Переклад, дія 3
Іван Франко
1 | 2 | 3 | 4 | 5
Сцена 1
Курія в Капітолійському замку в Римі. На високих сидіннях у глибині сцени М.Емілій Скаур, Л. Опіній та інші сенатори, спереду Юбастал і Рамнон.
Юбастал
(тихо до Рамнона)
Ну, брате, отже, справи в основному
Закінчено так, як звелів Югурта?
Рамнон
Йдеться про те, що переважна більшість
Сенаторів – це люди в віці і до того ж
Жонаті майже всі, у кожного дітей
З півкопи, й зацікавлені вони
В Югурти подарунках. А при тому
Кмітливі люди, як то часом кажуть, –
Розумній голові два слова досить, –
Як котромусь даси, коли вже що замислиш,
А потім як почнеш йому розповідати.
Як справи йдуть, схитне він головою
І скаже: «Ну, на зібранні про це,
А там моєї будьте певні допомоги.
Тепер лиш привітай від мене щиро
Твойого короля, якщо вже більш
Ми не побачимось перед від’їздом».
Так майже кожний!
Юбастал
Але моя справа
Складнішою була й інакше склалась,
Аніж я сподівавсь. Мені Югурта
Звелів іти до того он, який
В середині сидить, – Скауром звуть його, –
Й велів мені він бути щодо нього
Щедрішим набагато, ніж до інших:
Як знає добре пан наш, – вплив його великий
Але з якихось там причин вони обоє
Ще замолоду розійшлися,
Отож тепер Скаур, хоча і кажуть,
Що він не гребує грошима, не хотів
Прийнять від мене подарунків чи вітання
И сказав мені лише: «В зібранні
Побачимось і там вже ваша справа
По справедливості розв’язання знайде.
Людина доброчесна не шукає
Милості інших, бо такі чесноти
Підвищують її над ворогами;
Тож якщо ваша справа справедлива,
Не треба тоді вам чиєїсь ласки,
Те, що король Югурта шле мені вітання,
Мені приємно і з усього серця
Я дякую йому, та не візьму дарів я!»
Отак Скаур отой мені сказав
І відіслав мене ні з чим, мені
Здається дуже, що цій нашій справі
Все це загрожує розв’язанням поганим.
Рамнон
Не бійся, друже мій, тож ми
Маємо значну більшість за собою
Сенаторів отих, що їх вдалося нам
Дарунками і ласкою купити!
Юбастал
Що б нам придумати для того,
Аби подіяти на розум їх сильніше?
Рамнон
О, це нескладно! Адгербал спочатку
Нехай представить свою скаргу!
Юбастал
Адже це
Саме собою зрозуміле, бо ми не можем,
Якщо нас не оскаржать, боронитись!
Рамнон
Отже, в короткій формі та змістовно
Нашу невинність висловимо, решту ж
Залишимо на дію подарунків
Югурти й обіцянок.
Юбастал
Ну, дай боже.
Щоб склалось все якнайуспішніш.
Рамнон
Та де ж це Адгербал, де цей добряга?
Юбастал
О, йде вже, йде він!
Рамнон
Ну,
Тепер підготуватися нам треба непомітно
До захисту успішного.
Сенатори
Ось Адгербал
Адгербал входить. Шум і рух серед сенаторів.
Юбастал
(набік)
О, лис, такий нещасний вид, – блідий,
Ніби чорти забрали в нього душу!
Адгербал
Старійшини цих зборів і представники
Могуття Риму! Батько мій Міципса
На ложі смертному мені велів
Вважать державу нашу нумідійську
Власністю вашою, в якій і я, й мій рід
Правимо тільки здавна, а також
Звелів мені він докладать зусилля
Бути корисним римлянів народу.
Аби за друзів я вас уважав,
Союзників й помічників в нещастях,
Казав він, що держава ваша завжди
Готовою є боронити того,
Хто зазнав кривди або ж терпить гніт!
