Дія друга

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Канцелярія громадська.

Ява перша

Рябина і писар сидять при столі, на котрім табеля податкова і інші книги урядові. Відбирають податок. Присяжний на боці на стільці. При дверях і попід стіни люди, чоловіки і жінки, з книжечками податковими в руках. Деякі виймають гроші з чересів, другі вив’язують із хусток і за чергою підходять до столу. При столі стара жінка подає писареві книжку. Коло писаря розвернена його нотатка, в котру він щохвилі заглядає.

Писар

Ви Ксенька Тулубиха?

Жінка

Та ніби по чоловіці Тулубиха, а прозивають Зарічна. Ксенька Зарічна.

Писар

То мене не обходить. Тут стоїть Тулубиха. Халупниця.

Жінка

(зітхаючи).

Ой, таже халупниця гірка та не солодка. Не те колись було, але небіжчиченько, най му там бог не пам’ятає…

Писар

Ну-ну, нам того не потребуєте казати!

Рябина

Не будеш ти, бабо, тихо? Тут громадська канцелярія, а не зарінок, щоби ти свої теревені розводила!

Писар

(зазирає в нотатку).

Ви ще сього року нічого не платили.

Жінка

Ой пане писарю! Таже платила! Півтора срібного дала на саме стрітіння. Хіба не тямите?

Писар

Стало би мені голови всі ваші дурниці тямити! Тут у мене ваші півтора срібного записані, не бійтеся! Але то була рестанція за торішнє.

Жінка

Рештанція? Господи, та в мене ніякої рештанції не було!

Писар

Як то не було? А шкільне, а спашне, а громадське, а конкуренцію. Чи я буду за вас платити?

Жінка

Ой господоньку! Та я собі гадала, що тепер дам оту кроваву п’ятку та й буду чиста!..

Писар

Го-го-го! Дешеві ви, як бачу. Тут сього року ще й регуляція і екзекуція підійшли. Давайте гроші, я вам зараз розрахую, кілько ще від вас прийде!

Жінка

(зітхаючи, дає).

Божечку мій! Так мені здається, що власну кров із серця точу! Так мені ті грошики тяженько прийшли! А тут іще не досить!

Писар

(почислив стиха).

За весь рік від вас сього року випадає сім ринських і двадцять і п’ять крейцарів. Тепер даєте п’ятку – ось записую, дивіться!

Жінка хреститься.

Рябина

А ти, бабо, чого хрестишся?

Жінка

Та так, пане начальнику! Щоби пан писар у щасливу годину записали. Щоби яка мара не перепутала, А то вже не одному так сталося.

Рябина

Мовчи, стара торбо!

Писар

То ще від вас прийде 2 ринських 25 крейцарів, розумієте? Заплатіть же якнайшвидше. А то знов забудете, затягнете на другий рік, а потому кажете: «Та в мене рештанцій ніяких не було». Ось вам книжка!

Жінка бере книжку і стоїть.

Рябина

Ну, чого стоїш? Марш, най другі до черги приходять!

Жінка

Та я, пане начальнику, нічого! Я тілько хотіла за тоту рештанцію…

Рябина

Марш! Марш! Нема тут часу з тобою роздебендювати! Присяжний!

Жінка

Та йду вже, йду! Але, бігме боже, що з мене рештанції ніякої не було!

(Виходить.)

Писар

(переглянув тим часом іншу книжечку).

Хома Свербинус. Багато платите?

Чоловік

Та п’ятку.

Писар

То ще від вас сім срібла прийде.

Чоловік.

Сім срібла? Бійтеся бога! Я гадав, що тілько три.

Писар

Зле-сте гадали.

Чоловік

Ей, пане писарю! Може, ви деяк помилилися. Таже ми обоє з жінкою рахували…

Писар

То що ж, чи цісарська табеля бреше, чи ви обоє з жінкою?

Чоловік

(шкробається в голову).

А може, ви, пане писарю?

Писар

(встає, лютий).

Як ви смієте мені щось подібного?..

Рябина

Присяжний! Дай му добре в карчило і викинь за двері, най не ображає уряду!

Присяжний б’є і викидає.

Жінка

(при дверях).

Господоньку! Що тут із людьми виробляють! Гей, люди!

Рябина

Тихо там!

Писар

(переглядає іншу книжечку).

