Дія перша

Іван Франко

1 | 2 | 3

Цвинтар перед церквою. В глибині сцени церква, праворуч дзвіниця. Насередині грубе рябинове дерево. Люди в недільних строях тільки що повиходили з церкви і стоять купками на цвинтарі, гуторячи. З церкви раз у раз виходять нові люди. На самім переді Семен Перун, громадський писар, з-міщанська вбраний чоловік літ коло 30, з вусом, по-вояцьки підкрученим, переглядає проходячих повз нього сільських дівчат. До нього підходить Гнат Бовт і кланяється.

Ява перша

Гнат Бовт

Слава Ісусу Христу, пане писарю!

Семен Перун

(озирнувсь, строго).

Слава навіки! А що там такого?

Бовт

Та, хвалити бога, нічого такого. От деньок дав бог гарний, житце через тиждень дійде, коби-то позбирати щасливо!

Перун відвернувсь і мовчить.

А я вас, пане писарю, хотів щось запитатися.

Перун

Ну що? І чому б відразу не запитати, тілько колесити? І деньок, і житце, і бог зна що! Так і видно відразу, що бовт, аби бовтати!

Бовт

(кланяється).

Та не гнівайтесь, будьте ласкаві, пане писарю. Чоловік, вибачте, старий, то привик старими дорогами ходити, а тепер молоді, то просто ріжуть, як той казав, поперед батька в пекло. Ну, та я хотів запитати вас… Ви були вчора в місті?

Перун

Був, або що?

Бовт

І на тім суді були?

Перун

На якім суді?

Бовт

А на тім, що от пан начальник з Казидорогою судилися.

Перун

Був і на суді.

Бовт

Ну, то добре. То ви будете мені могли правду сказати, як то там було. Чи то правда, що начальникові присудили те поле, що було в праві?

Перун

А певно, що присудили. Він уживає цілий рік, ну, то й виграв провізорію, то чого ж іще більше треба?

Бовт

Гм, та то ніби правда, що більше нічого не треба. Уживає, виграв провізорію та й годі. А не було там о тім мови, яким способом пан начальник посідає тото поле?

Перун

А що то кого обходить?

Бовт

Гм, та то певно! Що то кого обходить, що в живі очі видер, зрабував! То нікого не обходить. Досить, що цілий рік посідає.

Перун

А ти, старий дурню, що се таке говориш? Кому видер, кому зрабував? А чи знаєш ти, що тебе за такі слова до Іванової хати запруть? Ну, говори, говори, кому видер?

Бовт

Та кому ж би, як не Казидорозі. Як його перша жінка вмерла, а Рябинова була сестра по другім вітці, то Рябина відобрав у нього те поле, ніби то його сестри було. А то була тої сестри вітцівщина, та й ту небіжка, вмираючи, при свідках свому чоловікові лишила.

Перун

Ади, як він то виложив! Хто би то гадав, що Бовт та може бути таким адвокатом! А скажіть-но мені, пане коморніку, що вам Казидорога заплатив, що ви за ним торби носите? Га?

Бовт

Та я за ніким торби не ношу, але що правда, то правда. Я тілько за правду стою.

Перун

Ну, то дурень же ти, хоч старий! От де вибрався за правду стояти! Було йти там на суд та свідчити за своїм Казидорогою.

Бовт

Та я ходити ходив, але мене туди не пустили. Кажуть, коли вас не кликано, то видно, що не треба.

Перун

Ну, то чого ж від мене хочеш?

Бовт

Та нічого, я тілько хотів рехтельно довідатися, як тота справа стоїть. Бо то, видите, ви, може, того й не знаєте, бо ви чужосільний. Казидорога мені давній товариш. Разом ми і на Поділля ходили в тісні роки, і ліпотентами громадськими разом були, до самого губернатора до Львова ходили. Ну, а тепер господь судив так, що він зятем моїм зробився, доньку мою взяв за себе.

Перун

Що? Як? То то Казидороги жінка – то ваша донька?

Бовт

А так, пане писарю, від другої вже жінки. Два сини були, та оба ще в прусській війні погибли. Тілько всьої родини мені лишилося, що вона. А тут чую нині – господи, а се що таке?