Так доручив мені мій батько, – вірний
Тому дорученню я є й сьогодні –
Й завжди на вас у труднощах всіляких,
Як на спасителів своїх, я покладаюсь.
Двох нас, рідних братів залишив
Міципса, та Югурту, на нещастя
Нашого роду, взяв він помагати
В правлінні й сподівавсь, що ми, сини,
Будемо мати в нім опікуна.
О, як жорстоко, батьку мій нещасний,
Ти помилився на одрі смертельнім!
О, дух високий, чи ж ти сподівався.
Що той Югурта, саме той, якого
Своїм благодіянням незліченним
Ти обсипав, почне нищити першим
Твій рід? Так он воно на що
Твої благодіяння вийшли! Дав на те ти
Югурті владу, аби міг він легше
Вжити її, щоб зараз же винищить
Твій рід? Якби ж то зараз дух твій
З полів елезіанських прилетів,
Назад вернувся б з болю він
У світ підземний тіней, якби бачив
Страшні нещастя твого роду! Син твій,
Мій брат молодший, під ножем убивці
Найманого втратив молоде життя.
Я ж, вигнаний із рідної країни
Блукать по світу без вітчизни мушу
І помочі просить в чужих людей.
О, батьку, батьку, що ж ти наробив…
Старійшини зібрання, о, пробачте
Ви наболілому моєму серцю,
Що так в вашій присутності глибоко
Я поринаю в світ важких чуттів!
Мій біль такий тяжкий, що його й знести важко!
Й тільки від вас, сенатори, залежить,
Щоб заспокоїти його! Тоді як інші
Володарі свої держави віддали
У руки вам під тиском зброї
Вашої чи чвар місцевих, рід наш
З вами союз уклав в страшній війні
З карфагенянами, як справи ваші
Йшли не найкраще, коли Ганнібал
Спустошував поля ваші й вчиняв
Гучні бенкети на тих бойовищах,
Усіяних так густо трупом вашим.
Тоді союзники були потрібні
Вам вправні, вірні й віддані, такі,
Як дід мій Масинісса! Ви сьогодні
Тією мужністю і сильні, і великі,
Всі наші недруги лежать
Принижені біля ніг ваших; чи ж
Не годилося б вам взятися за справи
Нещасного союзника свого?
О, поможіть також в нещасті тому,
Чий рід зробив вам доброго багато,
Війська свої завжди вік посилав
Із вами проти ваших ворогів!
Згадайте лиш страшну ту битву
Під Замою; хто спричинивсь найбільше
До перемоги Сціпіона, як
Не дід мій Масинісса? А Югурта,
Зухвалий і безбожний, батька мого
Благодіянь численних не згадавши,
Весь рід наш заповзявся з світу звести і
Меншого мого брата Гіємпсала
Зрадницьки вбив, мене із краю вигнав
І змусив помочі у вас шукати.
Сто разів більш я б радий був, аби вам
Вже перед цим чим добрим прислужився,
Щоб допомога ваша, як її дістану,
Була не за заслуги моїх предків,
А за мої! Оскільки мені дуже
Боляче те, що замість допомоги,
Яку б повинен був я дати вам з початку
Правління мого, мушу тягарем
Стати для вас, але в потребі крайній
І змушений нещастями оцими,
Насмілююсь просити вас, квірити!
Заради честі, величі й краси
Держави вашої, обов’язку святого,
Звеліть допомогти мені в нещасті,
Не дайте, щоб безбожник й винуватець
Й вашу державу зрадницьки собі присвоїв!
Бо, виганяючи мене із краю,
Мене, справжнього спадкоємця, він
І вашу гідність ображає! О, отці,
Навіть коли б ви бачили отут
І не союзника, а ворога свого,
Якого доля переслідує так страшно,
То чи й тоді честь й благородство ваше
Ш змусили б вас допомогти йому в злій долі?
Наскільки ж більш я можу сподіватись
Цієї помочі, союзник вірний ваш!
Не відаєте ви, що знесли ми за цей час
Заради дружби вашої цієї!
