Дія третя

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5

Сцена та сама. В глибині сцени церковні двері одчинені, видно стоячих у церкві людей плечима до зрителів, чути співи і дзвони з дзвіниці.

Ява перша

Рябина крадеться з-поза дзвіниці і виходить на сцену.

Рябина

Ні, довше не видержу! Цілий тиждень живу в селі, як дикий звір у лісі. Ніхто до мене слова не промовить, ніхто добрий день не скаже, навіть жінка не говорить, тілько або бурчить, або лає. Один тілько писар остався, та ще Лейба. Але й той, пся віра, як побачив, що громада против мене, що ніхто з ніякими справами не йде, ніхто нічого не несе, – і той почав бурчати. Кварти горілки поборгувати не хоче. Ні, довше так жити не можна! А про папери й слуху нема. Ні від кого не допитаюся. Пробував до жінки підступати ласкою – мовчить, і ухом не веде. Пробував грозити – тілько сміється. Пробував бити, та сам такого облизня спіймав, що й досі шкура терпке. А проклята дітвора як похопила собі оту співанку, що на мене зложили, то куди тілько йдеш, куди повернешся, всюди тілько й чуєш, що їх вереск та «ой на-на, ой на-на!» Тьфу, пек ти, маро! Зайшов нині до церкви на утреню, всі від мене відступаються, як від заповітреного. Ніхто мені не вклониться, зо мною не вітається, навіть свічки мені не дали. Лице мені лупається, крикнув би чоловік з жалю, крізь землю би пропав зо встиду, та годі, дім божий. Вистояв я ту утреню, як на терні, а вже хвалу божу, прости господи, не міг, пішов з церкви. Та що, жінка в церкві з усею челяддю, нікуди мені дітися, бо хату замкнула і ключ з собою взяла. Ходив по селі як неприкаяний та й отсе знов сюди зайшов. Що мені на світі божім діяти, що робити?

Ява друга

Рябина і Перун (входить з улиці).

Перун

Добрий день вам, пане начальнику. Заздрів вас від коршми та й спішу за вами щосили, аж осьде догонив. Що вас тут тягне? Чи отсе дерево, заковане в путо, що на нього всі прохожі та проїздячі чужосільці люди так цікаво дивляться та всіх про нього розпитують? Ну, гадав би я, що ту вам не повинно бути дуже приємно!

Рябина

Пане писарю, не точи ти послідньої крові з мого серця! Мало мене всяка нужда за сей тиждень набилася, ще ти мене добивати хочеш!

Перун

Бо ви баба, не начальник, тому всяка нужда вас і б’є. А якби ви були добрий начальник і вміли все в руках держати…

Рябина

Е, говори! Якби так тобі пришилося покуштувати такого, як я з твоєї милості викуштував отсей тиждень і дома і всюди, не тої б ти заспівав.

Перун

Ет, дурне ви говорите! Навіть вусом би в той бік не вів. Ну, але скажіть, – я властиво про те хотів вас і спитатися, – дізнались ви дещо про папери?

Рябина

Ні, нічогісінько. Мов у воду канули. Біс якийсь ними вдавився.

Перун

Ов, то погано! То дуже погано! Ну, а що ж ви гадаєте робити?

Рябина

Я? Або я знаю, що мені робити? Я не знаю вже, де мені голова стоїть!

Перун

Ну, то проста річ, бо у вас її й зовсім нема! А знаєте, я сьогодні ходив до тартака, балакав з жидами.

Рябина

Ну, і що ж вони вам казали?

Перун

Бестії жиди! Чи й вони не пронюхали щось? Зразу й говорити зо мною не хотіли, а коли я таки наперся, то самий старший спільник вийшов до мене надвір.

Рябина

Навіть до канцелярії не запросив?

