Переклад, дія 2
Іван Франко
1 | 2 | 3 | 4
Сцена I
У місті Тирміді дім Югурти.
Югурта
Отже, нарешті скоро буду я
Біля мети, сподіваної цілі
Попри всілякі перешкоди долі!
Спасибі вам, ви, темні сили, що
Ви ворога мого мені до рук даєте!
Що, Гіємпсале, чи ти сподівався
В хвилину, коли так зухвало кинув:
«Із волею твоєю згідно слід
Усунути тебе від управління», –
Що скоро несподівано впадеш ти й сам
В ту саму яму, що мені копаєш?
О, нерозумний, думаєш, Югурта
Не бачить добре схованих тобою планів?
Гадаєш, що розмова з Кластабалом
Або ж та суперечка на зібранні
Мине безкарно? Помиляєшся ти дуже,
Скоро за все своєю кров’ю ти заплатиш.
За підступи усі й образи головою
Ти накладеш! Вже ж був в моїй ти клітці,
Як тільки в’їхав до Тирміди! Так,
Як тигр жорстокий, виючи, біжить лісами,
Женучи полохливого, ледве живого
Оленя: вже він думає, що має
Його у пазурях, що, змучений, пристав він,
Аж тут змикаються прихованії сіті,
А він в ту мить, коли йому надія
Засяяла, що схопить свою здобич,
Стає сам долі невмолимої рабом;
Так ти, в’їжджаючи гордливо до Тирміди
І сподіваючись, що виїдеш відсіль
З тріумфом, обдарований скарбами,
Потрапив сам у той момент у пастку,
І з неї вже нелегко тобі вийти!
О, присягаюсь я, що не від’їдеш
Ти вже ніколи з цього міста щастя!
На щастя, тут нема ще Адгербала,
Бо він би міг присутністю своєю
Спровокувати бунт в народі проти мене:
Отже, потрібно до його приїзду
Хутчіш скінчити справу і, наскільки
Можливо буде, заспокоїть люд,
Сьогодні вечір, як мені здається,
Для цього буде дуже відповідним;
Потрібно всі скарби до своїх рук прибрати
Й не дати їх ділити, бо скарби ці –
Моя єдиная надія. З ними
Всього я досягну: знайду у Римі приязнь,
Пробачення вини, а в іншім разі –
Лиш військо!.. Хто там?
Ральва входить.
Ніби Ральва!
Ну, що там чути, Ральво?
Ральва
Все іде
Дуже успішно, а що ти звелів,
Те виконав я що до йоти!
Югурта
О, Ральво мій! Як досягну я цілі
Великої, як матиму державу нумідійську,
Будь певний ти тоді моєї ласки!
Сьогодні вже правуй в моєму домі,
Маєток цілий мій даю в твої я руки!
Ральва
О, пане мій, чи ж заслужив я твою ласку,
Лише обов’язок виконую я свій!
Югурта
А більшого й не хочу я від тебе!
Тепер лишень скажи, чи Гіємпсал
Живе в твоєму домі, як я доручив
Тобі зробити?
Ральва
Так, живе. Та річ
Тобі важливішу відкрию я, мій пане.
Гіємпсал, увійшовши вже до мого дому
й зайнявши там кімнату, не впізнав мене;
Завів мене він до свого покою
В найбільш віддаленій частині дому
й почав випитувати в мене, з ким
Тримаю я й мої співгромадяни спілку –
З тобою, пане, а чи з ним? Я, хитрість
Якусь у цьому бачачи, сказав,
Що й я, і всі тирмідці – ми лише
За ним і ще за його братом
Хочемо йти, що те нас здивувало дуже
И обурило, що їх покійний батько
Своїм великодушшям зайвим
Тебе до управління допустив.
