Дія друга

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Сцена та сама. Кругом дерева рябини танцюють діти, побравшись за руки, і під проводом Феськи співають на нуту «Дай же, боже, добрий час».

Ява перша

Хор

Отут стоїть рябина,

Громадськая старшина!

Ой на-на, ой на-на,

Громадськая старшина!

Феська

Добре тягніть, діти! Пищіть, кричіть, що можете! А прутків собі понабирайте та, співаючи, швякайте!

Діти розбігаються, вертають назад з пруттям і знов стають довкола.

Ну, підтягайте ж за мною!

Хор

Ой не єсть то старшина,

А найстарша скотина!

Ой на-на, ой на-на,

А найстарша скотина!

Ми скотину до хліва:

Тікай, тікай, пок жива!

Овва! Овва!

Тікай, тікай, пок жива!

Феська

Ну, добре, діти! А тепер ставайте парами, все по парі, все по парі (уставляє дітей), та й ходімо горі селом. А співайте добре! І пруттям січіть, що можете!

Діти з Феською на чолі виходять, співаючи «Отут стоїть рябина», за сценою чути добру хвилю їх спів. З противного боку входить Перун

Перун

(сам, оглядається довкола).

Ну, сказилося хлопство, зовсім сказилося! Не видав, не чував такого! Агій на ваші голови! Через якусь дурницю та й тілько гомону наробити! Тьфу! А ще той дурень не війт, став перед ними, як теля перед новими воротами, та й не знає ні бе ні ме. Ну, що би то він був робив, якби мене при нім не було? Певно, був би таки на місці скинувся війтівства! Гу! Аж страшно подумати, що би тоді сталося зо мною! Просто сказати, кримінал та й годі! Я вже то знаю: як скоро така субернація в селі, то зараз і з староства комісар, і з ради повітової делегат, а кождому подавай і книжки, і протоколи, і касу, і табелю податкову! Тьфу, чорт би їх побрав з такими порядками! А у мене там всюди таке, що не дай господи. А вже найбільше з тими податками. Тут вже за перший квартал сього року екзекуцію платимо, а ми ще за торічний піврік не заплатили. Та воно-то ніби громада гроші зложила, але ми оба з війтом позичили на тоту прокляту доставу дерева, щоб воно скипіло! Ну, з доставою провалилися, контракту не додержали, кавція з громадських грошей пропадає, а тепер плати екзекуцію. Нібито так значиться, що екзекуцію ми платимо, громада ні о чім не знає, але вже то відома річ, що чоловік не Йван, вип’є та й поставить. То все при поборі нового податку накинеш одну, другу шусточку, ніби то якесь толочне, то спашне тощо, щоби старі діри полатати. Отже, як Рябина ще прослужить ті останні два роки, то все може бути добре. З таких обривків покриємо то, що виняли з податкових грошей, дерево звеземо, на звозі заробимо, кавція наша буде, а властиво моя, в тім уже моя голова. Можна дурному Рябині підсунути який-будь квит абощо, буде вірив, що кавція назад звернена до громадських грошей, а у мене в кишені п’ятсот ринщаків брязне. Можна буде купити ґрунтець з хатою, а ні, то з готовими грішми на яку другу спекуляцію пуститися. Гай-гай! От би життя! Коби лиш той дурень тепер не зрікся, бо все чисто в лоб візьме! І якого біса йому боятися тої капусти головатої, що тут громадою зветься? Що вони можуть йому зробити? Що говорити до нього не будуть! Овва! Велика річ! А отся комедія з тим путом! Та то сміху варто і більше нічого. А він аж увесь позеленів. Що то може дурний хлоп! Але чекайте! Коли ви гадаєте його отсим путом прикрутити, щоби з війтівства зрікся, то я вам збитка зроблю. (Озирається.) Нема нікого, тілько там далеко на улиці якийсь гомін. Чекай же, десь тут у мене ніж з протичкою, колись-то я нею добре вмів усяку колодку одімкнути! (Спинається горі деревом і пробує протичкою свого ножа відчинити колодку.) Та й проклята колодка, така величезна, і діра, здається, велика, а одчинити не можна! Щось там запирає всередині, якийсь секрет має! Але чекай, вже я не Перун, коли тебе не відімкну. (Знов порається біля колодки.)