Клим Сухоніс. Кілько платите?

Чоловік

Та хотів би-м усе заплатити, за весь рік.

Писар

(почисливши).

Сімнадцять срібла 82 крейцари!

Чоловік

(зітхає).

Торік лиш півшістнадцята було.

Писар

А про екзекуцію забули?

(Бере гроші і записує.)

Ну, є там ще хто?

Люди

Та вже нема нікого. Ще десь Гаврило Бобівник мав прийти.

Рябина

Ну, як не прийшов, то сам собі винен. Здекуція не чекає. Мусить платити.

Писар

А ви, пане начальнику, мали ще щось людям наказати.

Рябина

Ага-ага! Гей, присяжний! Іди-но позакликай сюда з коршми господарів, які там є!

Присяжний виходить. По хвилі канцелярія заповнюється людьми. Між ними Півторак, Гриб, Грінчук

Люди

(гомін).

А що там таке? Чого хочете?

Рябина

Слухайте, люди! Я вам хотів іще пару слів сказати за ті кльоци. Що ви собі з ними гадаєте?

Півторак

Нічого.

Сміх між людьми.

Рябина

Хто там такий мудрий та каже – нічого? А, то ти, Півтораче? Чекай-но, чекай! То податку не несеш…

Півторак

Нині-м заплатив.

Писар

Заплатив, та не весь.

Рябина

Видиш, рештанції маєш, а про заробок ані гадки. Тепер ще польової роботи нема, погода гарна, дорога добра, а ви ніхто й не думаєте про заробіток.

Гриб

А я би сказав по правді, пане начальнику: яке вам діло, чи ми заробляємо, чи ні? Не заплатимо податку, то ви, певно, за нас не дасте, ані нам не поборгуєте, тілько здекуцію шлете, грабежі волочите, що аж шумить. Що се ви нараз так розмилосердилися над нами?

Рябина

Не твоє діло, дурню! Я правду говорю.

Гриб

Дякуємо за правду, але може би-сте її собі сховали.

Рябина

Мовчи! Не з тобою говорю. Гей, люди, чуєте, що кажу? Хто хоче заробити, най завтра по кльоци їде!

Грінчук

Е, такий то й заробок!

Рябина

А хіба злий?

Грінчук

Ну та певно, що не добрий. До кльоца двох людей треба. Весь день роботи людям і худобі. Жид три срібла від кльоца бере, а нам півтора дає.

Рябина

Не слухайте сього, люди! То байка! А тих 500 кльоців, що ще лишилося, то я на себе беру те, що вам за кльоц по два срібла дадуть. І знаєте, що я вам мав казати? Власне нині ми письмо дістали від староства, отепер, з полудня. Пише нам староство, що ті кльоци мусять бути сього тижня звезені.

Люди.

Ого-го! Аж староство в та вмішалося!

Рябина

А так-так. А знаєте чому? Сього літа в нашім повіті великі маневри будуть. Війська багато прибуде. То дощок треба, бо будуть бараки ставити…

Дехто з людей.

Га, як так! Як цісарське військо…

Рябина

Так-так! Виїжджайте завтра, хто може. Я ще присяжного по селу пошлю. А не схочете ви, то пан староста спровадить байгарів та солярів, то ті за два-три дні всі кльоци звезуть, і вам зарібку не буде.

Люди

Та добре, добре! Будемо їхати!

(Виходять.)

Ява друга

Рябина, писар.

Писар

(защіпає двері за людьми, затирає руки і регочеться, скачучи по хаті).

Ха-ха-ха! Нема то як з дурними хлопами мати діло!

Рябина

Но-но, тихіше, пане писарю, бо вчують!

Писар

Але де там учують! Вони просто через сіни та в коршму. А там уже хоч із гармати гримай, то не вчують. Але ви їм славно заїхали з тим наказом від староства! Ха-ха-ха! З тими бараками для маневрів, ха-ха-ха!

Рябина

Ну, що з ними робити? Лінива бестія один з другим! Фантуєш його, остатнє дреш, і міг би заробити, і не рушиться! Треба на штуки братися.

Писар

А в вас, пане начальнику, голова до таких штук! О, голова!