Сподобалось йому все це, здається,
Бо лагідно і запобігливо він раптом
Почав ізнов випитувать у мене,
Чи ти прибув вже, пане, до Тирміди,
Чи знаю, де живеш ти, й сотні інших
Подробиць, так що я дивуюсь,
Навіщо про них знати Гіємпсалу,
А ще й тому, що міг дізнаться він
Про них від тебе на зібранні, яке має
Відбутись завтра, як мені відомо, щоб
Скарби держави поділити всі натроє.
Раптом прибрав поважну міну він
І каже мені голосом врочистим:
«Якщо прихильний ти до мене або ж
Якщо кохаєш лиш свою вітчизну,
Клянись, що те, що накажу тобі я
Як твій володар й син Міципси,
Ти сповниш, не питаючи причини!
Але якщо не будеш певним сам ти
Відваги, сили, стійкості до того,
То вибери собі поміж своїми
Співгромадянами, що думають так само,
Із шестеро сильніших, що сьогодні
З’явилися б увечері тут, в мене. А якщо
Сам ти візьмешся за цю справу, то
Скажу тобі я прямо, що Югурта
Цієї ночі має вмерти. Про причини
Ти не питай, за все відповідаю я один,
Ну, то ж кажи останнє слово».
О, пане, уяви, яке глибоке
Обурення, нестримний гнів і подив
В моєму серці рвалися, коли я
Слова ці вчув! Та він, цей підлий
Й негідний зрадник, знову заходивсь
Вмовлянням лагідним мене виводить
Із почуттів страшного замішання
І зрештою, скоряючися просьбам,
В яких, звичайна річ, також звучали
Погрози гострі, мусив присягтися,
Що я сьогодні ще його ганебне
Доручення це виконаю!
Югурта
(то бліднучи, то червоніючи під час усієї розповіді)
Що ж, виконуй,
Не зволікаючи й не рань ти мого серця
Страшним оповіданням! Вчини швидше
Те, що звелів твій пан новий; мечем
Лише один раз можеш смерть мені завдати.
Але словами, Ральво, знаєш,
Як глибоко ти зранив моє серце?
Чи ж заслужив такої я від тебе
Подяки? Чи ж напевне мусив ти
Раніш пробити серце мені словом,
Тоді мечем вже? Швидше ж мою муку
Скінчи одним ударом шаблі і
Живи щасливо й довго з новим паном!
(Оголює собі груди.)
Ральва
(падає до його ніг)
Мій пане, свідком бог, що навіть в думці
Ніколи я не мав, щоб підступом таким
У підлих панів ласку здобувати,
О, пане, чи ж не віриш більш слузі своєму?
Чи, думаєш, на те він відкриває
Задум мерзенний ворога свого,
Щоб твоє серце зранить? Пане,
Чи ж дав коли в житті тобі я привід
Мене підозрювать?
Югурта
(все ще вдаючи обурення)
Випадку цього
Вже досить!
Ральва
О ти, ясне сонце, Фебе
Вогненний і всезнаючий, усі
Боги безсмертнії, що завжди
Думки й серця людськії бачать, й ви
Знаєте, що я невинний! Пане мій,
Слузі своєму вибач ти, якщо він
Помимо волі зранив твоє серце!
З цієї миті докладу всіх сил я,
Щоб дать за те тобі винагороду
И помститись ворогу твоєму!
Югурта
Встань!
Мій Ральво, ці слова вгамовують
І гнів, й підозри всі в моїй душі
І знов тебе моєму серцю повертають!
Не маю сумнівів у вірності твоїй я!
(Сам до себе.)
Що ж,
Дійшло, як видно, вже до того, що Гіємпсал
Таїть на мене заміри убивчі!
О, дякую тобі, щаслива доле, що
Мені ти в пору вість про це приносиш!
Я знатиму, як знищить його плани!
(До Ральви.)
Що ж, Ральво, кажеш ти, що Гіємпсал
Змовляється мене убити? То порадь же зараз
Мені, як знищить план його й назавжди
Себе від підступів його оборонити!
