Предисловие 1913 г.

Иван Франко

Вопрос о том, историческое явление Моисей или нет, не решен до сих пор за недостатком действительно исторических свидетельств, посторонних древнееврейскому преданию. Это предание, состоящее главным образом из пяти книг, приписываемых самому Моисею, служит с конца 18 столетия и до сих пор предметом усиленной критической работы, которая не может окончательно решить даже вопроса, существовал ли действительно Моисей или не существовал, хотя и решила окончательно, что Моисей не был автором так называемого «Пятикнижия».

Несмотря на это, Моисей все-таки является самой грандиозной фигурой древней истории человечества, фигурой, обставленной таким множеством глубоко правдивых и часто удивительных подробностей, что если не для историка, то, по крайней мере, для человеческого воображения и для его поэтического воспроизведения представляет неисчерпаемый источник тем и вдохновений.

Моисей, рожденный в рабстве и возвышенный в юности до пребывания в царском дворце; Моисей – убийца и изгнанник; Моисей – пастух, получающий божее откровение; Моисей, вопреки своей воле, народный вождь, увлекающий свой народ из плодоносной египетской земли в пустыню и вместе с тем из рабства на свободу; и в конце концов – Моисей – непризнанный пророк, сорок лет кочующий со своим народом в пустыне и не могущий в продолжении этого времени пройти небольшое пространство между Египтом и Палестиной, которое даже тогдашние путешественники проходили в течение нескольких дней, – вот ряд удивительных сюжетов для поэта.

Я воспользовался последней из этих тем и попытался в своей поэме представить Моисея на склоне лет, в глубокой старости, когда он уже близко подошел к обетованной стране, но тщетно старается склонить свой народ к вступлению в эту страну и в конце концов уходит от него, чтобы хотя самому дойти до границы обетованной отчизны.

Этот краткий, но высоко трагический момент я разработал отчасти на основании библейского предания, отчасти же на основании психологического анализа в 20 песнях своей поэмы, представив в них обострение натянутых отношений между пророком и народом до полного разрыва и затем возвышение души пророка рядом искушений и откровений до непосредственного общения и единения с наивысшим существом, Иеговой.

Понятно само собою, что, кроме исторического и психологического интереса, поэма имеет и символическое значение, а как произведение украинца не лишена также и национальной окраски, неизбежной всегда, когда международный сюжет проходит сквозь призму индивидуального темперамента и обогащается при этом живыми впечатлениями и картинами его личного воображения

Моя поэма была написана в первой половине 1905 года и напечатана в моем собственном издании в конце того же года. В начале 1913 г. она вышла вторично в издании «Українсько-руської видавничої спілки» с моим предисловием, которое я и привожу здесь в переводе на русский язык с некоторыми сокращениями и дополнениями <…>.

Для изображения (в строфах – первой и девятой 19 песни) предшествовавших Иегове явлений я воспользовался библейским рассказом об явлении Иеговы пророку Илье в первой книге Царств, гл. 19, ст. 9 – 13, где читаем вот что:

«Илия вошел в пещеру и провел там ночь. И он услышал голос бога, спросивший его: «Что делает Илия?»

И он ответил: «Я усердно и пламенно потрудился для вечного, бога звезд, ибо сыны Израиля оставили союз твой, разорили твои жертвенники и удалили твоих пророков. Только я один пережил их, и вот они посягают на мою жизнь, дабы отнять ее у меня».

И голос сказал: «Изыди и взойди на гору пред лицом вечного, ибо он прийдет сюда».

И вот поднялся сильный и ужасный, потрясающий гору и разбивающий камни, предшествующий вечному ветер, но вечного не было в том ветре. А после ветра наступило землетрясение, но его не было в землетрясении. После движения земли явился огонь, но и в огне не было вечного. А после огня зашелестел легкий ветер, и в этом ветре явился вечный».

И, почувствовав это, Илия закрыл свое лицо мантией и остановился у входа пещеры» (Ed. Reuss, op. cit., 1, с. 493)

Предлагая русский перевод своего произведения, я должен выразить полную признательность г. переводчику за его старание подойти как можно ближе к оригиналу при переводе поэмы на русский язык. Это стоило, конечно, довольно много труда. Надеюсь все же, что он не пожалеет о затраченной им на перевод энергии.

Не могу предвидеть, как примет русская публика мою поэму, так непохожую на то, что предлагают ей обыкновенно почти все современные русские поэты. Но мне кажется, что она будет нелишней и привнесет кое-что новое в течение русской поэзии <…>.

Львов, 14 декабря 1913 г.

Д-р Иван Франко.

Примітки

За другим виданням поеми (1913) був зроблений її переклад російською мовою: Иван Франко. Моисей. Поэма с предисловием автора. Просмотренный автором перевод со второго украинского издания П. Дятлова. Издание П Дятлова. Вена, 1917, 85 стр.

Франко авторизував цей переклад, додав до нього передмову, що є варіантом передмови до другого видання поеми. Наводимо її скорочено, опускаючи ті частини, що дослівно повторюють відповідні частини передмови до другого видання поеми «Мойсей».

Деякі важливі сторінки виникнення російського перекладу поеми, як і творчої співпраці автора й перекладача, розкривають листи П. Дятлова до І. Франка (ф. 3, № 1638, арк. 151 – 167).

У першому листі (недатований, очевидно, з серпня – жовтня 1913 р.) Дятлів просить Франка прочитати переклад поеми «Мойсей» російською мовою і, коли він того заслуговує, дати дозвіл на публікацію твору. «Чи не згодитеся Ви тоді написати ще увод до російського видання?» – запитує перекладач. Він виявляє готовність перекласти й передмову до твору.

