Дія друга

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9

Шкільна зала. Лавки, таблиця, стіл, крісло, на столі глобус, на стінах мапи і малюнки звірів та риб. У куті, в глибині сцени, піч. Три вікна і двері поодчиняні.

Ява перша

Пасічна, потім Юлія.

Пасічна замітає школу плачучи і час від часу втирає сльози.

Юлія

(з шиттям входить).

Ой господи! Що тут пороху! Яка тут задуха! А ви, жіночко, чого плачете?

Пасічна

(неохітно).

Та так, своєї біди плачу.

Юлія

Що ж вам за біда?

Пасічна

Ет! Що то поможе говорити!

Юлія

А хіба що зашкодить? Ану, скажіть!

Пасічна

(втираючи сльози).

Та бачите! Вигнали мене нині нібито на шельварок, та й казали сюди йти.

Юлія

А вам хіба не належалося йти на шельварок?

Пасічна

Та чому би ні? Належалося. Адже ж, богу дякувати, газдівство хоч невеличке, а є.

Юлія

Ну, то, може, тратите собі пильну роботу?

Пасічна

Та ні! Яка там у нас тепер пильна робота? Вівсик у горах ще не достиг, то нема що жати.

Юлія

Ну, то, може, діти дрібні маєте та мусили їх самих лишити?

Пасічна

Е, ні! Діти у мене вже, богу дякувати, підхопилися. Найстарша дочка вже замужем, а наймолодший хлопець воли пасе.

Юлія

Ну, то яка ж вам біда, що так гірко плачете?

Пасічна

Та не знаю, панечко, як вам і сказати. Встидно мені дуже.

Юлія

Та чого вам встидно?

Пасічна

Ну, тадже я газдиня, зроду-звіку в такім не була.

Юлія

В якім такім? Хати не замітали?

Пасічна

Е, я не про теє.

Юлія

Води не носили?

Пасічна

Ні, панечко! Роботи мені не встидно. А ось того встидно, що тепер усе село на сміх мене підійме.

Юлія

На сміх? А то за що?

Пасічна

Скажуть: жидівська помивачка.

Юлія

Жидівська?

Пасічна

Адже ж ви – не против вас кажучи – жиди?

Юлія

Що се ви? Хто вам се сказав?

Пасічна

Ну, та війт сказав. І Вовк потвердив.

Юлія

Та смійтеся з того, жінко! Ми з братом такі ж русини і християни, як і ви.

Пасічна

То се ваш брат, пан навчитіль ніби? А то казали, що ви з ним на віру жиєте.

Юлія

Господи! І чого ті люди на нас завзялися? Ще далі розголосять, що ми вам холеру або яку іншу хоробу до села принесли. А ви, бідні, аж розплакалися!

Пасічна

Ну, та як же не плакати? Вигнали мене ніби на шельварок, а потому кажуть: «Ну, Марино, досі ти була порядна газдиня, а віднині будеш у нас за жидівську помивачку. Маємо в школі нового навчителя – жида бородатого, що жиє на віру з якоюсь панею, а тебе громада визначила, щоби ти їм услуговувала». Як я се вчула, то мало не зомліла, а далі як не кинуся війтові в ноги, як не зачну голосити, та плакати, та благати, щоби не робив з мене публіки… Та де там, навіть слухати не хотів. Мусиш іти та й мусиш! І скажіте ж самі, як я не мала плакати?

Юлія

(зворушена, схапується з крісла).

Ні! Сього так не можна пустити! Не досить, що нас на всі боки кривдять, ще оббріхують!

(Кличе в вікно.)

Мільку, гей, Мільку! А ходи лишень сюди!

Ява друга

Ті самі і Омелян.

Омелян

(кладе паличку і капелюх на столі).

Добрий день, сестричко! Але то я чудесно пройшовся! Яке тут повітря! Яка вода! Чудо та й годі. Я ледво оперся покусі, щоб не скупатися.

Юлія

А які тут люди! Навіть думкою не прибагнеш.

Омелян

Ну що? Знов якась нова пакість?

