5. Святий Селедій

Іван Франко

Скривати тайну царськую

Потрібно і конечно,

Бо, як її розпапляєш,

Загинеш небезпечно.

Та крити божії діла

Негарно, навіть грішно;

Не скриєш божої хвали,

Лиш сам загинеш вічно.

То й я, лякаючись судьби

Раба, що на розробок

Повірений йому талант

Без діла скрив у сховок,

Бажаю оспівати вам,

Що стане духу мого,

Життя, страждання, муку й смерть

Селедія святого.

Хто були родичі його,

В якій жили країні –

Незвісно; сам він змалку жив

У водяній пустині.

На вічний взір аскетам всім

Не їв він хліба й м’яса;

П’явки і хроби водяні –

Його вся страва ласа.

Олію, молока, вина

Не заживав він зроду;

Для дужчої покути пив

Морську солону воду.

Думками бога хвалячи,

Держав обіт мовчання

І ані слова не прорік

Від роду до сконання.

Важке зітхання – се була

Його мольба глибока;

Весь вік прожив зітхаючи,

Не зажмуривши ока.

Не мав він дому ні житла,

Лиш сам пісок та скали;

Мав плащ один із острих блях,

Що в тіло повростали.

Та на святого напосівсь

Один король сердитий,

З оружієм і дрекольми

Пішов його ловити.

Пророцьким духом чуючи,

Що час його зближався,

З пустині вибрався святий,

На світло показався.

Тут вороги обпутали

Його кругом сильцями

І до царя взялися гнать

Страшними палицями.

То цар безбожний крикнув: «Гей!

Беріть його, тримайте!

Йому живіт живцем поріть,

З його нутро мотайте!»

Для болю дужчого велів

Солити свіжу рану,

Та тим ще злість не наситив

Мучительську, погану.

Живе ще тіло у бочки

Велів він натоптати,

Поганцям хтів таким, як сам,

Ті мощі в дар післати,

Не допустив всесильний бог

До крайнього скандалу,

Щоб мощі праведника йшли

Поганцям на поталу.

Три дні й три ночі вітер бив

Судно по Чорнім морі;

Вже думав цар: «Скінчився світ,

Погасло сонце й зорі».

Аж сам Селедій-мученик

На них змилосердився

І моряку одному в сні

Прославлений явився.

І мовив: «Бог за смерть мою

Карати вас не буде,

Та труп мій ви везіть на Русь

Між православні люде.

Нехай вони в великий піст

Жиють із тіла мого

І слав’ять бога й згадують

Селедія святого.

Най постять так, як постив я,

Доступлять в бога ласки,

Їдять мене і воду п’ють,

І ждуть святої паски.

Як їх патрон, я відчинять

Їм буду неба брами,

Пісний Селедій рай знайду

З пісними русинами».

І сталось так. І відтоді

Всі русини голодні

Селедія святого чтять.

Дивні діла господні!

Примітки

Вперше надруковано у віденському студентському альманасі «Січ», 1898 р., с. 86 – 89, під назвою «Життя, і страждання, і спіймання, і смерть, і муки, і прославлення преподобного Селедія». Зберігся автограф (ЦНБ АН УРСР, І, № 7444, арк. 6–7), що має незначні розходження порівняно з текстом збірки. У збірці «Давнє й нове» має назву «Святий Селедій».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 233 – 235.