2. Пам’яті рибака

Юліан Єгиптянин

Переклад Івана Франка

Мигдон, коли його життю прийшов кінець,

Поплив у ад, сам свій стерник собі й гребець.

Не мусив він плисти в Хароновім човні,

Бо свідок праць його, трудів, з життям борні,

Кормитель, що не раз на морі наповнявся

Аж по сам край уловом, не розстався

Й по смерті з ним, його старенький човник,

Бо разом з ним велів спалить себе покойник.

А як з огню костра угору дух піднявся,

З душею враз усім і човник показався.

Так вірний власнику був знаряд той його,

Що за життя йому він достарчав всього,

Та й по смерті не дав йому ще пішки йти,

А до останньої завіз його мети.

Примітки

Автограф № 414, с. 299 – 301.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 9, с. 331 – 332.