Ральва
О пане мій, мені полиш ти ці турботи,
Мій план вже складений, – іще сьогодні
Я виконать його зумію, а тоді вже
Напевне Гіємпсал не стане на шляху нам.
(Багатозначно посміхається.)
А зараз поспішаю я, аби скоріше справу
Свою зробить, й побачиш, пане,
Що будеш задоволений ти з Ральви!
(Виходить.)
Югурта
О, доле моя добра, як же ти
Мені зненацька, майже мимоволі
Даєш таке велике щастя! Добрий
Мій Ральво, як же план твій потаємний
Ясним і зрозумілим є моєму серцю
І який згідний із моїм бажанням! Правда,
Й я був уже над прірвою самою
І миті кожної зірватись міг, та дивним
Приреченням самої долі вийду цілим
З цієї небезпеки, ворог клятий мій
Впаде сам в прірву ту, що готував мені!
Отже, поштивий брате мій, прощайся
Із світом й з планами своїми
Великими, й з надіями усіми,
Бо твої плани димом розійдуться
Й, ніби мара, надії зникнуть
Сьогодні в ніч, раніш, ніж сонце зійде.
(Виходить.)
Сцена 2
Кімната Гіємпсала. Ніч.
Гіємпсал
Тож близько вже хвилина ця жадана,
Та мить, в яку Югурта має вмерти!
Вже підготовлено усе таємно,
Глибоко в моїх сітях вовк заплутавсь.
О, хай тепер собі Югурта замишляє
Які завгодно плани – вже недовго,
Й з життям його, і з планами отими
Залізо невблаганне покінчить!
Але чому нема ще Адгербала?
Хотів би я побачить його швидше,
Потішитись, порадитись…
В моєму серці
Якийсь неспокій, і тривога груди тисне
Зловісні сни та привиди страшні
Вже декілька ночей мене все мучать.
Звістують смерть і сон мій уривають,
А серце, переповнене тим дивним
Чуттям, бажає сум свій швидше вилить
На лоно брата!
Що це значить?..
Так якось страх мене бере, й здається,
Що тут на кожному я кроці маю
Чекати зради! Йде мороз по шкірі!..
І дивно, хоч вже близько до мети я,
Хоч вже цієї ночі, може, вгледжу
Югурти голову, та серце б’ється
Шалено в грудях і тремчу всім тілом, –
И здається, в кожному кутку я бачу
Страшні потвори… Це ознаки смерті!..
(Хапає кинджал.)
Іди ж сюди, товаришу мій вірний.
З тобою якось я певніше почуваюсь!
(Ховав його за пазухою, за хвилину трохи заспокоєний.)
О, жалюгідна владо, ця злиденна
Й нікчемная земна могутність!
Володар, хоч і найсильніший, та завжди
На кожному він кроці стерегтися
Повинен віроломства, підступів і зради!..
(Пауза. Прислухається. Стривожений підходить до дверей.)
О,
Що це за шум, що то за галас чути
В усьому домі? Чи пекельні сили
Справляють учту?.. Чуть, здається, стогін
Страшний конаючих і грюкання дверей,
І крик, і брязкіт зброї!..
О, що це? Ноги починають
Тремтіть у мене!..
Ах, тривога в грудях дух мені спиняє,
А, це вбивці!
Ральва вбігає весь у крові разом з солдатами з оголеними шаблями.
Ральва
А, він тут! О, пташечка спіймалась
И не вирветься напевне звідси! Зрадник,
Прощайся з світом, бо через хвилину
Твій дух нікчемний буде в Ахеронті!
Гіємпсал
(розгублено)
А-а-а-а!
Ральва
Югурту ти мені звелів,
Нікчемний, вбить, Югурта ж пан мій,
Югурта знає вже про це, й Югурта
Послав мене з тобою тут зробити те,
Що заподіять ти йому хотів!