Тим часом Бовт вихиляється з-за дзвіниці, потиху заходить ззаду і б’є його палицею по пальцях.

Перун

Ой-ой-ой! А то що! А сучий же ти син, дідугане проклятий! Трохи пальців не вламав!

Бовт

Варуй, бо то свячене!

(Відвертається і знов відходить під дзвіницю.)

Перун

(дуючи на пальці).

А щоб тебе чорт, дідуго старий! І мара його бачила, десь в якусь мишачу нору запхався! І тілько що я натис добре, здавалось, що от-от відчиню, а він як упоре мене, то я гадав, що всі пальці лоском переламав. Чекай же, драбе, чень, я ще тебе спіймаю де на простогоні, не так ти у мене запищиш!

Ява друга

За сценою крик, вбігають в неладі діти, регочучись та співаючи «А то не є старшина, а найстарша скотина» і т. д., за ними з піднятого палицею Рябина

Рябина

Чекайте, страччуки! Чекайте, жабники! Я вам дам! Я вас навчу!

(Ганяється по сцені.)

Діти з криком розбігаються по кутах і показують дулі.

Ну, глядіть, пане писарю, що з ними робити? Іно я пообідав (зітхає) – ну, як я там обідав, то о тім ліпше не говорити! – іно, кажу, пообідав, аж тут чуємо гомін на улиці. Я до вікна, що таке? Дивлюся, а то тота скажена Феська йде передом з коцюбою в руці, а за нею дітей-дітей, півсела, та верещать, та пищать, та співають таке, що хоч вуха затикай, а пруттям по дорозі такий копіт збили, що сонця не видно. Жінка зараз до мене: «На, маєш! От маєш честь у людей, і славу, і повагу!» Ну, що я їй скажу? Стерпів я раз, перейшли вони. За хвилю чую, йдуть другий раз. Ба, далі третій раз. Не витерпів я, хопив палицю, вибіг до них, а вони відразу як не закричать ще дужче та врозтіч. І що я з ними зроблю? О, глядіть, знов співають!

Хор дітей

Ой не єсть то старшина,

Лиш найстарша скотина!

Ой на-на, ой на-на,

Лиш найстарша скотина!

Перун

Ви плюйте на їх співи і на їх крики! Нехай собі! Покричать, утомляться і перестануть. Ходімо до коршми!

Рябина

Добре вам казати – плюйте! Та коли б ви знали, що я мусив вислухати від жінки під час того обіду! І ложка страви в горло не йде! Ну, біс мене напер вчора такого наробити!

Перун

Га, як ви і жінки, і дітей, і кождої миші будете боятися, то певно, що тоді вам ніхто не порадить. Та що ж ви за господар, що за голова дому? Яке право має жінка мішатися до громадської справи?

Ява третя

Матрона, за нею оддалік Феська з коцюбою, входять.

Матрона

О, я так і знала, що вони тут оба! (До Перуна.) А що, Юдо, юдиш? О, не діждеш довго юдити! Вже хіба мене пан біг зараз зо світа збере, а то я вкорочу тобі твоє панування! А ти, Кирило, куди наострився з ним мандрувати? Певно, до коршми! Ні, голубчику, останній і послідній раз ти вчора в коршмі був. Додому зараз! Чуєш? Бо ти окропом оту головище обшпарю, щоби-сь і межи людей не міг показатися.

Перун

(відвертається від Матрони).

Пане начальнику, пора нам іти податки відбирати, там уже десь люди з книжечками чекають.

(Тягне його за рам’я.)

Матрона

Ага, податки відбирати! Смолу гарячу з’їси, що будеш їх відбирати більше!

Перун

Що? Чому?

Матрона

Ти гадаєш, що я не знаю, що ви робите, що ти, Юдо, отсього тумана вісімнадцятого наштуркав робити? Гадаєш: сліпа баба, дурна баба, що вона розуміє? Юдо-Юдо! А бог уже давно гадав тебе на чудо видати і видасть! Через мої руки!