До того часу, поки карфагенці
Були могутніми, щодня ми
На їх атаки наражалися
Й повинні були кривду зносити, нездатні
Грабіжникам вчинити опір, а тепер,
Коли із Африки вже вигнано цю пошесть.
Як Карфаген мерзенний вже лежить в руїнах,
Надію відпочити мав наш рід
По цих нещастях, але, як це видно,
Нещастя переслідує нас, бо коли
Ми позбулися ворога іззовні, зразу ж,
Як вовк з нори своєї на овець,
Встає на рід наш ворог внутрішній!
О, не дозвольте ви, отці зібрання,
Югурті над невинними піднятись
И мене не прирікайте на поразки
И нещастя! Бо я, нещасливий,
Тепер утратив все і вже не маю,
Куди податись, бо на батьківщині
Чекають мене підступ і лабети
Югурти, й муки, й смерть сувора, так
Як моїх друзів, що вони до рук
Потрапили оцього тигра!
Та лише
Побоююся я, отці зібрання,
Щоб ворога прихильність й підкуп
У декого з вас не знайшли руки!
Шум і занепокоєння між сенаторами.
Юбастал
Старійшини зібрання! Коротеньким
Виправдування наше буде! Адгербал,
Король наш, закидає, що ми вас
Облесливістю й підкупом беремо
На бік Югурти; скільки правди в тім,
Самі ви знаєте! Однак щодо вини
Нашого пана, скажемо ми тільки:
Гіємпсал нумідійцями убитий
Через свою суворість і жорстокість
Без відома нашого пана й короля!
Рамнон
І дійсно сам раніше він старався
Зрадою й підступом знищити Югурту!
Юбастал
Адгербал перший розпочав війну
З Югуртою, та переможений він був
Й пішов з країни, й скаржиться тепер
Він вам, що злість свою не зміг
Він вилить на Югурті. Але може
Й тепер він, і завжди вернутися додому,
Та він вдає вигнанця, аби вас
Схилити до несправедливості скоріше.
Рамнон
Югурта, зрештою, теж просить вас, аби
Ви не вважали його іншим, аніж той,
Що ви його під мурами пізнали
Нумантії! Він вам завжди сприяє
И при вашій ласці прагне залишитись!
Скаур
Повинні вирішити ми нелегку справу,
Тож хай обидві сторони тепер
Покинуть курію, поки її сенат розв’яже.
Адгербал, Юбастал і Рамнон виходять.
Пожвавлення між сенаторами. Задня завіса падає і закриває раду сенаторів, показуючи кімнату Югурти.
Сцена 2
Югурта ходить замислений по кімнаті. Рамнон входить.
Югурта
Вітаю тебе з Риму, мій Рамноне,
Скажи, як наша справа там стоїть!
Рамнон
Стоїть як, я того не знаю, але ось ідуть
Римські посли до тебе, пане, і вони
Скажуть тобі, як стоять справи.
Югурта
Хто вони
І звуться як?
Рамнон
Люцій Фульвій і Марк Цензор,
А на чолі їх – сенатор Опімій!
Югурта
Великі люди це й впливові в Римі,
Отже, відразу ж слід прихильність їх здобути,
Рамноне, до скарбниці йди й ладнай
Дари достойні для послів, а я тим часом
Їх тут прийму так, як годиться.
Рамнон виходить. Югурта стоїть хвилину в мовчанні, поглядаючи на двері.
Посли
(входячи)
Мир цьому дому!
Югурта
Мир також входящим!
Ласкаво просимо у дім мій скромний,
Високі гості, і займіть місця достойні
У моїм домі, як і в моїм серці!
Л.Опімій
Королю нумідійський! Від сенату
Й народу римського прийми ти привітання.
Твоя нам дружба дорога, й ми будем
Наскільки матимемо сил, старатись
Віддячити тобі за доброту твою! Але
Прийшли де тебе ми важливій справі,
Що зачіпає і твою державу.
Югурта
Віддаю
Мою державу, як й себе самого
Під опікунчу Риму пишного турботу.
