Дія четверта

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

Декорація та сама, що [в] 3 акті. Темно, звільна розвиднюється.

Ява перша

Казибрід дрімає, сидячи опертий о дерево. Рябина, з довгим шнуром у руці підкрадається, закидає шнур на галузу, відтак зав’язує петлю, закладає її собі на шию, затягає шнур. Казибрід будиться, схапується на рівні ноги і хапає його за руки.

Казибрід

Хто тут? Гей, що робиш?

Рябина

Пусти! Не твоє діло!

Казибрід

(намацав шнур).

А се що?

Рябина

Та бачиш, шнур.

Казибрід

Се ти, Рябино?

Рябина

Я.

Казибрід

Ба, та що тут робиш?

Рябина

Хіба не бачиш? Повіситися хочу.

Казибрід

Свят-свят-свят! А тобі що до голови приплило? Іди геть! Не дурій!

(Добуває ножа і перерізує шнур, а відтак відтручує Рябину.)

Рябина

Пусти мене! Най зроблю кінець свому життю! Адже ж ти сам того хотів, то чого тепер мені борониш?

Казибрід

Чи ти одурів, Рябино? Я того хотів, щоб ти вішався? Нехай мене бог боронить від таких думок. Я тілько хотів, щоб ти покинув свою погану дорогу, поправився, чоловіком став, а не звірем захланним.

Рябина

А, вже чого хотів, того хотів, але мені довше не жити. Такого життя, яке я пробув сей тиждень, я довше не хочу. Не треба й пекла!

Казибрід

Що ж, Рябино, на круту колоду крутий клин. Вперся ти дуже при своїм, так пан біг тебе також припер, щоб ти скрушів.

Рябина

(кидається перед ним на коліна).

Голубчику мій! Панасе, порадь мене, що мені робити? Адже ж я пропадаю! Зовсім пропадаю! Цілий отсей тиждень так перемучився, що зовсім, зовсім одуріти приходиться. (Встає.) Дочка мене покинула, писар щось маракує, мов загорілий ходить, жид тисне. (Тихіше.) Знаєш, сьогодні, мабуть, комісар від староства приїде, на ревізію.

Казибрід

А ти відки се знаєш?

Рябина

З міста переказували. Возний знайомий учора прибіг, каже: стережіться! А що ж я можу зробити? А ще чую, що писар при відбиранні податків циганства поробив. І все те на мою голову впаде. Ні, не переживу я тої ганьби! Адже ж подумай: кримінал, руїна!

Казибрід

Слухай, Прокопе! Я би тобі щось порадив, якби ти хотів мене послухати.

Рябина

Послухаю, братику, їй-богу, послухаю!

Казибрід

Дуже ти з громадою задерся, Прокопе, от тобі й духу не стає. Знаєш, громада – великий чоловік, одному її не побороти.

Рябина

Ой, бачу се, бачу! Адже ж цілий отсей тиждень я мов у пустині прожив. Ніхто до мене в хату не зазирне, ніхто слова не скаже, всі від мене, мов від зараженого, сторонять. Знаєш, Панасе, я зразу сміявся з тебе, як ти отсю публіку мені зробив. Я гадав, що все те сміхом і скінчиться, аж бачу, що таки твоя правда. Ех, най тобі бог не пам’ятає тої муки, яку я перебув за сей тиждень.

Казибрід

Занадто ти був забувся, Прокопе, то й не можна було інакше з тобою до кінця дійти.

Рябина

Тілько й розмови і кумпанії моєї було сього тижня, що писар та жид. Та й то оба вони один на одного щось насовилися, що потаємно гаркаються. Ні, радше смерть собі заподіяти, ніж довше таке терпіти.

Казибрід

А ти мене послухай, Прокопе. Поперед усього, поки що буде, поєднайся з громадою. Склич людей, перепроси їх за все, що ти кому злого зробив, і зречися війтівства.

Рябина

Що? Зречися війтівства? Сього не може бути!

Казибрід

Невже ти думаєш, що після сього, що тут сталося, тобі можна ще буде війтувати?

Рябина

Але що ж пан староста скаже? Що пан комісар скаже?

