Дія перша

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12

Обширний майдан серед села. Декорація вглиб сцени показує вид села з церквою, по обох боках сади, обгороджені плотами. Насеред сцени к переду криниця з журавлем, обложена цямриною, край неї корито, оддалік дернова лавка і кілька грубих колод. В глибині сцени дорога, обсаджена деревами, між котрими близько правої куліси видно кам’яну фігуру з виразним позолоченим написом: «Пам’ятка знесеної панщини». Трохи ближче, в центрі сцени, стоїть грубе рябинове дерево з червоними ягодами; на сцені видно пень, а горішня декорація вказує звисаюче галуззя з ягодами. Через увесь час першої дії святочно прибрані люди проходять в глибині півперек сцени, чоловіки знімають капелюхи і хрестяться перед фігурою, а також кланяються тим, що на сцені.

Ява перша

Орися, потім писар.

Орися

(набирає води з криниці і співає).

Гадала-м ся віддавати, гадала-м, гадала,

Та й так єм си розгадала, що біда нездала.

Писар

(наблизився стиха за її плечі).

Он як!

Орися

(схапується).

Агій! (Обертається.) Пек, осина! А, се ви, пане писарю? І не гріх вам? Так мене перепудили!

Писар

О, не бійтеся! Я можу вам зараз перестрах злизати.

Орися

Дякую за ласку! Злизуйте свому товаришеві Рахмілеві, а не мені!

Писар

Які ж бо ви, Орисю, недобрі! Я, власне, хотів до вас зайти…

Орися

Певно, до тата.

Писар

Ну, звісно, до тата також. Але я знаю, що ваші тато нині, при святій неділі, в ту пору трошка спочивають. А я поспішав, щоб власне з вами троха побалакати.

Орися

Зо мною! А пек на погані очі! Що ж ви зо мною за діло можете мати?

Писар

Хто знає, Орисю, може, важніше, ніж з вашим татом.

Орися

Жартуйте здорові! І я з вами буду.

Писар

Ні, Орисю! Я не жартую. Хіба ж ви не видите, як я вас люблю?

Орися

Ви мене? Перший раз чую! Я гадала, що ви тілько одну горівку, а другого Рахміля найбільше любите.

Писар

Бачите, Орисю, які ви недобрі! Така молода дівчина, а така зла.

Орися

Може, для кого й добра.

Писар

А що ж я вам такого зробив, що ви на мене злі?

Орися

Якби-сте добрі були, то би-сте мені то хоч помогли відро з кирниці витягнути.

Писар

(кидається до журавля).

Господи! Та я зараз!

(Тягне.)

Ява друга

Ті самі і Олекса.

Олекса

Ха-ха-ха! А се що такого? Наш пан писар воду з криниці тягає?

Писар

(покидає жердку і обертається).

Хто се? Що, що такого? Я ніби? Та я не теє…

Олекса

Фе, пане писарю! Чи то подоба, щоби такий письменний чоловік, в такім панськім убранні, та коло такого хлопського діла заходився? Ось мені, то що іншого.

(Витягає воду і наливає Орисині коновки.)

Писар

А властиво ти, паничу, чого ти сюди прийшов?

Олекса

Хіба мені не вільно? Громадський майдан кождому вільний.

Писар

Громадський майдан!.. Але коли бачиш, що пан писар з пана начальника дочкою розмову має…

Олекса

(сміється).

Ха-ха-ха! Які страшні дві власті зійшлися!

Писар

А ти, небоже, з власті не глузуй! І не думай собі, що я тобі рівня!

Олекса

Я з вами й не рівняюся. А начальникову дочку ви не заарендували. Таке ви маєте право з нею розмовляти, як і кождий другий.

Писар

Се ще хто знає. Орисю, ходімо геть від нього! Се бунтівник, читальник! Якби таточко побачив тебе разом з ним, то була би біда.

Орися

І я так думаю, пане писарю! Так знаєте що? Підіть ви до нашої хати і подивіться, чи таточко ще спить. А я тим часом тут побуду.

Писар

Що? Тут побудеш? Із отсим читальником?

Орися

Ну, так. Надіюсь, що ви мене перед татком за се не прискаржите.

(Сміється.)

Писар

(лютий).