Перун

Ні, вийшов надвір, кажу вам. «Ни, – каже, – пане Перун, чого вам треба?» Я кажу, що хотів би поговорити о нашім контракті, коли маємо решту дерева довожувати? «Решту дерева, – каже він, прижмурюючи праве око, – добра решта, 15 000 кльоців! Звезіть нині, кавцію віддам!» – «Як то, – кажу, – нині?» – «А так, каже, – нині, до півночі маєте послідній термін. Як не звезете нині, то вже завтра кавція пропала». – «Гершку, – кажу йому, – не жартуйте!» – «Ни, – каже він, – ані мені сниться жартувати з таке велике паном. Але то вам ще раз кажу, що як завтра кльоци не будуть звезені і отут на місце складені, то кавція пропала. Ваш контракт вже давно зломаний і роздертий! От нате, подивіться самі!» І витягнув з кишені наш контракт, справді перемазаний і до половини передертий, показав мені, знов сховав і пішов.

Рябина

Ну, то нас дорізало. Тепер нам, пане писарю, криміналу не минути!

Перун

Говоріть про себе, пане начальнику, бо контракт тілько на ваше ім’я роблений, значить, і гроші на кавцію ви самі брали. Я тут зовсім ні при чім.

Рябина

Так? Ну, добре й то знати! Так мені треба! Буду мав на другий раз науку.

Ява третя

Ті самі і Матрона (виходить з церкви).

Матрона

О, а вони знов тут нараджуються! Недурно то я стою в церкві та очі видивлюю, де то мій чоловік, а він тут з кумпаном. Ну, дай вам боже щастє!

Рябина

Ой, жінко-жінко! Наробила ти мені клопоту! Най тобі того бог не тямить, що ти в біді против свого чоловіка стала! Видно, що я тобі став уже зовсім немилий та ненависний, що тобі якогось другого захотілося, так ти давай наробляти з громадою, щоби чоловіка до криміналу впакувати!

Матрона

Тю-тю, дурний! Що ти плещеш та святе місце такими словами поганиш?

Рябина

А хіба ж то не правда?

Матрона

Що таке?

Рябина

Що ти з громадою против мене наробляєш?

Матрона

А певно, що так! Але то для того, дурню дурний, що тебе люблю, що з тобою по-божому та й по-людськи шлюб брала, що хочу мати в хаті чоловіка, а не п’яницю, не громадського злодія та перевідника. Не хочу, щоби люди нас виклинали та виплакували! Не хочу встиду та сорому людського! Не хочу годувати посіпаків своїм хлібом та тратити худобу, щоби їм оплачуватись за твою дурну голову. Розумієш ти то?

Рябина

(сумно).

Так то воно так! А проте з великої любові і боязні божої ти таки помогла мене впакувати до криміналу.

Матрона

Тебе до криміналу? А то яким способом?

Рябина

От писар розказує, що жиди вважають нашу кавцію за пропащу. А ти знаєш, що то – громадські гроші, податкові.

Матрона

Ну, а що ж я тут винна, що ви контракту не дотримали і кавцію стратили?

Рябина

Але жиди ще два тижні тому ані гадки не мали, частували нас і обіцяли контракт продовжити на ту саму кавцію, а тепер – писар каже – навіть говорити з ним не хотіли. Очевидно, прочули про бунт громади.

Матрона

Ну, і знов я запитаю: а що ж я тому винна, що громада против вас збунтувалася?

Рябина

Ти, небого, багато винна, дуже багато, бо ти піддержала той бунт. Якби не ти, якби ти не була забрала ті папери, то нині було би вже тихо і спокійно.

Матрона

Ні, небоже, не з того боку берешся! Якби не ти і не твій дурний упір та якби не отсей Юда, що тебе бунтує та на все зло підмовляє, то нині був би цілковитий спокій в громаді. Ну, але скажи мені, доки ти ще будеш упиратися, як віл рогами? Доки отсе путо буде тут на дереві висіти нам на ганьбу та на людський поговір?

Рябина

Та бог з вами! Уступлюся вам, зречуся того війтівства! Тіштеся, рвіть мою душу, робіть, що хочете!

Перун

Пане начальнику! Що ви говорите? Тепер якраз треба вам вистояти твердо і поставити на своїм! Що їм з того, що табелю взяли, – видно, що нічого в ній не найшли і мусять звернути! І з жидами ще якось можна буде порадити. Не бійтеся, не подавайтеся, бо для вас гірше буде!