Рябина

Правду сказавши, тих 500 кльоців мені гірше на сумлінні лежать, ніж їм. Знаєш, пане писарю, коли собі подумаю, що нам ще лиш тиждень лишився, що за тиждень наш контракт минає, і коли оті прокляті кльоци не будуть вивезені, то наша кавція пропаде…

Писар

Тьфу, пане начальнику! Яка вас турбація чіпається! Та що се ми? Насухо балакати захотіли, та ще про такі сухі речі!

(Отвирає двері і кличе.)

Гей, жиде! Рахмілю!

Ява третя

Ті самі і Рахміль.

Рахміль

Ви мене кликали, пане писарю?

Писар

Та я, я.

Рахміль

Ни, чого вам треба?

Писар

Та принеси нам що там маєш доброго випити та й закусити. Знаєш, ми тепер по урядуванню.

Рахміль

Знаю-знаю! І для вас, пане начальнику?

Писар

Ну, та розуміється! А живо!

Рахміль

(стоїть).

Зараз-зараз! (До Рябини.) Пане начальнику!

Рябина

(що сидів при столі задуманий).

Га! Чого тобі?

Рахміль

Я би хотів з вами дещо поговорити.

Писар

(сіпає його за рукав).

Ну-ну, Рахмілю, будемо говорити, тілько не тепер! Потому, потому! Бачиш, пан начальник троха змучені.

Рахміль

Я зараз! Я зараз принесу дещо для підкріплення!

Писар

Неси-неси! А нікого до нас не пускай. А як буде час, то ми тебе самі сюди закличемо на розмову.

Рахміль

Добре, добре!

(Виходить. По хвилі приносить горілку і перекуску, ставить на столі і виходить.)

Писар защіпає двері.

Ява четверта

Рябина і писар.

Писар

(наливає чарку).

Ну, пане начальнику! Дай вам боже здоровля!

Рябина

(мляво).

Та пий здоров!

Писар

(п’є і наливає).

Прошу вас. Та що се ви такі якісь стали, мов у ступі заопихані?

Рябина

Та так… (П’є.) Щось мені маркітно зробилося.

Писар

(закушує).

Ха-ха-ха! Маркітно! А то чого?

Рябина

(закушує).

Та се так… Дурниця якась. Я нікому й не признаюся, але тобі скажу. Знаєш, в остатніх кількох місяцях то бувають хвилі, в котрих мені так якось голова крутиться. Отак точнісінько, як коли б я йшов по високій-високій кладці, а вона підо мною хитається, і я туй-туй маю впасти.

Писар

Фе, пане начальнику! Фе, встидайтеся!

Рябина

Добре тобі казати, встидайтеся! А мені моторошно робиться. А ще як мені в понеділок поборця податковий сказав, що швидко можемо надіятися пана шпектора і здекуції за недоплачені податки.

Писар

Так вам поборця сказав?

Рябина

Та поборця. А ти знаєш, що ми отсе вже півроку податки без табелії до уряду відвозимо. Не знаю, як се вони досі се приймають.

Писар

А я знаю як!

Рябина

А коли погадаю, що ми з податкових грошей тисячу срібла взяли і жидові за кавцію на довіз кльоців дали – господи!

Писар

Ну, і що ж з того! За тиждень кльоци будуть звезені, і кавція оп’ять в наших руках.

Рябина

А як не будуть звезені? Як кавція пропаде? Адже ж до кінця контракту ще тілько тиждень лишився, а кльоців ціла половина ще не звезена.

Писар

Е, байка! Все байка. І на те якусь раду придумаємо.

Рябина

Ах, і не говори мені про свої ради! Боюсь я їх, так боюсь, що годі!

Писар

Дитина ви, пане начальнику, ось що я вам скажу. Не привикли до промислу, до спекуляції.

Рябина

Добра спекуляція, коли чоловік за неї може до Іванової хати дістатися.

Писар

Смійтеся з того! (Наливає.) Ваше здоровлє! (П’є.) А я вам кажу, що вам ані крихітки нема чого боятися. Такий порядний начальник, як ви! Пан староста вас любить, пан комісар також, пан постенфірер у вас як дома, в раді повітовій вас шанують. І всі пани, з ким тілько заговори про вас, у одно говорять: «Вуйт Рабіна то бардзо поржондни вуйт!»

Рябина

(наливає і п’є).

