1. Значення церковних пісень
Іван Франко
Власне вийшла з друку гарна партитура, обнімаюча 20 найпопулярніших коляд церковних, підложених під ноти на чотири голоси мужеські. Гармонізації доконав і видав п[ан] Остап Нижанківський. Користаю з нагоди сього видання і надходячих свят рождества Христового, щоб висказати кілька уваг о наших піснях церковних взагалі, а особливо о колядах.
Пісні церковні, а властиво пісні набожні, се твори, котрі значно різняться од тих «пісень» (гімнів, славословій, канонів і т. п.) церковних, які обняті уставом церковним і співаються од віків під час богослужіння по грецькому обряду. Пісень «набожних» грецький устав церковний не знає; в церкві православній в Росії вони не існують, а введені почасти в богослужіння, вони являються тільки в церкві греко-католицькій, уніатській. В значніші празники вони співаються декуди під час павз, які заходять між поодинокими чинами богослужіння, напр., між утренею а службою божою, перед вечірнею, під час обходів по полях і інших процесій, особливо ж під час богомольних вандрівок на одпусти в більших компаніях і під час обходів тих компаній по місцях одпустових.
Здавна також духовенство пропагувало ті твори церковної набожності між народом, щоб ними замінити «поганські», властиво світського змісту колядки і другі обрядові пісні народні. І справді, пропаганда та, а надто ще безперечна поетична стійність многих набожних коляд довела до того, що в деяких околицях народ зовсім перезабув стародавні колядки світські, а співає тільки ті книжні, церковні.
Що коляди церковного змісту, а бодай деякі з них тішаться широкою популярністю, сього найліпший доказ бачимо в тім, що здужали вони перейти в уста народу не тільки в сторонах і донині уніатських, але удержалися і в таких сторонах, де унія упала ще в XVIII віці (на Волині), або й у таких, де вона ніколи міцно не стояла, напр., в Київській губернії. Доказом їх існування на Волині й Поділлі, в Брацлавщині і т. д. є збірник пісень Чубинського, в котрім находимо книжні коляди («Ой бачить бог, бачить творець», «Нова радість стала» і т. ін.). Що в Київщині вони співаються, а бодай співалися недавно, на се маємо доказ в Шевченковому «Назарі Стодолі», де колядуючі козаки в 1-ім акті під вікном сотника співають звісну пісню з «Богогласника», що починається словами «Виді бог, виді сотворитель», тільки перешліфовану на народний язик.
Що ті пісні мали деякий вплив і на поетичну творчість самого нашого Кобзаря яко одні з перших взірців книжної поезії, які дійшли до відома бідного сільського школяра в дяківській школі, на се маємо класичний доказ в словах самого Шевченка в його «посланії до Козачковського». Ось сі пам’ятні слова, повні глибокої горечі й туги:
. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду
Або «Три царіє со дари».
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу.
Сі жалібні слова живим гомоном одзиваються в душі кожного, хто перейшов сільську школу. Ті самі звичаї – переписувати колядки і вчитись їх напам’ять, держалися ще й за наших часів, в 1850-их і 1860-их роках, як довго друковані їх видання були рідкістю. А і слова сі доказують безсумнівно, що й сам Шевченко, бувши сільським школярем, списував і співав колядки з «Богогласника». Правда, колядки, котра би починалася словами «Три царіє со дари», в наших виданнях друкованих нема, але для мене нема сумніву, що Шевченко в вищенаведених словах згадує про звісну прекрасну колядку «Радость нам ся являє»; друга строфа тої колядки зачинається іменно словами:
Тріє царі со дари
Христу поклон отдали.
Можемо затим без великої помилки прийняти, що наші, уніатські пісні набожні од самого малку полишили значний слід в пам’яті Шевченка і мали деякий вплив на його поетичну творчість. Вплив той я вбачав би головно в релігійній окрасці його поезій, в тій чудовій наївності і простоті, з якою поет наш привик у всяких нагодах обертатись до бога; наївність та є одним з перших характерних признаків Шевченкової поезії, який впадає в очі чужинцеві.
