5. Апокрифічні мотиви в колядках
Іван Франко
На апокрифічних легендах основана головно популярна у нас коляда «Предвечный родился под лѣты». Ось які легенди зложились на основу сеї пісні. Розказана у деяких отців церкви, головно ж у Єпіфанія пресвітера в його «Слові о житті Марії Богородиці», легенда про чуда, які сталися на світі під час різдва Христового, повідає, між іншим, що тої ночі в Римі храм ідольський, що звався вічним, завалився і всі ідоли в нім порозбивались. Не знаю, з якого джерела взяв автор нашої коляди замість Рима Ефес і переніс сю легенду на храм Діани Ефеської; може бути, що вчинив се з огляду на звісний епізод «Діяній апостольських», де розказано про перше пробування св. Павла в Ефесі і про агітацію, підняту проти нього майстрами, що продавали срібні моделі храму. Пісня наша й говорить;
Гды сына породила панна,
Падаєт в Ефесѣ Діянна.
Познай бога, храмино,
Веселися, дружино
Христова!
Ми згадали вже про другий уривок апокрифічної легенди, де говориться о «повнотѣ мѣсячній»; відки наш автор узяв сю подробицю, мені не удалось дійти.
Третій натяк на апокрифічну легенду міститься в слідуючій строфі:
Иродіяне вси смутятся,
В Египтѣ балваны крушатся.
Легенд про побіг Христа в Єгипет і про чуда, які діялись по дорозі і в самім Єгипті, доховалось кілька. Про одну згадує християнський писатель Палладій, описуючи свою подорож по долішнім Єгипті. Говорячи про місто Гермополь, він пише: «Там то бачили ми храм ідольський, в котрім, коли прибув сюди спаситель, усі ідоли попадали ниць». Подібна легенда прив’язалась і до містечка Сирена, також в долішнім Єгипті, де при приході Христа з матір’ю і св. Іосифом попадало з поставників і поламалось 365 ідолів. На сю легенду натякає також св. Єпіфаній Кіпрський в своїй книжечці «De prophetarum vita et interitu» (Opera, 620), пишучи про пророка Єремію:
Idem propheta sacerdotibus Aegypti signum exhibuit dicens: Oportet olim cuncta eorum simulacra concidere, simulque manufacta omnium praecipitari, ubi Aegyptum ascendet cum suo infante virgo enixa, Deo similis. Id quod tandem usu venit Ulis.
[Той же пророк проповів жрецям єгипетським: колись мусять усі їх статуї і всі рукотворні божки попадати, коли прийде до Єгипту з дитиною дівчина знаменита, богу подібна. Се остаточно й вийшло тим жрецям на пожиток].
До апокрифічних, легендарних подробиць мусимо зачислити й число 14000 дітей, убитих буцімто Іродом при різдві Христовім. Пісня наша так розказує се діло:
Четирнадесят тысящ дѣтей малых забити
Повелѣл, навет своєго сына не пощадѣти.
Як звісно, з євангелістів тільки один св. Матвій оповідає про прихід волхвів і про різню дітей; ані краю, відки прийшли волхви, ані стану їх, ані імен, ані числа убитих дітей він не подає. Все затим, що опісля в тих пунктах прийнято було церквою (що волхви були царі, що називалися Каспар, Мельхіор і Валтазар, що походили один з Ефіопії, другий з Персії, а третій з Греції (або, як хочуть інші легенди, всі три з Арабії, «die Könige von Saba», або з Персії, «цари персидскіи» на підставі апокрифічного «Слова Афродітіана»), – все се легенди, не основані на письмі св[ятім], отже основно неканонічні.
Апокрифічною можна б назвати і звістку про убійство Іродом власного сина, бо й о тім письмо св[яте] нічого не згадує, коли б історія не вказувала нам, що іменно ся звістка єсть історичним фактом. Ірод справді казав убити свого сина Александра. Мабуть, то на основі того факту витворилася пізніше ще повість о різні дітей Віфліємських, так поетично описана в казанні Теодора Поповича, виданім д-ром Ом. Калитовським з рукопису половини XVIII в., що находиться в бібліотеці Оссолінських.
До апокрифічних додатків зачислити треба й улюблений в колядках епізод про вола і осла, що огрівають Христа
А у ясел
Вол и осел,
Гди стояли,
Внет познали
Всѣx рода
Господа.