Рябина

Жінко, що се ти говориш? Чи не здуріла ти та не задумала мішатися в громадське діло?

Матрона

А що то я не до громади належу! Громадське діло! От чим він мене задумав лякати! Чекай, побачимо ми, яке-то у вас громадське діло!

Перун

Е, що ми тут будемо з бабою говорити? Ходімо, пане начальнику!

Рябина

Ходімо.

Виходять.

Матрона

Іди-йди! Але пам’ятай собі, щоб я не довідилася про те, що ти одною ногою до коршми вступав, а то нещастє твоє!

Ява четверта

Ті самі без Рябини і Перуна.

Матрона підходить до Феськи, в часі розмови обі звільна виходять наперед сцени.

Матрона

Йой, кумонько! Бог же вам заплать, що ви зайшли та розповіли мені, що тут громада скоїла! Ну, чи видав то хто таке, чи чувано де про таку публіку? Боже мій милосердний, за що на мене така пригода? (Плаче.) Та що то я таке? Чи я гірша від людей, чи я дик який, чи розбійник, чи що, що вся громада має мене цуратися, як заповітреної? (Ламає руки.)

Феська

Та цитьте, кумо! Бог добрий і люди ще не звірі. Коби лиш кум того нещасного війтівства зрікся.

Матрона

О, знаю я, що то через нього на мою голову така ганьба впала. Але я йому покажу, де раки зимують! Я йому всиплю бобу! Буде він у мене знав, почому перець. Відхочеться йому і війтівства, і коршми, і світа білого. Йой кумочко, похреснице моя! Таже як я нині почула, що вони, окаянники, з твоїм чоловіком виробляли, то мало-м му на місці очей не видерла. Або й тото нещасливе поле! Та чи нам же його треба? Маємо, богу дякувати, й свого задосить. О, та я знаю, то того поганого Юди, того писаря робота. Він то для себе готує, хоче ніби відкупити від мого, та, вибач ми, за песі гроші, торбей поганий, заволока! А мій, дурний, як ягня за вівцею, так іде за тим Юдою. Та чи знаєш, кумочко, відколи вмер старий писар, а отсього нового наймили, то мій ані одної дниночки нема, щоби дома припинився. Все, скоро рано встане, з’їсть що та й іде в громаду. Я зразу й не догадувалася, в яку то він громаду ходить, то бувало й дивуюся, що приходить аж десь опівночі. Аж десь-колись я дізналася, що його громада – то коршма, що там з писарем його резиденція стала, там усі справи роблять, людей друть на всі заставки, а що зідруть, то зараз же й пропивають. А тут з міста як стали якісь папери приходити, все приходять, все приходять. А що такий папір прийде, то в мені аж душа стине. «Йой, – гадаю собі, – певно, якесь нещастя!» А писар з усього сміється, і мій за ним, – звичайно, дурний! Аж тут бац, приходить посіпака, каже: «Я, – каже, – післанець карний від староства. Має громада зараз дороги понаправляти і мости поставити. Напоминали зо п’ять разів, а тепер годі. Доки все не буде готове, доти я тут у вас на війтів кошт маю сидіти, маєте мене годувати й ночувати, і від кождого дня ринського грішми». Просидів у нас, кумочко, тиждень, коштувало нас десяточку. І від того часу трохи не що місяць такі гості в нашу хату ходять. Вже не сто ринських ми заплатили.

Феська

Бідна ваша, кумочко, голова за таким чоловіком!

Матрона

(плаче).

Ой, та й яка ще бідна, яка бідна! Слухай, кумочко, се би ще було байка! Се ще нічого! Я боюся ще далеко гіршого! Я боюся, щоби нас той проклятий Юда зовсім з торбами не пустив, усього добра не збавив!

Феська

Та не приведи господи! Що ж там такого?

Матрона

Ох, кумочко, хіба ж то моя голова в тім? Хіба я можу розуміти їх штуки? Але все-таки мені здається, що вони щось з податками поробили.

