1.03.1889 р. До М. П. Драгоманова

Вельмишановний добродію!

Велике спасибі Вам за присилку рукописі і «Своб[одной] России». Друга глава Ваших мемуарів справді більш публіцистична стаття, ніж оповідання про людей і факти. По-моєму, воно нічого не вадить, хоча, певно, лучче б було, якби Ваші спомини були похожі на «Былое и думы». Моя жінка, котра особисто зна сім’ю Кістяківських, думає, що не слід публікувати їх фамілію при тому факті, який Ви розказуєте спочатку, доволі буде зазначити К.

Крім сеї подробиці, я не бачу нічого, що би слід було ретушувати. Добре б було, якби в дальших главах Ви постарались списати рельєфно і оцінити такі особи, як Навроцького, Федьковича та В. Барвінського. Не знаю, чи Ви заговорите про діяльність Куліша в Галичині і чи будете її оцінювати, се була б також дуже важна річ.

«Своб. Россия» мені дуже вподобалась, особливо ж програма й Ваша стаття про лібералізм в земствах (правду кажучи, я досі більш і не читав нічого). Ваша стаття – прекрасне і необхідне доповнення до «Истор[ической] Польши» і написана справді з гомерівським спокоєм і силою аргументації фактичної. Я вже говорив з Реваковичем, і він згоджається на її друкування в «Kur[jeri] Lw[owskim]» і на передрук. Даруйте, що я не віднісся до «Now[ej] re[formy]», але, працюючи в «Kur[jeri] Lw[owskim]», якось ніяково поминати свою хату і йти з такою річчю в чужу.

А те, що Ви пишете, щоб я порозумівся з Гіршбергом, – для мене просто незрозуміле. Об чім мені з ним порозуміватись? Він до ніякої газети не причасний, а коли б до якої й був причасний, то швидше всього по своїм поглядам тягнув би до «Gaz[ety] narod[owej]» або до «Czasu», а вже ніяк до «Reformy».

Карловича досі видруковано ледве чи й три аркуші, постараюсь їх видобути і зашлю Вам на днях ураз із статтею Меруновича в «Dzienniku polskim» п[ід] з[аголовком] «Sprawa ruska i pansławizm rosyjski».

Врадувала мене дуже Ваша готовість обробити для «Літ[ературно]-наук[ової] бібл[іотеки]» таких інтересних давніх писателів, як Гаватович, Іван з Вишні, «Апокрисис» і т. д. Гаватовича я постараюсь визичити в університеті і переслати Вам, бо бібл[іотека] Краш[евського] в Кракові, так хто знає, чи й коли б прислали. Може, інтересно буде для Вас знати, що на теперішній виставі Ставропігійського інституту я найшов рукопись з новими, не відомими досі творами Івана з Вишні. Ся находка примусила мене зайнятися трохи детальніше сим писателем, і я написав про нього статтю для «Киев[ской] стар[ины]», до котрої прилучив також список новонайдених творів. Твори ті об’ємом невеличкі, та інтересні, а іменно:

1) передмова до збірника творів, зладженого, очевидно, самим Ів[аном] з Вишні,

2) зміст того збірника, також ним самим списаний; зміст той виказує 10 статей, а іменно: чотири надруковані в «Актах», одну вступну, котру я й списав, дальше «Загадку філософом латинським», котру видрукував Голубев в прилозі до Петра Могили, І п. з. «Зачапка», і ще чотири не звісні досі, котрих однак у нашій рукописі (фрагменті) нема;

3) о прочитанії сього писання, слівце о способі пропаганди його писань, ідентичне з закінченням другого полемічного твору, напечатаного Голубєвим після «Зачапки», значить, неоспоримий доказ, що й той другий твір належить до Ів[ана] Вишенського;

4) «Слово ко прочитателю» і

5) «Обличеніє диявола».