М. Цензор
Чудово це, королю благородний,
Й напевне, жодної потреби в тім не буде,
Аби про те жаліти!
Л. Опімій
Сенат і римські громадяни прийняли
Твоє виправдання, що послів устами
Було на зборах твоїх викладене, нас же
Він посилає в доброті своїй великій
Сюди, щоб поділити цю державу
Між вами обома.
Югурта
О, доброта його велика!
Л. Фульвіус
Сенат
Також враховує твою активну допомогу,
Що дав ти у війні нам нумантинській,
Тому і ти також для себе сподівайся
Поділу вигідного!
Югурта
О, яка велика
Ця доброта і ласка! Від сьогодні
Єдиним буде прагненням моїм
Своїм служінням вірним римському народу
Здобуть собі його прихильність!
М. Цензор
Похвальні цілі, друже і достойний
Союзнику держави римської,
Тільки б боги допомогли їх виконать!
Югурта
Ну, а тепер прошу зі мною до трапези!
(Виходять.)
Сцена 3
Зал в замку Адгербала. Адгербал і Кралнон.
Кралнон
Мій пане, справді-бо хвилина небезпечна
Й загрозлива для цілої держави!
Адгербал
Що таке?
Кралнон
Югурта, як дізнавсь, що посли римські
Від’їхали із Африки, відразу ж
Банду своїх войовників зібрав,
А на чолі їх дикого Рамнона,
Й відправив на грабіж в твої краї!
Я, скільки міг, із усієї сили
Старався відвертати ці нашестя
Від границь наших, але їх чисельність
Була далеко більшою, ніж наша, тож повинні
Були ми відступати, коли дикі орди
Пустошили країну, багату здобич
Збираючи. Тоді послав мій друг
Філаріус від твого імені послів
Аж до Югурти, але звідти їх
Відправлено з ганьбою. Й лише те
Дізнатися посли зуміли, що
Югурта до великого походу
Готується на край твій, пане мій!
Адгербал
О, нещаслива моя доле! Чим
В богів я заслужив цієї кари?
Кралнон
Мій пане, скаржитись тепер не час
На свою долю нещасливу, не її
Тепер оплакувати слід, але якмога швидше
До відсічі могутньої ладнатись!
Адгербал
Що ж готуватись, коли сил майже немає,
Ані ресурсів, знищено усе.
Ні друзів, ні воєначальників, вони –
Всі полягли, загинули! Югурто,
Проклятий вовк страшний ти, ще колись
Впадуть на тебе сльози ці мої,
Важким камінням душу тобі здавлять
Мої страждання, привиддям пекельним
Навколо тебе стануть!
Кралнон
Пане, не давай
Жалю і смуткові в твоєму серці
Надію заглушить. В народі є
Ще сили сховані, які в собі знайде він
Останній раз, щоб вирвати тебе
Із небезпеки!
Адгербал
Що? Народ? Знайде ще сили!
Ха-ха, знайде! Чекай, незрячий друже,
Побачиш, як сміятись буде простолюд,
Глумливо, страшно, коли нас по місту
Будуть вести закутими в окови
На смерть! Ха-ха, це буде нам приємно!..
Кралнон
Мій пане, схаменися, ради бога!
Поки живе Кралнон твій вірний,
Ніяка сила цього світу доти
На голові твоїй і волосини не торкне!
Адгербал
Спасибі, вірний друже, дякую тобі!
Пробач мені, що я на мить дозволив
У серце моє розпачу ввійти! Тепер вже
Зовсім опам’ятавсь я, тож кажи,
Що слід робити, щоб оборонитись?
Кралнон
Мій пане, скільки війська є напоготові,
До Цирти, міста прикордонного, стягти
Потрібно і тим самим нашвидку кордон
Від ворога гарантувати, а тим часом
З усього краю, скільки можна, брати
Рекрутів і озброювати їх, оце вся рада.
Адгербал
Кралнон, на тебе все це покладаю.
