2.08.1889 р. До Олександра Борковського

Шановний пане професор!

Спасибі Вам за те, що виручили мене в перекладі «Чуми». Я коректуру переглянув і віддав у друкарню, майже нічого не змінивши.

Жаль тільки, що, друкуючи фонетикою, Ви прийняли ту безглузду «правдянську» фонетику, котрої засад я ніяк не второпаю. Я із-за неї спорив в комітеті редакційнім «Правди» і завсігди буду проти неї протестувати. Де його писати ї – я ніяк не знаю. Чому писати нїм, а не нім? Чому зїлє, а не зілє? Чому сьвїт, а не світ? Чому сіль, а не сїль? У нас говорять сїль, нїж (нож, зовсім так само, як нїж – als) і т. д.

І представте собі, що ся фонетика заведена буде в школах, то цікавий я дуже, як Ви, не взявши до помочі цілого апарату етимологічного, витолкуєте дітям, де писати ї, а де і? А фонетика на те прецінь і є фонетика, щоб можна було писати нею без виводів етимологічних.

Так само немудрим видається мені надуживання того ь там, де воно є тільки провінціональним говором (сьвіт, зьвізда, сьпівати – говорять тільки в деяких частях Галичини, а не говорять на Покутті, над Збручем і в цілій майже Україні!) А надто вже писання ї (= ѣ?) в чужих словах (наївний – naiv, а не najiv) видається мені зовсім не відповідним. Одним словом, мені здається, що дотеперішні досліди наших філологів о нашім звуці і повинні були переконати нас, що при писанні того звука ми ніколи не дійдемо до ладу, коли схочемо віддавати всі його відтінки, і що найліпше буде уживати для нього одного знаку і і лишити всякому до волі вимовляти його, як хоче, грубше чи тонше, твердо чи м’яко.

Се, конечно, тільки для практичного, літературного вжитку, в науці так чи сяк прийнята буде правопись драгомановська (ji, ьі), котра для практичного вжитку мені видається трохи заскомплікована. Простота і ясність засад – се перші умови практичної писовні. Щодо ji, то й тут я не розумію, пощо б нам уживати ієрогліфа ї, т. є. знака, котрий сам за себе нічого не мовить, а не писати йі. З консеквенції ї – йі виходило б писати ёго зам[ість] його.

Мені здається, що Ви зробили б діло богоугодне, коли б порушили сю справу в «Зорі» і, сли узнаєте се відповідним, навели й мої уваги против правописі т[ак] зв[аної] Желехівського. В словарі, де пок[ійному] Ж[елехівськ]ому йшло о віддання всіх відтінків провінціональних говорів і заразом о ощадність місця, така правопись від біди була на місці, але ані в школах, ані в письменстві вона, по моїй думці, не годиться.

Посилаю Вам при тій оказії статейку полемічну против «Правди». Мені здається, що в інтересі «Зорі» буде помістити її, хоч би редакція де з чим і не згоджувалась (се можна в примітці зазначити). Поміщення такої статті з підписом галичанина важне буде особливо для України як документ, що галичани в таких а таких принципіальних речах не згоджуються з «Правдою», і може причинитися до підірвання грунту під ногами блягерів. Жаль, що статейка моя вийшла трохи подовга, але я думаю, що в 5-аркушевім н[оме]рі найдеться на неї місце.

Щиро поздоровляючи Вас і бажаючи Вам усякого щастя на Вашім новім многотруднім, але й многоважнім становищі, остаюсь

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано «Література і мистецтво», 1941, № 5, с. 44 (публікація В. Щурата «Іван Франко в боротьбі за український правопис»).

Подасться за автографом (ІЛ, ф. 3, № 939).

…виручили мене в перекладі «Чуми». – Йдеться про зроблений П. Скобельським український переклад оповідання І. Франка «Чума», надрукований у журналі «Зоря», 1889, № 13 – 17. Як згадував у зазначеній статті В. Щурат,

«закінчення перекладу, призначене до друку в 17 ч[ислі] «Зорі» (за вересень), довелось писать під диктант проф. Скобельського мені – тодішньому гімназійному учневі. Він перекладав з російської мови, на якій тоді ж появилась була «Чума» в «Киевском старине».

…мої уваги против прав описі т[ак] зв[аної] Желехівського. – Мова йде про правопис, запроваджений Є. Желехівським в укладеному ним «Малорусько-німецькім словарі» (Львів, 1866).

Посилаю Вам при тій оказії статейку полемічну против «Правди» – За свідченням В. Щурата, йдеться про статтю І. Франка «Формальний і реальний націоналізм (Кілька уваг про IX і X випуски «Правди»)», яка так і не була опублікована за його життя.

…на Вашім новім многотруднім, але й многоважнім становищі… – Йдеться про призначення О. Борковського в липні 1889 р. на посаду директора гімназії в Дрогобичі.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 215 – 217.