Гляди, напр.: К.Е. Franzos. Kleinrussische Poeten, – стаття надрукована в берлінськім тижневику «Die Nation» (№ 2 з жовтня 1889), де подана ось яка характеристика української школи літературної взагалі, а особливо нашого Кобзаря:
«Es sind nicht bios Vorzüge einer edlen und berechtigten Tendenz, welche wir dieser (der ukrainischen) Dichterschule nachrühmen dürfen. Beweisen schon die Volkslieder, welcher poetischen Kraft diese Volksseele fähig ist, – so ist die Kunstpoesie ein weiterer Beweis hiefür. Sie wurzelt im Volksliede, lehnt sich an dasselbe, bewahrt seine keusche Kraft und Tiefe, fügt aber das Talent der Komposition, den Schatz der Bildung, den Zauber starker und eigenartiger Individualität hinzu. An herrlichen Stoffen, um diese Gaben und Gnaden zu erproben, fehlt es nicht. Da sind die einzige Macht, das heutige Elend, das arme, einsame aber doch so räthselhaft schöne Landschaftsbild der Steppe, die naturwüchsigen Menschen, die alten rührenden Sitten und Erinnerungen.
Zartheit der Empfindung, schlichte, ungeschminkte aber echt dichterische Sprache und insbesondere ein seltenes Vermögen, plastisch zu gestalten, zeichnet alle diese Talente aus. Sie sind origenell, weil sie durchaus volkstümlich sind; sie unterscheiden sich von den Dichtern des Westens eben so sehr, wie sich Ihr Volk von denen des Westens unterscheidet. Wenn sie klagen, so geschieht es sichtlicher, greifbarer Schmerzen wegen; sie dichten aus einem Volkstum heraus, in dem es nun tiefe Nacht ist, aber eine Nacht, welche von den Sternen ruhmvoller Erinnerungen tröstend erhellt wird. Ihr socialer Horizont ist ein enger, ihre allgemeine Bildung eine geringe, sie sind naiv im guten wie Im schlimmen Sinne des Wortes.
Im Grunde ist ihre Poesie nichts als veredelte, vertiefte Volkspoesie, nichts weiter. Aber schon dies ist so unendlich viel, dass diese Poeten sicherlich der eingehendsten Beachtung werth sind, und besonders der grösste unter ihnen, Taras Szewczenko» («Nation», стор. 27; гляди також того ж автора книжку «Von Don zur Donau», 1877).
(«Це не лише перевага шляхетної та повноправної тенденції, за яку ми маємо право хвалити оцю (українську) поетичну школу. Вже народні пісні довели, на яку поетичну силу здатна народна душа, а художня поезія є дальшим доказом цього. Вона вкорінена в народній пісні, опирається на неї, зберігає свою чисту силу і глибину, але додає до неї талант композиції, скарби освіти, чарівність сильної та своєрідної індивідуальності. Немає недоліку в чудових сюжетах, щоб випробувати цей хист і талант. Давня могутність, сьогоднішні злидні, вбогий, самотній, але, однак, так загадково гарний краєвид степу, самобутні люди, давні хвилюючі звичаї та спогади.
Ніжність почуття, проста, неприкрашена, але справді поетична мова і виключна спроможність пластично їх оформляти відзначає усі ці таланти. Вони оригінальні, бо цілком, народні, вони відрізняються від поетів заходу так само, як їх народ відрізняється від народів заходу. Коли вони скаржаться, то з причини явного відчуття болю. Вони творять з народних глибин, де нині панує глибока ніч, але така ніч, яку втішно освітлюють зорі славних спогадів. У них вузький соціальний кругозір, їхня загальна освіта обмежена, вони наївні як у доброму, так і в гіршому розумінні того слова.