Дбай сам про все, бо голова моя
Така слабка й розладнаний так розум
Нещастями, що я не можу вже нічого
Зробити, щоб було це для держави
Моєї корисним!
Кралнон
Мій пане!
Безсмертними богами тими, що
Над нами правлять там, тебе я заклинаю,
Ти серця не давай свого оцій надмірній
Розпуці захопить! Що раз вже сталось,
Того уже змінити неможливо,
Але майбутнє люди мають самі в своїх руках!
(Виходить.)
Сцена 4
Табір Югурти перед Циртою. Югурта, Рамнон.
Югурта
А чи велика кількість війська
У Адгербала?
Рамнон
Як довідавсь, пане.
Від полоненого якраз я, там багато
Солдат, хоч може і менш мужніх,
Ніж наші, але так охочих слави
И хвилини кожної готових умирать
За Адгербала!
Югурта
Що ти мелеш?
Рамнон
Пане,
Так я почув і так тобі кажу,
Та, може, полоненого обман це,
Аби перелякати і позбавить
Відваги нас!
Югурта
І я такої ж думки. О,
Занадто добре знаю людську душу!
До тих пір, поки переконаний слуга, що пану
Ведеться добре, доти він при ньому!
То й вірний, відданий і шанобливий.
Завжди слухняний і люб’язний, пана
Свого думки майже відгадує! Та тільки
Фортуна колесо на інший бік
Поверне, як поразка чи нещастя
Притисне його пана до землі,
Тоді слуга також кидає пана!
Побачиш, чи не буде все так само
Із вояками гордого на силі Адгербала.
Поки ж бо бачать, що фортуна так чи сяк
Всміхається ще Адгербалові, вони
Роями біля нього в’ються. Та
Як тільки пощастить нам перевагу
Узять над натовпом оцим, о, то тоді.
Як пух легкий, розвіється ця чернь!
Тепер, Рамноне мій, іди пильнуй
Порядок в таборі, мене ж залиш
Самого, та за хвилю знов сюди вертайся,
Бо щось важливе я сказати тобі маю!
Рамнон виходить.
Югурта
(сам)
Моя мета вже близько – Адгербал у сітях,
Хоча солдатів в нього більше, ніж у мене,
Та сам такий він вождь, що і простого
Не варт солдата, без вождя ж бо військо –
Як звір без голови!
О, добре ви мені казали, друзі,
Біля Нумантії, що в Римі підкупити
Всіх можна, в цьому я переконавсь тепер!
Убив я Гіємпсала; його брата
Фактично вигнав з краю я,
А за все теє ще від римлян
Дістав при поділі частину кращу
Держави цілої! Подобається це
Мені, тож далі спробую на цій основі
Могутності своєї будувать споруду,
Чому б тепер мені мало не вдатись?
Вб’ю Адгербала і заволодію
Нумідією, – в Римі знову гроші
До ласки люду прокладуть дорогу!
А потім…
Що ж потім? Захопивши всю Нумідію,
Я виборю від Риму незалежність,
Й мені це легко може вдатися, бо знаю.
Як римляни тепер обабились!
О, може, ще я другим Ганнібалом
Для Риму стану!
(Хвилина мовчання).
Тож в першу чергу треба Адгербала
До рук своїх дістать найшвидше! Ба,
Рамнон казав мені, що в нього
Солдат багато й всі вони готові
Вмирати… А, брехня це! Але ж, може,
Це небезпечним є, боротись з силою
Переважаючою у відкритім полі? Ні, інакше
Дать треба якось собі раду!
О, вихід нескладний, із військом уночі
Потай до Адгербала табору ввійти –
І певна перемога, й Адгербал в моїх руках.
(Ходить у мовчанні по кімнаті.)
Але коли погляну я назад, за себе
В прожитий час!… О, мари, привиди страшні,
Зловісні в’ються біля мене! Бррр!..
Ей, хто там в сінях?
Входить слуга.
Поклич мені Рамнона швидше! Хай прийде
До мене зараз!