Та що мені з того! А прийде що до чого, то хіба хто з них мені поможе?

Писар

Ще раз вам кажу, пане начальнику, що ви дитина! Адже ж як ви собі гадаєте? Для чого вони вас люблять? За що вас хвалять? Чи за ваші чорні очі, чи за довгі вуса?

Рябина

Ну, не плети сухого дуба.

Писар

То-то й є, що сухого дуба. За ваші заслуги, пане начальнику! Ось що. Бо де є кращі порядки в селі, як у вас? Де більший дохід з пропінації? Відки більше кар польових та лісових до каси йде? Відки більше людей у криміналах сидить? Куди частіше комісії провізоріальні їздять? Де частіше ліцитації грунтів відбуваються? Де виборці точніше при всяких виборах за того голосують, на кого пан староста каже? Ніде, як тілько в Нестаничах. А пани, вірте мені, пане начальнику, вміють цінити такі заслуги і вже так зроблять, що хоч би прем що до чого прийшло, то шасть-прасть, – і ніщо ні до чого не прийде. Розумієте?

Рябина

Ей, писарю-писарю! Тягнеш ти мене на тоту високу кладку! Але, бігме боже, як мені голова закрутиться, то оба гримнемо!

Писар

(плеще його по плечу).

Не бійтеся! Коли я ся не бою!..

Рябина

Та тобі нічого так дуже й боятися. Що ж ти так дуже можеш стратити? Сокири з-за лави тобі не візьмуть, бо ані сокири, ані лави не маєш. А до криміналу засадять – ну, то й се тобі не новина.

Писар

Пане начальнику! Не говоріть мені того! Ви не знаєте, як тяжко раните моє серце!

Рябина

Що-що? Твоє серце?

Писар

(наливає і п’є).

А ви гадали, що в мене й зовсім серця нема? (Меланхолійно.) Ох, не знаєте ви ще мене, пане начальнику! А я власне хотів з вами, як з батьком рідним… Але випийте!

(Наливає.)

Рябина

(п’є).

Про що се ти, пане писарю, закидаєш? Я якось тебе не розумію.

Писар

А я гадав, що в вас є очі.

Рябина

Очі? Хіба ж їх у мене нема?

Писар

Якби були, то ви б бачили.

Рябина

Дещо я й бачу, та, може, не те, чого тобі хочеться.

Писар

То ви б бачили, що я коло вас як коло рідного батька припадаю, а вашу донечку…

Рябина

(перебиває).

Годі-годі! Не договорюй! Знаєш, пане писарю, я дещо троха й підмітив і хотів тобі сам про се розумне слово сказати.

Писар

Ну?

Рябина

Знаєш, братику, я тебе люблю і поважаю. Мудра в тебе голова, і до письма і до всякого циганства ти дуже спосібний, але дочку мою, не в гнів тобі кажучи, ти собі з голови вибий!

Писар

Так! А то чому? Чим я вам не до вподоби?

Рябина

Кажу ж тобі, що як писар ти мені дуже до вподоби. Але на зятя – ні, спасибі!

Писар

А вільно спитати, чому?

Рябина

А тому, пане писарю, що ти мені троха занадто теє-то як його… троха занадто пройдисвіт.

Писар

Он як!

Рябина

Не гнівайся, друже мій! Я не з злого серця се кажу. Але для своєї дитини я бажав би господарського сина.

Писар

Ну, що ж! Щасти вам боже! Я вам на перешкоді не стану. Коли вам отой Олекса Коваль більше до вподоби…

Рябина

Що? Олекса Коваль?

Писар

Здається, що так називається той урльопник, що тут з читальнею носиться, як той дурень зі ступою.

Рябина

(зривається з місця).

А з якої рації ти мою дитину примішуєш до того урвителя та бунтівника?

Писар

(з лукавим усміхом).

Бо вона сама до нього примішується. То-то я й кажу, що у вас, мабуть, очей нема!

Рябина

І ти се правду кажеш? Оришка мала б з тим Олексою…

Писар

(сердито, при вікні).

Я нічого не кажу. Маєте очі, то самі дивіться!

Рябина

(підходить до нього і клепле його по плечу).

Ну-ну, пане писарю! Та бо ти вже зараз сердишся! Я що нічого такого й не сказав…

Писар

Нічого не сказали? А «вибий собі з голови» – се, по-вашому, нічого?