Гіємпсал
(поволі опам’ятовуючися)
А, Югурта!
Югурта
Югурта, так, Югурта! Цим іменням,
Як громом, пронижу спочатку твою душу.
А потім серце твоє вбоге цим залізом!
Гіємпсал
О, зраднику, так це гостинності закон
Підступно убивати гостя свого?
Ральва
Нерозумний,
До мого дому увійшов ти лиш для того.
Аби ніколи з нього вже не вийти!
Гіємпсал
(набік)
О,
Боги, надайте мені силу захиститись!
(Виймає непомітно кинджал.)
Ральва
(підскакує до нього)
Ну, друзі, не чекаймо!
(Завдає йому удару шаблею.)
Маєш ось!
Гіємпсал
(зривається)
О, невмирущі, чом не привели
Мене кинджалом цим наситить
Югурти груди так, як груди цього
Мерзенного найманого убивці!
(Пронизує Ральву.)
Ральва
(падаючи)
Солдати, чом ви стоїте? Ви боягузи!
О, рвіть його зубами, розривайте
Оцього тигра. Швидше, швидше!.. Він
И мою смерть близьку відчуває,
Кинджал пробити серце моє мав!
Солдати
(нападають на Гіємпсала)
Тож вмри, проклятий!
Ральва
(конаючи)
Так! Ох, вже мороз стинає
У мені кров!
(Умирає.)
Солдати
(відтинають голову Гіємпсала)
Отак, і кінець справі!
Один із солдатів
Більше
Зробили ми, ніж було треба. Ральва
Також покійний!
Інший
А, це все одно!
Нехай собі лежить тут в своїм домі,
А ми з цією головою швидше до Югурти!
(Виходять.)
Сцена 3
Площа зібрань у Тирміді. Проходять юрми народу.
Перший із народу
О браття, справді, це часи жахливі,
Коли такі вже близькі рідні і з такого
Значного роду один одного вбивають!
Другий
Не знаю я, навіщо їм вбивати.
Чи їм чого бракує, чи болить
Їм що, або ж тягар на них висить
Так, як на нас, аби вони відчули
Отой тягар і щоб зробили спробу
Позбутися його тим способом, аби
Убить того, хто їм його накинув?
Це швидше припустив би я, та те,
Що вони в спокої й достатках дні
Свої проводять, тішаться, гуляють
Тоді, коли люд бідний трудиться на них,-
Це не вкладається у мене в голові,
Навіщо мають один одного вбивати?
Третій
Ех, нерозумний, чи ти думаєш, що той,
Хто ходить в золоті, у сріблі і пурпурі.
Хто страви дорогії споживає,
Щасливим є?
О, брате, вір мені, вже був також я
У цих палацах і переконався,
Що часто щастя з мармурових тих
Покоїв, золотом обшитих, утікає,
Що швидше стрінеш ти його, – як можна
Зустрінути десь щастя справжнє, – мовлю,
Що швидш знайдеш його в низьких, похилих
Хатах селянських вбогих!
Другий
Дивне,
Все те, що ти розповідаєш! А скажи-но,
За що звелів Югурта вбити Гіємпсала?
Третій
Тобі цього я не скажу, в загальнім
Страху і замішанні я забув
Дізнатись про причину цього
Великого й страшного вчинку!
Перший
Також
І я, – отож, ходім до гурту,
То, може, певне щось ми там почуєм!
(Виходять.)
Юрми міщан проходять мимо.
Перший із них
О, бідний Гіємпсале! О, нещасний
Народе нумідійський, втратив ти
В цій квітці нерозквітлій, що жорстоко
Найманий вбивця стяв її сьогодні,
Надію всю, свою опору, незабаром
Тебе спіткають лихо і занепад.