Юлія

Таже ось жінка прийшла рано до услуги. Води принесла, попрятала, почистила дещо та й пішла ось тут школу замести. Входжу сюди, а вона плаче.

Пасічна

(втираючи очі).

Таже так, паночку. В гіркий череп-єм дурна плакала.

Омелян

Та чого?

Юлія

Війт і жид наговорили їй, що ти жид і що ми обоє на віру жиємо. Ну, чи чував хто таке?

Омелян

Та війт мені вже вчора говорив, що я жид. От темнота!

Юлія

Ні, Омельку! То не темнота, то підлота! Ти того не повинен дарувати. А головно, тут жидівська справка.

Пасічна

Ой певно, панечко, що жидівська. Жид у нас цілим селом трясе. Адже мого небіжчика хто ввігнав до гробу, як не він? Адже газда був на все село, мав свого досить, ще й другому міг дати, не то щоби позичати мусив. Ні, підліз вражий жид: візьміть та й візьміть гроші в позику, п’ятсот срібла, чи що! Купуйте воли, випасайте – і ваш зиск буде, і мій. Не хотів небіжчик, не хотів, далі підкусила сотона. Купив щось п’ять пар бичків, погнав у полонину на пашу. Не минуло й місяця, прибігає пастух з полонини: ого, нема наших бичків! Якісь венгерці всі п’ять пар украли. Ой бідонько ж наша! Зібрався мій газда, пішов на Венгри, ходив щось дві неділі, ще своїх три п’ятки стратив та й вернув з порожніми руками. Прийшла осінь, жид натискає: верніть мені гроші! Мусили ми півгрунту продати на ті гроші. Як мій старий йому з кровавими сльозами ті гроші віддав, як вернув додому, як став гризтися, та банувати, та головою о стіну бити, то ще таки восени розболівся, а по різдві й богу душу віддав. А в селі люди й досі голосно говорять, що ті венгерські злодії з Вовком у спілці.

Омелян

Господи! Що тут діється! І невже нема ніякого способу, щоб тим безправностям конець зробити?

Юлія

Ти, Омельку, мусиш до них узятися! Адже ж се остатня річ! І за що вони на мене нечесть кидають? Коли ти своє даруєш, то я свого не дарую. Пішки піду у Турку, а завдам їх до суду.

Пасічна

Га! А ми мусимо все терпіти. І ніхто за нами на світочку божім не уйметься. Ну, та розбалакалась я! Пора мені додому. Якби вам ще чого треба, то кликніть через пліт, я ось тут, друга хата від вас, Марина Пасічна

Юлія

Добре, добре. Ну, а не встидно вам уже?

Пасічна

Ой господи! Та чого встилатися? Коли ви хрещеної віри, та ще до того свої люди, руські, то я й овшім. Послужу вам, чому ж би ні. Ну, бувайте здоровенькі!

Юлія

Дай вам боже здоровля. А так надвечір, як не будете мати що ліпшого робити, то навідайтеся до нас. Побесідуємо.

Пасічна

Та добре, добре! В ласці божій!

(Кланяється і відходить.)

Ява третя

Юлія, Омелян

Юлія

Ні, Омельку! Ти не повинен їм сього плазом пустити!

Омелян

(ходить по школі).

Добре, добре.

Юлія

Як тебе ображують і кривдять, от, про мене, можеш їм дарувати, коли тобі се любо. Але моєї зневаги ти не смієш їм дарувати! Чуєш, не смієш!

Омелян

Добре, добре!

Юлія

(хапає його за плечі і зупиняє, говорить гнівно, а кінчить плачем).

Дерево ти, а не чоловік! Добре, добре! А я певна, що ти про щось інше думаєш! Навіть не слухаєш, що я говорю!

Омелян

Правда твоя! Я думав власне про тебе.

Юлія

(плачучи).

Якби ти про мене думав, то інакше дбав би о мою честь (хлипає), о мою добру славу!

Омелян

Слухай, Юлечко! Я чимраз сильніше переконуюся, що тобі тут годі жити.