Ява друга

Під час тої розмови людей назбиралося ще більше, гомін на цвинтарі. Вкінці виходить з церкви Казидорога, за ним його жінка Феська, Матрона Рябиниха і ще деякі жінки. Казидорога зупиняється в притворі церковнім, приставляє до стіни драбину і знімає з високого кілка величезне залізне путо з колодкою, злазить вниз і йде, побрязкуючи путом, на середину сцени.

Один чоловік

Куме Климе, а вам що такого приплило?

Другий

Що то, цюпасом кого поведете?

Третій

Ци, може, злодія якого зловили та кувати хочете?

Казидорога

Так, панове громадо, злодія! Злодія хочу публічно закувати! Злодія, що мені жити не дає, що мене з світа згонить, що на нього не можу права ніякого знайти! Ось той злодій!

(Обкручує путом рябинове дерево і замикає путо на колодку.)

Один чоловік

Тю на тебе, куме, а ти що робиш?

Другий чоловік

Чи з глузду зсунувся на старість?

Третій чоловік

І що тобі святе дерево вчинило?

Казидорога

Дерево? Хто казав, що дерево? Не дерево, панове громада, а отсей (показує на дерево) рябина!

Ява третя

Ті самі і Рябина виходить з церкви і наближається.

Рябина

Що тут за гармидер такий? Хто тут моє ім’я виволує?

Люди розступаються. Рябина побачив обкручене путом дерево і стає здивований.

А се що таке? Хто се зробив?

Казидорога

Я, пане начальнику.

Рябина

А то що має значити? Чи ти, старий, одурів, чи з розуму сплив? Та за що дерево путаєш?

Казидорога

Бо причину маю. Хочу злодія на суд громадський позивати.

Рябина

Злодія? Якого? Що в тебе дерево вкрало?

Казидорога

Зараз, пане начальнику, зараз усе покажеться. (Стає на могилці.) Панове радні, панове урядники і ви всі, панове громадо! Чи ласка ваша мою річ вислухати?

Всі

Говоріть, говоріть!

Казидорога

Позиваю перед ваш громадський суд отсього рябину (показує на дерево) за мою тяжку кривду, за очевидний рабунок мого поля, за потоптання моєї честі, за зневаження моєї старості, мого сивого волосся! Розсудіть нас, панове громадо, бо як не розсудите, то, бігме, не знаю, що з нами буде!

Перун

(під час тої мови підійшов до Рябини).

Пане начальнику, та то він против вас громаду бунтує…

Рябина

Що? Против мене?

Перун

Авжеж! Хіба не чуєте: і про поле згадує, і про честь? Здурів старий!

Рябина

Е, най собі дурень говорить! Що він мені зробить!

Казидорога

Зачалося моє нещастє з того поля, що моя перша небіжка на мене записала. На то свідки є. Ага, скоро тілько ми її поховали, а той людоїд (показує на дерево) до мене: «Віддай поле! То моєї сестри!» А вона йому така й сестра, що її батько, повдовівши, з його матір’ю оженився, їй вже тоді десять літ було. А тото поле – то її вітцівщина. Кажу я до нього, як до доброго: «Куме, бійся бога, яке ти маєш право до того поля?» А він до мене: «Ти не питай, яке я маю право, але ти сам ніякого не маєш, а ми з вітчимом його десять літ обробляли». – «Але мені, – кажу, – небіжка записала, як свою вітцівщину». – «Покажи письмо!» – каже він мені. – «Та без письма записала, при свідках, при людях». – «Дурний ти з своїми свідками, – каже він, – а був при тім нотар?» – «Не було», – кажу. – «Ну, коли не було, то віддай же поле без біди, без клопоту». Ну, що йому, ненажері, було казати? Плюнув я та й пішов. Гадаю собі: «Наверни тебе, мати божа, на суху вербу, щоби-с з нею гризся, а не на мене, старого!» Ага, дивлюся я на другий день, а мій Рябина оре моє поле. Виходжу до нього: «Що, куме, робиш?» – «Що видиш», – каже. «А бога не боїшся?» – «Якби-м, – каже, – бога боявся, то би-м до церкви не ходив». – «А сумліннє, – кажу, – маєш?» – «Маю», – каже. «Ні, – кажу, – не маєш, бо якби-с мав, то би-с мене, старого, немічного, так не кривдив!» – «Отже ж я тобі покажу, що маю», – каже він та й за тим словом як заїде мене межи очі кулаком, аж я пам’яті лишився.

Рябина

Ти брешеш, стара собако, бо ти перший по моїх волах ударив!