Чи так! А, то гарно! Добре-добре! Тепер розумію, куди стежка в горох! Гарно! Гарно! Буду знав, що таткові сказати!

(Спішно відходить.)

Ява третя

Орися, Олекса.

Олекса

Чого се він так розкукурічився?

Орися

Ха-ха-ха! Ти б ніколи й не вгадав! Знаєш, почав мені зі своєї любові сповідатися, та ти перебив.

Олекса

Що, він? Орисю, і ти так се говориш? А ти йому що на те?

Орися

Ну, що ж я мала робити? Розсміялася йому в очі і вкінці заставила його воду з кирниці тягти.

Олекса

Ха-ха-ха! (Обнімає її.) Славна ти моя дівчина!

Орися

(відсторонює його).

Ну-ну, Олексо! А ти що? Адже се майдан! Люди можуть побачити!

Олекса

Та що мені люди! Ей, Орисю! Люблю я тебе, як свою душу! Досить не раз на мене всілякої гризоти та турботи паде, а як подумаю, що й ти мене любиш, що швидко моєю будеш, то аж сили мені прибуває.

Орися

(плаче).

Ти так думаєш? А мені страшно та тужно. Ой господи, як тужно! Не раз і не два думка мене зносить, що марна наша любов, не бути нам у парі.

Олекса

А то чому?

Орися

Олексо! Хіба ж ти не знаєш мого тата?

Олекса

Та що, що він начальник? Овва, не така ще страшна персона.

Орися

Не те, що начальник. А ось те, що лютий він на тебе за отсю читальню. Господи, який лютий!

Олекса

То я мав би право на нього бути лютий за те, що нам без дання рації шандарів на читальню наслав, а потім постарався о то, щоби староство її розв’язало.

Орися

А ти тепер татові на злість ось тут на майдані щонеділі читальню робиш!

Олекса

Ну, а що ж маємо робити? Хлопці і дівчата, ба й старші люди засмакували в книжках і газетах, привикли до них. От ми собі і без читальні щонеділі сходимося і читаємо, балакаємо. І нині зараз посходяться. І що нам твій тато зробить?

Орися

Ей, Олексо! А ти б зважав троха на мене! Адже ж як ти будеш з моїм татом отак воювати, то тато (плаче) ні… ні… ніколи не віддасть ме… ме… мене за тебе!

Олекса

(обнімає її).

Не бійся, моя ясочко! Якось-то буде. А від читальні мені відступитися годі. Був чоловік троха в школах, хоч і не в високих, був у війську, бачив дещо світу, похопив дещо, як розумніші люди жиють і в біді рятуються, то гріх би був, якби я не старався і своїм сусідам та товаришам тоту ж дорогу показати. А ти не бійся. Твій тато, чень, також чоловік. Я його знав як доброго і чесного чоловіка, аж отсе нещасне війтівство йому голову закрутило.

Орися

Ой, Олексочко! Якби ти знав, як я за них боюся! А кілько разів побачу тата в кумпанії з отсим писарем та з жидом, то аж серце в мене холоне.

Олекса

Ну, ті, певно, не на добро його наведуть. Чи ти знаєш? Я оногди в місті від одного возного довідався, що наш писар і отсей жид Рахміль у криміналі пізналися.

Орися

Ой господи!

Олекса

Писар служив у якогось пана також за писаря і щось там прошкрябав, так той його до криміналу впакував.

Орися

Господи! І мій татко такому чоловікові вірить! Недарма-то мене завсігди такий страх здіймає, коли писар до нашої хати прийде. І ще й на мене глядить так якось, немов сверлує мене тими очима.

Олекса

Кажи йому від мене, нехай дасть тобі чистий спокій, а то я не буду вважати, що він пан писар, а через таку його гречку перегоню, що своїх двох ніг не дорахується.

Орися

Олексо! Що ти? Прошу тебе, не задирайся з ним! Ти ж знаєш, він багато може нам пошкодити! Я так боюся і за татка, і за тебе.

Олекса

(бере її за руку).

Серденько моє! Не бійся нічого! Ади, ось уже мої читальники йдуть.

Орися

Ой, пусти мене!

(Хапає коновки.)

Бувай здоров, Олексо!