Юлія

Я ж се від першої хвилі казала.

Омелян

Що ти не привикла ані до тих сторін, ані до тих людей.

Юлія

І ніколи не привикну. І не дай господи привикати!

Омелян

Що побут твій тутка є тілько мукою для тебе…

Юлія

І пекла не треба!

Омелян

І для мене.

Юлія

І для тебе? Так? Значить, тобі обридла моя присутність?

Омелян

От жіноча логіка! Ні, сестричко, я зовсім сього не хотів сказати. Адже ж сама знаєш, що я без тебе не дав би собі ради. Але тут я о тебе мушу більше турбуватися, більше гризтися, ніж о себе. Без тебе я був би свобідніший з сими людьми.

Юлія

О, певно! Дав би собі кілля на голові тесати!

Омелян

Не знаю вже, що я би зробив, але то знаю, що твій побут ось тут тяжить, як камінь, на моїм сумлінні. І за яку кару тобі тут мучитись? Свій вік молодий закопувати у тих горах?

Юлія

(бере його обома руками за плечі і глядить йому в очі).

Слухай, Омельку, що се ти говориш?

Омелян

Правду говорю. Адже ж ти молода, здорова, тобі життя всміхається… Можеш вийти замуж…

Юлія

(прудко).

Мовчи, мовчи! І не говори мені про се!

Омелян

Ні, Юлечко! Мушу говорити! Гріх би мені був, якби я із егоїзму, для власної вигоди, та став на перешкоді твоєму щастю. Адже я знаю, що Хоростіль тебе любить і що ти його любиш і тілько задля мене не хочеш іти за нього замуж.

Юлія

Омельку! Коли мене хоч крихточку любиш, не згадуй мені про се ніколи! Чуєш? А то я тебе покину. І за Хоростеля замуж не піду. В монастир піду.

Омелян

Ні, сестричко! Се ти зовсім не мудро робиш. А я тобі раджу і навіть прошу тебе: не зважай на мене! Іди за поривом свого серця!

Юлія

Але моє серце власне каже мені бути при тобі.

Омелян

Ні, Юлечко, не дури сама себе! Серця не одуриш. Воно тягне тебе там, де йому мило, а тут тебе держить тілько пересадне почуття обов’язку. І коли не послухаєш голосу серця – вір мені, сестричко, що й мені не поможеш, і своє життя занапастиш.

Юлія

А я тобі кажу крайнє слово: не смій мені про се говорити, бо я й слухати тебе не хочу, і за Хоростеля, ані за нікого іншого не піду, і тебе не покину, і тут буду, і не дам тебе кривдити, і мусить по-мойому бути та й годі!

(Цілує його.)

Ява четверта

Ті самі, війт і Вольф

Війт

Слава Сусу Христу! А красно, красно! Зараз видно, як брат із сестрою любляться.

Омелян

А вам яке діло до того?

Війт

Та ніяке. Нам і овшім. Але, може, пан шпектір буде мав о тім якесь слово сказати. Вже ми йому напишемо.

Омелян

І що ви йому напишете? Не бійтеся, пан інспектор знає, що се моя сестра. Я ні перед ким з сим не криюся і нічого не маю встилатися. Але ви скажіть мені, пане війте, відки ви смієте розпускати про мене і про мою сестру якісь небилиці?

Війт

Які небилиці?

Омелян

Що я жид, що ми на віру жиємо…

Війт

Були вже такі, що нам доповіли.

Омелян

Затямте ж собі, хто вам тото доповів, бо я вас ще нині до суду подам.

Війт

Подавайте, я не боюся.

Омелян

Дуже добре. Я також не боюся. А пан судія в Турці також знає добре і мене, і мою сестру.

Війт

Може, там дехто і мене знає. А втім, так нагло ви того до суду не подасте. А подасте тоді, коли мені схочеться.

Омелян

Пане війте, пам’ятайте, що ось тут при свідках говорите! З такими річами не жартуйте.