Казидорога

То ви, пане начальнику, щось говорите? Та я не про вас, а про сього окаянника, злодюгу та хапугу, о! (Показує на дерево.) А ви у нас, славити господа, чесний чоловік і начальник громадський! Чи я так кажу, панове громадо?

Громада

Гм-гм! Ну, говоріть дальше, говоріть!

Казидорога

Як кинулися на мене він і його слуги, як почали мене бити, то я три місяці з хати не міг вийти. А він тим часом поле виорав і засіяв, луку скосив і забрав сіно, на облозі коні пас – ну, вживав та й годі. А я, старий, тим часом стогнав у хаті – що я мав йому казати? Видужав я, треба було для дому помочі шукати. Оженився, та й тим часом цілого півроку минуло. Тепер я до поля, а він каже: «І не підступай, моє!» Я зігнав його слугу з кіньми, повикидав його тички, а він на мене провізорію. Засвідчився своїми нахлібниками і виграв. Що мені, бідному, робити? Вдався я в процес. Не так мені о те поле йде, як о мою правду. Бо як чоловік бачить, що так правду під ноги топчуть, то й жити на світі не хочеться. Пішла моя справа по судах, а він узяв та й підкупив мого адвоката, і я програв.

Рябина

А ти, старий дурню, відки знаєш, що підкупив? Хто тобі се казав?

Казидорога

Та я не про вас, пане начальнику, хорони господи! Таже ми всі знаємо, що ви у нас нікого не підкупуєте! Правда, панове громада?

Громада

Гм-гм! Ну, говоріть дальше!

Казидорога

Вийшли ми вчора з суду, став я коло воза та й плачу. А він приходить та й каже: «А що, треба ти було того? От маєш!» – «Ех, – гадаю собі, – господь би тебе побив, вороже темний! То ти не досить, що мене обдер, як ту липку, і поле забрав, ще й кошти платити мушу, і все безневинно, а тепер ще смієшся?» Як відвину отсю руку, як не ценькну його в папушу, аж кров’ю заслинився. «Так ти, – каже, – б’єш?» – «А ти думав, що як?» – кажу я. «Ну, чекай же, – каже він, – покажу я тобі не такої!» Сів на віз та й поїхав.

Перун

(до Рябини).

Пане начальнику, та се він усе про вас!

Рябина

Ну, та що? Нехай каже. Хіба я боюся! Досі все правда.

Перун

Але як дальше також правду розкаже? Про вчорашнє?

Рябина

Про яке вчорашнє? Про те? Агій, чень же ще не вдурів.

Перун

Ей, пане начальнику, біда буде! Я би вам радив, перервіть ви його мову, розженіть людей.

Казидорога

Ледве я додому приїхав, аж тут десятники вже на мене чекають. Взяли мене та й повели до коршми. Приходжу, а отсей окаянник (показує на дерево) сидить за столом, а круг нього ціла банда п’яних. «Зв’яжіть його!» – крикнув він. Я не боронюся, бо виджу, що їх сила. «Вліпіть йому на початок!» – командирує. Положили мене, дияволи, таки на поміст, як зачали бити, як зачали бити – вже я думав, що дух з мене виб’ють. Далі він сказав: «Досить! А тепер, пане писарю, напишіть йому на шкірі квит, щоби знав, кілько дістав, і щоби мав чорне на білім, бо, може, знов схоче процесуватися». Писар п’яний був, скочив, схопив гачок зелізний від кухні та як не шкрябоне мене по голім тілі, аж я звився з болю. Ба, та ще не кінець на тім. «Ну, – каже сей окаянник, – а тепер я ще припечатаю!». Та й взяв громадську печать, розпік на огні та й трах! Аж м’ясо зашкварчало! Тоді мене, зв’язаного, до жидівського хліва.

Матрона

(виступає наперед).

Куме Казидорого, що се ти говориш?

Казидорога

Святу правду.

Матрона

І против кого?

Казидорога

Проти отсього злодія, дводушника та нелюда, против рябини!

(Показує на дерево.)

Матрона

(прискакує до свого чоловіка).

А ти, Кирило, чуєш, що він говорить?

Рябина

Чую, не позакладало.

Матрона

І знаєш, против кого він се говорить?

Рябина

А мені що до того? Най говорить, против кого хоче, аби лиш не против мене.