Феська

Ба, та що таке?

Матрона

Видиш, ще торік восени взялися до тартаку кльоци возити, щось дуже багато, чи двадцять тисяч, чи що. І контракт з жидами зробили. Хоч мені тоді й не говорили нічого, тайком по кутах шептали, але я таки підслухала. Що я тоді наплакалась, то лиш бог один знає. Що я наговорилася свому дурному чоловікові. «Ей, Кирило, – кажу, – бійся бога, в нас дрібні діти! Не губи ти нас! Не впутуйся ти в таке діло, котрого не розумієш, бо певно ногу зломиш!» А він мені все: дурна ти, жінко, та й дурна ти, жінко! От і на моє вийшло!

Феська

Ну, та й що ж з тими кльоцами, я якось нічого про те не чула.

Матрона

Ой, нещастє моє з тими кльоцами! Слухай, кумочко! Прийшлося, зробили вони контракт, а жиди кажуть: «Дайте кавції шістсот ринських». От вони мали тоді відвозити квартальний податок, щось сім соток, чи що. Ану, писар мому нашептав: «Возьмім із тих грошей, а віддамо до каси тілько сто. Навесні кльоци вивезем, та й решта звернеться». А мій дурний візьми та й послухай. Виняли громадські гроші та й дали жидам.

Феська

Йой, лишенько! Аж шістсот! І пропало?

Матрона

Та то ніби, кумо, кавція, то, значить, так. Жиди кажуть: «Ми хочемо мати певність, чи ви звезете ті кльоци. То ви дайте нам ті гроші на руки: звезете на час, то ми вам гроші звернемо, а не звезете, то ми за ті гроші на ваш кошт кажемо возити». А тепер, кумочко, як на біду, зима випала тепла, без снігу, болото й не замерзало, – ану, забийся, чи вивабиш кого в ліс по кльоци. Так вони до весни замісто двадцяти тисяч всього щось тілько п’ять тисяч доставили, а решта тамій бовваніє.

Феська

(заламуючи руки).

То значить, що пропали наші гроші!

Матрона

Або ж я, кумочко, знаю! Видно, що плохо діло стоїть, бо мій вже нічого мені не каже, мовчить, мов води в рот набрав, а писар тілько свище! Ой лишенько моє! Та то як про те у старостві дізнаються, то поцінують усю худобу, все пропаде, ще й його до криміналу запруть!

Феська

Господи милосердний, відверни та заступи! А все то той злий дух винен, той писар, щоб і слід його щез. Але я вчера його вгріла по черепі, буде мене тямити!

Матрона

Ой, та я його ще не так вгрію, нехай він тілько мені до хати покажеться! Він, він, проклятий, усьому винен! Та й коби то ще на тім кінець.

Феська

Як то, то ще не все?

Матрона

Ні, кумо, мабуть, що вони ще й не одно лихо тишком коять, та не все мені удається провідати. Але то одно я знаю, бо сама бачу на власні очі. Як зачнуть податки відбирати – у нас в другій хаті то ніби канцелярію свою зробили, – то кождого разу така содома піднімається, такий гармидер, така лайка, та плачі, та проклинання, що не приводь, господи! Не раз мій аж за карк чоловіка або жінку, та стрімголов з хати викидає, та кричить. А люди плачуть та кленуть, кажуть, що зараховують більше податку, ніж у книжечці приписано. Ну, що я їм пораджу? А чи ж то мені, кумочко, того треба, щоби мир хрещений і мене з тими окаянниками проклинав? Але ні, не буде того більше. Чи він собі хоче, чи ні, але я не хочу. Мусить скинутись. Що маю худоби, то попродам, а громаду заспокою! Я вже там…

Ява п’ята

Ті самі і Бовт. Він довго заглядав з-за дзвіниці, а вкінці виходить і стиха наближується до Феськи, бере її за плечі і обертає плечима до Матрони.

Бовт

А ти, негідна та нечемна дитино! То так ти громадську волю робиш! Чи давно ти сама плакала та присягалася, а тепер перша слово ламаєш!

Феська

Йой! Тато!