Рябина

Та то я так від себе. А як Оришка гвалтом захоче за тебе йти, то, може, я й не буду мати нічого против того. Говори, синку, з Оришкою. Ось тобі моє крайнє слово.

Писар

(кланяється йому).

Спасибі вам! Се справді батьківське слово. А з Орисею я дам собі раду!

Чути стук до дверей.

Хто там?

Рахміль

(у сінях).

То я, пане начальнику. Можна ввійти?

Рябина

Та ходи!

Писар відчиняє двері.

Ява п’ята

Ті самі і Рахміль.

Рахміль

(входить. Хвилю всі мовчать.)

Ни, пане начальнику! Що буде?

Рябина

(всміхається).

Що бог дасть.

Рахміль

А що бог дасть?

Рябина

Що його ласка. Я з ним на раді не був,

Рахміль

Ни, а з кльоцами що буде?

Рябина

Звеземо.

Рахміль

Хто звезе?

Рябина

Коні та воли.

Рахміль

Пане начальнику, не жартуйте! Ви знаєте, що вже за тиждень контракт кінчиться. Ваша кавція пропаде.

Рябина

Най бог боронить!

Рахміль

І я кажу, най бог боронить. Я би дуже не хотів вас кривдити. Але ви знаєте, яке моє. Я не к до того голова. Я відарендував часть кльоців від головного предприємця і також кавцію дав. І мій контракт за тиждень кінчиться, і моя кавція пропаде.

Рябина

Ну-ну, не бійся, Рахмілю. Звеземо твої кльоци. Я вже людям наказав.

Рахміль

То добре. Коби тілько люди послухали.

Рябина

Вже я так наказав, що мусять послухати…

Рахміль

Се ви про те, що ніби староство наказує?

Рябина

Ну, а що, думаєш, кепський способ?

Рахміль

Та може би й добрий був на інший час, але боюся, що тепер се не поможе.

Рябина

Як то не поможе?

Рахміль

А так, що люди бунтуються против вас. Я собі за лядою стою та все слухаю. Маєте якогось ворога в селі.

Рябина

Ну, та що вони говорять?

Рахміль

Кажуть, що зараз завтра підуть до староства та запитаються, чи то правда, що ви їм сьогодні казали.

Рябина

(б’ється об поли руками).

От тобі!

Писар

Се, певно, той премудрий Олекса їм наговорив. Се його справка!

Рябина

Та я йому! Та я їм усім!..

За сценою на вулиці чути крик: «Гурра! Рябина в путі! Рябина кайданяр! Гурра!»

Всі

(біжать до вікон).

Що се? Що се?

Рахміль

Я зараз розвідаюсь. Чи не горить де?

(Вибігає.)

Крик за сценою повторяється – змішані голоси парубків і дівчат, гуркіт кроків та тріскання палицями по плоту.

Рябина

Агій! Чи подуріли? Що се їм сталося?

(Бере капелюх і палицю.)

Рахміль

(входить).

Пане начальнику! Кажуть, що старий Казибрід одурів і щось таке зробив, що вся громада бунтується.

Рябина

Свят-свят-свят! Се що за новина?

Рахміль

Ідіть, успокійте їх, щоби біди якої не було!

Рябина

А де присяжний?

Рахміль

Та є тут, у коршмі.

Рябина

(в дверях, кричить).

Гей, присяжний! А ходи-но зо мною!

(Виходить.)

Ява шоста

Писар і Рахміль

Писар

Ти справді не знаєш докладно, що се за історія?

Рахміль

Не знаю. Але то одно видно, що против війта.

Писар

Се й добре. Так і треба.

Рахміль

Ну, як же ж твій гешефт?

Писар

Який?

Рахміль

А з війтовою дочкою?

Писар

(люто).

Тьфу! Дметься хлопиця, як шкурлат на огні. Закинув я йому сьогодні про неї, а він аж на лиці змінився. «Пройдисвіт ти, – каже. – І з думки собі її викинь!» Тьфу!

(Наливає і п’є.)

Рахміль

Овва, який великий пан!

Писар

Але я не я буду, коли його не скручу. Ще по руках мене цілуватиме, щоб я взяв оту його цяцю! Го-го, пане Рябино, ще ти не знаєш Панталимона Качуркевича!