Матрона

Не против тебе? Та невже ж ти не розумієш, що се все до тебе пито?

Рябина

Він же сам казав, що ні.

Матрона

Чоловіче, та як то правда, що ти так збиткувався над таким старим чоловіком, та ще й кумом, то я тобі не то печать, а й очі повипікаю! Я не хочу, щоби мене і моїх дітей люди публічно виволували та проклинали! Зараз ми кажи, правда то, що він казав?

Перун

(бере Рябину за ліве рам’я).

Ні, кумо начальничке, неправда! Бреше старий! Перепився та з розуму з’їхав, а тепер сухі дуби плете.

Казидорога

Сам ти брешеш, шушвальку мерзенний! Сам з круга спився!

Перун

(підступає).

Що? Що? Що ти кажеш? Мабуть, не знаєш ще моєї руки? Хочеш?

Казидорога

Люди добрі, гляньте ви на те опудало! Доки ви ще дасте такому поганцеві над собою орудувати?

Перун

От я тобі покажу поганця!

(Замахується.)

Бовт і другі люди хапають його за руки.

Бовт

Гов, заволоко! Тут святе місце, знаєш?

Громада

Зась, набік! Коли суд, то суд! Судімо справу! Судімо справу!

Перун

(вириваючись).

Та чого ви ревете, баранячі голови? Та яке у вас право судити? Свині йдіть завертати – то ваше право!

Бовт

Ага, то тілько ви маєте право нас зі шкіри дерти, над людьми збиткуватися? Ні, годі вже вам! Понині стало.

Другий чоловік

Податки позакрадали, а тепер другий раз збирають.

Третій чоловік

Три роки школу ставили, та й досі ні школи, ні грошей, ні дерева!

Четвертий

Громадськими плотами в печі топлять, а ти, громадо, городи!

Всі гуртом

Ні, годі вам над нами збиткуватися, годі нашу кров ссати!

Матрона

(до Рябини).

Скажи, скажи, чи то правда, що кум на тебе говорив? Зараз скажи! Сам скажи, я хочу твоє слово почути.

Рябина

Та коли я його печатав, то най покаже тоту печать!

Казидорога

А не діждеш ти, куме, щоб я на свою стару голову ще й прилюдний сором брав!

Перун

Видите, люди, видите? Сам себе видає, що бреше! Не хоче показати!

Феська

Ах ти, підбрехачу! Ах ти, гольтіпако! Та почекай же ти, навчу я тебе, як мому чоловікові брехню завдавати!

Перун

(торгає її за рукав, стиха).

Молодице, не дурій!

Феська

Сам ти дурій та по стінах дерись! Люди добрі, послухайте ще й мене! Мій чоловік ще не все розказав. Як його повели, я сама лишилася в хаті, перелякана до смерті, а далі як заплачу. Сиджу та так плачу, аж заходжуся. В печі вигоріло, лиш каганець мигкотить. Що мені, бідній сироті, робити? Аж тут чую – гуп, гуп попід вікнами. Входять вони, оті два дводушники, писар і війт. Я аж пополотніла. Питаюся їх, де мій чоловік, а вони сміються. Виджу я, п’яні-п’янезні, як ніч. Ой лишенько моє! Далі отсей старий безвстидник (показує на Рябину)…

Перун

(прискакує ззаду і затулює їй рот).

Пане начальнику! Чуєте, вона образила вашу честь! Зараз кажіть взяти її під арешт!

Рябина

Гей, присяжні, під арешт її! Беріть, в’яжіть! Не слухайте, що вона говорить! Ще нині по жандармів пішлю, ураз із її чоловіком скувати кажу і скованих до міста відішлю! Овва, а то що таке! Що ви собі гадаєте, люди, га? Бунтувати задумали? Хто вам голова? Хто вам начальник? Кого маєте слухати?

Феська

(пручається в руках Перуна).

Пусти, поганче, пусти, бо очі видеру!

Перун

Присяжні! Чули, який наказ був? Беріть її!

Казидорога

(вхопив Перуна за плече і шпурнув набік).

Проч! Се моя жінка! Се тобі не вчора!

Матрона

(до Рябини).

Овва! А ти чого розвередився та розприндився? Побоявся, що правда наверх вийде? Ні вже, годі тепер встидатися, вчора було встидатися! От який ти в мене чоловік! От яка твоя віра! Тьфу! Говоріть, кумо, говоріть дальше!