Бовт

Ага, тато! Виджу, що не такого би тобі тата треба! То вже-сь не мала до кого з язиком бігти, але конче до тої, до котрої ти не повинна навіть обертатися лицем?

Матрона

(плачучи).

Куме Гнате, та чи так о мні говорите? А що то, я вам дитину забила чи хату підпалила? Чи така я вже послідня, чи заповітрена, щоби всі мусили від мене відвертатися?

Бовт

(обернений до неї плечима, до Феськи).

Ти не повинна слухати ані її плачу, ані просьби, ані нічого, бо як її чоловік – громадський ворог, то й вона нам ані не кума, ані не сваха, ані не сусіда, нічого, розумієш?

Феська

Але ж, татунцю, кума Матрона нічого не винні.

Бовт

Не твоє діло судити, чи винна, чи не винна. Ти чула, як громада казала: не говорити ні до нього, ні до його жінки, ні до слуги, ні до кого.

Феська

Та я чула, але кума плаче та побивається, каже, що вона не держить з чоловіком, а з громадою.

Бовт

Ага-ага, знаємо ми ті штуки! Муж і жона – то одна сатана!

Феська

Каже кума Матрона, що не позволить свому чоловікові довше війтувати.

Бовт

То най то зробить, то тоді й громада до неї привернеться. А поки тілько каже, а не робить, то то пустий вітер.

Феська

І ще каже кума Матрона, що всю свою худобу готова попродати, щоби надолужити ті кривди, які її чоловік поробив громаді.

Бовт

Фесько! А то що такого? Багато тобі війтиха заплатила, щоби ти для неї адвокатом була?

Матрона

Куме Гнате, послухайте, що я вам скажу!

Бовт

(не обертаючись, до Феськи).

Кажи їй ти, адвокате, що я не слухаю. І говорити нічого не потребує, бо я для неї оглух!

Матрона

(плаче).

Ой боже мій, боже! Що ж мені, бідній, на світі робити? У кого поради просити? Гадала собі, що пораджуся з розумним чоловіком, кумом своїм, а тут бачу, що нещаслива моя година!

Ява шоста

Ті самі, Рябина і Перун. Рябина п’яний.

Рябина

Ma… ма… троно! Жін… жі… жінко!

Матрона

Ох, моє лишенько! А він уже п’яний! Так я й знала. Та ти, худобино якась, чи я тобі не казала, щоб не смів до коршми заглядати?

Рябина

(строго).

Жін… жін… жінко! То громадська річ.

Матрона

Громадська річ? Ах ти, безуме! Громадська річ в коршмі пити та розум тратити?

Рябина

Я под… под… податки відбир…

Матрона

Он як! Податки відбирав і так наликався? То, певно, від Лейби такі податки, що кватирками міряють! Але чекай!

Перун

Пані начальничко, не кричіть так! Ми тут прийшли вас розпитати за одну важну річ.

Матрона

Ти мене будеш питати? Ти мене?

(Підходить до нього, він цофається.)

Тікай, тікай з-перед моїх очей, помано, бо мене руки сверблять! Ну, дивіть, люди добрі, він мене буде за якісь важні річі питати. А які-то у мене з тобою важні річі є?

Перун

(термосить Рябину за плече).

Пане начальнику, питайте ви свою жінку. Бачите, що й вона здичіла!

Рябина

Жінко, як ти ся називаєш?

Матрона

Тю на твою голову, п’янице! Чи вже тобі зовсім памороки забило, своєї власної жінки не пізнаєш?

Рябина

А маєш ти пас? Чи то… теє-то… Чи ти нині замітала громадську канцелярію?

Матрона

Авжеж замітала! Хіба на тебе мала чекати?

Рябина

I порядок робила на столі?

Матрона

Робила, або що?

Рябина

Бо… бо… бо… Пане писарю, скажіть-то їй на розум, що там такого, бо я щось слабий. Бачите, на язик знемагаю.

Матрона

Коли б ти ним уже й зовсім повернути не міг, пияку!