Казибрід

Най кажуть, що хочуть. Зречися війтівства, се перше діло. Без того з громадою не поєднаєшся, а, не поєднавшися з громадою, пропадеш зовсім.

Рябина

Але ж як я війтівства зречуся, то ще гірше пропаду. Тоді пан староста на мене загнівається.

Казибрід

Але тепер сам бог на тебе гнівається, Прокопе. І ще про одно подумай. Коли не зречешся війтівства, то громада всі твої з писарем справки віддасть до суду, і тоді пан староста нічого тобі не поможе.

Рябина

Громада! Що громада може знати про мої справки з писарем? Які справки?

Казибрід

Громада все знає, Прокопе. Громада має в руках писареві папери, якісь контракти, якісь записи. Страшні речі! Олекса з кількома господарями аж до Стрия до адвоката з тим їздив. Буде біда, Прокопе! Слухай моєї ради, перепроси людей, і то зараз, якнайшвидше, то, може, ще якось буде. І війтівства зараз зречися. А то по хвалі божій може вже бути запізно.

Рябина

(стирає піт з чола).

Ой, господи! Так ось воно як! Аж в піт мене вдарило. (Цілується з Казибродом.) Спасибі тобі, Панасе, за твою раду. Зараз біжу і велю скликати людей!

Ява друга

Ті самі і Орися з кошиком, в котрім несе Казибродові снідання.

Орися

(здалека).

Добрий день вам, вуйку! Як ночували? Ось вам дещо.

(Побачивши батька, уриває і зупиняється.)

Казибрід

Добрий день тобі, доню! Спасибі, що прийшла. Ну, та чого ж ти стала? Ходи ближче!

Орися підходить, змішана, і ставить кошик.

Рябина

Дитино моя! Орисю! Ти гніваєшся на мене?

Орися

(з плачем кидається в його обійми).

Таточку! Ви вже добрі?

Рябина

Бідна моя донечко! Перелякав я тебе! Опутав мене злий дух! Але тепер не бійся! Все минуло!

Орися

Не будете мене силувати за писаря? Ох, як я тішуся! А ви, певно, без мене бідували дома?

Рябина

Ой бідував, дитино, бідував! Не дай боже ще й одної днини такої!

Орися

Простіть мені, таточку, що я вам таке зробила!

Рябина

Нема за що прощати, Орисечко! Ти б не моя дочка була, якби була інакше зробила. В батька вдалася. Але тепер будь певна, що між нами більше такого не буде.

Орися

Ах, таточку! Як я тішуся, що ви знов добрі! І з вуйком перепросилися?

Рябина

Ще не зовсім, – але надіюсь, що швидко перепросимося.

Орися

Ще не зовсім? А то що ще між вами заходить?

Рябина

Зараз побачиш, дитино моя. Ось присяжний іде. В саму пору приходить. (Кличе за сцену.) Гей, присяжний! Сюди ходіть.

Ява третя

Ті самі і присяжний.

Присяжний

(задиханий).

Пане начальнику! Я власне за вами шукаю.

Рябина

А що там таке?

Присяжний

Чи у вас писар ночує?

Рябина

Ні. Або що з ним?

Присяжний

Та там із його села до жида хлопець прибіг, каже, що до нього шандар прийшов, у хаті з війтом і свідками ревізію робив і людей розіслав, щоб за ним шукали.

Рябина

Ой господи! Починається вже нещастя! Що ж його робити?

Казибрід

Слухайте, куме присяжний. Біжіть у село і скликайте господарів. Най сюди йдуть. І Олексу Коваля кличте. Кажіть, що війт має їм усім щось казати. Але то зараз! А писаря як побачите, то нічого йому не кажіть про те, що там той хлопець говорив.

Присяжний

Чи й ви так кажете, пане начальнику?

Рябина

(стоїть мов одеревілий).

Та так, так! Роби як знаєш!

Присяжний відходить.

Ява четверта

Рябина, Казибрід, Орися.

Рябина

(тулить Орисю до себе).

Ох, страшно мені! Страшно так, як коли б смерть моя наближалася!

Казибрід

Не бійся, Прокопе! Зітхни до бога і постанови собі поправитися, а чень, ще бог від тебе відверне се лихо!

Рябина

(знімає шапку).