Матрона

О, чуєш! Слухай тілько його, він тобі добре порадить! Юдо-Юдо, де твоя хитрість? Видно, що пан біг приготовив тебе вже для доброї кари, бо забив тобі памороки! Не бійсь, висить уже над тобою газуза, і вже вона впаде на тебе, вже вона тебе не мине за людські сльози. А коли хочеш знати, де табеля і твої папери, то я тобі скажу: в місті, в уряді податковім, у пана інспектора! Знаєш тепер?

Перун

Ох, мені горе! То не може бути!

Матрона

Ага, крутишся тепер? В’єшся, пискорю посолений? Ну що, держися твердо! Не уступай з місця! Тепер тобі тої твердості дуже потрібно, бо за хвилю вже комісар від староства з табелею і з твоїми паперами ту буде. То вже перед ним держися!

Перун

Комісар від староства? Ну, то бувайте здорові! Мушу йти додому… тю… тю… ну до люльки наложити!

Матрона

Йди чи не йди, а не втечеш свого! Вже тебе від кількох день добре пильнують твої власні присяжні. От бачиш, вони на дорозі стоять, тебе з ока не спускають!

Перун

(б’ється об поли руками).

Ну, значить, засипався я! От тобі й щастя! От тобі й доля!

(Починає ходити по цвинтарю з звішеною головою, мов надумуючи щось.)

Матрона

(до Рябини).

Ну що? Бачиш тепер, що дарма довше упиратися? Як сам не зречешся, то староство скасує. Кирило, послухай моєї ради, зречися сам того нещасного війтівства, перепроси громаду і всіх покривджених, а побачиш, що так ліпше вийдеш!

Рябина

Та що вже тепер, сяк чи так, а я пропав. Значить, ліпше, пропадаючи, хоч поєднатися з громадою, ніж так пропасти, по-вовчому.

Матрона

(обнімає і цілує його).

Так-так, мій милий! От бачиш, вже люди ринули з церкви. Стань же отут під сим деревом і чекай, поки громада зійдеться, а тоді… Господи-господи, я знаю, що тобі се тяжко, але що діяти! Треба зле направити та й годі!

Ява четверта

Рябина стає на могилці під деревом. З церкви купами виходять люди – чоловіки, жінки, дівчата – і звільна заповнюють цілу сцену. Всі громадяться круг Рябини, в першім ряді стоять Матрона, Казидорога, Бовт і Феська. Перун, відтиснутий в куток сцени на самім переді, стоїть мовчки, з заціпленими зубами. Хвиля мовчанки, поки люди не угомоняться.

Рябина

Люди добрі, панове громадо! Вислухайте, будьте ласкаві, що маю сказати.

(Кланяється на всі боки.)

Громада.

Слухаємо, слухаємо! Тихо там!

Рябина

Не хочу вас довго трудити, не буду розповідати того, що всі знаєте, а скажу коротко. Сам я тепер виджу, що був я для вас злим начальником. Нашкодив я громаді, накривдився й поодиноких людей, але й бог мене карає за то і ви, панове громадо, тяжко покарали. Та що, ваша правда, а мені одному не йти против громади. Тож я роблю вашу волю, зрікаюся війтівства. Най зараз тепер зійдеться рада громадська і запише то до протоколу та дасть знати до староства, щоб запорядило нового вибрати. Вибирайте собі, панове рада, чоловіка письменного, розумного і чесного, щоби не йшов так насліпо за радами писаря, як я йшов собі на лихо! І писаря собі винайдіть нового та добре пильнуйте, що він робить. Що я завинив, то мушу відпокутувати. Найгірше болить мене тота шкода, яку я причинив громаді. Шістсот ринських, панове громадо, з тих грошей, що ви торік зложили на податок, я виняв і дав жидам як кавцію на контракт довозу кльоців. Кльоців не довіз, кілько згодився, і контракт зламаний, кавція пропала. Все спродам, що буду міг, а поверну вам ту шкоду, щоби ані одна сльозиночка людська до мене не пристала. А за то, що я кого чи то судом фальшивим, чи то бійкою, чи згірдним словом за свого урядування окривдив, оскорбив, поганьбив, перепрошую вас, панове громадо, клінно! Даруйте дурному та нерозумному.

(Кланяється в пояс тричі.)

Громада

Нехай тя бог простить, як і ми прощаємо.