Рахміль

Ну, а дочка як до тебе?

Писар

Е, що дочка? Глупа вона та й годі! Я з дочкою і балакати не хочу. Як тато скаже за мене йти, то вона мусить.

Рахміль

А гарне господарство за нею впадає. Маєтки!

Писар

То-то мене й тягне! Відмалку чоловік про те тілько думає, щоби своє гніздо мати, на своїм грунті засісти. І що тілько я не робив, щоб до сього дійти, – ані руш! Завзялась, мабуть, лиха доля на мене. Але тепер уже хіба би всі сили пекельні против мене стали, щоб я свого не доказав.

Рахміль

Тьфу-тьфу-тьфу! Пощо ти зараз аж сили пекельні згадуєш? Пек їм та цур їм!

Писар

Не страшні вони мені. Опутав я сього Рябину так, що не його голови потрібно, щоб із тих пут вимотатится. Він мені вірить, а я помаленьку, мов вола за роги, веду його туди, де мені треба.

Рахміль

А кому маєш за се подякувати, га?

Писар

Ну-ну, не бійся, я тямлю, що тобі, а не кому. Адже знаєш, що найвірніша та кумпанія, що в криміналі зав’язана. Ти, впрочім, і сам бачиш, що я й досі не одним тобі віддячуюся. Адже ж отой гешефт з кльоцами хіба не зиск твій?

Рахміль

І твій також.

Писар

Не перечу. Отою кавцією я спутав його. Він мусив пристати на те, що я при відбиранні податків шахрую, щоб нібито покрити кавцію. Ну, та кавції ми не покриємо, за тиждень вона пропаде, і ми нею поділимося. Правда?

Рахміль

Ну-ну, якось-то буде!

Писар

Рахміль! Не крути! «Якось-то буде» – що се за мова? Яка була умова між нами, так мусить бути. Не забувай, що я й тебе маю в руках.

Рахміль

І я тебе також.

Писар

Ха-ха-ха! Всі ми позчіплювані один з одним, як раки в торбі. Ну, а Рябину обскубемо-таки! Знатно обскубемо! Знаєш, я сьогодні трохи не тріс, так у кулак сміявся!

Рахміль

Чого?

Писар

Наш Рябина починає мати страх. Поборця податковий з моєї намови загрозив йому інспектором, ревізією, бог знає чим. Ще пару день, і наш гордий начальник скрушіє достаточно. Тоді ми його натиснемо, він нам підпише вексель, щоб видобути кавцію, а тим векселем ми йому зовсім кінця доїдемо.

Рахміль

Ну-ну! Роби!

Ява сьома

За сценою в сінях крик, стукіт, гуркання до дверей, голоси: «Гей, жиде! Горівки! Де ти у біса?»

Рахміль

Зараз, зараз!

(Виходить. В дверях наскакує на Півторака, Гриба і Грінчука, що, заточуючися, мов п’яні, входять.)

Півторак несе в піднятій руці пляшку вишняку, Гриб – чарку.

Писар

А се що? Чого ви сюди?

Півторак

Чи бач! А ви тут, пане писарю? Та ми за вами!

Гриб

Соколику наш! Лебедику наш! Вас шукаємо!

Писар

Нащо я вам?

Півторак

Тьфу-тьфу-тьфу! Пек поганим очам! Таже не різати вас хочемо. Адіть! Отся вам скаже!

(Потрясає пляшкою і ставить її на столі.)

Грінчук

(ставши перед писарем).

Тадже сидимо отак собі та й по чарочці в горло перевертаємо – бігме боже, що не брешу! Так-таки перевертаємо! Та слово по слову балакаємо, а далі і про вас бесіда зайшла!

Півторак

(бере його за підбоки).

Та сідайте-бо, пане писарю! Пане наш гідний та поважний! Не відмовте нам тої честі, щоб ми вас потрактували.

Писар

(сідає з неохотою).

Але, люди добрі, що се вам таке сталося? Ще нині-сте зо мною сварилися, а тепер…

Грінчук

(стоїть перед ним).

То-то бо й є, писарочку наш золотенький! Сварилися! Ая! Нелюди ми! Погані душі! Хіба ми розуміємо, що, як і куди йде?