О, господи! Та ні! Серце товчеться, мов навіжене. Молитва на ум не йде. Пропаду, пропаду я тепер!

Ява п’ята

Ті самі і Олекса з коновками.

Олекса

Добрий день вам, дядьку Казиброде! А, що бачу! І Орися тут. Е, і пан начальник! І всі троє в добрій злагоді! Що се за чудеса?

Орися

(прибігає до нього).

Олексо, знаєш? Таточко вже добрий!

Казибрід

Ходи-но сюди, Олексо! Нам власне тебе потрібно.

Олекса

(підходить ближче).

Ну що, перепрошуєтеся з паном начальником?

Рябина

(підходить до нього).

Олексо, подай мені руку!

Олекса

Я? Вам? А то з якої рації?

Рябина

Подай руку! Не пожалуєш того!

Олекса подає.

Спасибі тобі! Слухай, Олексо! До нині рана я вважав тебе за свого найбільшого ворога. Тепер починаю бачити, що ти мій приятель, мій добродій.

Олекса

Я? Ваш? Що се вам сниться, пане начальнику?

Рябина

Не називай мене паном начальником. Скінчилося моє начальництво. Бог з ним, нехай собі хто хоче носить той тягар! З мене досить.

Олекса

Що? Ви б хотіли…

Рябина

Отсе я післав присяжного, щоб скликав людей. Зараз при всіх зрікаюся того нещасного війтівства. Хочу бути оп’ять чоловіком, сусідом, батьком своєї дитини і нічим більше.

Олекса

Ну, за се варто вас і в руку поцілувати!

(Цілує.)

Ява шоста

Ті самі і писар, трохи п’яний.

Писар

Го-го-го! Що бачу! Пан начальник в приємній асистенції! Чи заручини справляєте отут під деревом коло кирниці?

Рябина

Не заручини, а словини, пане писарю. Говоримо собі слово по слові. Але де се ти так зарана гостював, що вже ногами вулицю замітаєш?

Писар

Де гостював, там гостював. У вас певно ні?

Рябина

Бо там за тобою із твого дому аж післанця присилали.

Писар

Ов, а то чого?

Рябина

Та не знаю. Мабуть, ковбиця отелилася чи, може, припічок лоша привів.

Писар

Ха-ха-ха! Чи бач, які ви сьогодні жартобливі стали. А вчора ходили, мов непріла лемішка.

Рябина

Бо вчора в твоїй кумпанії був, а сьогодні ось з людьми балакаю.

Писар

Та що ж, по-вашому, я – не люди?

Олекса

Гей, пане писарю! А дивіть, ваша половина йде!

Писар

Яка моя половина?

Олекса

Ну, та жид, а хто ж би! Ви оба – то одно. Де один є, там другий або зараз також є, або швидко його надійся!

Ява сьома

Ті самі і Рахміль.

Рахміль

(вбігає).

Га, ви тут, пане писарю? Ходіть, там на вас чекають.

Писар

Хто такий?

Рахміль

Та якісь люди. Кажуть, що у них важне діло до вас є.

Писар

Люди? Якісь люди? Ха-ха-ха! Що мене люди обходять? Чекають, то най чекають!

Рахміль

Але ходіть, ходіть, бо вони не мають коли.

Писар

Але я зато маю коли. Слухай, Рахмілю! Що ти зо мною робиш?

Рахміль

Я? З вами? А хіба що таке?

Писар

Вже тиждень тому, як казав, що мої папери у тебе є, і досі не віддаєш.

Рахміль

Ну, що за біда? Чи я вам папери поїм? Лежать у скрині та й лежать. А через увесь тиждень ми не бачилися. Я їздив до Борислава, на тартаку був, а ви також діло мали.

Писар

То-то бо й є, що не мав. Кручуся без тих паперів, як без рук.

Рахміль

Ну, то ходіть, то я вам їх зараз віддам.

Писар

Отак, то розумно! До звидання, пане начальнику! Поклоніться від мене вашим новим приятелям, бо я їм кланятися не буду.

(Відходить з жидом.)

Ява восьма

Рябина, Орися, Казибрід, Олекса. Звільна починають сходитися люди і заповнювати сцену.