Олекса

А вечером вийдеш на зарінок? Вийди, Орисю, ждатиму.

Орися

(відходячи).

Добре-добре!

(Відходить.)

Ява четверта

Олекса, Митро, інші парубки, Феся і інші дівчата.

Митро

Го-го-го! Наш голова, видно, щось за дівчатами очима кидає!

Василь

А ти гадав, що вже як голова, то має бути як пень?

Микита

А може, як відземок.

Олекса

Спокій, хлопці! Що се за жарти беруться? Зачинаймо читальню!

Митро

Ні, ти нам насамперед скажи, що то за дівчина була, до котрої ти тут залицявся?

Василь

Та тю на тебе, навіжений Товкачу! Хіба не бачив, що се війтова Оришка? Адже Олекса до неї давно… теє…

Митро

Он як! А я й не знав! Ха-ха-ха! То було би добре! Адже ж я думав до неї сватів слати сеї осені.

Олекса

(холодно).

Я тобі не бороню, шли!

Митро

Не борониш? (Кланяється.) Клінно вашеці дзєнькую, але я не хочу. Чув я, що у війта дуже високі пороги, то якби-смо оба один почерез другого летіли, то, знаєш, могло би до каліцтва прийти. А так знаєш, братчику, що? Стрібуй насамперед ти, почому там локоть борщу. А я тим часом постою на дорозі та й на готове подивлюся.

Сміх.

Олекса

Ну, нехай і так буде. Е, та не про те говоримо. Сідаймо ліпше та прочитаємо що нового.

Всі сідають, хто на лавках, хто на колодах, а хто просто на мураві.

Митро

Тут у мене є нова «Батьківщина».

Олекса

На тебе нині черга читати. От се й добре. А я потому прочитаю дещо з «Діла». Тут у мене є кілька нових нумерів.

Митро

(читає).

«Віче народне у Львові».

Феся

Ов, та ще о тім вічу? Адже вже тамтого разу щось писали.

Олекса

Тамтого разу тілько заповіджено було, що віче має відбутися.

Феся

То щось таке як весілля, що й заповіді виходять.

Василь

О, зараз видно, що кому на думці, а дівчатам весілля.

Митро

(читає).

«Велика радість підносить наші груди, коли пишемо. Заповіджене віче у Львові відбулося вповні велично і славно. Здвиг народу був такий великий, якого ані наші вороги, ані ми самі не надіялися. Скромно числячи, зібралося щонайменше 5000 людей зо всіх сторін нашого краю».

Феся

Агій, то десь ярмарок був!

Василь

Е, не дуже великий, коли тебе там не було.

Митро

(читає).

«І, що найважніше, видно було, що се саме чоло, сам вибір нашого селянства, самі люди свідомі і готові на всяку жертву за народне діло. Видно було, і кождий те чув, що нарід, котрий має таке селянство, не загиб і не може загинути».

Олекса

Видите, а від нас нікого там не було.

Василь

Господи, якби-то чоловік хоч раз перед смертю був на такім вічі! Та то певно, що мусить душа радуватися.

Митро

(читає).

«А що особливо радувало і підносило кождого, так се те, що були тут і як браття віталися наші люди з різних, хоч і найдальших, закутків нашого краю. Гуцули від Жабйого і подоляки від Гусятина. Лемки в сірих гунях по-сусідськи розмовляли з покутянами з-над Пруту, що красувалися в своїх мальовничих строях».

Феся

А що то таке «мальовничих»? То ніби в мальованках, чи що?

Сміх.

Митро

Ото вигадала! Таже там бабів не було, а самі хлопи.

Олекса

То значить, Фесуню, що на тих покутянах убрання такі гарні, що хоч їх зараз малюй!

Феся

Який жаль, що жінок і дівчат на такі паради не пускають.

Інша дівчина

Та може би, вони нічого й не розуміли?

Феся

Агій! Не розуміли! Та чень же, там по-турецьки не говорять. Можуть хлопи розуміти, то чому ж би й жінки не могли?

Митро

(читає).

«Особливо цікаво нам було побачити кілька пань і кілька сільських жінок, що, приїхавши зі своїми чоловіками, з великою цікавістю прислухувалися нарадам віча».

