Дія втора
Іван Франко
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7
Ява перва
Слідуючий день. Табір. Воїни озброєні ходять купами.
Первий воїн
Боже, боже великий, за що ж така кара на нас?
Вторий
Чи я не казав, що незгода тепер неохибна, що горе в краї нашім настане, хоч внішній ворог покорений? Ось, бачте тепер – два найзнаменитшії нашії граждане, на котрих край наш глядів, як на найсильнішії підпори свої, тепер сягають по корону і незгоди страшний пожар роздувають в краї.
Первий
Куди ж ти, до кого ж ти рушаєш?
Вторий
Я до Хрудоша.
Первий
Я би радив скорше до Стаглава – то чоловік правий і рицар, якому ніт рівного, а син його Ратибор – то єдиний муж, годен сісти на престол по Всеволоді.
Вторий
І Хрудош не уступає Стаглаву, а Ростислав…
Стригонь
(входить).
Здорові, товариші! О чім мова?
Первий
А, здоров, Стригоню! Ти, бачу, їздив, щоб Ратибора зазвати у табір?
Стригонь
Так, Ратибор уже ту, чув-єм, що і Ростислав небавом надіспіє, – буде з того щось немале.
Вторий
Ох, на кроваву борбу заноситься межи тими мужами, що власне повинні були для вспільного блага уступити один другому!
Стригонь
А за ким же ви стоїте, товариші?
Первий
Видиш, Стригоню, і межи нами уже ніт згоди – він до Хрудоша, я до Стаглава, – і роби ж ту, що хоч!
Стригонь
Браття, послухайте, що я думаю. Князь наш не згиб, бо трупа його ніде не найдено. – то ж моя рада іти нам і по всіх закутинах і закамарниках перешукувати – чи не найдемо де старого князя нашого – а теє, вірте ми, закінчить всяку незгоду в нашім краї!
Вторий
Брате Стригоню, гадка твоя спасительна, коби лиш бог дав їй сповнитися після того, як ти кажеш!
Первий
Ба, але ж нас тільки трьох – то буде замало на переможення розличних можливих трудностей!
Стригонь
Отож ви ідіть і збирайте вірних і чесних товаришів, але робіть те тайно, щоби в посліднім разі нікому не наразитися. Насамперед мусимо перешукати окружнії села, а потім тії ліси, особливо сей, де найдено побитих воїнів, – а чень, бог пощастить нашим наміреніям.
Третій воїн
(входить).
Ви ту, товариші, стоїте та розмовляєте, а не знаєте, що ся діє у раді.
Первий
Що ж там нового? Певно, жадна щаслива новина!
Третій
Отсе ураджено, щоби наші начальники Хрудош і Стаглав сами через поєдинкову борбу рішили свій спір о владініє.
Вторий
Га, бог прецінь не допустив натепер до кровопролитія загального, хоч і теє, що діється, не зиск нашому отечеству, єсли має утратити одного із найзнаменитших своїх синів.
Стригонь
Браття, ходім поглянути на сей сумний вид, на другого Етеокла і Полініка, ходім а не забуваймо о своїм ділі!
Відходять.
Ява втора
Печера. Селянин ходить неспокійний, прикладаючи раз по раз ухо до стіни.
Селянин
Га, більше щастя не могло мя спіткати! Тепер лиш моя річ видобутися із рук тих пташків, що мя ту запакували! Але де хто би ся був сподівав, щоби вони ся аж на князя полакомили і князя так добре у свою печеру запотарайкали! Але будь що будь, блаженна тота шпара в стіні, котру ми удалося виробити і через котру можу чути все, що вони говорять. Ватажка ще, видко, не злий чоловік, дав би ся переробити, а в небезпеченстві готов ся і сам против чесного свого «товариства» обернути, щоби лиш позискати ласку! Але моя річ видобутися із тої клітки! Ту штука, ту сук! (Ходить, роздумуючи.) Вражі діти пильнують того гаспидського гнізда – і на крилах вилетіти не легко! Га, ждім, що дальше буде! Князь тим часом виздоровіє, а я, чень, найду спосіб вирятувати го із їх рук!
Гарій
(показує голову крізь щілину в повалі печери).
А що там, куме? Як вам ся спало? Чи здорово ся встало?
Селянин
Ій-богу, чоловіче добрий, пощо вам ся над бідним чоловіком збиткувати? Дайте ви мені чистий спокій і пустіть мя домів!
Гарій
Ось вам, куме, снідання – і бувайте ми здорові! А справуйте ми ся ту тихо, то, сли бог дасть видихати, колись си і вас пригадаємо!