Люди

(поодиноко).

Дай боже добрий день! Слава Йсусу Христу! А що тут доброго чувати?

Рябина

(стає на колоді і знімає шапку).

Люди добрі, панове громадо! Я казав вас скликати нині, в неділю, до служби божої. Наробилося у нас у громаді багато колоту. То я погадав собі, що ліпше би було, щоби ми при нинішній днині скінчили той колот.

Грінчук

Варто би було давно о тім погадати!

Рябина

Га, що діяти! Засліпило мене було. Обпутали мене були фальшиві приятелі. Признаюся, люди добрі, кривдив я вас і по волі, і по неволі. Але нині я провидів і сказав собі: годі! Люди добрі! Клінно вас прошу (кланяється), даруйте мені всі, кого я чи то згірдним словом образив, чи сам чим-небудь укривдив, чи від чужої кривди не захистив!

Гриб

Е, пане начальнику! Дуже ви щедрі! Даруй вам нині, а ви завтра наново зачнете!

Рябина

Ні, люди добрі! Не на те я вас сюди скликав, щоби ви мені так за нізащо дарували. Я знаю добре, що людська кривда боком лізе, що за неї треба дубельт заплатити. Та чим же я вам можу винадгородити все зле, що вам наробив?

Люди.

Ну, самі міркуйте! Послухаємо.

Рябина

Так слухайте! Я знаю добре, що за все те я варт тяжкої кари. І хто знає, може, вона й не мине мене, може, прийдеться гірко покутувати за свій нерозум. То я принаймні не хотів би мати в вас усіх своїх ворогів. Не хотів би, щоб і моя дитина мусила за мене покутувати.

Олекса

А най бог боронить, щоб ми за вас мали на вашій дитині мститися!

Люди.

Ні-ні, сього у нас не буде!

Рябина

(кланяється).

Спасибі вам, люди добрі! А тепер слухайте далі. Знаю добре, що після сього, що сталося, я не годен далі бути начальником вашої громади. Віднині, від отсеї хвилі складаю сей уряд і нехай собі вибирає, кого хоче.

Півторак

Отсе добре! Так було давно треба!

Люди.

Добре! Добре! Се розумно сказано.

Рябина

І ще одно. Коли я кого з вас укривдив на маєтку: чи несправедливими карами, чи перебравши податки – бо й се бувало, признаюсь вам – то най зголоситься до мене при людях. Усе надолужу, остатнє продам, що маю, а людської кривди щоб і за макове зерно до мене не прилипло!

Люди.

Отсе добре! Видно справді, що щиро кається.

Рябина

Люди добрі! Ще не скінчене моє каяння! Ще найтяжча річ лежить на моїм сумлінні. Але що маю робити! Коли почав, то мушу скінчити. Так знайте, що зробив вам іще одну велику кривду. До спілки з писарем я підрядився звести тисячу кльоців до тартаку і на сей підряд дав жидові Рахмілеві кавцію – тисячу срібла, з ваших, із цісарських, податкових грошей. Власне нині вийшов реченець, до котрого кльоци мали бути звезені, а кльоців 500 на місці в лісі лежить – і ваша кавція пропала.

Люди.

Господи! Нещасні ми! Тисяча ринських!

Рябина

Я все сказав. Робіть зо мною, що хочете. Чи до криміналу мене завдайте, чи тут самі вбийте…

Орися

(кидається на нього з плачем).

Таточку! Таточку! Що ви говорите?

Рябина

Ви знаєте, свого грунту в мене мало, та я готов усе віддати, все продати, що маю, щоби хоч в часті покрити тоту страту.

Орися

І я свою материзнину віддам! Я в найми піду, а вас не покину.

Рябина

(цілує її).

Дитино моя! Тепер бачу, яка ти добра, як ти мене любиш.

Олекса

Нанашку Рябино! Не кажу вам: пане начальнику, коли-сте того уряду зреклися. Те тілько скажу вам, що ви дуже добре зробили. Громада дякує вам за те!

Люди.

Так-так, дякуємо!

Олекса

А щоб ви знали, що громада не така завзята на вас, як ви були донині на неї, то скажемо вам, що кавція ваша у жида не пропала.