Вольф

Я навіть не чув, що вони говорили. (Торгає війта – тихо.) Дайте спокій!

Війт

А ми прийшли до пана навчителя з антересом.

Омелян

З яким?

Війт

А от перший антерес: як називався той ваш знайомий, що тут учора був?

Омелян

Знайомий? Хіба я казав, що він мій знайомий? Я його вчора перший раз бачив.

Війт

А от же ж ви казали, що то ваш гість.

Омелян

Ну, так. Іде подорожній, проситься до мене відпочити, то я його і вважаю за гостя.

Війт

Так? То ви навіть не знаєте, як він називався?

Омелян

Я його не питав. А він вам на ваше питання сам сказав своє ім’я.

Війт

Коли-бо я забув.

Омелян

Я також.

Війт

То шкода. Ну, але чень ми то якось дійдемо. А другий наш антерес із тими дітваками. Ми нині скликали громаду. Ніхто ані руш не хоче посилати дітей до школи.

Омелян

То значить, що ви оба їм відрадили. Робіть, як знаєте. Я вже вчора через того подорожнього подав виказ до староства до Турки.

Війт

Так! А бодай же вас!.. Ба, та що ж нам тепер робити?

Омелян

Моя рада така: пришліть наразі хоч кільканадцятеро, щоб я міг школу розпочати.

Війт

А ми би інакше сказали. Таже ми знаємо, як то в світі йде. Ви також хочете жити. То ми вам від одної дитини по п’ять шісток та по чвертці збіжжя дамо, а ви її зо спису вимажіть.

Омелян

Що? Ви на такі способи беретеся? Пане війте, шаную вас яко власть громадську, а то б я вас зараз за такі слова за двері викинув.

Війт

(кланяється).

Та ви, пане навчителю, не гнівайтеся. В нас така була встанова за небіжчика. То ми гадаємо, що й ви того будете держатися.

Омелян

І в думці собі того не покладайте. Хіба мене отут на місці вб’єте або з села виженете, а ні, то школа мусить бути і діти мусять ходити, так, як приписано. Чужих звичаїв ані установ я ані знати не хочу.

Війт

Га, коли так, то добре. Най вам буде й так. Хочете з нами задиратися, то ми вам також заграємо. Вже ми вам тут пришлемо дітваків.

Омелян

Се найліпше зробите.

Війт

Ходімо, пане Вовк!

Вольф

Пане навчителю! Я ще словечко хотів вам сказати. Будьте ласкаві, покажіть мені свої зуби.

Омелян

Що? Що? Що?

Вольф

Нічого, нічого! Я тілько хотів побачити, чи моцні маєте зуби, чи потрафите мене згризти?

Омелян

Вас?

Вольф

А так. Я громадський чоловік! Хто з громадою задирається, той зо мною має діло. Я за громаду постою, а хто хоче громаді докучити, той мусить насамперед мене згризти. Але в вас, пане навчителю, слабі зуби, о, слабі зуби! Поламаються!

(Відходить.)

Війт

Бувайте здорові! А не трудіться дзвонити. Я зараз сам задзвоню.

Виходить – по хвилі за сценою чути голос шкільного дзвінка.

Ява п’ята

Юлія, Омелян

Омелян

(радісно).

А що, Юлечко? Бачиш? Мої дикі бойки починають потроха укоськуватися.

Юлія

Зовсім того не бачу.

Омелян

Як то ні? Адже ж обіцяв дітей прислати до школи.

Юлія

Боюся, що вони якусь нову пакість видумали. Недаром оба з жидом прийшли.

Омелян

Ну, жид – предсідатель місцевої ради шкільної.

Юлія

А ти хіба не бачив, як війт лукаво всміхався, говорячи, що пришле дітваків?

Омелян

Не бачив. Та байдуже мені його усміхи. Нехай тілько дітей присилає.

Юлія

Добре, добре! Рада й я побачити тих дітей. Ах, здається, ось і вони!

За сценою чути гуркіт кроків, голосні розмови та сміхи. Вкінці до школи входить кільканадцять парубків з дрючками, луб’яними звитками, мазницями та дошками під пахами.

