18. «Душа безсмертна!»
Іван Франко
Душа безсмертна! Жить віковічно їй!
Жорстока думка, дика фантазія,
Лойоли гідна й Торквемади!
Серце холоне і тьмиться розум.
Носити вічно в серці лице твоє,
І знать, що з другим зв’язана вічно ти,
І бачить з ним тебе й томитись –
Ох, навіть рай мені пеклом стане!
Творця хвалити? За що хвалить його?
Що в моїм серці сей розпалив огонь
І в насміх призначив розлуку?
Рай показав і затріснув браму!
Та пану богу я не хочу блюзнить,
Бо пощо вірних щирі чуття дразнить?
Мов актор той, мечем махати
На паперовії страхопуди?
Я не романтик. Міфологічний дим
Давно розвіявсь із голови мені;
Мене не тішать ані страшать
Привиди давньої віри млисті.
Бо що ж є Дух той? Сам чоловік його
Создав з нічого, в кождій порі й землі
Дає йому свою подобу,
Сам собі пана й тирана творить.
Одно лиш вічне без початку й кінця,
Живе і сильне, – се є матерія:
Один атом її тривкіший,
Ніж всі боги, всі Астарти й Ягве.
Безмірне море, що заповня простір,
А в тому морі вир повстає сям-там –
Се планетарная система, –
Вир той бурлить, і клекоче, й б’ється.
В тім вирі хвилі – сонце, планети є,
В них міліарди бомблів дрібних кишать,
А в кождім бомблі щось там мріє,
Міниться, піниться, пок не присне.
Се наші мрії, се наша свідомість,
Дрібненький бомблик в вирі матерії.
Та бомблі згинуть, вир утихне,
Щоб закрутиться знов десь-інде.
Безцільно, вічно круговорот отсей
Іде і йтиме; сонця, планет ряди
І інфузорії дрібненькі,
Всьому однакова тут дорога.
Лише маленькі бомблики людськії,
Що в них частинка виру відбилася,
Міркують, мучаться, бажають
Вічності море вмістити в собі.
І уявляють вічність на образ свій,
Дають свій вигляд, власну подобу їй,
А там лякаються, мов діти,
Мар, що породила їх уява.
Я не дитина, я не лякаюсь мар,
Неначе в’язень з дому тортур і кар,
Душа моя на волю рветься
В мами матерії лоні вснути.
Бажає бомблик приснути радісно,
Згасить болючу іскорку – свідомість,
З людства свойого ні пилинки
В вічність не хоче нести з собою.
Примітки
Вперше надруковано у кн.: «Зів’яле листя», 1896, с. 104 – 106. Зберігся автограф (ф. 3, № 199, с. 17 – 18), писаний олівцем. Друга строфа автографа читається так:
Носити вічно в серці образ твій
І вічно знати, що ти не моя.
І згадувать тебе й шукати,
Ох, навіть рай мені пеклом стане!
Третій рядок четвертої строфи має такі розходження порівняно з основним текстом:
Немов актор, мечем махати…
Лойола Ігнатій (1491–1556) – засновник ордену єзуїтів, родом із Іспанії.
Торквемада Томас (бл. 1420–1498) – посідав найвищу владу в іспанській інквізиції. Відзначався особливою жорстокістю.
Астарта – у міфології семітських народів богиня родючості, материнства й кохання; у деяких народів богиня місяця, шлюбу, війни.
Ягве – верховне божество в іудаїзмі.
Ідеї поезії мають значну подібність до поглядів, висловлених раніше в поемі «Ex nihilo».
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 171 – 173.