Рябина

Не пропала? А ти відки се знаєш?

Олекса

(виймає гроші).

Ось вам громадські гроші, що ви з податку взяли.

Рябина

А ти як до них приходиш?

Олекса

А ось і новий контракт з жидом. Нас десять зложилося і дало йому кавцію, щоб урятувати податкові гроші – і вас.

Рябина

Але як же се? Відки ви до того прийшли?

Олекса

Припадком дістались нам до рук деякі папери вашого спільника, писаря, і з них ми дізналися, що ви вложили податкові гроші на кавцію і що писар з жидом вже зробили між собою контракт, як мають тими грішми поділитися, коли вони пропадуть.

Рябина

О, погані душі! Так се вони навмисно ввігнали мене в тоту яму! Господи, а я для них готов був усе зробити, власну дитину втопити!

Орися

А видите, таточку, чи я вам не казала?

Ява дев’ята

Ті самі, жандарм веде закованого писаря, за ним кілька чоловіків і Рахміль.

Жандарм

Чи тут начальник?

Рябина

Тут. А се що таке?

Жандарм

З наказу суду, писар ваш арештований за різні шахрайства. Слухайте, люди! Хто з вас має на нього яку жалобу, най зголошується до суду. А тих усіх, що внесли на нього скаргу на письмі за несумлінне вибирання податків, суд сам завізве.

Писар

Дякую вам, пане начальнику, за вашу ласку! Се ваша робота в змові з отими бунтівниками, читальниками! Але не тіштеся перед часом! Прийде криска й на вас. Адже ми спільники були! А податкові гроші у жида пропали.

Олекса

Помиляєтеся, пане писарю. Податкові гроші ніякі не пропали, окрім тих, що ви неправно поперебирали у людей і сховали до власної кишені.

Писар

І ти відзиваєшся, жабо? Чекай, ще я тобі досолю! (До жандарма.) Пане постенфірер! Отсе є тон самий Олекса Коваль, що тут у селі бунти робить. Я подав на нього реляцію до староства, і там мені обіцяли, що його зараз кажуть арештувати.

Жандарм

Я такого наказу не маю, але маю щось інше. (До Олекси.) Ви Олекса Коваль?

Олекса

Я.

Жандарм

Маєте тут отсе, від староства. І підпишіть мені реверс.

(Подає папір.)

Олекса

А то що таке?

Жандарм

Адже ж умієте читати, то прочитайте.

Олекса

(отворив письмо).

Ах, статути нашої читальні! Намісництво потвердило. Люди, чуєте? Маємо читальню, нову читальню!

Люди.

Гурра! Най жиє читальня!

Грінчук

Всі до неї приступаємо!

Рябина

Слухай Олексо, а мене приймете?

Олекса

(подає йому руку).

З дорогої душі.

Люди.

Гурра! Отсе славно! Тепер ви нам справді сусід.

Казибрід

Ну, Прокопе, аж тепер бачу твою добру волю. Ну, а як буде з моїм грунтом?

Рябина

(кидається в його обійми).

Братчику! Най усхне моя рука, коли її ще раз простягну по твою й твоєї дитини власність!

Казибрід

Значить, суд божий між нами скінчився!

Феся приносить стілець, він стає на нім і знімає ланцюг з дерева, відтак ще раз цілуються оба з Рябиною.

Жандарм

Пане начальнику! Будьте ласкаві сказати мені, що се за комедія тут робиться? Ви до читальні вступаєте?

Рябина

Так. А поперед усього прошу не називати мене начальником. Віднині я складаю сей уряд і прошу вас завідомити о тім пана старосту.

Жандарм

Он як! А то з якої причини се сталося?

Рябина

Се вже я сам пану старості виясню.

Жандарм

Га, коли так, то в ласці божій! Ходімо пане писарю!

Жандарм і писар відходять.

Ява десята

Ті самі без жандарма і писаря.

Рахміль

Ну, Олексо! Вдоволені ви з моє услуге?

Олекса

Вдоволені, Рахмілю.

Рахміль

Тепер буде спокій між нами, правда?

Олекса

Ні, Рахмілю. Тепер буде війна між нами.

Рахміль

Як то війна? Хіба я вам не прислужився?