Ява шоста

Юлія, Омелян, парубки.

Парубки

(гуртом).

Слава Сусу.

Омелян

Слава навіки.

1 парубок

(стає перед ним).

Ми тут до школи прийшли.

Омелян

А так, тут школа.

2 парубок

(показує дрючок).

Ось мій оловець.

З парубок

(показує луб).

Ось мій папір.

4 парубок

(показує дошку).

Ось моя книжка.

Омелян

(стає перед ними).

А се що знов таке? Напад? Розбій? Чи жарт собі з мене робите?

Парубки.

Нас тати до школи прислали.

Омелян

Ідіть і скажіть своїм татам, най собі з таких жарти строять, як вони самі, а не з мене.

1 парубок.

Скажіть їм се самі, а ми до школи прийшли. Вчіть нас!

Сідають у лавках.

Омелян

Геть відси! Виносіться!..

Парубки.

Овва! То ви такий учитель?

Омелян

Юлечко, іди геть відси. І я піду і замкну школу. Я їм покажу, як зо мною жартувати.

Парубки

(заступають йому дорогу).

Ні, ми вас не пустимо. Мусите нас учити! Хіба ми не дітваки?

Омелян

Геть від мене!

Парубки шарпаються з ним, один хопив за полу сурдута і роздер. Омелян, розлючений, виймає револьвер.

Геть! Бо першому з вас в лоб стрілю!

Парубки.

Ой братчики! Пістолет!

(Тікають хто дверима, хто вікнами.)

Ява сьома

Омелян, Юлія

Юлія

От тобі й школа! От тобі школярі! Ну, чи бачив хто таку публіку? Адже се попросту розбій.

Омелян

Се жидівська справка, бачу те добре! Але на таких річах він може карк скрутити. Я їм сього не подарую!

Ява восьма

Ті самі, жандарм входить.

Жандарм

Добрий день панству!

Омелян

Доброго здоровля пану!

Жандарм

Чи пан учитель?

Омелян

Так. Маю честь представитися. Новий учитель тутешній Омелян Ткач. А се моя сестра.

Жандарм

Омелян Ткач… Ткач… Ткач…

(Придивляється йому.)

З одним Ткачем я колись ходив до школи в Дрогобичі, у василіян…

Омелян

(придивляється жандармові).

А! Паславський! Стефане! Невже се ти?

Цілуються.

Ну, не надіявся тут, у тій пустині, найти колишнього приятеля! Та скажи, де ти, що з тобою?

Жандарм

Та бачиш, при жандармах служу. Та ось недавно мене тут до Борині за постенфірера надали. А що ж у тебе чувати?

Омелян

Та бачиш, учителюю. Гірке моє вчителювання. Знаєш, як то латинська приповідка каже: Quem di odere paedagogum fecere. Чи можеш подумати: отсе вже осьмі мої переносний сюда! А тут сама патока!

Жандарм

Та скажи мені, що се тут у тебе? Іду дорогою і бачу, якісь парубки вікнами вискакують зі школи, з дрючками! Я аж перелякався, думав, що розбій який…

Омелян

Таже й справді недалеко від того було!

(Показує роздертий сурдут.)

Ади, братику! Адже ж кинулися на мене. Тілько як побачили револьвер, то тоді повтікали.

Жандарм

Але чого ж вони хотіли?

Омелян

Представ собі, тутешні люди ані руш не хочуть дітей до школи посилати. Школа вже щось двадцять літ у селі, а вони її гірше бояться, як лихого. Чудеса мені розповідають про давнього вчителя, що для інспектора напоказ із сусідніх сіл хлопців позичав.

Жандарм

Чув і я дещо троха про сі практики.

Омелян

Ну, знаєш. Я чоловік простий, на таких штуках не розуміюся. Зачав жадати, щоби сповнювали свій обов’язок, а вони ані руш. Та ще люди, може би, й не упиралися, але я підозріваю, що їх тут хтось бунтує.