Феся

От тобі й на! За вовка помовка, а вовк тут. Значить, і жінки там були? А я гадала, що їх би там не пустили.

Олекса

Віче на те й називається всенародним, що всякий нарід, чоловічий і жіночий, може там прийти, і слухати, і говорити.

Феся

І говорити? Господи! Та се вже справді якийсь новий світ настає, коли й жінок до чоловічої ради допускають!

Василь

Го-го, Фесуню! Ще колись до того дійде, що й жінки і дівчата самі своє віче скличуть.

Феся

А тоді, будь певний, що таких, як ти, на своє віче не допустимо.

Василь

То зле, Фесуню! Таким, як я, ви повинні би ще заплатити, щоби прийшли на ваше віче, розрушали вас, щоб ви мали на кім свої язички острити.

Парубки.

Ха-ха-ха! Правда, правда!

Митро

(читає).

«Треба було бачити і чути, з якою увагою прислухувалися всі виводам бесідників, з яким одушевленням підхапували кожде мітке і правдиве слово, як совісно шанували свободу слова, вислухуючи терпливо таких бесідників, з котрих виводами годі було згодитися…»

Ява п’ята

Ті самі і Рябина.

Рябина

(за сценою).

Го-го-го! А то що таке? Що за збіговище?

Дівчата

Ой лишенько! Начальник! Утікаймо!

Парубки

А то чого? З’їсть нас?

Олекса

Не бійтеся! Нічого він нам не зробить.

Рябина

(входить, швидко розмахуючи палицею, і наближається до читаючої групи).

Ага! Читаєте! От де собі читальню завели! Та як ви смієте? Чи не знаєте, що читальня розв’язана і заказана, га?

Олекса

Читальня розв’язана, але нам читати вільно.

Рябина

Вже я вам покажу, чи вільно! Ще нині реляцію до староства шлю! То до роботи вас нема, по кльоци їхати нікому й не сниться, а над читанням отих дурних газет можете час тратити.

Олекса

(встає і підходить до нього).

Пане начальнику, можна з вами розумне слово говорити?

Рябина

Дурню один! Як ти смієш до мене з таким питанням лізти? Буду з такими дураками, як ти, розумні слова говорити!

Олекса

Пане начальнику, не забувайтеся! Я цісареві служив, у війні на кулі свої груди наставляв і ні від кого згірдного слова не чув. А хоч ви начальник, але вам без дання рації нікого зневажати не вільно. Я також умію писати і до суду дорогу знаю.

Рябина

Овва! Так я дуже тебе боюся! Мене сам пан староста по плечі плеще, розумієш? На кождій сесії другим війтам за взір мене ставить. А ти що?

Олекса

Ото мені й диво! Коли ви така сила, то що вам завадила наша бідна читальня, що ви так на неї ні за що ні про що напосілися?

Рябина

Ні за що ні про що? Ото! А чи не найшов у вас шандар заказану книжку? То ви будете заказані, бунтівницькі та сицилістичні книжки читати, а я маю вас за те по головці гладити? Добрий би я війт був!

Олекса

Та яка там заказана книжка! Стара повістка: «Не відпуст, але розпуст». Ту саму повістку мені ще небіжчик татуньо малим розповідали.

Рябина

Е, буду я з тобою тут на бобах розводити. Стара чи не стара, досить, що небезпечна. І ваша читальня розв’язана та й годі! І ви мені не смійте тут нової робити!

Олекса

Ого! А ви де се вичитали? Ми вже подали нові статути в намісництво до затвердження.

Рябина

Так? Ну, то згори вам кажу, що нічого з того не буде. І не думайте, щоби вам їх затвердили! Хіба би не я був.

Олекса

Е, пане начальнику! Там навіть вас питати не будуть. Там люди мають очі і право шанують.

Рябина

(замахує палицею).

Що? То ти ніби мені на підтики даєш? Що ніби я права не шаную? Ну, скажи, яке я тобі право нарушив?

Олекса

Е, мені! До мене ви так дуже й смілості не маєте, бо знаєте, що я не кіт, котрого б можна в мішку продати.

Рябина

То ніби тому, що ти троха того письма лизнув? Ото мені диво! Ех, якби-то по-моєму, то я б усі оті книжки та газети на одну купу зложив та й підпалив.

