8. Датан виганяє Мойсея

Іван Франко

І піднявся завзятий Датан:

«Дарма грозиш, пророчиш!

Ось як я тобі правду скажу,

Може, й слухать не схочеш.

Признавайсь: не на теє ти вчивсь

У єгипетській школі,

Щоб, дорісши, кайдани кувать

Нашій честі і волі?

Признавайсь: не на те ти ходив

У єгипетську раду,

Щоб з мудрцями й жерцями кувать

На Ізраїля зраду?

Признавайся: було там у них

Віщування старинне,

Що від дуба й дванадцяти гіль

Власть Єгипту загине?

Знали всі, фараон і жерці,

Що той дуб і ті гілі –

Се Ізрайля дванадцять колін,

Розбуялих на Нілі.

І жахались, що мимо всіх праць,

І знущань, і катовань,

Той Ізраїль росте та росте,

Як та Нілова повінь.

Знали всі: як в гебрейській сім’ї

Родить первенця мати,

То в єгипетській мусить в той день

Первородне вмирати.

Та не знав ніхто ради на се,

Не придумав підмоги,

Тільки ти, перекиньчик, упав

Фараону під ноги.

І сказав: «Ти позволь їх мені

Повести у пустиню,

Я знесилю, і висушу їх,

І покірними вчиню».

І додержав ти слова, повів

Нас, мов глупу отару,

Фараону на втіху в піски,

Нам на горе і кару.

Скільки люду в пустині лягло!

Ті піски і ті скали

Сотням тисяч Ізрайля синів

Домовиною стали!

А тепер, коли з наших ватаг

Тільки жмінька лишилась

І Ізраїля сила грізна

По пісках розгубилась,

Коли дух наш хоробрий упав,

Мов нелітня дитина,

І завзяття пом’якло в душі.

Наче мокрая глина, –

Ти ведеш нас у сей Канаан,

Мов до вовчої ями.

Адже зверхником тут фараон

Над усіми князями!

Се ж безумство – тиснутися нам

Самохітно до пастки!

Чи нам тут воювать єгиптян,

Чи просити їх ласки?»

«О Датане, – промовив Мойсей, –

Не журися, мій сину!

Канаана тобі не видать,

Не гнуть гордую спину.

Ще одне повідаю тобі,

Небораче Датане:

При смерті тобі й п’яді землі

Під ногами не стане».

«Гей, гебреї! – Датан закричав. –

Ви ж клялися Ваалу!

Чи ж забули так скоро свою

Учорашню ухвалу?

За каміння! Він кпить собі з нас,

Так, як кпив разів много.

Най загине він краще один,

Як ми всі через нього!»

«Най загине! – кругом загуло. –

І ось тут йому й амінь!»

Тільки диво, ні одна рука

Не сягнула по камінь.

І Датан зміркувався як стій:

«Забирайся в тій хвили!

Щоб ми кров’ю твоєю під ніч

Своїх рук не сквернили!»

І юрба, мов шалена, ревла:

«Забирайся ще нині!»

І лунав її рев, мов крутіж

Гураган по долині.

Примітки

Наводимо за автографом ті строфи, що їх Франко не включив у перше видання поеми «Мойсей».

На звороті аркушів 12 і 13 поет написав 22 нові строфи, з яких чотири взято з деякими змінами з першої редакції (строфи 11 – 13). Доопрацювання стосується образу Датана.

Промова Датана (розділ 8, арк. 12 – 13) має дві відмінні редакції. В первісному тексті вона мала 25 строф:

І піднявся завзятий Датан:

«Ось вам слово до ладу!

Я відкрию вам тайну страшну

І пророцькую зраду.

Ви міркуєте: сей наш пророк,

Старець сивоголовий,

Як говорить, віщує, то все

Під вітхненням Єгови;

Що ніяка мета світова

Його словом не править,

Лиш одного він хоче – всіх нас

На путь правий наставить;

Що, з Єгипту нас вивівши, він

Для свойого народу

Лиш одну бачить ясну мету –

Незалежність, свободу.

Отже, се, мої браття, брехня!

Наш пророк носить маску:

Він веде нас, і клонить, і гне

У тиранськую пастку.

Отже, знайте, що сей Канаан,

Ся чудовая цілість,

Що нам буцім Єгова судив, –

Се Єгипту посілість.

Скільки є в нім князів, фараон

Ставить крок на їх спині,

Фараонове військо сидить

У їх кождій твердині.

Поступити ногою в той край,

То лиш дві нам дороги:

Або впасти, як смирні раби,

Фараону під ноги,

Або визвати гордо на бій

Всю єгипетську силу

І знайти, замість волі, собі

В Канаані могилу.

Чи на те ж по безмежних степах

Сорок літ ми блукали.

Щоб, знеможені, вбогі, назад

У неволю вертали?

Чи на те ж ми з Єгипту втекли

І шукали спокою,

Щоб знесиленим стати тепер

З фараоном до бою?

А тепер запитайте його,

Лжепророка – єхидну,

Що йому обіцяв фараон

За сю зраду огидну?

Він же змалку кайдани кував

Нашій честі і волі,

Він же вчився всіх зрад і підлот

У єгипетській школі.

Як Ізраїль зробився грізним

Многотою своєю

Фараону, щоб не завладав

Його всею землею, –

От тоді сей пророк нас погнав,

Мов безтямну скотину,

Фараону на радість кудись

Через море в пустиню.

Кілько люду погинуло в ній!

Ті піски і ті скали

Соткам тисяч Ізрайля синів

Домовиною стали.

А тепер, коли з наших ватаг

Тільки жмінька лишилась

І Ізраїля сила грізна

По пісках розгубилась,

Коли дух наш хоробрий упав,

Мов нелітня дитина,

І завзяття пом’якло в душі.

Наче мокрая глина, –

Він тепер нас веде в Канаан,

Як отару овечу,

Ворогам на заріз! Я кричу!

Протестую, перечу!

Я Датан…

Підіймаю свій голос:

«Зупинися, Ізрайлю! В той бік

Не підходь ні на волос!

Тим фальшивим пророцтвам не вір,

Бо ярмо в них погане!

В краю ложних обітниць твоя

Хай нога не постане!»

І жахнувся Ізраїль. Невже

Се мета його праці?

Лиш в очах щось зловіще горить.

Наче блискавки в мряці.

Та з мертвої тиші вирина

Ось Мойсеєве слово:

«О бездонна підлота й брехня!

Чи ти чуєш, Єгово?

О, ти чуєш і бачиш усе,

Хоч нічого не кажеш,

І заплату за сю клевету

По всій правді відважиш.

Лиш в одному ти правду вгадав,

І так буде, Датане:

В хвилю скону твойого – землі

Під тобою не стане».

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 230 – 234.