Сих п’ять статейок я списав. З усіх творів Ів. В[ишенського] я постарався видобути біографічні та хронологічні деталі, котрих майже не торкавсь Сумцов у своїй дрантивій статті про Ів[ана] Виш[енського]. Саме інтересне в статті Сумцова (крім «ужасающого» незнання язика Івана з Вишні) його понімання слів сього писателя. З того, що Ів. з В[ишні] радить русинам цуратися латинської премудрості, що сам про себе говорить не раз, немов то він ані риторики, ані філософії ніякої не вчив, д. Сумц[ов] виводить, що Ів. В. справді «образовал свой ум на св. писании и отцах церкви». Я в способі писання Ів. Виш. бачу далеко більше таких взірців, як Скарга, Вуєк, Рей, Варшевицький і другі репрезентанти польського гуманізму, ніж взірців Єфрема Сіріна, Афанасія та других вітців церкви. Балакання про неуцтво і простацтво видаються мені чисто іронічними так, як часте повторювання «ми глупая Русь». Цікавий я дуже, чи Ви згодитесь з моїм поглядом.

В тім самім рукописнім збірнику, що й Ів. В., я найшов уривок (без початку) доволі інтересного твору (здається, з кінця XVII або початку XVIII в.), писаного доволі чистим народним язиком з примішкою церковщини. Се діалог школярів, виголошуваний, очевидно, перед родичами, при публічнім екзамені, т[ак] зв[ана] диспутація о речах релігійних. На початку йшов віршований пролог, з котрого оставсь тільки хвостик, а за діалогом іде також віршований епілог, доволі, здається, інтересний. Коли хочете, то я можу Вам переслати копію з сього фрагмента.

Працю свою, яка у Вас є, будьте ласкаві присилати без ніякої оглядки, я вже постараюсь, щоб вона була переписана і вислана, куди скажете. Чи ви получаете відтиски з переписки Герцена з «Русской мысли»? Я виписав новий річник (поки що не дістав ще), та прийдеться, мабуть, виписати й попередній, хоч не дуже й хотілось би.

З «Недоразумением» мені клопіт. Воно доволі велике, а шлючи в листі, прийдеться заплатити, певно, з півтора гульдена. Ну, та що вже діяти – вишлю. Коли автор його – Маслов-Стокіз і коли Ви видаєтесь з ним, то, будьте ласкаві, поздоровіть його від мене і перепросіть, що я так довго не пишу йому. Збиравсь, збиравсь, та й якось усе не виходило, а далі й почув, що його нема в Цюріху. Будьте ласкаві сказати йому, нехай він не думає, що я в претензії на нього за довг, я ж чоловік і також в біді бував, то й знаю, що виповнення фінансових зобов’язань не все залежить від нашої волі, а найчастіше від нашої кишені. Я позичив йому з лишнього, то як буде у нього лишнє, тоді й віддасть.

Жінка моя кланяється Вам, і я засилаю Вам поклін.

Іван Франко.

Львів, 1 марта 1889, ул. Зиблікевича, № 10

Р. S. Я вислав Вам 50 книжечок Ваших споминів і по тільки ж буду висилати дальших частей. В Росію вислав по одному прим[ірнику]: в Петербург Цвітк[овському], в Київ Тре[убову], Дашк[евичу] (на замовлення) і «Киев[ской] стар[ине]», в Одесу Ковалевському (хотів слати Смоленському, та не знав адресу), в Харків Шиманову і Познанському в Павловськ.

Написав я до Одеси тому ж Ков[алевському] (та боюсь, чи не зробив дурниці, хоч писав у самих «общих выраж[ениях]» і без називання осіб) про «Одіссею» Ніщинського. Чистий скандал, щоб ся робота так-таки лежала дурно. Я предложив їм видати її сам у Льв[ові], хоч своїм коштом, хоч за їх підмогою, та не знаю, що вони скажуть. Коли у Вас є які зносини з Одесою, то будьте ласкаві, попріть сю справу.

Видання переводів деяких грецьких творів було б для нас дуже пожадане, вже хоч би для того, що у нас читають їх по гімназіях і переводять в руській гімназії. А «Одіссея», переведена Ніщинським, так хоч і для простого народу годиться; я колись розказував її з пам’яті в селі через кілька вечорів – і слухати її сходилась майже ціла наша слобода, чоловік по 30 і більше, старих і молодих, і відірватись не могли, – розказував і арестантам у тюрмі, і добре знаю, яке вона враження робить.