Олекса

Е, якби-то по-вашому! А по-нашому не так! Ми собі ось тут на майдані сходимось та й читаємо. І що нам зробите?

Рябина

Всіх до арешту запакую.

Олекса

Коли-бо вам не вільно! Не маєте права!

Рябина

А вам вільно без дозволу читальню робити?

Олекса

Ми не читальню робимо, а так собі читаємо. Сього нам ніхто не сміє зборонити.

Рябина

А я вам збороню. Шандарів спроваджу. А тебе першого кажу в ланцюжки закувати. І побачиш, що моє наверха буде, а не твоє. А вам прочим кажу і остро наказую: не слухайте отсього бунтівника! Не бунтуйтеся! Не робіть наперекір власті, бо зле буде з вами! Зараз мені розійдіться!

Парубки і дівчата встають і звільна розходяться.

Олекса

Ей, пане начальнику! Ще раз по щирості кажу вам: отямтеся! Що ви робите? Нарід пропадає від лихви, гине в жидівських руках, темний, занедбаний, обдертий… Дав бог, що хоч молодіж потроха хапається до книжки, до науки, хоче просвітитися, щоби знала, як на світі жити, а ви бий-забий на неї за те. Гріх вам перед богом і людьми!

Рябина

Овва, який ми навчитель вишукався! Зась тобі мене вчити, що гріх, а що ні! А дивіть! Ще молоко на губах не обсохло, а воно вже лизнуло того письма та капральських кулаків покуштувало, та й гадає, що всі розуми поїло. Я тобі ще покажу, куди стежка в горох! Ще ти пізнаєш начальника Рябину.

(Грозить палкою і відходить.)

Ява шоста

Олекса, потім Казибрід і Рахміль.

Олекса

(сідає на колоді в задумі).

Рахміль

(веде Казиброда за руку).

Слухайте, Казибрід! Ви таке старе чоловік, а в голові, бігме ж то, ну ані крихітки олію не маєте.

Казибрід

Та що робити? Що кому бог дав. А до тебе позичати не піду.

Рахміль

А не шкодило би, бігме ж то ну, не шкодило би. Ни, скажіть мені, пощо вам задиратися з війтом?

Казибрід

Та хіба я з ним задираюся? Нехай з ним той задирається, що по смереках дереться.

Рахміль

Тьфу-тьфу-тьфу! Яке ви неладне слово говорите! Аж слухати страшно!

Казибрід

Що правда! Адже ж він сам мене зо шкури дре. Ти подумай? У мене дитина є, дочка. То материнський грунт по праву на неї спадає. А він на те б’є, що моя небіжка жінка його сестра була, і силою той нещасний грунтець від мене відбирає.

Рахміль

Ни, видите, пане Казибрід, якби так було, як ви кажете, то він би не мав до вас ніякого права. А прецінь суд йому присудив той грунт.

Казибрід

То провізорія була. Він три роки арендував його, ще від небіжки жінки відарендовував.

[Закінчення шостої, сьома, восьма і початок дев’ятої яви, яких бракує в автографі І. Франка, подаються за неавторизованою театральною копією. – Ред.]

Рахміль

А видите! Кажете: відарендовував! А він каже, що ваша небіжка жінка, а його сестра, дарувала йому той грунт.

Казибрід

Бреше він! Най хоч одного свідка на те поставить.

Рахміль

І свідки у нього є.

Казибрід

То хіба фальшиві.

Рахміль

Які є, то є, досить, що ви з ним справи не виграєте.

Казибрід

Хіба би бога над нами не було! Як то, чи вже зовсім нема правди на землі? То де ж мені старому з дівчиною подітися?

Рахміль

Ни, бачите, пане Казибрід! Які ви старі, а які нерозумні. Я, власне, хотів з вами побалакати…

Казибрід

Та що мені тут з тобою балакати? Що ти, адукат який, чи що? Я йду просто до війта і побалакаю з ним не так, при всіх людях.

Рахміль

Я вам того не раджу, я би вам радив загодитися добрим способом.

Казибрід

Добрим способом? Ой господи! Мене обдирають з остатнього, а сей мені радить добрим способом годитися! Ну-ну, говори, який се, по-твоєму, добрий спосіб?