На особливий інтерес заслуговують пісні і епізоди про Рахіль, що плаче над своїми дітьми, побитими Іродом. Не можна сказати, щоб се був епізод також апокрифічний, але маємо тут діло прямо з непорозумінням. Св. Матвій, розказавши про те, як Ірод «післав, щоб убити всі діти, які находилися в Віфліємі і в околицях, починаючи від дволітніх вниз», додає до того, покликуючись на свідоцтва Старого завіту, ось які слова:
«Ітак сповнилося те, що було заповіджене пророком Єремією, котрий сказав: «Чути голос в Римі, плач і зойк великий: се Рахіль плаче по своїх дітях і не може потішитися, бо їх нема».
Очевидна річ, що тут Єремія говорить про Рахіль, жінку патріарха Якова, котра плаче по своїх дітях (поколіннях жидівських), виведених в неволю ассирійську. Пророк виразно згадує про Раму, котра лежить на полудні Палестини, далеко від Віфлієма.
Пізніші християнські легендисти в своїй інтерпретації роблять Рахіль горожанкою Віфліємською часів Ісуса і кажуть їй під час Іродової різні, на взір грецької Ніоби, стратити семеро дітей, – що кепсько годиться і з словами Євангелія, котре каже виразно, що убивано тільки дітей щонайвище дволітніх, – а семеро таких дітей у одної матері – гіпотеза трохи заризикована. Наші коляди не подають, щоправда, числа убитих дітей Рахілі, але епізод її плачу обробляють con amore:
Рахили, твоих чад убитых престани плакати!
«Ах, як маю престати я печальная мати!
Ирод чада убиваєт,
Во мнѣ серце умлѣваєт, –
Сердобольная аз мати.
Як не маю рыдати?
Не плач, не плач, о Рахили, и не ридай от нинѣ,
Не розноси смутных гласов по глубокой пустинѣ.
Сыны твои с Христом жіют,
Дщеры сынов возимѣют!
Кто ся на бога надѣєт.
Род той не оскудѣєт.
Як бачимо, автор в своїй чулості доходить аж до мимовільного гумору, потішаючи нещасливу Рахіль тим, що ще має дочки, котрі, дасть бог дочекати, будуть мати синів. Тій самій Рахілі посвячена в нашім «Богогласнику» ціла одна пісня, уложена в формі діалога між «пѣвцем» і Рахілею. Поет, між іншим, так відзивається до ветхої жінки старого патріарха:
По что, горлице, слезами лице
Все обливаєш, тяжко вздыхаєш?
І потішає її ось якими словами:
Убо твоя чада перебудут внутрь града,
Тѣм бо в небѣ платят, иже живот тратят
За Христа и бога; заплата премнога
Малым отрочатам, закланным овчатам.
Престани ж, мати, горко ридати!
І се все задля одної, але зрозумілої цитати.
Примітки
Єпіфаній – християнський письменник IX ст., монах Каллістратового монастиря в Константинополі. Йому приписується популярне в середніх віках апокрифічне житіє богородиці.
…перше пробування св. Павла в Ефесі… – За євангельською легендою, у м. Ефесі перебував якийсь час апостол Павло, який пізніше написав своє посланіє до ефесян.
Єпіфаній Кіпрський (IV ст.) – християнський письменник, архієпископ на о. Кіпрі.
…описана в казанні Теодора Поповича… – І. Франко має на увазі апокрифічне оповідання «Казанє на собор пресвятой богородиці или по рождествѣ Христовѣ в неделю и на святых младенец избієнних от Ірода царя», що збереглося в рукописному збірнику Теодора Поповича Тухлянського (середина XVIII ст.). Текст цього оповідання вперше було надруковано у виданні: Калитовський О. Матеріали до руської літератури апокрифічної. Львів, 1884, с. 22 – 25. Пізніше І. Франко вмістив його у своїй праці «Апокрифи і легенди з українських рукописів», т. II. Львів, 1899, с. 143 – 146.
Бібліотека Оссолінських – бібліотека при культурно-науковій і видавничій установі у Львові, відомій під назвою «Оссолінеум». Бібліотека, як і сама установа, була заснована польським істориком і бібліографом магнатом Юзефом Оссолінським у 1817 р.
Ніоба – персонаж грецької міфології. Боги Аполлон і Артеміда повбивали всіх дітей Ніоби, і вона з горя перетворилася на скелю. Образ Ніоби став символом матері-страдниці.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 28 – 31.