(Зникає.)
Селянин
Ой, нагадає си і вас колись стрічок і шибениця! Але от добре той кум зробив, бо при всіх тих думках я зголоднів, як пес. Дай боже тя на мотузку уздріти, куме, за тоту ласку! (Сідає і їсть.) Але мій князь, мій князь! Що там без нього зробить військо, що зроблять начальники? Чув-єм, що і так вже якісь межи ними незгоди о корону, – ох, то буде сміху, як там який князь засяде, аж ту нараз отвираються двері і наш батько Всеволод входить і приязно просить тамтого зійти з престолу! Посунься, грибе, – най си козар сяде! Га-га-га-га! То потіха!
Гарій
(знов показується в щілині).
Го-го, куме, ви бачу, щось ми занадто веселий! Чи чули-сьте, що я вам казав, аби-сьте ся тихо справували! Пам’ятайте ж і запишіть си тії слова на чолі, щоби-м вам не потребував того другий раз казати, – бо зле буде з нами.
Селянин
Але ж бо, ви, куме, також не маєте бога в серці! Замкнули мя ту самого і ще до того сиди, як кльоц, – ні плач, ні смійся! Як же се можна!
Гарій
Але я так кажу, і ватажка так каже, розумієш? Ту при боці слабий лежить, а твоє гавкання му сон перебиває.
Селянин
Га, нехай і так буде! Я не від того.
(Відходить за стіну спати.)
Ява третя
Табір. Воїни.
Стригонь
І знов нещастя, і що раз, то в глибшу пропасть летить благо нашого краю! Замісто одного оба згибли, замісто борби поєдинкової тепер межи їх синами чи ж не прийде до братньої війни?
Первий воїн.
Товариші, моя рада – опустити чим скорше табір, тоє місце горя і нещастя, і вибиратись в путь – шукати нашого батька, нашого старого владітеля!
Вторий
Ох, коби лиш ненадарма! Уже ми до того наклонили з п’ять сотень найліпших товаришів, уже би нас була поважна сила.
Первий
Але, брате Стригоню, що буде, єсли все буде надарма? Де тогді ся обернем?
Стригонь
Де чия воля. Але ж скажи, брате, як відбувся поєдинок, – я не міг дивитися на тоє, як два найзнаменитшії наші граждане будуть проливати взаїмно кров свою!
Первий
Ох, Стригоню, сумно і горестно прикликувати назад в серце тую кровавую картину! Насамперед, як вам відомо, стала угода, що єсли один упаде, син його не стане допоминатися корони. Коли обі сторони тую умову заприсягли, рушило військо на місце борби. Ту уставлено ся в широкий круг, а борці, попрощавшися з своїми синами, виступили, іще раз старшини упоминали кождого з них до згоди, до уступства, – але коли оба твердо обставали при своїм, одкликуючися на свої заслуги, на свій рід і правість свого характеру, коли війська, розділені на дві часті, одного і другого до витривання заохочували, ударено в труби і вони виступили против себе. Недовго тривала борба – і оба показали, що рівна їх сила і рівна заслуга, бо оба побідили і оба побіджені упали. Тут новий клопіт, нова непевність. В уговорі того не предвиджено, і оба сини піднесли знов назад свої претензії. Ростислав затято обставав при своїм, а Ратибор, хоч і рад би був уступити, однако роз’ярен словами Ростислава, котрий рід і заслуги його отця понижав, присяг, що не уступить і кроку свого права! Тепер, браття, грізная година наступає. Стригоню, що нам ділати?
Стригонь
Я раджу оставити борбу і рушати до свого діла.
Вторий воїн.
І я би так думав. Но отсе і Ратибор іде ко нам, зачекаймо, що він скаже.
Ратибор
(входить).
Стригоню, чув-єм, що ти хочеш мене покидати в тій рішительній хвилі.
Стригонь
Пане мій, на мні і моїм малім відділі не много полягає.
Ратибор
Але Ростислав, друже, має перевагу, непевна моя сторона, сли ще і ти мя покинеш.
Стригонь
Пане мій, ціль моя інна, хоч дух мій, так як і твій, напружен всегда тільки ко добру нашого краю. Єсли мні не удасться винайти нашого князя, можеш бути певний помочі моєї і моїх другів.
Воїни
Так, всі-всі ми за тобою – ти наш князь, сли ніт Всеволода, ти один лишень годен по нім власть наслідити!