Рахміль

Ни, бачите, той грунтець, що війт на нього напосівся, ви йому відступіть. Що вам так дуже його шкода? А, може, він вам в заміну дасть деякий інший кавалок. А ні, то гроші візьміть.

Казибрід

А ти багато факторного візьмеш при такій угоді?

Рахміль

Я? А моє яке діло? Хіба я тут факторую?

Казибрід

Слухай, жиде! Не пхай пальців межи двері, бо не тілько пальці, але й голова може бути не твоя! А я з Рябиною сам поговорю!

(Відходить.)

Ява сьома

Рахміль, Олекса.

Олекса

(встає і зближається до жида)

. А се що за історія, Рахмілю?

Рахміль

(дивиться згори на нього, гордо)

. Який я тобі Рахміль?

Олекса

Ну, то жиде!

Рахміль

Іди собі шукай такого жида, що разом з тобою свині пас!

Олекса

Ну, то як же до вас говорити?

Рахміль

Такі, як ти, мають до мене казати: пане Цинобер! Розумієш?

Олекса

Дякую за науку. Так будьте ж ласкаві, пане Цинобер, скажіть мені, що се ви за історію зі старим Казибродом маєте?

Рахміль

А тобі що до того?

Олекса

Та так, рад би знати.

Рахміль

Е, не маю часу з тобою балакати. А коли цікавий, то можеш його самого спитатися. Тьфу!

(Відходить.)

Ява восьма

Олекса, Півторак, Гриб, Грінчук.

Ті три мужики входять, живо розмахуючи руками і викрикуючи: «Ні, то ошука! То циганство! То не може бути!» Побачивши Олексу коло криниці, звертаються з дороги і підходять до нього.

Грінчук

Та ось Олекса письменний. Най він подивиться.

Олекса

Та що там таке у вас?

Грінчук

(видобував з-за пазухи книжечку податкову і подає Олексі)

. А от будь ласкав, Олексо, прочитай, як тут стоїть написано, кілько я ще податку винен, а кілько заплатив?

Олекса

(переглядає книжку)

. Та за весь рік з додатками від вас приходиться двадцять і вісім римських.

Грінчук

Двадцять і вісім, кажеш? Ну, так і є. Так я і давно платив. А чого ж писар тридцять жадає? Здекуцію якусь вигадав.

Олекса

Тут ніякої здекуції нема. Досі ви заплатили за перший квартал сім ринських.

Грінчук

Сім ринських? Ні! я заплатив чотирнадцять.

Олекса

Та добре, чотирнадцять, але не разом. Сім ринських ви дали десь таки у великім пості, а сім нині.

Грінчук

Так ні, небоже! Чотирнадцять у великім пості і чотирнадцять нині. За ввесь рік маю вже заплачено. Сам писар так мені казав.

Олекса

То не може бути. Тут стоїть за перший квартал сім і за другий сім, а більше ані крейцара.

Півторак

А що, куме? Чи я вам не казав, що тут якесь циганство? Я добре дивився, як він писав.

Грінчук

То що з того, що ти дивився? Я також дивився, та ба, бачать очі, а не видять. Чоловік неписьменний то так, як сліпий.

Півторак

А я хоч також неписьменний, а вже нумерів настілько знаю, що розпізнаю, де сім, а де чотирнадцять. Я вам зараз сказав: куме, тут циганять.

Грінчук

Ну, коли ти такий мудрий, то, певно, хоч сам не дав оциганитися.

Півторак

Або я знаю! Ану-но, Олексо, будь ласкав, зазирни і в мою книжку.

(Виймає і дає.)

Олекса

(переглянувши)

. Від вас за рік 18 римських приходить, так?

Півторак

Та так.

Олекса

Ви заплатили в великий піст п’ять ринських.

Півторак

Та ні, десять.

Олекса

Тут п’ять стоїть.

Півторак

Господи! Та як се може бути? А нині кілько записано?

Олекса

Знов п’ять.

Півторак

А не вісім?

Олекса

Ні, дядьку!

Півторак

(хапається за голову)

. Гвалту, люде! Се ж розбій на гладкій дорозі! Я з остатнього тягнувся, гадав, що вже все заплатив, збувся тягаря, а тут на тобі! Ні, се не може бути!