(Йдуть в різні сторони.)
Сцена 5
Намет у таборі Адгербала. Ніч. Адгербал, Кралнон, Філарій.
Філарій
Мій пане, слухай свого друга.
Хоч сили наші і переважають,
Однак я маю якось сумнів, чи Югурта
Якого підступу у зрадницькій душі
Не криє…
Кралнон
У тім не сумнівайся навіть!
Філарій
Тож радив я б тобі вночі сьогодні
Напасти на той табір й таким чином
Здобути перемогу в свої руки.
Адгербал
Мій друже, чи ж в моїй душі
Так мало болю і страждання,
Щоб ще докорами сумління
Посилювати свій неспокій? Хоч Югурта
И замислив зраду, я її не хочу
Ховать, не хочу красти перемогу!
Кралнон
О, шляхетний.
Король великодушний, як жорстоко
Ти помиляєшся! Військові справи йдуть
Шляхами зовсім іншими, аніж приватні!
В спокої, дома допустимо й навіть
Обов’язком є кожної людини бути
Великодушним, ворогів прощати,
Та на війні все йде інакше! Вождь
Повинен перш за все бути обачним
Й зважать на кроки, заміри і рухи
Свойого ворога. Як недругу твоєму
Можна напасти на твій табір та
Вчинять засади й перешкоди на шляху
Твоєму війську, то тоді чому
Тобі цим правом теж не скористатись?
Філарій
А зрештою, мій пане, якщо ти
Йому пробачиш й собі не дозволиш
Обману жодного і хитрощів військових.
То певним будь, що він
Вважатиме це за відсутність знань,
Сміятись буде і з тобою вдіє зразу ж
Те, що із ним ти вдіяти вагався!
Кралнон
Мій пане, ще раз раджу і благаю,
Звели нам зараз же війська підняти з сну
Й опівночі ударити на табір
Підлого зрадника!
Філарій
О, пане наш, дай дозвіл – і ще вранці
В ногах твоїх лежати буде голова
Того, хто зрадив, так, як Гіємпсала
Колись в його ногах лежала голова!
Адгербал
О, йдіть, ідіть!.. У мене у очах туман
Й якась тривога, й туга величезна
Обняла серце! Йдіть!
Філарій і Кралнон
О, нещасливий наш король! Проклятий
Югурто, скільки зла вчинив ти!
Безсмертні, помста! О, коли ж вона
На голову його важким впаде камінням,
О, коли кляту його душу спалить
Пекельним полум’ям?..
(Виходять.)
Адгербал
Коли, коли?
Ви мовчите, вгорі он там над нами,
Високі й всемогущі сили?
О, чому не дозволяється нам, смертним
Великої сторінки книги долі прочитать
О, чом в непевності болючій мусимо
Ховатися усюди, перше ніж
Війне сильніший вітер і здмухне нас,
Як пух легкий?
О, брате мій, чому із підземелля
Не вийшов ти на світ цей страшних фурій,
Чому не випросиш ти там,
В Плутоновій державі,
Криваву помсту для твого убивці?
Чому-бо його кров’ю
Не можна буде змить його провину?
Страшная доле, чим я провинився,
Що силою й мене ти тягнеш у те коло,
В якому смерть,
Ніби пружина, діє? О, й мене
Ця доля теж спіткає скоро, як і Гіємпсала!..
Голос з-під землі
О брате! Брате! Брате!
Адгербал
(вражений)
О, що це? У вухах моїх, неначе грому гук,
Цей голос відізвався!
Із-під землі, здається, вийшов він –
И гримів так глухо
З країни трун!
О, кров у моїх жалах ніби скам’яніла,
Увесь тремчу,
Пульс битись перестав, спиняє серце біг,
О, що це?..
О, страшно ще звучить у вухах голос цей,
І стогоном глухим луна
У моїм серці: брате, брате, брате!
Чи ти це, може,
О, Гіємпсала дух, до мене ти волаєш
З країни тіней і до помсти кличеш?