«Одіссея» і «Reineke Fuchs» – се, по-моєму, дві речі, котрі у нас треба гарно перевести (сього останнього можна б потрохи й підлити антишляхетським та антипопівським соусом) і пустити в публіку. І ось одесці мають між собою такого чоловіка, як Ніщинський, то чому б їм не підбити його, щоб переклав хоч «Одіссею» та цілого Софокла та хоч дещо з Евріпіда. Чи переведена вся «Одіссея» – я не знаю; чув про 12 пісень. Та нехай би й 12, все-таки слід їх видати, і я готов прийнятись за се видання, випускаючи по одну, по дві пісні в своїй бібліот[еці]. Конечно, якби одесці запомогли грішми (хоч на одну частину видання), то вихід книжечок можна би прискорити, а не схочуть – то нехай хоч так пришлють роботу, щоб дармо не гнила.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 287 – 290.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1398).

Велике спасибі Вам за присилку рукописі… – Йдеться про рукопис другої частини «Австро-руських споминів» М. Драгоманова.

Моя жінка, котра особисто зна сім’ю Кістяківських, думає, що не слід публікувати їх фамілію при тому факті, про який Ви розказуєтє… – Йдеться про Олександра Федоровича Кістяківського (1833 – 1885), українського юриста і громадського діяча, професора кримінального права в Київському університеті.

На початку другої частини «Австро-руських споминів» М. Драгоманов пише про те, як О. Кістяківський, несподівано отримавши зі Львова журнал «Правда» і побоюючись звинувачень в українофільстві, ладен був сам сповістити про це жандармське управління.

В друкованому тексті спогадів (Львів, 1889), прізвище вже померлого на той час О. Кістяківського названо повністю (с. 50 – 53); в третій частині своїх спогадів М. Драгоманов помістив спеціальний додаток «Ще слівце про О. Ф. Кістяківського» (с. 328 – 330), де застеріг, що не хотів образити пам’ять його як людини і вченого, в прагнув лише схарактеризувати тодішню суспільну атмосферу.

«Своб[одная] Россия» мені дуже вподобалась… – Йдеться про перший номер ліберально-буржуазного журналу «Свободная Россия», виданий у Женеві в лютому 1888 р. Всього протягом 1888 – 1889 рр. вийшло три номери цього журналу (за редакцією В. Бурцева та В. Дебогорія-Мокрієвича і найближчою участю М. Драгоманова).

Ваша… стаття – прекрасне і необхідне доповнення до «Истор[ической] Польши»… – Йдеться про опубліковану в першому номері «Свободной России» статтю М. Драгоманова «Земский либерализм в России (1858 – 1883)». І. Франко надрукував її 1889 р. польською мовою в газеті «Kurjer Lwowski» та окремою відбиткою (Львів, 1889); «Историческая Польша и великорусская демократия» – праця М. Драгоманова, опублікована в женевській газеті «Вольное слово» (1881, № 3 – 20) і окремим виданням (Женева, 1882).

Даруйте, що я не віднісся до «Now[ej] re[fоrmу]»… – В листі від 25 лютого 1889 р. М. Драгоманов запитував, чи не можна б надрукувати польською мовою в газеті «Nowa reforma» його статтю про земський лібералізм у Росії, і просив зв’язатися в цій справі з львівським істориком Гіршбергом.

«Gazeta narodowa» («Gazeta narodowa lwowska») – щоденна польська газета, виходила у Львові з 1842 по 1915 р. З 1866 р. стала органом крайніх консерватистів.

«Czas» – щоденна польська газета консервативного напряму, виходила в Кракові в 1848 – 1934 р.

Карловича досі видруковано ледве чи й три аркуші. – Йдеться про впорядковану Я. Карловичем збірку білоруських казок «Podania białoruskie, zebrane przez Władysława Weryhę, poprzedzone wstępem przez Jana Karłowicza».

…у раз із статтею Меруновича… – Теофіл Мерунович (1846 – 1926) – польський громадський діяч реакційного напряму, депутат австрійського парламенту. Його стаття «Sprawa ruska i pansławizm rosyjski» була опублікована в газеті «Dziennik polski».

