру відбилася,

Міркують, мучаться, бажають

Вічності море вмістити в собі.

І уявляють вічність на образ свій,

Дають свій вигляд, власну подобу їй,

А там лякаються, мов діти,

Мар, що породила їх уява.

Я не дитина, я не лякаюсь мар,

Неначе в’язень з дому тортур і кар,

Душа моя на волю рветься

В мами матерії лоні вснути.

Бажає бомблик приснути радісно,

Згасить болючу іскорку – свідомість,

З людства свойого ні пилинки

В вічність не хоче нести з собою.


Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Зів’яле листя», 1896, с. 104 – 106. Зберігся автограф (ф. 3, № 199, с. 17 – 18), писаний олівцем. Друга строфа автографа читається так:

Носити вічно в серці образ твій

І вічно знати, що ти не моя.

І згадувать тебе й шукати,

Ох, навіть рай мені пеклом стане!

Третій рядок четвертої строфи має такі розходження порівняно з основним текстом:

Немов актор, мечем махати…

Лойола Ігнатій (1491–1556) – засновник ордену єзуїтів, родом із Іспанії.

Торквемада Томас (бл. 1420–1498) – посідав найвищу владу в іспанській інквізиції. Відзначався особливою жорстокістю.

Астарта – у міфології семітських народів богиня родючості, материнства й кохання; у деяких народів богиня місяця, шлюбу, війни.

Ягве – верховне божество в іудаїзмі.

Ідеї поезії мають значну подібність до поглядів, висловлених раніше в поемі «Ex nihilo».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 171 – 173.