Другий лист Дятлова датований 9 жовтня 1913 р. З нього випливає, що на той час Франко вже ознайомився з перекладом, але він його не зовсім задовольняв. Поет висловив думку, що переклад треба виправити, доопрацювати.

«Я вельми радий, що Ви признаєте можливим виправити «Мойсея». Сподіваюся, що, перечитавши його до кінця, Ви не зміните сього свого назору». Дятлів далі пише: «Тож пропоную Вам, коли буде Ваша ласка на це згодитися, – перекреслити усі місця, котрі не задовольняють Вас, з поміткою: зміст (смысл) або форма, щоб я знав, на що звернути більшу увагу, справляючи свій переклад. Виправивши, я ще раз надішлю його Вам. Як він знову не задовольнить Вас, полишимо цю справу або назавжди, або до мого майбутнього приїзду до Львова. Праці своєї я не жалію: вона не пропала задарма; я дечому все ж навчився на ній. Без Вашого дозволу не друкуватиму» (ф. 3, № 1618, арк. 151).

У цьому ж листі П. Дятлів зауважує:

«Сюди, до Праги, збирається приїхати в грудні місяці М. Горький. Я хотів би мати до цього часу готовий переклад, щоб показати Горькому та запропонувати видрукувати його в «Сборниках «Знания» або в журналі «Просвещение» (там же, арк. 153).

З наступного листа від 16 грудня 1913 р. видно, що Франко надіслав П. Дятлову змінену передмову до українського видання поеми «Мойсей» разом із спеціальним початком і кінцем, написаним до російського перекладу (вставні частини Франко продиктував комусь із львівських знайомих П. Дятлова, оскільки сам, через параліч, писав тоді дуже мало). П. Дятлів у листі говорить:

«Спішу заслати Вам передмову. Я в дечім змінив продиктовану Вами часть її. Тому надсилаю Вам оригінал з проханням повернути мені його, коли не потребуватимете його самі. Виправляючи передмову, я дбав про те, щоб не змінити смислу сказаного Вами. Коли ж проти моєї волі це сталося, справте, прошу Вас, мої хиби. Зверніть увагу на кінець» (ф. 3, № 163, арк. 155).

Передмови Франка з помітками П. Дятлова в архіві письменника не виявлено.

Що ж до перекладу самого тексту поеми, то цей лист свідчить про схвалення Франком другого, виправленого його варіанта.

«Дуже радий, що Ви найшли мій виправлений переклад вартим надрукування. Жалію, що не можу виправити знову помічених Вами слабих місць, бо Ви надіслали мені чорновий список без поміток. Але сподіваючися, що значних хиб тепер небагато та що Ви їх виправили або виправите самі, прошу Вас надіслати переклад з передмовою М. Горькому на адресу: М. Gorki, Capri, Italie. Зашліть разом і оригінал». П. Дятлів радить Франкові: «Запропонуйте Горькому надрукувати «Мойсея» в «Просвещении» або в «Сборниках «Знания», а потім випустити поему окремо, в дешевій серії того ж видавництва» (там же, арк. 156 – 157).

Однак з різних причин переклад не вдалося видати 1914 р. Та перекладач не втрачав надії познайомити з ним російських читачів. Переїхавши з Праги у Відень, він робить спроби опублікувати поему «Мойсей» для російських військовополонених, які перебували в австрійських таборах.

14 серпня 1915 р. П. Дятлів знову звертається до І. Франка з листом, в якому запитує:

«За сей час так багато змінилося, що я вважаю потрібним знов запитати Вас, чи смію я видати свій переклад. Коли так, то чи не були б Ви ласкаві написати відповідне передслово до читачів. Читачами тепер будуть майже самі полонені росіяни» (там же, зворот арк. 161).

І, нарешті, останній лист П. Дятлова від 23 жовтня 1915 р. розкриває ще одну сторінку творчої історії цього перекладу. П. Дятлів зауважує: «Я переглянув ще раз переклад й буду таки друкувати його». Далі він пише: «З Вашого передслова посилаю Вам ще раз кінець. Може, Ви знайдете можливим чи навіть і необхідним змінити що в нім». Кінець передмови (під нею стоїть дата написання: «14 декабря 1913 г.»), останні два абзаци, що безпосередньо стосуються перекладу, Франко в одному місці змінив. Фразу: «Это стоило, конечно, довольно много труда. Надеюсь все же, что г. Дятлов не пожалеет о затраченной на этот перевод энергии» – замінив іншою, точнішою за своїм змістом:

«Это стоило довольно много труда, и успел ли он совершенно одолеть все трудности – не мое дело судить. Мне кажется, что одолел таки довольно и что перевод стоит печати» (там же, арк. 169).

Та закінчення передмови з цією суттєвою поправкою Франко чомусь не вислав П. Дятлову. У російському перекладі закінчення передмови подано без уточнення.

«Просвещение» – щомісячний легальний суспільно-політичний і літературний журнал, теоретичний орган більшовиків. Виходив у Петербурзі протягом 1911 – 1914 рр. Художньо-літературним відділом журналу керував М. Горький.

«Сборники «Знания» – літературно-художні збірники, започатковані М. Горьким 1904 р., об’єднували прогресивних письменників Росії. Збірники відіграли велику роль у розвитку реалістичної літератури XX ст. Крім «Сборников», товариство «Знание» видавало ще й «Дешевую библиотеку».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 366 – 370.