Гриб

Та ти, пане писарю, за те на нас не гнівайся! Адже знаєш хлопську натуру. Як хлопові прийдеться той крейцар з рук дати, то так як би йому серце з груді дер. Що би переналежалося, а йому все здається, що його хтось кривдить! Та ти, будь ласка, на се не зважай!

Півторак

Та ми, отсе, власне хочемо на перепросини. Будьте ласкаві, пане писарю, з нами випити! (Наливає.) Ваше здоровлє!

Писар

Пийте здорові!

Півторак

(п’є, наливає і дає писареві).

Прошу вас!

Писар

(бере чарку).

Ну, люди добрі! Здивували ви мене. Перший раз мені се трафляється, щоб ті, що зо мною сварилися, та так мене перепрошували. Ваше здоровлє, Грибе!

(П’є.)

Гриб

Дай вам боже, чого собі в бога жадаєте!

Писар наливає, Гриб п’є і подає Грінчукові.

Грінчук

(з чаркою в руці).

Та ми ото сидимо собі, паночку наш, при чарці, – ая! – та й балакаємо, а далі згадали про тебе. А я й кажу ось їм: «Кумове чесні! Ось ми тут у кумпанії! І весело нам, і приємно… А наш писар, наш порадник щирий, наш порятівник теплий, – скари ж то мя господи, що не брешу! – десь там, кажу, сам у тій радниці сидить та над нашими справами мозок собі сушить. Ану, кумове, зложімося та почастуймо його раз так, як бог приказав! Та й перепросімо за всі ті прикрості, які ми йому наробили!» Га, чи не так я казав?

Півторак і Гриб

Та так, так! Ну, але пийте, куме, най чарка не стоїть!

Грінчук

Дай вам боже здоровлячка, пане писарю!

(П’є, наливає і подає писареві.)

Писар

(п’є).

Дуже то красно, людонькове, що ви так шануєте мене, бідного писаря…

Півторак

Що кому належиться, пане писарю! Що кому належиться! Може, перекусите дещо?

Писар

Та вже коли ваша ласка… Знаєте, я на другім селі мешкаю, та й то, звичайно, чоловік одинокий… Сьогодні й не обідав за тими ділами.

Грінчук

Ой господи! А ми, дурні хлопи, не раз се Й те балакаємо, а того не знаємо, як то собі вчені люди і ложку страви від рота віднімають, і мозок у голові сушать.

Гриб

А все для нашого добра!

Півторак

(кличе до дверей).

Гей, орендарю!

Рахміль

(за дверима).

Ни, чого вам?

Півторак

А зладьте-но деяку перекуску для пана писаря. Ми вам заплатимо. Щось теплого! Яєшницю абощо. А не жалуючи!

Гриб

(кричить від стола).

А швидко!

Рахміль

(за сценою).

Ни-ни, зараз буде!

Писар

(наливає і п’є).

А славний ваш вишняк! Варто й повторити!

(П’є ще раз.)

Гриб

Та пийте на здоровлє! Адже ж не на що ми його й брали!

(Наливає собі і п’є.)

Писар

Та тілько ось що я хотів вас запитатися: що там у вас за бунт з тими кльоцами?

Півторак

Бунт? У нас? А най господь бог боронить! У нас ніякого бунту і в гадці нема.

Писар

А от жид говорив… Щось ніби до староства хочете йти, питатися, чи справді воно наказало вам кльоци возити?

Гриб

Е, то жид, певно, чув, що той дурний молокосос Олекса роздебендював. Хто би там його слухав.

[Закінчення другої дії, якого бракує в автографі І. Франка, подаються за неавторизованою театральною копією. – Ред.].

Грінчук

Аякже! Ото нам порадник найшовся!

Півторак

Адже ми то добре знаємо, що як зі староства кажуть, то не жартують.

Писар

І я вам хтів то само казати. Зі староством жартів нема.

Гриб

О, ми се добре знаємо! Дай вам боже!

(Наливає і подає.)

Писар

Здорові будьте!

(П’є.)

Ну, а як гадаєте, звезете ви всі кльоци сього тижня?

Півторак

Го-го! Ще й не стане! Знаєте, ми три в громаді також щось значимо. У нас роди великі. Як кождий між своїми звинемося, то зараз завтра сто фір виїде! На ваше здоровля!