Олекса

Я вам, дядьку, сьому не винен, читаю, що тут написано.

Півторак

Та я сього не подарую! Гвалту буду кричати, доки свого не дійду!

Грінчук

І я з тобою! Гей, бійтеся бога! Та тут чоловіка в живі очі зо шкіри обдирають.

Півторак

Ходім до уряду! Ходи, Олексо! Станемо їм до очей!

(Ідуть на перед сцени, супротив них Казибрід)

Ява дев’ята

Ті самі і Казибрід (з окровавленим лицем, без шапки, держиться за голову)

Казибрід

(стогне)

. Ой, ой, ой! Ой, ой, ой! Головонько моя! Ой, ой, ой!

Олекса

А вам, дядьку, що таке?

Казибрід

Ой, ой, ой! Побив мене. Вкоротив мені віку! Щоб його пан біг тяжко покарав за мене!

Всі

(всуміш)

. Та хто такий? Та за що?

Казибрід

Ой люде! Не мучте мене! Хіба не знаєте, що не хто другий, тілько отой Рябина

Олекса

Та що се між вами зайшло?

Казибрід

Та все за той нещасний грунт. Зганяє мене з нього та й зганяє. І що мені без грунту робити? Волів би мя радше зо світу зігнати.

Олекса

То, певно, якась жидівська штука в тім є. Що вам жид говорив?

Казибрід

Щось факторувати хотів. Погодіться, поміняйтеся… Тьфу на твою голову!

Грінчук

Ну, а ви що зробили?

Казибрід

Жаль мене розібрав. Пішов я до війта, до радниці – він там з писарем податки відбирає.

Гриб

Ой, відбирає-відбирає! Знаємо ми, як.

Казибрід

Увійшов я, та й кричу: «Пане начальнику! Чи ти вже завзявся мене з кістьми з’їсти разом з моєю дитиною? Коли так, то ось я тобі! На мене, хрупай!» А він як не схопиться, та, нічого не кажучи, лусь мене в лице! Раз та другий, поки я не впав – і тоді палицею по голові та по плечах. Ледве мене живого з його рук вирвали. «Ось тобі на!» – кричить до мене…

Далі до кінця дії йде текст автографа І.Франка.

… право! За ним староста, за ним комісар, за ним секретар повітовий – от він і не боїться нічого. «Позивай мене, – каже, – до пана бога». (Зносить руки до неба.) Господи! Зглянься на мою кривду! Вкажи мені, як до тебе трафити, щоби тобі своє лихо розповісти?

Олекса

Бідні ви, дядьку! І сам уже не знаю, що вам радити.

Казибрід

(помовчавши хвилю, під час котрої все стояв з очима, зверненими до рябинового дерева, нараз обертається живо).

Не треба мені твоєї ради. Маю свою! Я його запізву, буде знати!

Олекса

Куди його запізвете?

Казибрід

Ось побачите. Всі побачите! Чекайте, я зараз тут буду!

(Виходить.)

Ява десята

Ті самі без Казиброда.

Грінчук

От тобі наше право. Бігме, за панщини ліпше було.

Олекса

Ну, не говоріть сього. Тепер хоч маємо можність добиватися свого права. Хоч на папері його маємо.

Півторак

Овва, велика нам з того радість, що воно на папері є. Поки ми його направду діб’ємося, то нас лиха доля зовсім діб’є.

Гриб

Адіть, отсей бідний Казибрід! Адже ж узяли його в такі кліщі, що й не випутатися.

Півторак

Е, але ми їм не Казибрід. Я свого не дарую. Ходіть, кумове, ходіть до радниці. Спитаймо їх, по-якому вони податки відбирають?

Гриб

Ей, куме-куме! Прудкий ти дуже. Насамперед зробиш, а потому думати зачнеш. Адже ж бачиш, яке Казибродові було!

Півторак

Та я йому кості поломлю, нехай тілько стрібує руку на мене піднести!

Олекса

Костей йому не поломите, а він вас наб’є, ще й до суду завдасть за зневагу власті.

Гриб

Ба, та що ж нам робити? Чи так і дарувати йому тільку працю?

Олекса

Ні, не дарувати, а поступати розумно, так, щоби мати правдивий доказ на нього. Адже ж самі бачите: він письменний, а ви неписьменні. Хіба ви знаєте, що він, куди і як записує?