Власне, їхня поезія – не що інше, як облагороджена, поглиблена народна поезія. Але вже цього так нескінченно багато, що поети ці напевно варті найбільш зосередженої уваги, а особливо найбільший серед них – Тарас Шевченко» (нім.). – Ред.)
Стаття Францоза о наших піснях народних, поміщена в «Neue freie Presse», ентузіастична, хоч не свобідна од пересади і недокладностей, була недавно обширно резюмована в «Ділі»: од разячих фактичних недокладностей та помилок не свобідна і стаття в «Nation», цінна головно задля особистих поглядів автора і гарячого чуття, яким наскрізь пройнята. Замітимо при нагоді, що К. Е. Францоз, судячи по многим признакам, дуже слабо знає українських поетів, особливо пошевченківської доби, так що по-вища характеристика списана правдоподібно з одного Шевченка.
Вже се одно могло би бути достаточним; щоб звернути на наші набожні пісні увагу історика нашої літератури. Але увага та буде тим пильнішою, коли скажемо, що ті пісні набожні становлять безперечно найцінніший вклад, який внесли в нашу літературу уніати в XVII і XVIII віках, становлять обіч творів Івана Вишенського і інтермедій Гаватовича найкращий пам’ятник, на який здобулася лиш наша Прикарпатська Русь перед Шашкевичем. Збільшиться ще увага історика літератури, коли придивиться процесові поставання тих пісень, джерелам, з котрих черпали вони свій зміст, традиціям Літературним, які в них находили більше або менше ясний відгомін, а вкінці коли через порівняння з піснями церковними інших народів постарається оцінити їх властиву стійність літературну. Я позволю собі в коротенькім нарисі освітити ближче піднесені тут пункти. Спеціальний розслід тих питань, які в’яжуться з нашими піснями набожними, не може мати місця в часописі, призначеному для широкої публіки.
Примітки
…вийшла з друку гарна партитура… – Збірка партитур 20 колядок вийшла під назвою: Коляди. Партитура на 4 голоси мужеські. Уложив і видав О. Нижанківський. Львів. Рік видання не зазначено. Видання з’явилося в кінці 1889 року.
Нижанківський Остап Йосипович (1862 – 1919) – український композитор і громадський діяч. 1885 р. заснував у Львові музичне видавництво «Бібліотека музикальна».
«збірник пісень Чубинського… – І. Франко має на увазі видання: Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским, т. 3. Спб., 1872.
Чубинський Павло Платонович (1839 – 1884) – український етнограф і фольклорист.
«Богогласник» – збірка духовних віршів і пісень XVII – XVIII ст. з нотами; складені різними авторами. Видана 1790 р. в Почаєві. Деякі церковні пісні і колядки з цієї збірки були поширені серед народу, особливо на західноукраїнських землях.
Францоз Карл-Еміль (1848 – 1904) – австрійський письменник, критик і публіцист демократичного напряму, автор збірки нарисів «Від Дону до Дунаю» (1878), у якій була вміщена стаття «Тарас Шевченко». Стаття К.Е. Францоза «Українські поети» надрукована у берлінському журналі «Die Nation», 1889, № 2. с. 25 – 28; № 3, с. 41 – 44. І. Франко згадує також статтю К. Е. Францоза «Українська народна пісня» («Das Volkslied der Ruthenen»), надруковану у віденській газеті «Neue freie Presse» 26 і 27 липня 1889 р. Зміст цієї статті було широко викладено в газеті «Діло» (24 і 26 липня 1889 р.).
…інтермедій Гаватовича… – дві українські інтермедії до драми польського письменника Якуба Гаватовича (1598 – 1679) про Івана Хрестителя, поставленої 1619 р. в м. Кам’янці Струмиловій на Львівщині.
…перед Шашкевичем – тобто до початку літературної творчості (1811 – 1843), українського поета-демократа.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 7 – 10.