Крашевський Юзеф Ігнаци (1812 – 1887) – польський письменник.

…чотири надруковані в «Актах»… – Твори Івана Вишенського «Послание ко князю Василию Острожскому и ко всем православным христианам в Малой России», «Послание афонского монаха Иоанна Вишенского ко всем православным жителям Юго-Западной Руси и Польсько-Литовского королевства», «Послание афонского монаха Иоанна Вишенского к митрополиту и епископам Юго-Западной Руси, принявшим унию», «Сочинение монаха афонского Иоанна Вишенского о заблуждениях римской веры» надруковані у вид.: Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 2, Спб., 1865, прибавления, с. 205 – 270.

…«Загадку філософом латинським», котру видрукував Голубев… – Йдеться про твір Івана Вишенського «Зачапка мудрого латинника з глупим русином в диспутацию, а попросту глаголющи в гадание или беседу», опублікований в додатку до кн.: Голубев С. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Опыт исторического исследования, т. 1. К., 1883, с. 67 – 109, другої пагінації. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1008.

…ідентичне з закінченням другого полемічного твору… – Йдеться про твір Івана Вишенського «Краткословный ответ Феодула…», вміщений у згаданій книзі С. Голубєва (с. 109 – 145, другої пагінації).

Сумцов у своїй дрантивій статті про Ів[ана] Виш[енського]. – Йдеться про статтю М. Сумцова «Иоанн Вишенский (южнорусский полемист начала XVII ст.)». – «Киевская старина», 1885, кн. 4.

…бачу далеко більше таких взірців, як Скарга, Вуєк, Рей, Варшевицький і другі репрезентанти польського гуманізму… – Скарга Петро (1536 – 1612), ієзуїтський полеміст, активний запроваджувач унії; Вуєк Якуб (1540 – 1597) – ієзуїт, перекладач Біблії на польську мову; Рей Миколай (1505 – 1569) – польський письменник-сатирик; Варшевицький Кшиштоф (1524 – 1603) – польський історик.

Працю свою, яка у Вас є, будьте ласкаві присилати без ніякої оглядки… – Йдеться про працю «Украинские легенды о пожертвовании собственным ребенком», переписувача для якої М. Драгоманов просив знайти у Львові (Матеріали, с. 287).

…відтиски з переписки Герцена в «Русской мысли»? – Йдеться про публікацію листів О. Герцена в російському журналі «Русская мысль», 1888, кн. 7, 9, 11; 1889. кн. 1, 4, 5, 11, 12; продовжувалася в 1890 – 1892 рр.

З «Недоразумением» мені клопіт… – Мається на увазі повість під цією назвою, переслана І. Франкові М. Драгомановим з проханням подати в «Киевскую старину» під будь-яким псевдонімом. І. Франко вважав її автором В. П. Маслова-Стокоза. Насправді повість була написана В. К. Дебогорієм-Мокрієвичем (див. його лист до І. Франка від 10 (22) травня 1889 р., де він засвідчує своє авторство. – ІЛ, ф. 3, № 1607, с. 21 – 24).

Цвітковський Юрій Юрійович (1843 – 1913) – український громадський діяч, педагог, член Київської громади і один з організаторів Південно-Західного відділу Географічного товариства.

Смоленський Леонід (1844 – 1905) – український громадський діяч, керівник Одеської громади. Прихильник М.Драгоманова.

..про «Одіссею» Ніщинського. – Йдеться про рукопис українського перекладу «Одіссеї», зробленого П. Ніщинським.

«Reinecke Fuchs» – поема Й.-В. Гете, написана 1793 р. за мотивами середньовічного епосу про Рейнеке-лиса, в якій розгорнуто широку сатиричну панораму тодішньої феодальної Німеччини. Франкова віршована переробка цього епосу («Лис Микита») вперше надрукована в журналі «Дзвінок», 1890, № 3 – 21, вийшла окремим виданням (Львів, 1891).

Софокл (бл. 495 – бл. 406 до н. е.) – давньогрецький драматург.

Евріпід (бл. 480 – 406 до н. е.) – давньогрецький драматург.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 198 – 202.