Перун

Пані начальничко, признайтеся, де ви діли табелю податкову? Ми прийшли податки відбирати, лап-цап за табелею – нема табелі. І ще других паперів громадських нема. Бачили ви їх?

Матрона

Авжеж бачила.

Перун

І де ж ви їх сховали?

Матрона

В піч кинула, в огонь.

Перун

(хапаючись за голову).

Бійтеся бога! Що ви кажете?

Матрона

Що чуєте.

Перун

І пощо ж ви се зробили?

Матрона

Бо так мені хотілося.

Перун

(термосить Рябину).

Пане начальнику, чуєте?

Рябина

(дрімаючи на ногах).

Га? Що? Чую-чую, говори дальше. Так, так.

Перун

(йому до уха грімко).

Табеля і папери згоріли!

Рябина

Згоріли? Хто згорів?

Перун

Папери, табеля податкова!

Рябина

Так? О-о! Та чорт їх бери, обійдемося й без них.

Перун

Ну, нещастя моє! В лиху годину я напоїв сього тумана, тепер з нього слова не добудеш! Пані начальничко, бійтеся бога, скажіть правду, що ви зробили з тими паперами? Вже табеля як табеля, то пусте діло, без неї не пропадемо. Але там разом з нею була зв’язочка паперів, червоним шнурочком перев’язана, – то дуже важні папери! Бійтеся бога, скажіть, що ви з ними зробили?

Матрона

Ті я на самий перед в огонь кинула, а потому табелю за ними.

Перун

(вдаривсь об поли руками).

Ну, то пропав же я! Все пропало!

(Кидається до Матрони з кулаками.)

Бабо! Грім би тебе побив! Ти мене зарізала!

Матрона

Гвалт! Гвалт! Злодій, убити мя хоче!

Ява сьома

Ті самі, вбігає Казидорога і купа чоловіків та жінок.

Казидорога

Що тут такого? Хто тут кричить на святім місці?

Матрона

Люди, отут маєте обох ваших ворогів в руках, беріть їх, карайте, як самі хочете.

Казидорога

(до Бовта).

Що тут такого, свату? Сказилася війтиха, чи що? Чого вона рипить?

Бовт

І мені здається, що вона не з повного розуму. Хвалиться перед писарем, що громадські папери попалила.

Казидорога

Що? Попалила? А то нащо?

Матрона

Слухайте, люди! Збирайте зараз громаду, скидайте отсього п’яницю з війтівства, а отсього драба в’яжіть! Я вам їх даю в руки!

Чоловіки

(насміхаються).

О, тота би добра була на губернатора! На язик її пан біг не оскорбив!

Матрона

Вони вас обкрадали, слухайте! Я чесного роду, на моїм ім’ї ані волосинки чужої не пристало, я не хочу бути людським посміховищем. Слухайте, я вам усе розповім!

Перун

Пані начальничко! Гарно, свого власного чоловіка в біду пхаєте! Гарно, добра жінка з вас!

Матрона

Мовчи, Юдо! Звів-єс його, до всього злого довів, а тепер ще смієшся. Не бійся, дістанеться й тобі, в десятьох водах не вмиєшся! Слухайте, люди. Вони з ваших податків узяли шістсот ринських і жидам на кавцію дали, а тепер з громади за ті гроші здекуцію тягнуть!

Перун

Брешеш, бабо, брешеш!

Матрона

Бреши ти рівно з псами!

(До людей.)

А тепер вони кльоців не довезли, і жиди грозять, що кавція пропаде. А вони – отой Юда – тягнуть з вас податки взадвоє, щоби своє злодійство покрити!

Люди

От так на! Ото маєш! Шістсот ринських! А бог би вас побив!

Перун

Та що ви її, дурної баби, слухаєте? Що вона знає? Сліпа, як табака в розі, а плете щось про податки і кавції, а ті дурні думають, що се правда! Ваші податки заплачені всі, ніякої кавції ми не давали!

Матрона

Не крути, бо перекрутиш! Ви ще торішніх податків шістсот не додали, і здекуцію за то громада платить.

Перун

Неправда!

Матрона

Отсей п’яниця сам мені казав!