Рябина

А тепер ще до вас, старий товаришу, куме і сусідо, Казидорого. Сам я не знаю, як і приступити до вас, як вас перепрошати за ту тяжку кривду та зневагу, що вам причинив. Засліпив мене сатана, затвердив моє серце, і наробив я такого, що й сам чую, що варт би не то щоб від мене відверталися, але щоб плювали на мене всі люди. Кумочку, забудьте мені то! Ще нині відберіть собі назад своє поле, зрікаюся всіх коштів і перепрошаю вас перед усею громадою яко чесних, і гідних, і поважних, ураз із вашою жінкою.

(Сходить і кланяється в пояс Казидорозі і Фесьці, ті цілуються з ним і з Матроною.)

Феська плаче.

Казидорога

Отак, куме, давно так було треба, по добру та по ласці. Прости тебе бог, а я, старий чоловік, леда-день можу перед богом стати, я своєї кривди не пам’ятаю!

Рябина

І ще одно, панове громадо. Тяжкі мої провини не тілько перед вами, але й перед урядом. Може бути, що не нині, то завтра мене замкнуть, засадять. Будьте ласкаві, майте згляд на мою жінку та дітей, допомагайте їм, не дайте внівець піти моїй праці і господарству. Порятуйте бідну в нещасті, не погорджуйте нею за провини її чоловіка.

(Плаче.)

Казидорога

Ну, куме, не бійся! Бог батько, а громада не звір! Чень-то, все ще добре буде. Бачимо твій жаль і твою добру волю. А коли ти поєднався з громадою, то кривда би була тобі стояти довше в путі. (Знімає з дерева путо.) А тепер послухай, що я тобі скажу, щоб ти знав, що й ми не звірі і не хотіли мститися на тобі, а тілько бажали навести тебе на добру дорогу, а громаду охоронити від страти. Дізнавшися о вашім контракті з жидами, ми пішли до тартака і переробили контракт наново на рік, а ваш зламаний контракт передерли. Кльоци звеземо, кавція повернеться, а чистий зиск піде на заложення громадської каси позичкової. А до уряду податкового ми тих 600 ринських зложили вже з братської скарбони.

Рябина

(обнімає його).

Бог заплать вам! Бог заплать вам! Виджу, тепер виджу, який я дурень був, що йшов против громади! Ви мене наново на світ народили!

Чути за сценою дзвінок, громада метушиться, оглядається, Перун кидається, мов опечений.

Ява п’ята

Ті самі і комісар входить.

Комісар

Слава Ісусу Христу!

Громада

Слава навіки!

Комісар

Ту війт Кирило Рябина?

Рябина

(виступає).

Тут.

Комісар

Ту писар Семен Перун?

Громада

Ту-ту! Ось він!

Комісар

З розпорядження староства, Семен Перун має бути арештований за надужиття при поборі податків. Присяжні, відведіть його до громадської канцелярії!

Перуна виводять.

Натомість скаргу громади против начальника громадського Рябини староство відкинуло, так як вона показалася безпідставною, і затверджує того ж Рябину на його уряді.

Рух і голоси обурення між громадою.

Рябина

Пане комісаре, се затвердження запізно прийшло. Я сам перед цілою громадою зрікся свого війтівства, і вже тепер затверджуйте мене кілько хочете, не хочу більше тої гідності.

Комісар

То шкода! Пан староста казав мені виразити вам своє повне признання за ваше послушенство, і переконаний пан староста, що все зло, яке діялось в вашій громаді, походило від писаря і для того казав його арештувати і усунути з писарства.

Рябина

Спасибі пану старості за ласку, але його подяки за послушенство я приняти не можу. Я тепер сам бачу, що я робив багато такого, чого не повинен був робити, і того з мене не змиє ніяка похвала пана старости. Я зрікаюся війтівства, нехай собі рада вибирає нового начальника.

Комісар

Га, що ж, на те ваша воля. Але в такім разі я мушу якнайдокладніше переглянути всі папери громадські, книжки касові і протоколи, і будьте певні, що, помимо вашого зречення, за жадну похибку не мине й вас заслужена кара.

Рябина

Га, що ж, всі ми перед богом грішні і кождий за своє відповідати мусить. Я за своє також відповім. Прошу зо мною до канцелярії.

Виходять.

Кінець.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 106 – 113.