Феська

Почав він, люди добрі, підступати до мене, налазити чимраз ближче, та все мені своїм п’яним язиком таке лепече, що й вимовити встидно! Я не много думала, як відвину руку, як не трахну поза уха!

Баби

Отак йому, отак йому треба! Най не лізе в чужий горох!

Чоловіки

А, ладно! От начальник! От порадник наш! Гарно, славно!

Матрона

Чоловіче! Та ти мені не маєш чого й додому приходити. Що є горшків, і мисок, і череп’я в хаті, то все на твоїй голові порозбиваю. От до чого ти довійтувався. А я казала та говорила: «Сиди, Кирило, в хаті, не рипайся! Не пхай, Кирило, в громаду рило!» Ні не послухав! Маєш тепер честь, маєш і повагу між людьми!

Феська

Як той спіймав облизня, тоді писар до мене, хотів схопити мене півперек. Але я, на щастя, запопала в руку маглівницю, як го не заїду по тім’ю, аж присів. «А, – каже, – молодице, то вже не жарт!» А тут дивлюся, а йому по обох висках кров юшить, аж на землю капає. Тоді я за хлібом, нажвала, заліпила та й випровадила їх з гонором. А про чоловіка нічого й сказати не хотіли. Аж десятник зайшов та сказав, що його мучили і в хлів заперли, то я таки поночі побігла та випустила. А що, пане писарю, може, скажеш, що й се неправда?

Перун

Та брешеш ти, молодице! Снилося тобі! Я тебе й не бачив, а про твою хату не знаю, де вона й стоїть!

Феська

(хапає його за волосся).

Брешу? А покажи-но тім’я! Покажи, там ще мусить бути мій вчорашній хліб наліплений! (Віддирає хліб і показує людям.) Нате, люди добрі! От вам знак! Видите, закровавлений хліб, той сам, що я вчора наліпила! А що, брешу?

Матрона

Господи милостивий! Побила мене гірка година та нещаслива з тим війтівством. І що би-то п’яниці та темному-недрукованому до того братися? Залізе до коршми та й заливається. А отой деришкіра віссався в нього, як кліщ в ягня, та й повертає туманом, куди хоче! І що вже мені робити, й сама не знаю! Дванадцять кар уже заплатили, три корови продали, а що карних післанців нагодувалися за тих сім літ, то й не злічити! Люди добрі, громадо гідна-поважна! Змилуйтесь над моєю головою, скиньте ви його раз із того війтівства! Виберіть кого іншого! Адже маєте тут й письменних, і розумних! Випхніть його з тої ради нещасної, чень, деяк дома припиниться. А вже я дома візьму його в свої руки, дам йому себе знати!

(Відходить.)

Бовт

Скинемо, скинемо, кумо начальничко! Годі йому попасати на громадськім хлібі!

Громада.

Годі, годі. Скинемо! Геть його!

Перун

Дурні, дурні голови! І чого б я кричав, не знаючи світові ладу? Скинемо, скинемо! А того й не питаєте, чи маєте ви право скидати.

Бовт

А хто ж має право? Ти хіба, пуцьвірку?

Перун

Та й не ти, дурний саку! Хіба ви його вибирали?

Бовт

А хто ж?

Перун

Рада громадська вибирала.

Бовт

І я до ради належу. Ту вся рада є.

Перун

Ага, цікаві, куропатву з’їли! А хіба він вам присягав? Ви його на війтівстві затверджували? Тілько той має право його скинути, кому він присягав, а вам зась! Руки короткі!

Бовт

Овва, нібито ми й туди не трафимо! Староство не за горами!

Перун

То-то-то, ідіть до староства, і ми підемо, побачимо, чий там верх буде.

Один чоловік

(до другого).

О, то вже певна річ, що там ми справи не виграємо, а ще біди наживемо.

Многі чоловіки

Ні, не підемо до староства! Самі скинемо негідного!

Бовт

Що ж то? А кому він присягав служити, староству чи громаді? А коли він нам зле служить, наше добро переводить, людей обдирає, ще й збиткується, то який же він нам начальник? Як він держить свою присягу?

Громада

Ні, ні, зламав присягу! Не начальник нам! Скинемо, скинемо!

Перун

(до Рябини стиха, шарпаючи його за руку).