(Торгає Рябину.)

Правда моя, га?

Рябина

(не тямлячи).

Та правда, правда, відчепися!

Матрона

А видиш, що правда!

Перун

Та що він темний та п’яний знає! В табелю заглянь, то побачиш, що там уряд все поквитував. Там все записано.

Матрона

Брешеш! Ти не записуєш до табелі, що від людей береш, а на своїх картках пишеш. В табелі того нема.

Перун

Ха-ха-ха! Слухайте, зачинає сліпий о фарбах говорити. Та що ти на тім розумієшся, дурна бабо?

Казидорога

Гей, люди, біжіть по кума Пилипа Гутака та по кума Микиту Теслю, вони письменні, в школах у місті були, то най вони зараз передивляться табелю і книжки. Може, то й правда, що війтиха каже.

Перун

Ага, най передивляться! Коли табеля і другі папери спалені!

Казидорога

Що, спалені?

Перун

Вона сама спалила!

Матрона

Ага, тепер би ти хотів, щоб я спалила, щоби твоє злодійство наверх не вийшло! Чекай лишень, не така я дурна, як тобі здаєсь! Отже, на збитки тобі я не спалила нічого, а все переховала. Біжіть, люди, я вам передам ті папери!

Перун

(до Рябини).

Пане начальнику, ходім додому!

Матрона

Ага! Он куди він! Люди, не пускайте їх! Він хотів би забрати папери, бо там, в тих паперах, для нього кримінал!

Перун

Для твого чоловіка, не для мене!

Матрона

То вже побачимо!

Перун

Але я мушу вам ще одно сказати, що ви не маєте права переглядати урядових паперів!

Казидорога

Вже ми собі самі зробимо право, а як треба буде, то й відповімо за то.

Перун

Ані відповідати, ані переглядати не смієте! Доки урядування в наших руках, доти ми самі за папери відповідаємо! Пане начальнику, ходім!

Люди

Гов, не спішіться так дуже! Ми не пустимо! Іди, війтихо, он уже прийшли люди, під хатою чекають.

Матрона

Іду-іду!

(Хоче йти.)

Перун

(хапає її за руку).

Ні, не підете! Разом підемо! Я не можу позволити на такий рабунок!

Матрона

Пусти! А дивіть, люди добрі! Сам громаду рабує і на других рабунок скидає. Пусти, кажу тобі!

(Штовхає Перуна в груди, той покотився, вона виходить, за нею Казидорога, Бовт і другі люди.)

Діти збігаються в глибині сцени, коло дзвіниці, і починають співати.

Хор дітей

Ой тут стоїть рябина,

Громадськая старшина!

Ой на-на, ой на-на!

Громадськая старшина!

Рябина

(стоїть опертий на палиці, звісивши голову).

Так, дітоньки, так! Здорові ростіть! Гарно шануєте свою старшину! Дай вам боже, щоби й вас так ваші діти шанували. Співайте-співайте! Так мені треба!

Перун

(довгу хвилю дивився за людьми, потім плює і тупає ногою об землю).

Пропало! Все пропало! Взяли папери, пішли! От баба! От гадина! (По хвилі.) Ну, і що ж? Що мені зроблять? Я за нічо не відповідаю. Я робив то, що начальник казав, нехай він відповідає. А впрочім, тьфу! Хіба вони зуміють дійти ладу в тих паперах? Хіба вони чого-небудь дорахуються? Ех, якби-то… якби-то… От щаслива думка! Пане начальнику, гов, пане начальнику?

Рябина

Чого тобі?

Перун

Що ви тепер думаєте робити?

Рябина

Я? Спати піду.

Перун

Тьфу на вас! Шнур на шию заложено, а ви спати! Та хіба ви не знаєте, що табелю і папери забрали?

Рябина

Та нехай собі беруть, нехай подавляться ними! Вже мені ті папери кістю в горлі стали!

Перун

А як дорахуються, що ми громаду ошукали?

Рябина

То я скажу, що то ви мене натуркали, що то ви все робили, а за мене ховалися.