Другий
Чи збожеволів ти, а чи що сталось,
Чи демон всі чуття твої порушив,
Бо мелеш ти таке, що ні пришити,
Ні прилатать немає де? Цей Гіємпсал,
Шаленець такий самий, як і ти, до краю
Зіпсований, свавільний і гарячий,
Як бритва, гострий; був би він, напевне
Народ наш швидко б до занепаду призвів!
Отож, подякуймо богам безсмертним,
Що навіженого нам влади не дали!
Третій
О, вічний Зевсе, ти, вогнистий Фебе,
Що гониш коні небом нескінченним,
І ви, боги всі, слухати не треба
Блюзнірств оцього блазня тут!
Ви добре бачите з своїх висот,
Правий хто, хто покривджений, отож
Підтримайте рід чесний, королівський,
Який дощенту знищить заповзявся
Югурта підлий, і якнайскоріше
Помстіться ви суворо за ту кров,
Що пролилась від найманого вбивці!
Другий
О, нерозумні-нерозумні! То і ти
Із ними разом, добрий мій сусіде?
Я думав, що в твоїй макітрі
Знайдеться розуму хоч на наперсток,
Щоб зрозуміти, що тут не Югурта,
А нерозумний винен Гіємпсал.
Бо, ходить чутка, намагавсь він
Югурту вбити сам; цілком природно,
Що мусив захищатися Югурта!
Перший
Чому ж, боги, ви не дали йому
Раніше виконати того плану,
Такого рятівного для вітчизни? Чом
Не пронизав меч гострий серце тигра
Оцього кровожерного раніш, ніж
Пробити Гіємпсала серце юне!
Другий
Негіднику проклятий, тобі теж
Згодилась швидше би ота залізна
Блискуча і двогостра оця п’явка,
Щоб виссала кров злу тобі із серця,
А доброї назад налить забула!
Третій
Зухвалий боягузе! Захищайся за образу
Міципси роду! Захищайсь, бо розвалю
Я зараз шаблею дурну твою макітру!
Другий
Ну.
Поволі, мій сусіде!
(Б’ються і поступово губляться у натовпі.)
Юрми народу надходять все частіше з криком і шумом і поступово заповнюють усю сцену так, що лише посередині залишається вільне місце.
Адгербал
(виходить наперед)
О, день важкий, нещасний, повний смутку,
Нащо сьогодні ти зайнявсь так ясно?
На те, щоб моє серце іще більше
Кривавилось одвічним протиріччям
Прекрасної природи і людського серця?
О, ти, свята природо, ти не маєш
Страшних тих злочинів в собі, що серце
Людське ховає в глибині своїй! О, брате,
О, брате мій!
Де ж ти подівсь, де дух твій відлетів,
Що іще вчора світу цього був
Оздобою? О, люди! Де ви його діли,
Бо вчора ще він жив між вами!
О, нумідійці, брата мені мого
Віддайте!
Підходить Югурта і стає на протилежному боці сцени.
А, й ти сюди прийшов, о, вовче,
І ти сюди прийшов, кат мого брата,
Щоби натішитися моїм болем?
Прокляття всі на тебе, о, прокляття,
Твоїй душі і пекло, вбивце!
Югурта
Стій, не кричи, а слухай, стисло
Звітуюсь я тобі про мої дії!
Гіємпсал, брат твій, завжди замишляв
Усунуть мене з трону, на який
Іще твій батько посадив мене,
Він вчинив змову, чи, інакше, Ральву,
Ліктора мого, хитрими словами
Підмовив, щоб вночі в моєму домі він
Напав на мене, неозброєного, й вбив.
Ральва ж, цінуючи більш вірність пану
Своєму, ніж підмову мого ворога,
Відкрив переді мною все й сказав,
Що сам помститься за мою зневагу
й що назавжди від мене небезпеку
Відверне він. При намірах таких його,
Розсудливим вмовлянням намагавсь я
Погамувати його запал, або шал,
Але не чуючи нічого і не давши
Себе умовити, він вибіг швидко з дому.
І більше вже не бачив його я.
