8. Рука Івана Дамаскіна

Іван Франко

Великий учитель церковний Іван

Служив у султана в Дамаску.

Цінив, поважав його дуже султан,

Робив не одну йому ласку.

Та зависть під’юдила злих двораків:

Згубити Івана, та й годі!

Підкинули лист, мов Іван написав

Царю християн в Царгороді:

«О царю, шли військо своє на Дамаск,

Побіда вас жде знаменита:

Самого султана в рішучий я час

Отрутою згладжу зо світа».

Султанові зрадці сей лист донесли:

«Чи бачиш, – говорять, – султане!

Отсе твій любимець, твій християнин

Яке здумав діло погане!»

Розлютивсь султан, і прикликать велить

Івана, і так йому каже:

«Так ось як за милість, за ласку мою

Платиш мені, лютий мій враже?

Отрутою хочеш ти згладить мене?

Такий ти святий, справедливий?»

Даремно Іван присягає, що він

Невинний, що лист сей фальшивий.

«На смерть заслужив ти, – говорить султан, –

Та жий! Лиш всім зрадцям в науку,

Щоб більше подібних листів не писав –

Утніть йому правую руку!»

Зраділи всі злюки, Івана взяли,

Ще й ганьби до болю доклали:

На ринку дамаськім, при здвизі людей,

Йому праву руку врубали.

Мовчав і молився у муках Іван,

Взяв руку відтяту в лівицю,

А потім, кривавий, каліка, пішов

В пречистої діви каплицю.

І перед іконою впав до землі,

І руку відтяту тримає,

І молиться голосно, й плаче, і так

У болі тяжкім промовляє:

«Маріє, небесна леліє! Се я,

Що сею своєю рукою

На честь твою стільки похвальних пісень

Списав, ось корюсь пред тобою!

Не милі, мабуть, ті гарячі пісні

Були тобі, райськая роже,

Коли допустила, щоб руку мені

Відрізало плем’я вороже!

Не жаль мені, що я невинно терплю;

Твій син терпів також невинно!

А жаль, що не зможу на славу тобі

Пісень укладати невпинно».

Та враз заясніла каплиця уся,

Марія з ікони зступає

І мовить: «Іване, невже ж і твій дух

У сумніві вже потопає?»

І руку відтяту Марія взяла,

До рани її приложила,

І враз здоровіська рука та була,

Мов краплі крові не зронила.

І вийшов здоровий з каплиці Іван,

Народ весь аж ахнув із дива.

Дізнався про зраду дворацьку султан,

То злим була кара правдива.

Іван же ще довго в повазі там жив,

Поборював блуди старії

І много прекрасних пісень ще зложив

На честь пресвятої Марії.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Читанка руська для 2-ї класи шкіл середніх». Львів, 1895, с. 108 – 110 під заголовком «Св. Іван Дамаскін». У тексті, вміщеному в збірці «Давнє й нове», відсутня 15-та строфа:

«Невже ти міг думать, що свого слугу,

Що свого співця я забуду?

Не бійсь. Що зробили враги – се тобі

На честь буде, їм – на осуду!»

Дамаскін Іоанн (помер 749 р.) – візантійський богослов, автор релігійних пісень.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 224 – 225.