Перун

Та-а-ак? Ну, добре! Ну, гарно! Будемо видати, хто борше викрутиться. Але я вам наперед кажу, що з вами кепсько буде. Адже вважайте: я чоловік одинокий. Хоч мене й засадять, то що мені? Байдуже. Жито мені з колоса не спаде, жінка за мною плакати не буде!

Рябина

Та то правда, чорт би тебе брав!

Перун

Та й ще: я чоловік бідний, на мні не пошукають. Що в мене візьмуть? Хіба те, що на мні. А вам прийдеться ригнути все до крейцарика.

Рябина

І то правда! Щоб ти був зслиз, заким тебе мої очі побачили! І чому ти мені того давніше не сказав?

Перун

А у вас хіба не було натілько розуму, щоб се самому розважити? Ех, пане начальнику! Дурний ви чоловік, їй-богу, дурний! Не знаєте того, що нині такий світ: кождий гендлює, як може, тими талантами, які йому бог дав, старається собі приробити, а як з тим другому, чи холодно, чи жарко, то про те не дбає. І не може дбати, бо як буде лише про другого дбав, а про себе ні, то за такою роботою і з голоду здохне!

Рябина

А хіба ж я не дбав? Скажи сам!

Перун

Та що з того, що дбали? Зачати вміли, а скінчити не вмієте. Скоро тілько хлопи шуму наробили, а ви вже зараз і голову повісили.

Рябина

Хто повісив? Я повісив? О, не діждуть вони того! Ще я їм начальник, ще вони почують мою руку!

(Махає кулаком.)

Перун

Отсе так, отсе добре, так би було треба відразу. Але ще й тепер не все пропало, треба тілько добре взятися.

Рябина

До чого взятися?

Перун

Бачите, пане начальнику, головна річ, щоби ті папери назад дістати в свої руки, а тоді нехай вони собі роблять, що хочуть.

Рябина

Гм, папери дістати! Але як їх дістати? Від кого дістати? Де вони є?

Перун

От тото треба нам знати. Се ви мусите дізнатись.

Рябина

Я?

Перун

Ви. І то від своєї жінки. Припріть її добре до стіни, мусить сказати.

Рябина

(зачудовано глядить на нього).

Знаєш ти що, пане писарю, припри ти свою лису бабу! Он що він надумав! Припріть до стіни! Та вона мене як припре, то я не знаю, що за день на світі, а він мені каже її приперти!

Перун

Ха-ха-ха! Ото чоловік! Ото начальник! Ото голова громади, а жінки боїться дужче, як миш кота!

Рябина

Пане писарю, не смійся! Не смійся, бо олючуся!

Перун

Олютитесь! От вас хтось налякається!

Рябина

Не викликай вовка з лісу, коли не знаєш, який він на вид!

Перун

Знаю-знаю! От який (приспівує, покривляючись по-жидівськи):

Ой Кирило, ой Кирило!

А що ж то ходило

Таке сіре та мале,

А хвостик як шило?

Рябина

А біс же твоїй матері! Так ти думаєш, що я злякаюся баби?

Перун

Інощо самі казали.

Рябина

Жартував, бігме жартував! Хочеш, то й покажу тобі, що її, поганої, не боюся! Агов! А що бо то й справді, чи я хлоп, чи ні? Чи я господар, чи ні? Чи я начальник громадський, чи ні? Мене судити? Мені покуту завдавати? Мені криміналом грозити? О, не діждете! Не такий ще я остатній, щоби вам піддатися! Кирило Рябина поржондний війт, на всі села! Мене й пан староста знає, і пан комісар знає, і пан постенфір знає, всі мене знають! Під час виборів кого в раді повітовій при трактаменті на першім місці посадили? Мене! Кому дали квиток на три лікті ковбаси і десять склянок пива? Мені! Кому пани повну кишеню цигарів надавали? Мені, війтові Рябині! І я мав би вас злякатися? О, не діждете! Зараз усе мусить бути в порядку! Ходім, писарю! Ми їм!

Перун

Отак добре! Отак і треба.

Йдуть. Заслона спадає.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 91 – 105.