Аж раптом найняті ним же солдати
Вночі ідуть до мене й кажуть, що
Гіємпсал вже загинув і що Ральва
Помер також, його рукою вбитий.
Перелякало й вразило мене
Оповідання це, і сум оповиває
Так само мою душу, як і твою, брате.
Дехто з народу
Чорти з тобою, підлий ошуканцю,
Бо злочин свій так хитро ти ховаєш!
(До Адгербала.)
О, пане наш, не вір його словам,
Бо він тебе обманює, аби ти
З ним помиривсь, але й тебе він вб’є!
(Переходять на бік Адгербала.)
Інші
Нехай живе Югурта, він невинний,
Ми йдем за ним туди, де він!
Перші
До біса!
Югурта
До честі, слави і добробуту!
Прибічники Югурти
До честі, слави і добробуту
По трупах ваших йдемо! Поступіться!
(Кидаються одні на одних.)
Точиться запекла бійка, крик, сум’яття – пил і курява піднімаються і закривають всю сцену
Сцена 4
Табір Адгербала перед містом Тирмідою. Посередині відкритий намет. Адгербал і Кралнон у повному озброєнні.
Адгербал
То що, Югурта ладиться до битви?
Кралнон
Так, пане мій, і вже його війська
Поставлені в ряди за містом,
Чекаючи сигналу, щоб почати.
Адгербал
Тож треба найхутчій виводить військо
Із табору і шикувать, щоб ворог
Непідготовленими нас тут не застав.
Кралнон
Вже відповідні я послав накази.
Адгербал
Кралноне, йди й поклич мені, та швидше,
Філаріуса, старця, бо обох вас
З посольством хочу вислати до Риму,
Щоб про жорстокий злочин ви Югурти
Там римлянів звістили і просили
В них допомоги.
Кралнон
Пане мій, гадаю,
Що перше слід подбати, щоб Югурту
Перемогти і хоч на час зробити
Для себе нешкідливим, а тоді вже
Слати до Риму славного послів,
Щоб з поміччю римлян його нарешті
Дощенту знищити й могутності позбавить
Хоч, правда, сили наші по числу
Є більшими, та на Югурти боці
Зібрались хоробріші нумідійці,
Тому боюсь я, що хвилина кожна
Нам може принести якусь велику втрату.
Адгербал
Це добре, але йди тепер, Кралноне,
Й знайди Філаріуса в таборі мені.
З ним про посольство швидш поговорю я.
Кралнон
Що ж, слухаю, хоч й неохоче, бо щось дуже
Кінець поганий битви завбачають.
(Виходить.)
Адгербал
(після короткого мовчання)
Отже, війська вже рушили, і чути звуки сурм,
Гук зброї, ржання коней!.. О, боги великі,
Як швидко б’ється в грудях моє серце,
З яким неспокоєм кінця я битви жду!
О, вже гонець летить! Що чуть там в полі?
Гонець
Всього найкращого і успіхів бажаю
Моєму пану! Битва йде успішно,
Наші стоять могутньою стіною.
(Виходить.)
Адгербал
О, дякую я вам, боги безсмертнії
Аби так до кінця! Які жахливі крики,
Стогін конаючих який там чути!
Здається, чую шум потоків крові
Із тисяч ран борців! О, вже
Другий гонець! Ну, чути що, кажи!
Гонець
Все дуже добре йде, мій пане, землю
Югурта аж по мури міста мусив
Віддати, ще хвилина, і звитяга наша!
(Виходить.)
Адгербал
Звитяга! О, слово це, яке ж воно солодке!
Звитяга! О, аж серце швидше б’ється в грудях,
Хоч щастя й нетривке, та наперед вже.