Ратибор
Га, то ідіть в ім’я боже, а моє щире желаніє най веде вас до виповнення вашого наміренія. Я іду, де мя кличе тяжке моє діло!
(Відходить.)
Стригонь
Браття, ідіть і ви і зберіть наших разом. І нам треба випочити, бо немале і наше діло!
Виходять.
Ява четверта
Шатер Ростислава, за сценою шум воїнів і брязк оружія. Ростислав неспокійний ходить по шатрі.
Ростислав
Ні, я мушу, мушу побідити! Доля сильнов руков веде мя до корони! А однако ж душа моя дрожить, серце неспокійне, але то тільки звичайний непокій ожидання того, чого довгі часи виглядав-єм, що тепер зближається! Надіє, ти тепер царствуй в моїм серці, судьбо, ти візьми мя за руку і виведи на тую гору, котра золотим блеском передо мнов сіяє. Не опусти мя, сило, в тій борбі, найважнішій в моїй жизні!.. Але ні, я мушу побідити, моя сила більша, моя рука певніша! Товариші!
Входить кілька воїнів.
Чи уже усе готово?
Воїн
Ряди твої, желізом оружні, стоять готові в кождій хвилі рушити, як лава, на врагів і попалити їх, ждуть тільки іскри слова твого, щоби бухнути жаром знищення і побіди!
Ростислав
А що ж противник?
Воїн
Сила його слабша, но становище сильне, – тому, о пане, потреба оглядно і осторожно братись до нього.
Інний воїн
На нашім мужестві можеш полягати, побіда твоя!
Ростислав
Наперед, наперед! Ідіть і давайте знак до бою, я спішу за вами небавом!
Виходять.
Ява п’ята
Місце відверте. Вдалі видно табір. З другої сторони ліс. Крик бойовий і ломіт оружжя, борба затята. Воїни Ратибора в борбі з противниками переламують їх і пруть за сцену.
Один з воїнів
Побіда і Ратибор! Наперед, наперед! В порох з ними!
(Валить одного з них.)
Інші воїни
(впадають).
Побіда і Ростислав! Преч з ратиборцями!
(Кидаються на ратиборців.)
Тії ідуть. Решта уступає за сцену, гнана ростиславцями. Крик змагається.
Ратибор
(з своїм відділом входить).
В ім’я боже! Наперед, браття! Валіть їх на землю, но щадіть крові дітей сього краю, крові тих, що під Всеволодом тілько значних побід віднесли, тілько піль своєю кров’ю окропили!
Один із старшин
Сину Стаглава, не час щадити їх – вони тебе не пощадять, а Ростислава сила більша.
Ратибор
Але наше становище корисне, наша буде побіда! Бач, вже ліве крило Ростислава перхло перед нами, середина його мішається, а нашим воїнам за кождим кроком взростає відвага!
Старшина
Ей, Ратиборе, Ратиборе, не числи так певно, щоби-сь не перечислився! Бач, Ростислав порядкує своє ліве крило, а середину новими заступами вскріпляє! Не щади, не щади противників – Ростиславу тим помагаєш против себе самого!
Ратибор
Батьку, не до розмови час, наперед з своїм відділом – праве наше крило в небезпеченстві! Їм на поміч!
Старшина з своїм відрядом виходить.
Боже-боже, в твоїх руках важиться судьба світів, судьба народів; в твої руки я складаю і свою! В тобі, вічна правдо, моя надія! Наперед, товариші, осередок ворогів і побіда – то ціль наша! Гурра!
Воїни
Гурра! Побіда і Ратибор!
(Відходять з добутими мечами.)
Старий воїн
(входить).
Га, ту кінець моєї путі! Кілько побід, кілько борб я перебув – всюди хранила мя рука божа, тепер час і мні скінчити, як-єм жив! Рана моя тяжка, але стіймо, чень, се наші!
Гурма воїнів
(входить).
Що ти за один, старче? Яке твоє гасло?
Старий воїн
Побіда і Ратибор!
Воїни.
В пекло з тобов і з твоєю побідов!
Старий воїн паде під їх ударами.
Один з воїнів
А що, браття, як гадаєте, чий день?
Другий
До сього часу не знати, ратиборці добре поняли своє становище і бороняться затято, але ми в перевазі щодо числа. Наше відводове військо поразить змучених ворогів – наша буде побіда!
Ратиборці
(впадають).
Але ти її не діждеш,
Другий воїн паде.
Ось ростиславці, пріть, браття, поволі, поволі їх число ослабне! Де Ратибор?