Олекса

Прислужився, бо мусив. Та й як прислужився? Свого власного спільника поміг утопити! І нас так при найближчій нагоді втопиш.

Рахміль

Ни, що ви? Що ви? Та нехай мене бог боронить!

Олекса

А я б тобі ось що порадив, Рахмілю. В теперішній справі з писарем ми не хочемо тобі шкодити, хоч ти знаєш, що могли б тебе разом з ним запакувати. Та не знаємо ще, чи писар сам тебе не притягне.

Рахміль

Я вже буду о то старатися, щоб він мовчав. А то знаєте, як схоче балакати на мене, то себе ще гірше втопить.

Олекса

Ну, се вже тобі про ваші шахрайські штучки ліпше знати, ніж нам. Так ось що я кажу. Поки справа з писарем скінчиться, мусимо тебе держати в руках.

Рахміль

Ай, вай мір!

Олекса

А як буде по всьому, то я б тобі радив забиратися з нашого села добрим способом. Ми від тебе грунт відкупимо, навіть пропінацію відорендуємо.

Рахміль

Ни-ни, не потребуєте про те турбуватися! Я собі такого знайду, що її відорендує.

Олекса

Як знаєш. Але грунту ми не позволимо нікому іншому купити. Заплатимо тобі, що слід, а нового жида на твоє місце до села не пустимо.

Рахміль

Ай, вай мір!

Олекса

А ти собі, небоже, забирайся від нас.

Рахміль

А як я не схочу?

Олекса

Га, то будемо воювати. А ти знаєш, що з нами воювати потяжко. Думаю, що тобі ліпше буде по добру з нами розстатися.

Рахміль

Ай, вай мір, вай мір! Дуже ви недобрі, пане Олексо! Полюбив я вас усіх як сусідів, гадав спокійно між вами віку дожити…

Півторак

І нас усіх, як те перевесло, в обарінок скрутити!

Гриб

Із нас, як із липи, лико дерти!

Грінчук

І нас та наших дітей помаленьку на жебраків пускати!

Рахміль

Ай, вай мір! Ай, вай мір! Які ви недобрі, панове! Які ви недобрі на бідне жид! Так, як би бідному жидові вже й жити на світі не треба.

Олекса

То для того, щоб ти жив і тяжко не робив, то ми маємо дати себе спокійно обдирати і обшахровувати? Ні, Рахмілю! Кажемо тобі завчасу: шукай собі якого іншого місця, бо у нас тобі не жити.

Рахміль

Га, що вже маю робити! Виджу, що з вами жартів нема. Ой, тота читальня, тота читальня! Щоб ми про неї були й послихом не чули!

(Відходить.)

Ява одинадцята

Ті самі без Рахміля.

Олекса

Бачите, нанашку Рябино, хто в читальні свого найтяжчого ворога бачить? А ви з нашою читальнею воювали і самі, певно, не знали, на чий млин воду женете.

Рябина

Осліпило мене було! Зовсім осліпило! Та слава тобі, господи, що хоч тепер очі мені зачинають прояснюватися.

Орися

(обіймає Рябину).

Таточку! Яка я рада! Яка я рада!

Олекса

Нанашку! Можу вас іще про одну річ просити?

Рябина

Що таке? Проси, що хочеш. Адже головно тобі маю подякувати за нинішню радість.

Олекса

Так зробіть же так, щоб і я вам мав нині за що подякувати. Ви знаєте, я люблю вашу Орисю.

Рябина

(жартівливо строго).

Орисю! Що се він говорить? Як він сміє таке про тебе при людях говорити?

Орися

(тулиться до батька на груди).

Коли-бо, таточку, се правда.

Рябина

Правда? Га, коли правда, то що ж маю робити? (До Олекси.) Ну, так чого ж хочеш від мене?

Олекса

Та я… нанашку… я так тілько… хотів запитатися, коли можна старостів прислати?

Рябина

(обнімає його).

Сину мій! Шли хоч нині!

Олекса

Отсе-то славно! Отсе розумне слово!

Від церкви чути голос дзвонів. Люди знімають шапки.

Рябина

Ну, сусіди! До церкви дзвонять. Пора до церкви.

Завіса.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 163 – 175.