Душу напоює! Тільки тепер я можу
Хоч трохи зрозуміть борців тих насолоду,
Що на побоїщах між тисячі смертей,
І ран, і трупів, де потоки крові мили
Їм ноги до кісток, могли своїм бійцям
Влаштовувати учти і бенкети! Ох, аби
Й я дочекати перемоги міг
Своєї над Югуртою сьогодні, це почасти
Могло б затамувати біль по втраті Гіємпсала!
О, ви, безсмертнії, дожити мені дайте
Прекрасної хвилини, як той голос у вухах
Моїх відіб’ється із тисячних грудей:
Звитяга!
Й до неба піде! Чуєте, це він!
Та що це знов? Гонець новий біжить
З виразним страхом, жахом очевидним
В обличчі!
Гонець
Пане, хвилина дуже небезпечна,
Бо значно більша кількість військ Югурти
Пішла на нас у мить, коли вже перемога,
Здавалось, наша. Блискавка вражає
Не так зненацька тих, що не чекають
Її, як приголомшив, пане, цей загін
Всіх нас, що не чекали нападу такого.
У мить одну з страшенним, сильним, диким
Він натиском накинувся на нас, й вже наші
Ряди місцями помішались!
Адгербал
Йди негайно,
Шукай десь між наметами Кралнона,
Нехай він зараз йде на небезпечні
Й найбільш загрозливі ділянки й лад там дасть!
(Гонець виходить.)
Мінлива доле людська, о, мінливе щастя!
В ту мить, як думав я, що твердо вже стою
На вишині, та повертаєш своє колесо, форту
І я у прірві вже лежу бездонній!… Що це,
Чи то новий гонець спішить, щоб крихту
Надії, як легкий пух, у мені розвіять з вітром?
Гонець
(прибігай),
О, мій король і пане, нещасливо
Скінчилась битва ця для нас!
Адгербал
Кажи
Й не муч мене та зволіканням звістки!
Гонець
Югурта, зрадницьки зайшовши збоку
И чимало наших із близького яру
Побивши, штурм почав із своїм військом
Наших рядів і після опору короткого
Та мужнього зламав їх. Твоє військо,
Згубивши багатьох свої ватажків,
Втратило зовсім дух свій і відвагу
Для нових битв й без опору уже
Тікати починає! Це мав я повідомить!
(Виходить.)
Адгербал
О, напасливий день, нещасна доле
Моя! Тепер лиш смерть мені зосталась!
Юрми солдат, що тікають у безладді
Втікай, наш пане і король, тікай,
Рятуй своє життя! Югурта
Без опору вже майже захопив
Вали й рови.
(Хочуть тікати далі.)
Філарій і Кралнон
(заступаючи їм дорогу з оголеними мечами)
О, стійте, стійте, боягузи! Думаєте ви,
Юпітер з блискавками за плечима
Вас переслідує? Ні, це Югурта, саме той,
Що брата короля убив, який до того ж
І вас всіх повбивать готовий,
Якщо ви рук йому не втнете!
Кралнон
Серця тхорячі, хочете напевно,
Щоб захотів я власну шаблю
Вашою юшкою скривавить?
Філарій
Прагнете ви, може,
Щоб вас, як жаб, я нанизав на спис
И Югурті на вечерю всіх продав?
Натовп утікачів
(захоплюючи їх з собою)
Ей, утікайте, утікайте, вже
Югурта табір наш займає, і нема
Рятунку нам, тож утікаймо!
Кралнон
(чинячи опір)
О, пси прокляті, о, не буде вам
Рятунку, меч мій доведе це зараз!
(Натовп захоплює його з собою.)
Філарій
(до Адгербала)
Королю мій, втікаймо, поки
Югурта не застав нас тут на місці!
Адгербал
Друже,
Залиш мене ти тут, нехай загину
Я разом з своїм щастям!
Філарій
Мій королю,
Тебе сьогодні переміг він, завтра – ти його.
Такий закон війни! Ідемо звідси!
(Хоче повести його за собою – той виривається від нього.)
Завіса падає.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 220 – 236.