Пане начальнику, чого ж ви стали, як у воду опущений? Тілько сміло, відважно поставтеся, нічого вам не зроблять! Най-но лишень до староства сунуться, то там такого наберуть, що й додому не донесуть і по дорозі не розгублять!

Феська

Юдо, Юдо Скаріотський! Під’юджуй!

Рябина

(що стояв досі понурий і мовчазливий).

Ні, нічого з того не буде! Ідіть, люди, додому, не робіть дурниць! Що вам нараз приплило мене судити? Не маєте ніякої власті надо мною, то й не беріться, бо, пам’ятайте, біда буде! А сей чоловік (показує на Казидорогу) коли має від мене чи від кого яку кривду, то на то є власть громадська, є староство, є суд, – най доходить свого права.

Казидорога

О, знаємо ми ваше право, знаємо! Самі собі права становите і самі з них смієтесь. Ні вже, коли на те пішло, то ми свою справу у себе, громадою, й розсудім. Чи гріх, чи два, а домашнє діло нехай дома зробиться. Панове громадо, слухайте, що я скажу.

Перун

Не слухайте, а розходіться! Ось я вас зараз усіх посписую і ще нині подам до староства всіх, хто тут є, що бунт робили!

Громада

(з криком).

Що, ти нас? А не діждеш! Мало ще ти накрався нашої праці, мало напився? Мало нациганився, цигане! Нам бунт завдавати! А завдало б тобі Бачинську гору на твої в’язи! А дивіть на нього! Ні, не підемо, поки наше наверха не буде! Вон нам отсього заволоку з села! Вон, щоб і дух його не пах! Найдемо собі другого!

Перун

(до Рябини).

Але ж, пане начальнику, бійтеся бога, держіться якось ліпше! Адже самі знаєте, який там лад у нас з паперами і з податками. Ну, як вас направду скинуть…

Рябина

Але ж ти казав, що не мають права.

Перун

(шептом).

Не слухайте того, мають право, я тілько так їх лякав.

Рябина

Та-ак? Гм, а як скинуть, то що буде?

Перун

То нас кримінал чекає, розумієте! А властиво поперед всього вас, бо ви за все відповідаєте!

Рябина

Та-ак? І за то, що ви робили?

Перун

Авжеж! Ви хіба й досі того не знаєте? Ви ж знаєте, що я чоловік не присяглий, я слуга. А ваша відповідь на всім. То бійтеся бога, держіться!

Казидорога

Панове громадо, поки ви будете судити, вислухайте моє слово. Тут нас пан писар лякає, що ми бунт робимо, що ми права не маємо скидати начальника. Нехай і так! І не скидаймо його! Нехай він сам зречесь!

Перун

Ага, захотів печеного льоду! (До Рябини.) Видите, вже пом’якли! Я то наперед знав: їх тілько налякай судом та староством, то зараз пом’якнуть. Тілько ви не подавайтеся! Бійтеся бога, держіться!

Казидорога

Кажеш, пане писарю, печеного льоду? Добре, буде тобі й лід печений! Отже, слухайте, панове громадо! Коли ваша воля своє домашнє діло дома розсудити, то я би так радив, щоби ціла громада наперла на то, щоб Рябина війтівства сам добровільно зрікся, отсього писаря нагнав і всякі пошкоди вернув, а потому ще й перепросив тих, кого за свого війтівства зневажив.

Рябина

(кидається, мов ужалений).

Чи бач, чого собака захотіла! Ні, поки я живий, то того не буде!

Казидорога

А поки того не зробить, панове громадо, дайте слово, що ніхто в цілім селі до нього слова не промовить, шапки перед ним не зніме, з ніякою справою перед його суд не піде, до його хати ногою не поступить, ні видатися, ні знатися не буде ані з ним, ані з його жінкою, ані з його дитиною, ані з його слугою, з ніким. Покажім йому, що громада – великий чоловік. Побачимо, кому борше надокучить.

Перун

(до Рябини).

Ха-ха-ха! От дурень старий! От чим він видумав лякати! Страхи на ляхи, пане начальнику! Плюйте на се! Орендар Мошко вас, певно, не відречеться, а кого припече, той, певно, до вас притече!

Казидорога

Ну, що ж, панове, пристаєте на моє слово, чи будете ліпшої ради шукати? Моя рада така, що вам за се ніяке староство, ані ніхто не може нічого зробити, ані бунтом сього назвати.