Жандарм

Думаєш? А хто ж би такий?

Омелян

Тут жид є, вони його Вовком називають…

Жандарм

Ага, ага! Як то він називається?

(Заглядає до книжечки.)

Зільберглянц! О, се звісна фігура на всі гори! Я тут власне з ним нині маю невеличке діло. Так ти думаєш?..

Омелян

Я думаю, що все се його справки, йому добре з тим, що нарід темний. Представ собі, визискує тих бідних бойків в найбезстидніший спосіб і ще видає себе за їх добродія.

Жандарм

Се ти, певно, про ту худобу говориш, що на вигодовок дає?

Омелян

Я тілько вчора дізнався про сю штуку. Вухам своїм вірити не хотів. І ще яке диво. Присилає до мене чоловіка, котрий хоче у нього взяти дві пари бичків на вигодовок, і каже, щоб я йому за того чоловіка ручив. Очевидно, лапку на мене заставляє, втягає мене у свої лихварські справки, щоб опісля мати мене в руках.

Жандарм

Ну, і ти пристав?

Омелян

Пристав? Та я його мало за ковнір не викинув. І за те він на мене лютий. Зараз по селі вість пішла, що я жид, що з сестрою на віру жию, чорт зна які дурниці! А нині оба з війтом сюди приходили і хотіли мене підкупити, щоб я вичеркував зо спису дітей, обов’язаних до школи. Я й на те не пристав, і ось вони мені наслали до школи парубків, та й ще вдодатку, мабуть, підпоєних.

Юлія

Знаєте, пане, ми тут тілько четвертий день, але стілько гризоти зазнали, що й на рік би вистарчило. А після сього, що тепер сталося, то я вже не знаю, що діяти. Адже вони нас уб’ють, підпалять…

Жандарм

Не бійтеся, пані! Чень то так зле не буде. Коби ми тілько дізналися, котрі то парубки були.

Омелян

Не знаю ані одного з них – перший раз їх бачив.

Жандарм

Я ще також недавно тут, мало кого знаю. Ну, але чень ми то якось помаленьку дійдемо! Вже ви будьте спокійні.

За сценою чути гомін мужиків і стук кроків на гайку.

Ого! Йдуть сюди! Отсе добре! Зараз усе виясниться. Тихо!

(Бере шапку і карабін і ховається в лавку.)

Ява дев’ята

Ті самі, війт, Вольф, Товкач, Загонистий і ще кілька мужиків з палицями входять до школи.

Мужики

Що? Стріляти до наших дітей? А то по-якому?

Вольф

Ні, того не можна дарувати! Адже він у саму голову мірив.

Війт

Пане навчителю! То ви так свій обов’язок сповняєте? Так дітей учите?

Омелян

Пане начальнику! При людях вам кажу, в кепські жарти собі зо мною заходите!

Війт

То я з вами жартую? Чекай! Щоб ти бачив, що я не жартую! Гей, люди, зв’яжіть його і заведіть до арешту громадського! Завтра його як розбійника відставимо під вартою до Турки.

Люди зближаються до Омеляна.

Жандарм

(встає).

Зараз! Помалу!

Всі

(в переляку).

Ой господи! Шандар!

Задні кидаються тікати.

Жандарм

(грізно).

Стійте всі! Ані з місця! Хто там у сінях? Ага, Федько Зазуля!

(Записує.)

А ви як зоветеся?!

Мужик

Та, пане шандар! Я нічого… Я прецінь…

Жандарм

Як зоветеся?

Мужик.

Та Грицько Зазуля.

Жандарм

(пише, до третього).

А ви?

Мужик

Та я Микола Гуркало.

Жандарм

Чекайте! Я вам загуркаю!

(Пише.)

А ви Товкач, вас знаю! Ви Загонистий – також знайомі.

Загонистий

Та я пана шандаря у Турку возив.

Жандарм

Добре, добре, але то вам нічого не поможе.

(Пише.)

А ви також тут, пане війте? Та й ще яко комендант тому нападові?

