18. Азазель пророкує майбутнє

Іван Франко

Знов почувся притишений сміх.

«Віра гори ворушить!

Та поглянь сей новий ряд картин:

Те, що статися мусить!

Бач, як сунеться плем’я твоє,

Як Йордан переходить,

Єрихон добуває і скрізь

У річках крові бродить.

Ось століттями йде боротьба

За той шмат Палестини:

Амореї, гебреї, хетта,

Амалик, філістини.

Ось гебрейськеє царство! Що сліз

Коштуватиме й крові!

А заважить у судьбах землі,

Як та муха волові.

І не вспіє воно розцвісти,

Й розлетиться на части,

Щоб у пащу могутніх сусід

Часть за частю упасти.

Ось поглянь, які хмари летять

Від Дамаска й Галаду!

Се йде Ассур, гебреям несе

І руїну, й загладу.

Ось поглянь, червоніють поля,

Труп на трупі усюди:

Се піднявся страшний Вавілон

На загладу Іюди.

Храм Єгови в огні… А сей тлум…

Мов комахи по полю,

Йдуть по тисячу сковані враз

Недобитки в неволю.

Чуєш плач? На руїнах рида

Одинокий розумний,

Що коритися радив врагам,

Щоб не впасти до трумни.

Як же пустка смердить! Але ось

Мов по пітьмі світає…

З тих, що тлумом пішли, подивись,

Як же мало вертає!

Щось дрібненьке ворушиться там,

Коло мурів Салима:

Новий люд, новий бог, новий храм,

Нова сила незрима.

І росте воно, б’ється в біді

І чіпляється грунту,

Мов будяк той низький і ціпкий,

Все готовий до бунту.

Понад голови люду того

Йдуть всесвітнії бурі,

Панства, царства встають і падуть,

Мов фантоми понурі.

Він же в своїм куточку хова

Непохитне завзяття

І ненависть лиш має для всіх,

І незмінне прокляття.

Та ненависть, найтяжча з усіх,

«Задля іншого бога»

Бач, як кублиться біля того

Храмового порога!

Вона плодить ненависть. Ось глянь:

За тиранським велінням

Ідуть сили, щоб плем’я твоє

Ще раз вирвать з корінням.

Чуєш стук? Се залізна стопа

Тих страшних легіонів,

Що толочить юдейські поля,

Робить пустку з загонів.

Чуєш плюск? Се ворожі мечі

Кров юдейськую точать.

Чуєш крик? Се юдейських дівчат

Дикі коні волочать.

Онде мати голодная їсть

Тіло свойого плоду!

Онде тисячі мруть на хрестах –

Цвіт твойого народу.

Іще раз храм Єгови горить,

І сей раз уостаннє:

Бо що тая рука розвалить,

Те вже більше не встане.

І ще раз недобитки пливуть

У неволю, як ріки –

Та немає вже їм вітчини,

І не вернуть навіки.

І загасне Ізрайля звізда,

Щоб вже більше не сяти;

Лиш ненависть, що в храмі зросла,

Піде світом гуляти.

Сумніваєшся? Віри не ймеш?

О, ймеш віру, я знаю!

Се той рай, що жде плем’я твоє

У обіцянім краю!

Ти для нього трудився! Скажи,

Було за що трудиться?

Щоб наблизився він, може, ще

Схочеш палко молиться?»

І поник головою Мойсей.

«Горе моїй недолі!

Чи ж довіку не вирваться вже

Люду мому з неволі?»

І упав він лицем до землі:

«Одурив нас Єгова!»

І почувся тут демонський сміх,

Як луна його слова.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 255 – 258.