6. Поетична вартість колядок

Іван Франко

Остається нам кількома словами схарактеризувати третю групу коляд церковних, невеличку, але найвартнішу, коляд типу наївного. Пісні того типу мають за основу головно оповідання євангельське, а скелет епічний в них переважає, і хоч користуються вони потрохи й пізнішими категоріями догматичними, та ніколи не ставлять їх на першім місці, але беруть їх тільки мимохідь для доповнення і відповідного освітлення основної повісті. Простота композиції і тону і заразом тепле чуття – ось головні характеристики тих пісень.

Найкращою з них і найкращою з усіх наших пісень церковних я вважаю звісну коляду «Бог предвѣчный». Се правдива перла поміж нашими піснями церковними, і коли де, так іменно в тій пісні автор здужав піднятися до того чистого і високого релігійного настрою, яким відзначається оповідання євангеліста Луки о різдві Христовім, про котре то оповідання один знаменитий коментатор Біблії ось як виражається:

«Ураз із сценою благовіщення, вчиненого пастухам, ми находимось перед картиною так ідилічною по формі, так глибоко релігійною в основі, що ми тільки чудуватись їй можемо. Уродження Ісуса в убогім вертепі і вибір першого кружка людей для його окружения мають однакове значення. Як бачимо, панує тут думка про те унижения (humilite), з яким царство боже вступає на світ… Світло небесне, котре ясніє довкола трону маєстату божого, освічує ще тільки маленький куточок землі («В темностях земних сонце засвітило» – каже в подібний спосіб наша колядка), але тут воно поперед усіх людей впадає в очі власне тим, котрих положення чинило їх найліпшими представниками тої верстви людей, до котрої Ісус опісля найрадше і з найбільшим поводженням звертався – убогих духом» (Histoire Evangelique, synopse par Edouard Reuss, 145).

Високий дух релігійний тої пісні проявляється іменно в теплій любові до всіх людей, а головно до простого люду, до простого робітного життя, котрою дише вся колядка. По словам її Ісус

Прийшов днесь со небес,

Абы вздрѣв люд свій весь

І утѣшився.

Автор далекий від усякого догматизування, хоч і величає Ісуса в самім початку «богом предвічним». Та бог той приходить до людей попросту, як добрий батько, котрий зблизька хоче побачити своїх дітей і повтішатися з ними. Радісного моменту сього прибуття бога на землю автор не хоче псувати згадками про те, яка доля чекає того бога на землі. Народження його

Ознаймив то ангел божій

Наперед пастырем,

А вчера звѣздарем

И земным звѣрем.

Як бачимо, автор не дуже боязко держиться тексту письма св[ятого], і се оп’ять характеризує його як поета, не теолога; йому мало діла до того, хто там оповістив царів про прихід дивного гостя, зате він спішить зазначити, що першими, котрі прийняли те оповіщення, були бідні пастухи. Драматично а зовсім в стилі наївної епіки народної автор оповідає про похід трьох царів до Віфлієму. Не хоче псувати радісного настрою своєї пісні згадкою про Ірода: тож царі розмовляють з якоюсь ближче неозначеною особою:

– Тріє цари, де вы идете?

– Ой мы йдем в Вифлиєм,

Виншуєм спокоєм

И повернемся.

Як бачимо, виключена тут навіть можність, щоб царі говорили сі слова до Ірода, бо ж, як звісно, царі (чи волхви) власне у Ірода питали: де тут народився цар іудейський? І тільки у нього дістали вказівку іти до Віфлієма. Раз тільки згадує автор про Ірода словом обурення, коли говорить о повороті царів «иншим путем», але ані словом не згадує про різню дітей, натякаючи тільки на неї здалека оповіданням про побіг Иосифа і Марії з дитиною.

Іосифу ангел мовит:

З дитятком и з матков,

З бидлятком, з ослятком

Най ся хоронит.

Звертаю увагу на сю строфку, котрій автор, помимо крайньої скупості на слова і браку всяких прикрас риторичних, самими натуральними способами нашого язика народного, отими здрібненнями, зумів придати колорит теплий, що так і хапає за серце. Кінчиться ж пісня та рівно прекрасною строфою:

Слава богу! Заспѣваймо.