Війт

Та, пане шандар, то не є жаден напад. То ось пан навчитель… Ну, хто таке прибаг – пістолетом дітиськам грозить.

Жандарм

То ви будете мені також ті байки розповідати? О, пане війте, кепсько буде з нами! Ви гадаєте, що я не бачив, які то дітиська були? А хто пустив обмову про пана вчителя і його сестру?

Війт

Та яку обмову? Я про ніяку обмову не знаю.

Юлія

Так? То таку коротку пам’ять маєте? О, але я вам не подарую.

Жандарм

Най пані будуть спокійні. Вже я се візьму в свої руки. Війте, аби-сьте знали, що я ще нині подаю на вас рапорт до пана старости.

Війт

(шкробається в голову).

Га, що ж робити? Як лепорт, то лепорт. Але я тут нічого не винен.

Жандарм

Так? А хто ж винен?

Війт

Сам пан навчитель винні. Від самого першого дня з громадою задираються, не по-сусідськи собі поступають. Нині громада зібралася – ну, що урадили, то й зробилося.

Юлія

Чуєш, Мільку, чуєш? Не досить, що тебе кривдять, що тобі грозять, що тобі пакості роблять, ще й на тебе всю вину звалюють!

Омелян

Ну, скажіть, як се я з громадою задираюся? Що дітей кажу до школи посилати?

Війт

А ви сусідам ось не хотіли прислуги зробити, поруки дати.

Омелян

То се моя провина, що я не пішов у лапку, поставлену мені отсим паном Вовком?

Вольф

Яку лапку? Що за лапку? Чого пан від мене хочуть?

Жандарм

А, і ви тут, пане Вольф? Вольф… як то вам? (Заглядає у книжечку.) Ага, Зільберглянц! Так собі у куточку скромненько стали, що я вас і не запримітив. Ну, що чувати?

Вольф

Гаразд, богу дякувати.

Жандарм

Гаразд? Ну, дійсно! А що ви тут поробляєте?

Вольф

Я? У школі? Ни, яко презус місцевої ради шкільної…

Жандарм

Ага, правда! Ви у нас просвітитель! Го, го, пан Вольф! Велика риба! Ну, пане Вольф, подайте мені руку!

Вольф

(подає руку).

A gut Jur!

Жандарм одною рукою стискає його руку, а другою виймає з торби кайдани і закладає йому на руку.

Вольф

(Шарпає руку).

Ай вай! Що пан роблять?

Жандарм

Нічого, нічого! Я так тілько. А покажіть-но ще другу руку!

Вольф

Як то? Що то? Я нічого не винен. За що мені пан такий встид роблять? Я на пана скаргу подам!

Жандарм

(строго).

Руку сюда! (Заковує його.) Вмієте читати? Погляньте на сей папір! (Показує папір.) Знаєте, що се?

Вольф

Ай вай мір! Болить! Болить! Дуже мене пан стиснули! Нічого я не знаю! Нічого не розумію! Ай вай!

Жандарм

Ну, ну, тихо будьте! Ша! Я ще з вами маю слово поговорити.

Вольф

Ай вай мір! Я не чую жадного слова! Болить!

Жандарм

(виймає нотатку).

Чуєте чи ні, що маєте бути тихо? Слухайте і відповідайте на мої питання! Знаєте ви Онишка Козуба?

Вольф

Ай вай мір! Онишка? Козуба? Якого Козуба? Що то за Козуб такий?

Жандарм

(строго).

Відповідайте на моё питання! Знаєте Онишка Козуба чи ні?

Вольф

Ні, ні, ні! Ніякого Козуба я не знаю. Ані Онишка, ані Прокопа, ані Олекси.

Жандарм

(заглядає в папір).

А Йоська Шпіцкопфа?

Вольф

Йоська? Шпіцкопфа? Гм… Ні, не знаю.

Жандарм

А Мендля Дуфта?

Вольф

Що то значиться? Пощо мене пан питають про якихось людей, котрих я не знаю?

Жандарм

Не знаєте? Ані Микити Туманюка, ані Гершка Люкса?