Півторак

Ей, мав би я на нього доказ, якби так…

Гриб і Грінчук

Якби що?

Півторак

Якби так нам дістати тоту маленьку книжечку, що писар усе при собі носить!

Гриб

Ага-ага! Він без неї ані кроку не робить. Чи податки відбирає, чи кари які, чи протоколи, чи письма приходять, він усе насамперед до тої книжечки зазирає, все з неї вичитує.

Грінчук

Та то наші люди вже добре знають тоту книжечку. Чорна така… То всі кажуть, що в ній писар свого хованця на серці носить.

Олекса

То ви гадаєте, що в ній він записує свої шахрайства? То вже би мусив дуже осмілитися!

Півторак

Я певнісінький, що там би ми найшли на нього ярмо.

Олекса

Ну, то що ж, дістаньте ту книжечку.

Гриб

Еге-ге! Дістаньте! Нібито він дасть? Та він би радше дав собі око вилупити, ніж тоту книжечку кому до рук.

Олекса

Ну, та я не кажу, щоби ви йшли до нього та просили: пане писарю, а позичте-но нам на день вашої книжечки. Але хіба ж нема іншого способу? Отак, напримір: ви напиваєтеся разом у коршмі – адже ж пан писар почастунки любить, правда?

Півторак

О, ще й як любить!

Олекса

Ну, напиваєтеся, частуєте його, та так, щоб аж світ йому видався як банька і люди як мухи.

Грінчук

У, се не легка штука! Кождий з нас швидше пам’ять стратить, ніж він.

Олекса

Ну, то йдіть усі три. Його частуйте, а самі здержуйтеся при питті. А як пану писареві світ замакітриться, тоді…

Півторак

Ну-ну, сього вже нам не потребуєш казати, що тоді робити. Добре, Олексо! То розумна рада! Беру то на себе, що ще нині все зробимо.

Олекса

Ну, а як се нічого не поможе, то будемо іншого способу шукати.

Ява одинадцята

Ті самі, в глибині сцени Казибрід з величезним костуром, ланцюгом і околотом соломи і Феся з кожухом на плечах і з стільцем.

Феся

Ей, татунцю! Бійтеся бога! Дайте спокій!

Казибрід

Ні, дитино! Не говори мені нічого! Не можна інакше з тим ворогом до ладу дійти.

Феся

Але він вас уб’є, як ви йому таке зробите.

Казибрід

Най б’є! Все мені одно. Але я надіюся, що не посміє. Ні, Фесуню, ти мною не журися! (Підходить під рябину.) Ось тут клади кожух! (Кладе під дерево околіт.)

Феся кладе кожух і приставляє стілець.

Не бійся без мене ночувати, дитино моя! Пильнуй хати та приноси мені сюди дещо їсти. Чень, то довго не потриває. А тепер піди по селу та всіх – чоловіків, і жінок, і дітей, особливо дітей – справляй сюди, щоби ішли на диво дивитися. (Цілує її, відтак стає на стілець, обкручує дерево ланцюгом і замикає на колодку.)

Феся бере стілець і відходить, а Казибрід бере в руки палицю і стає під деревом та кричить.

Гей, люди добрі, малі й великі! Сходіться сюди, збігайтеся глядіти на публіку.

Ява дванадцята

Ті самі без Фесі. Помалу сходиться багато мужиків, жінок, дівчат, дітей.

Грінчук

Свят-свят-свят! Куме Панасе! А ви що робите?

Казибрід

Позиваю до пана бога найбільшого кривдника і грабівника в нашім селі.

Грінчук

Та де? Якого?

Казибрід

(показує палицею).

Рябину.

Всі.

Гурра! Рябина окований! Рябина опутаний!

Казибрід

Так, люди добрі! Тепер він опутаний, мій арештант, і я доти буду пильнувати його, доки пан біг між нами правди не зробить.

Всі.

Гурра! Рябина арештант! Рябина опутаний!

Грінчук

(хреститься).

Господи! Зовсім з розуму зійшов старий Казибрід

Діти починають скакати довкола дерева. Крик, гармидер.

Заслона спадає.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 117 – 130.