Один із воїнів
Бореться, як лев. Ударив на сам осередок сил Ростислава і спочатку аж неначе цілий занурився в його рядах. Но вскорі вернув, вирізавши через вражі відділи широку улицю. Враги страшну понесли страту, їх ряди зачинають подаватися.
Інний
Го-го, гляньте – наше праве крило мішається, йому на поміч!
Відходять.
За сценою окрик, спочатку змішаний, потім щораз голосніший: «Гурра, Ростислав!» Через сцену уступають гурми ратиборців.
Ратиборці
Уступаймо, уступаймо аж до он того горбка. Відводові війська Ростислава перемагають нас, уже і так помучених.
Іннії.
Ні-ні, ще не все страчено! Лиш сміло, браття!
Іннії
(уходячи).
Умирайте, рушайте, наше ліве крило розбила Ростиславова конниця, Ратибор ще бореться всередині, але наша сила слабне!
(Уходять.)
Два воїни, борючися з собою, входять з противної сторони.
Первий
Давніше були ми товаришами.
Вторий
Зате ось тобі пам’ятка!
(Ранить го.)
Первий
Гов, брате, і моя приязнь була щира! Ось тобі доказ!
(Пробиває го.)
Побіда і Ратибор!
Ростиславці
(гурмою впадають).
Го-го! Десь ту ще чути було крик ратиборців!
Іннії
Ось один із них! У пекло з ним!
Воїн паде.
Гурра! Наша побіда! Наш день! Вражі діти пирскають уже, як полова на вітрі! Наперед, браття!
(Відходять.)
Ратибор
(окровавлений входить).
Меч мій по рукоять умочився в крові нещасних братей моїх, а серце моє горить окровавлене, як всі мечі їх, душа моя дужче болить, як всі їх рани! Рука моя послабла, надія паде, а військо моє збите з безпечного становища!
Воїни
(впадають).
Ось він, слава богу! Начальнику, сину Стаглава, уходи з нами, страчена уже наша надія! Ворог випер нас із всіх наших становищ, сила наша зламана, неприятель своїм множеством заливає, як повідь, решту нашої сили!
Ратибор
Трубіть до відвороту, годі продовжати то, що рішеніє судьби закінчило!
За сценою трублять до відвороту. Через сцену уступають ослаблені і поранені відряди Ратибора. Вкінці уходять, Ратибор з ними. За сценою чути змішаний крик – труби, бубни. Брязк оружжя щораз слабший, вкінці входять на сцену Ростислав, за ним воїни з хоругвами і радісною музикою. Похід стає, музика тихне.
Ростислав
Приятелі, вспільники нинішньої слави і побіди! Моя тепер власть в тім народі, і чень, хоч тепер бог дасть в спокої сьому краєві розвиватися! Вина цілої тої нещасної борби спадає на Ратибора і про тоє я, яко князь сього краю, властію своєв оголошаю його яко ізгнанника, позбавленого честі, добр і притулку, виймаю його з-під права і заказую остро всякому не тільки з ним соєдинятися, йому помагати, но також його у себе переховувати і з ним говорити! На весь рід його най упаде ганьба і кара! Воїнам, засліпленим від нього, велю оголосити свою ласку, і єсли упокоряться і Ратибора живого або мертвого видадуть, зостануть помилувані і назад під мої хоругви прийняті! Тепер дорога наша у город, де ждуть нас пильнії справи державнії.
(Відходить з дружиною.)
Кілька воїнів остає на сцені.
Первий
А що, брате, як ти подобається новий князь?
Вторий
Га, погдім, бачмо, що дальше буде.
Третій
Він лишень, бачу, віддавна чекав на смерть Всеволода і з всякою певностію числив на корону.
Первий
І, видно, не перечислився.
Третій
Але чому так лютий на Ратибора, що смів му супротивитися? Я як-єм му доніс вість, що князь наш загиб, зовсім виразно міг-єм читати в його оці дику радість! Ой, браття, не знати, чи ми собі своєю кров’ю не купили біди на здорові голови!
Вторий
А що мені за біда? Тікай, діду, село горить! Зле мені ту, я йду до його противника!
Третій
Але хто знає, чи уже тогди буде противник на світі, як ти ся нагадаєш іти до нього! О, мені ся все щось так бачить, що ми би були з Ратибором ліпше вийшли!
Первий
Такі то ми всегда! Аж тогди пізнаєм, що добре, як запізно! Не дурно то пословиця мовить: «Мудрий лях по шкоді, але русина і біда розуму не навчить!»
