«Тяжкою зморою лежить на мні…»

Іван Франко

Тяжкою зморою лежить на мні

Минувшина твоя, народе рідний.

Тривожать сни і помисли мої

Твої тисячолітнії страждання.

З роздорів княжих, з нападів татарських,

Із війн козацьких, з злигоднів руїни,

З-під блиску слави походів воєнних,

З-за гуку гаківниць, з побід коротких

Усе мені незмінно визирають

Потоки крові та глибокі рани,

Нестямні муки, стогін, наче буря,

Що виє над твоїм степом безкраїм.

Чудова, бідна мамо Україно!

Плила ти – ох, не молоком і медом!

Кормила ти доситу – та не своїх

Дітей голодних, голих, безприютних –

Кормила круків, галич та собак

Їх непохованим, холодним трупом.

В торзі всесвітньому сотками літ

Значилась ти доставщиком багатим

Не золота й каміння дорогого,

Не хліба і не коней степових,

А самого найкращого товару –

Невольників. Кишіли, Україно,

Торговиці Стамбула, Каффи, й Смирни,

І Йонни, й Тангера, й італійських міст

Твоїм чубатим, скованим потомством,

Твоєю чорнобровою красою.

Пороли пишні судна морську хвилю,

Везли багатства східної країни,

Щасливої Араб’ї, Фаррістана

І Індії багатої туди…

Примітки

Вперше надруковано у кн : Твори, т. 13, с. 414 – 415. Умовно датується кінцем 1880-х років за характерними ознаками паперу й почерку.

Подається за автографом (ф. 3, № 315, с. 1).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 461 – 462.