Честь сыну божому,

Яко пану нашому,

Поклон оддаймо!

Жодної просьби о добро земне ані о царство небесне, нічого егоїстичного, що дотикало би нашої (чи автора) особи, – тільки слава богу, тільки честь його синові! Автор так пройнятий радісним настроєм своєї пісні, так чується щиро щасливим самим тим фактом, що бог зійшов з неба між свій народ, що більше йому нічогісінько не остається бажати. Отсе й є вірний знак високої поетичної стійності пісні, знак правдивої поезії, котра розширює добре чуття чоловіка далеко поза рамки тісного егоїзму і доставляє йому тим найчистішу радість.

Також з радісного настрою виплила, хоч і скомпонована в більш торжественнім тоні, пісня «Вселенная, веселися» і друга, також дуже гарна пісня, «Радость нам ся являє». До того самого типу зачислити треба також гарні пісні: «Новая радость світу ся явила» і уложену чисто народним складом (перший вірш 6+6, другий коломийка) пісню «Дивная новина». Не вважаю потрібним вдаватися в розбір тих пісень. Кожний, хто схоче ближче застановитися над їх текстом, без сумніву й сам потрапить зрозуміти і відчути їх красоту.

Пісні ті становлять прямий перехід до пісень того самого змісту, котрі досі не ввійшли в друковані збірники, але живуть в устах люду. Пісень таких звісне нам досить значне число. Зміст їх або чисто канонічний і ні в чім не противний догмам і переказам церкви, як напр., гарної пісні, котрої першу строфу тут заміщую:

Марія дѣва

Нам породила

Цвѣток райский, пожаданий,

Котрого свѣт оплаканий

Давно пожадав –

або оснований на легендах апокрифічних, як напр., пісня (друкована в Головацького збірнику пісень народних) про побіг Марії з дитиною до Єгипту і про її стрічу з орачем, що сіє пшеницю. Марія просить його, як будуть бігти за нею жиди в погоню і запитають його, коли бачив Марію, щоби сказав: тоді бачив, коли пшеницю сіяв. На другий день мужик приходить на ниву і бачить, що пшениця його, вчора посіяна, вже достигла. Надходять жиди і питають про Марію, а почувши його відповідь, вертаються, міркуючи, що всяка погоня даремна, коли Марія так давно втекла. Про джерела сеї легенди не місце тут розводитися. На закінчення подаю тут повний текст гарної (також досі не друкованої) пісні про гріх Адама. Вона досі співається як колядка в повіті Дрогобицькім і записана на мою просьбу моїм вітчимом Гринем Гавриликом в Ясениці Сільній.

Ходить господь по раю.

З Адамом розмовляє.

«Ой Адаме, Адаме!

Що є в раю, то твоє,

Но яблоко одноє

Брати не позволяю».

А гадина в корчі чує

Та й Адама трібує:

«Ой Адаме, Адаме!

Що є в раю, то твоє,

А яблоко одноє

Чому не трібуєш?»

Єва ябко зірвала,

Адамові подала.

«Ой Адаме, небоже,

Ти не бійся, мій друже!

Вкуси яблока того,

Будеш старший над бога

І пан всего світу!»

Адам яблока вкусив,

Весь рай му ся ізрушив.

Ой Адаме, Адаме,

Іде господь до раю!

«А де ж я ся сховаю,

Поганий та й голий?!»

Ввійшов господь в райський сад,

На яблоні ввидів гад.

«Ой Адаме, небоже,

Ізробив-єсь негоже,

Приклад дав-єсь другим!»

Летить ангел із мечем,

Взяв Адама за плече

Та й витрутив на сей світ.

«Ти проклятий і твій рід,

Аж прийде син божий!»

Син ся божий народив

І весь світ освободив

Од мук, од пекла, од ада.

Тому буде честь, слава

На вік, віком. Амінь!

Примітки

…друкована в Головацького збірнику пісень народних… – Йдеться про колядку «Ей долов ми, долов далеко», надруковану в збірці: Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф. Головацким. Часть II. Обрядные песни. Москва. 1878, с. 9 – 10.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 32 – 36.