Земля тріскається. Полум’я виривається з неї. З’являється дух Гіємпсала.
Дух
О, так, це справді я!
Адгербал
(вражений)
О!..
Дух
Брате! До богів
Ти не волай і помсти не проси,
Бо не побачиш ти її!
Життю твоєму так, як і моєму.
Судилося скінчитися в руках Югурти!
Адгербал
Ох, я нещасний!
Дух
Та не трать надії,
Хоч помста завжди йде поволі,
Але прийде напевне
І в свій час!
Тож вір богам і йди сміливо
На небезпеку ту!
Бо хоч би невідомо як
Ховавсь від вироку ти долі,
Та не втечеш від неї!
(Зникає.)
Адгербал
(падає на землю)
Ох! Боги! У мене серце рветься!
Сильний шум, замішання і крик у таборі.
Кралнон
Мій пане! Пане мій! О, де він?
О, що я бачу?
(Піднімає його.)
Пане, пане мій!
Адгербал
(опритомнюючи)
О, що це? Був це сон, як наяву
Я бачив те, що бачив?
Кралнон
Пане, пане,
Втікай мерщій, бо смерть іде
По табору, як блискавиця, швидко!
Адгербал
О, хай іде!
Кралнон
О, пане, перш, ніж встигли ми солдат
Своїх зі сну збудить, уже Югурта
Нас випередив!
І з військом всім напав на табір твій.
Солдати гинуть сонні й безборонні.
Як під косою та трава! Рятуйся
Якмога швидше, пане!
Адгербал
Чи ж це допоможе,
Однаково загинути я маю!
Солдати
(втікаючи юрмами)
О, утікайте, утікайте швидко,
Вже табір весь в руках Югурти!
Кралнон
О, пане, глянь, уже горять намети,
Споглянь, земля обагрена
Солдатів кров’ю цих!
Рятуйся, пане, швидше!
Адгербал
(дивлячись на полум’я)
О, бачиш, бачиш: він встає отам
Й мені говорить: О, втікайте звідси,
Не повна міра ще твого страждання!
Кралнон
О, о, боги!
Адгербал
Ходім, ходімо, я ще випить маю
Того страждання чашу й не помру, аж поки
Цього не станеться!
(Виходить.)
Гамір втікаючих, крик солдатів Югурти.
Солдати Югурти
Ану, живіш, жвавіше, швидш, товариші,
Там Адгербал тікає крізь пожежі.
Нумо, скоріш за ним!
Сум’яття все страшніше. Пожежа.
Юбастал
Бажаю хоч тепер, хоча б на старість
Раз погулять як слід! Кров ллється
Річками, трупи скрізь, як ті колоди,
Гей, нумо, Юбастале, ще раз
Розворушись на старість!
(Виходить, переслідуючи недругів.)
Сум’яття потроху стихає. Солдати Югурти із здобиччю.
Перший солдат
Оце так ніч!
Другий
О, ночі кращої я не згадаю,
Як народивсь! Поглянь сюди,
Що я вловив!
(Показує йому кошіль золота.)
Перший
Ну-ну, то з тебе вправний майстер, та
І я поміж останніми не хочу бути!
(Виходять.)
Югурта, Рамнон, Юбастал, нумідійці.
Югурта
Старійшини! Войовники і друзі
Мої, спасибі вам за вашу вірність,
І за послушність вашу!
Я вже біля мети, хоч Адгербал ще
Живий, але держава вся моя,
Ми Адгербала будем облягати
У Цирті й голодом примусим здатись!
О, будьте певні всі тепер моєї
Прихильності, і ласки, й нагороди!
Нумідіє, вітчизно, нині дістаєш ти
В Югурті батька, короля чи, може,
Ще щось значніше, але про це згодом!
Нумідійці
Нехай живе король наш!
Югурта
Спасибі, дорогі, вам
А зараз на облогу Цирти
Рушаймо швидше!
(Виходять.)
Завіса падає.
Кінець
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 236 – 253.