Громада

Добре, добре! Пристаємо! Віднині не знаємо його! Най знає нас, най кається, то тоді й знов приймемо між себе!

Казидорога

Пане начальнику Рябино, свояче мій, сусідо давній! От я, покривджений від тебе, тяжко зневажений, послідній раз відзиваюся до тебе, прошу тебе. (Кланяється.) Май ти бога в серці, не слухай сього Юди! Скинь ти з себе оте війтівство, що і тебе, і громаду тілько до лиха доводить, – станься знов чоловіком таким, як був, сусідом, приятелем! Поєднайся з громадою! Най то все лихо, що було між нами, іде на гори та на ліси, най пропадає! Досить ти навійтувався і навислугувався всяким посіпакам, і наплатився кар, і нашкодив громаді, і свого власного добра перетратив. Буде з тебе! Схаменися!

Рябина

(твердо).

Ну, годі! Щоб я те робив, що вам хочеться? Не діждете! Поміряємось, хто дужчий буде! Пане писарю, списуй усіх, хто тут є, ще нині до староства подамо!

Казидорога

Добре, списуй! Але знай, що й громада свого слова додержить. Вже ми якось і перед староством станемо. А тепер послухай, що я тобі скажу. Доки ти не покаєшся, війтівства не скинешся, сього поганця не проженеш, мого поля не віддаси і людей прилюдно отут не перепросиш, доти я з сього твого іменника, з отсього рябини (показує на дерево) пута не здойму. Будеш публічно стояти на ганьбу людську, закований, як злодій, що суду чекає. Не бійся, путо прив’язане так високо, що хто буде йти дорогою, хто буде їхати, кождий побачить! Кождий буде знати, що у нас за старшина громадська!

Рябина

Що? Ти би смів таке поруганіє домові божому робити?

Казидорога

То не поруганіє домові божому, а призиваніє грішника до покути!

Рябина

Он який ми проповідник вишукався! Зась тобі, порохно старе! Зараз путо знімай!

Казидорога

Скорше мене посічеш, на кусні порубаєш, заким зніму, поки ти не зробиш усього того, що громада каже.

Рябина

Овва, буду я тебе питати? Вишлю присяжного, щоб дерево стяв.

Громада.

Зась тобі! Святе місце! Ото! Чи бачив хто таке! Руки покорчить!

Рябина

Слюсаря вишлю, щоб колодку розбив.

Бовт

Ми б йому голову розбили. Трібуй, чи найдеш такого слюсаря, щоб ішов на цвинтар церковну колодку розбивати.

Рябина

Люди, не дурійте! Не робіть публіки! Що вам нині сталося? Чи ви німиці понаїдалися, чи що? Були спокійні, а тепер по стінах деруться. Слухайте, що я вам скажу!

Бовт

Не слухаймо! Плечима до нього пообертаймося!

Всі обертаються до Рябини плечими.

Перун

(до Рябини).

Пане начальнику, лишім ми дурних, най собі дуріють! Ходім геть!

Рябина

(до Казидороги).

Куме Климе!

Казидорога

(до Бовта).

Чуєш, свату, жаба кумкає! Мабуть, завтра дощ буде!

Рябина

Казидорого! Кажу тобі, зніми путо, поки голова ціла!

Казидорога

(до Бовта).

Свату, ти старший брат! Постав ту братську варту, щоб і справді хто братської колодки не розбив та не вкрав. Я перший черги приймаюся.

Феська

Я дві черги на себе беру. Вже я йому вивартую так, що в п’ятах постине.

Бовт

І я не відпекусь.

Феська

А дітей, кому ближче, дітей присилайте на варту якнайбільше. Приходьте, діти, по обіді, ту галаївка буде.

Гурт дітей

Добре, добре, прийдемо!

Бовт

А тепер додому, обідати пора!

Люди мовчки розходяться.

Перун

Ха-ха-ха! Ото найшли чим залякати! Пане начальнику, смійтеся з того пута! Плюйте на тоту дурну громаду. Ані гадки не майте!

Рябина

Добре тобі плювати, коли ти чужосільний, а ще й жінки не маєш! От би ти попробував з моєю вийти на своє!

Виходять. Заслона спадає.

Примітки

в тісні роки – 1846 – 1849 рр., коли в Галичині лютував голод.

в прусській війні – війна Австрії проти Пруссії в 1866 р.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 77 – 90.