Вторий
Ей, даймо спокій таким мовам! Я ще раз кажу: чекаймо, що з того буде! Але тепер ходім і ми у столицю подивитися на коронацію нового князя! Там, певно, не малу учту справлять для дружини і воїнів, а в такім разі і нам не належиться лишатися позаді!
Відходять.
Ява шоста
Ліс. Вечір. Взаді сцени руїна старого замчища. Напереді Лабій, Гарій і Палій.
Палій
Сам бачив-єм, як по битві і побідитель і побіджені розійшлися в противні сторони.
Лабій
Га, то треба буде випустити того дармоїда, котрого ту держимо. Гарію, піди-но подивися, що він діє?
Гарій
А що діє? Храпить бестія, як кусень колоди. Скоро ся добре змеркне, сейчас го випотарайкаю.
Лабій
Але не забудь для осторожності зав’язати му очі і вивести манівцями за три дебрі, щоби не так легко міг назад трафити сюда.
Гарій одходить.
А що, Палію, що ж твій хорий?
Палій
Небавом буде зовсім здоров, рана не тяжка, тільки старість була скоро послабла. Воздух у нас здоровий, дійствує на нього, ще день-два, а може рушити назад домів.
Лабій
А що ти, брате, рішився?
Палій
Рішив. Завтра річ мож буде залагодити. Старався я і Гарія, і других до того незначно втягнути, але де їм що говорити! То звірята – доразу здичіли в лісі!
Лабій
Нема що з ними говорити!
Палій
А як же ми ся від них одкараскаєм? Чи не схотять вони нам бороздити?
Лабій
То моя голова! Тепер ходім до старого.
Відходять.
Ява сьома
Околиця гориста. На однім горбі і долом круг нього воїни Ратибора купами сидять, зав’язують рани, чистять оружжя.
Ратибор
Браття мої, вспільники моєї недолі, вірнії други в ганьбі і нещасті! Ох, як глибоко чую я, в яке нещастя вас впровадив! Чим же я, чим можу надгородити вам, я, бідний, з-під прав вийнятий ізгнанник, чим віддячу вашу щирість, вашу вірність і преданність?
Воїни.
Ми з тобою всегда і всюди, сину Стаглава! Смерть або побіда – то наше гасло!
Ратибор
Ох, побіди надія хороша, но погадайте, як далека для наших слабих сил дорога до неї!
Один із старшин.
Сину Стаглава, моя рада соєдинитися з сусідами нашими і в союзі з ними вирушити против Ростислава.
Ратибор
О, так глибоко бог не дасть мені упасти, щоби я соєдинявся з врагами свого краю, против котрих так хоробро боровся славний князь наш Всеволод, щоби я ще страшнішую пляму накликував на свій рід і на свого нещасного убитого отця, як тая, котру на нас кинув Ростислав! Приятелю мій, покинь тії думки! Радше мені загинути, радше іти і добровільно віддатися Ростиславу, терпіти найстрашнішії муки і смерть, як на край мій, котрий і так від мене багато терпить, накликувати нову грозу! Покиньте мене, приятелі, ідіть до Ростислава – там жде вас ласка і спокій, я тільки борбу і смерть або горе вам можу обіцяти!
Воїни
Не діжде того Ростислав, щоби ми йому до ніг корилися, а тебе покинули! Чули ми про його доброту і ласку!
Один із воїнів
(виступає).
Сину Стаглава, моя рада рушати якнайскорше до нової війни! Народ обурен на Ростислава, стане по твоїй стороні! Розказ новий, виданий против тебе, допоможе тобі до побіди, він збудив в народі милосердіє для тебе! Проте лиш сміло до нового походу – а корона блисне на твоїм чолі!
Ратибор
Друже, пощо ти ще раз світлом надії блискаєш перед моєю душею? А чому не зважиш на власні рани, на ослабленіє і на труди нової війни! А де ж у нас сила до того?
Воїн
Що мні рани, що мні слабість, сли край терпить, зносячи на престолі не того, котрий го годен, но того, котрий силою на нього вдерся!
Воїни
Наперед, наперед, сину Стаглава! Де сильна воля і щира охота, там і сила, там і побіда по пораженню! Ми з тобою до смерті! Наперед, на Ростислава! Наперед до столиці, гості коронаційнії, – виполошім князя з-під корони! Гурра, гурра!
Заслона спадає.
Примітки
Етеокл і Полінік – за давньогрецьким міфом, сини царя Фів Едіпа. Не дійшовши згоди, хто з них має стати царем, вони вчинили поєдинок, в якому обоє загинули.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 21 – 32.