Вольф

Пан з ними бачилися? Пан їх питали?

Жандарм

Війте! Пішліть по присяжного і по свідків. Мусимо зараз зробити докладну ревізію у пана Вольфа.

Вольф

Ай вай мір! Ревізію! Ревізію! Ай вай!

Війт

Та присяжний ось тут близько, по дорозі, а за свідків ось сусіди можуть бути.

Вольф

Пощо ревізія? За що ревізія?

Жандарм

Оті всі люди, що я вас про них питав, творили шайку злодіїв. Тепер нам удалося їх усіх прилапати, а вони всі згідно кажуть, що ви їх голова, що вони вам служили і все крадене добро у вас складали.

Вольф

Ай вай мір! Пане шандар, то неправда! То брехня! Af mane Munes, брехня!

Жандарм

То дуже легко може бути. Але в такім разі пощо вам боятися ревізії?

Вольф

Ни, але пощо вам мучитися? Щоби-м так добрий рік мав, що нічого не знайдете!

Жандарм

І то може бути. Дуже може бути, що ті злодюги на вас невинно набрехали, так само, як ви на пана учителя і його сестру. Але мій обов’язок – зробити у вас ревізію.

Вольф

Ну що ж, я не буду противитися, але клянуся вам, що нічого не винен!

Жандарм

То зараз покажеться. Ходімо!

Вольф

Пане шандар! Я не можу йти! Ай вай, як болить! Адіть, аж руки попухли! Ви не маєте права так мене мучити!

Жандарм

Та що вам за мука? Що троха бранзолети затісні?

Вольф

Ні, я не піду! Хоч мене вбийте, а не піду, поки хоч троха не попустите!

Жандарм

Фе, пане Вольф! Встидайтеся! Із-за такої дрібниці такий вереск підняти! Ну, нехай уже буде по-вашому!

(Звільнює трохи наручники.)

Ну, досить? Легше вам? Підете тепер?

Вольф

(плаксиво).

Ай вай? Що маю робити, коли бог на мене таке чудо зіслав. Ох, десь тут був мій капелюх!

(Крутиться по школі. Коли жандарм на хвилю відвернувся, він зриває один наручник із руки і вискакує крізь вікно.)

Війт

Го, го! Наш Вовк тілько хвостом махнув!

Жандарм

Утік!

(Біжить до вікна з карабіном.)

Ага, скочив за вугло! Гей, люди! За ним! На коні, а за ним! Не дайте йому в ліс ускочити!

Люди.

Е, до лісу далеко! Ми його духом догонимо!

Вибігають.

Жандарм

(до Омеляна).

Ну, се гарно! Знаєте, вже половина слідства так як би зроблена.

Омелян

Як то?

Жандарм

Се мій спосіб. Я попустив йому навмисно. Адже ж невинний чоловік не буде отак вікном скакати. А коло пана Вовка, видко, дуже не ладно, коли аж на таке зважився. Втекти він не втече, а отсей його скок – то вже половина признання.

Омелян

А видите, пане війте, що то за чоловік той ваш порадник, той презус ради шкільної. І не встид вам, не ганьба такому чоловікові коритися?

Війт

Ба, пане навчителю, коли його всі боялися!

Жандарм

Боялися? А то чого?

Війт

А хто знає чого? Казали, що в нього очі недобрі. На що погляне в недобру годину, те мусить звестися нінащо: худібка вгине, хата згорить, збіжжя град виб’є. А другі ще інакше говорили.

За сценою крик: «Га, га! Спіймали! Ведуть! Га, га! Сюди, сюди!»

Жандарм

Ну, спіймали нашого арештанта! Ходімо на ревізію! Прощавайте, пані! Здорові будьте, пане учителю!

Омелян

Бувайте здорові! Та спасибі вам за все добре!

Жандарм

Нема за що! Се наш обов’язок, наша служба! Ану, пане війте! До роботи!

Оба з війтом виходять. Омелян обнімає Юлію.

Заслона спадає.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 88 – 104.