Переднє слово

Іван Франко

Праця, котру отсе подаю на осуд громади, написана була в р. 1802. Не все з написаного тоді я признав можливим ось тут випечатати; пропущено розділи І і II, де подана була характеристика южноруської суспільності і літератури з кінця XVI і початку XVII віку. Подавання таких характеристик я вважаю передчасним, поки не будуть аналітично оброблені всі важніші твори нашої тодішньої літератури, поки не будуть основніше просліджені важніші явища тодішнього життя. А як далеко нам іще до сього! Адже ж ми досі майже нічого не знаємо про устрій, програму і обсяг діяльності такої важної інституції, як Острозька академія, а про життя і діяльність таких писателів, як Суразький, Ставровецький, Зизаній і др., маємо заледве уривкові звістки.

Як мало таких звісток маємо про Вишенського, показано в отсій книжці. Що вина тут не традиції наших предків, а нашого власного недбальства, се видимо хоч би з того, що кожне хоч трохи серйозне змагання видобуває на світ божий нові й досі не звісні матеріали. Мені самому пощастилося в досить короткім часі віднайти і визисками для науки не звісний досі рукопис творів Вишенського, один не звісний досі твір Василя Суразького, дві релігійні драми, два шкільні діалоги, декілька віршів, не говорячи вже про довгий ряд апокрифів і легенд, котрих публікацію я розпочав у видаванім мною двомісячнику «Житє і слово».

Отим-то, лишаючи загальну характеристику южноруської суспільності і літератури на пізніше, я зважився опублікувати, з відповідними поправками і доповненнями, тільки середню часть своєї праці, що відноситься тісно до самого Вишенського. Я поклав головну вагу на те, що в дотеперішніх працях про сього писателя було ледве розпочато, на докладну, подрібну аналізу і хронологічне впорядкування його творів. Тут, по моїй думці, головна вага та, певно, й головні хиби моєї праці. Що в ній є понад те, се, з одного боку, критичний апарат, огляд того, що досі зроблено для пізнання Вишенського, і критика здобутків тої роботи, з другого боку, систематичний звод здобутків моєї аналізи і поповнення їх усіми доступними мені посторонніми свідоцтвами та матеріалами для повної і всесторонньої характеристики Вишенського.

Ніхто докладніше від мене не чув хиб моєї праці, слабих точок її аргументації, хиткості її гіпотез та комбінацій. Отим-то я далекий від того, щоб усе висказане мною вважати за тривкий і незрушимий певник, і вдячний буду за кожне доповнення, за кожну поправку. Може бути, що не одна хиба дала б була усунутися при більшім багатстві матеріалів та помічних книг, аніж я міг їх мати під рукою. Дечого я, мимо всяких старань, не міг добути, наприклад, творів Кровіцького; де про що дізнався тільки тоді, коли моя праця була майже вся напечатана, наприклад, про нове видання «Чотирьох посланій» Вишенського в додатку до книжкового видання «Истории Афона» преосвященного Порфирія (Успенського), видання зроблене на підставі нового і старанного відпису рукописних текстів, доконаного проф. Сирку. Так само я не міг добути недавно виданої в Києві книжечки проф. Голубева «Объяснительные параграфы из истории южнорусской церкви», де одна стаття посвячена власне Вишенському. Невизискання тих важних для моєї теми книг нехай не буде почислене мені за вину, але хіба за виплив такого елементарного нещастя, яким є для Галичини російський кордон і російські книгарські та цензурні порядки, котрі роблять майже неможливою всяку правильну обміну думками і книгами по сей і по той бік Збручу.

Всім тим, котрі чи то своєю радою, чи присилкою книжок та матеріалів допомагали мені в моїй роботі, особливо ж добродію П. Житецькому в Києві, проф. К. Крумбахеру в Мюнхені, проф. Шараневичу у Львові, д. Саккеліону в Афінах, М. Коцюбинському, а також хвальним зарядам бібліотек Інст[итуту] Оссолінських, Народного дому і Інституту ставропігійського у Львові висказую на сьому місці щиру подяку.

Львів, дня 1 октября 1894

Примітки

Острозька академія – навчально-освітній комплекс, до якого входили школа і друкарня, засновані в м. Острозі 1578 р., а також літературно-науковий гурток.

Суразький (чи Острозький) Василь (роки народження і смерті невідомі) – автор кількох творів, зокрема умовно названої «Книжиці в шести відділах» (дійшла без заголовка; Острог, 1588), яка справила велике враження на Івана Вишенського,

Ставровецький – Кирило Транквіліон-Ставровецький (друга половина XVI ст. – 1646), український культурно-освітній і церковний діяч, педагог, письменник.

Зизаній Стефан (близько 1570 – 1600), у чернецтві Сильвестр – один з найактивніших борців проти Брестської унії 1596 р.

Кровіцький Мартин (близько 1501 – 1578) – польський письменник-полеміст, певний час служив у Судовій Вишні, з якої походить Вишенський.

Успенський Костянтин Олександрович (чернече ім’я – Порфирій, 1804 – 1885) – російський історик церкви.

Сирку Поліхроній Агапійович (1855 – 1905) – російський учений-славіст, мовознавець. Походженням румун, жив і викладав у Росії.

Голубев Степан Тимофійович (1849 – 1920) – буржуазний історик, професор Київського університету і духовної академії. Йдеться про його працю «Объяснительные параграфы по истории западнорусской церкви», надруковану в «Киевских епархиальных ведомостях», 1893, № 3, «Часть неофициальная», с. 67 – 77, № 4, с. 95 – 100; № 5, с. 124 – 131, № 12, с. 312 – 329, № 24, с. 739 – 755.

Житецький Павло Гнатович (1837 – 1911) – український філолог, автор праць з українського мовознавства, літератури, етнографії, фольклористики; член-кореспондент Петербурзької Академії наук (з 1898 р.).

Крумбахер Карл (1856 – 1909) – німецький учений, професор Мюнхенського університету, один із засновників сучасної візантології.

Шараневич Сидір (Ізидор) Іванович (1829 – 1901) – історик «москвофільського» напряму, професор Львівського університету.

Саккеліон Іоанн (1815 – 1891) – грецький палеограф, монах.

…М. Коцюбинському… – У першодруці було помилково: «К. Коцюбинському».

Інститут Оссолінських – бібліотека при культурно-науковій і видавничій установі у Львові, відомій під назвою «Оссолінеум», заснована у 1817 р. польським Істориком і бібліографом магнатом Юзефом Максиміліаном Оссолінським (1748 – 1826).

Народний дім – культурно-освітня організація, заснована у Львові в 1849 р. Головною руською радою.

Ставропігійський інститут (1788 – 1939) – культурно-освітня установа у Львові реакційно-клерикального спрямування, очолювалась москвофілами, утворилась на базі колишнього Ставропігійського (Успенського) братства (національно-релігійної організації українських православних міщан Львова). Бібліотеки, про які згадує Франко, володіли великими книжковими і рукописними фондами.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 7 – 8.