(П’є, наливає і дає писареві.)

Писар

(п’є)

. Га, сакра, мокра! То ви такі! Ну, приятелі мої любі! Дай вам господи! Знаєте, так ви мене сьогодні отсим почастунком урадували, так урадували!

Гриб

Ой, пане писарю! Та скажіть самі, чи се вам давно се належалося?

(Наливає і подає йому.)

Писар

(п’є)

. Дай вам боже всього добра! А знаєте… з тими кльоцами… Я би вам сказав одно маленьке, а правдиве слівце!

Грінчук

Кажіть, наш пораднику щирий, кажіть. У всім вас послухаємо.

Писар

Налийте-но мені ще одну чарочку! (П’є.) Так, ся була добра! Просто в п’яти пішла. Так! А що я вам хотів казати? Ага, з тими кльоцами! Знаєте що, не мучтеся дуже!

Гриб

Та й справді! Добре маєте! Чого нам дуже мучитися?

Півторак

Хіба то наші кльоци?

Писар

Чи то ви на них контракт робили?

Грінчук

Правда ваша, добродію наш! Хіба ми що-небудь про контракт знаємо? Хай він їм заснітиться!

Півторак

І про староство нам байдуже! Адже ж не всилує нас кльоци возити.

Писар

Ха-ха-ха! То ви ще тому вірите, що староство казало возити? Не вірте, братчики! Не вірте! Се байка! Се війтова вигадка!

Мужики

(разом)

. Та-а-ак!

Писар

А так, так!

Входить жид з яєчницею, ставить її на столі і торгає писаря за рукав.

Півторак

А ви, арендарю, чого хочете від пана писаря? Пощо його торгаєте?

Гриб

Го-го, зась вам від нього! Він нині наш! Ми його гостимо!

Рахміль

Ни, я вам його не вкраду! Пане писарю, я з вами хотів тілько одно слово побалакати.

Писар

(оп’янілий)

. Добре, добре! Я знаю, про що ти хотів. Го-го, я все знаю. Іди, йди! Я також не втечу і слово не втече.

Жид здвигає плечима і виходить.

Півторак

(присуває тарілку)

. Ну, пане писарю, ось вам підвечірок!

Писар

(бере вилку за зубці і штуркає ручкою в тарілку, а потім несе до уст)

. Тьфу! Що се він мені дав! Жадного смаку немає!

Гриб

Та бо ви не тим боком…

Писар

(регочеться)

. Га-га-га!.. То що воно? Від голови смачніше, ніж від хвоста?

(Обертає тарілку.)

Гриб

Та не тарілку оберніть, а вилку!

Писар

(обертає вилку, куштує і випльовує)

. Тьфу! Щось мов слимаки в роті лазять! Не хочу тої жидівської страви! (Кидає вилку геть.) Дайте чарку, щоб рот після сеї погані сполоснути! (П’є.) О, те зовсім інакше смакує.

(Клонить голову на стіл.)

Півторак

Може, ви заснути хочете, пане писарю?

Писар

(підноситься)

. Я? Ні-ні-ні! Щоби я при людях?.. При таких чесних сусідах!.. Адже ж будемо сусідами! Знаєте, я війтову Оришку беру. А? Дівчина, як гвоздик, правда? А старого війта дідьчій мамі в зуби… А по кльоци щоб мені ніхто не важився, чуєте? Нехай кавція пропадає! Прикрутимо його! Перепудиться, що то громадські гроші… Ха-ха-ха! Векслик, війтуню, векслик підпишіть. А ні, то фур-фур на Бердичів! А як векслик у мене, тоді Оришка моя! Жид мій! Село моє! А те хлопство погане скручу, скррручу! Зімну в жмені! Я вам покажу! Я вам… не так… загррраю!

(Валиться під стіл і засипає.)

Півторак

Тепер пора!

Гриб

Піднесімо його!

(Відсувають стіл і підносять писаря, кладуть горілиць на столі і розщіпають куртку.)

Півторак

(сягає до кишені)

. Ось його книжечка. Ось іще якісь папери.

Гриб

Беріть усе. Тілько глядіть, щоб яких грошей не було!

(Переглядають папери.)

Грінчук

Та де там у нього ті гроші візьмуться! Але тверда голова! Більшу половину пляшки сам вицідив. Адіть, ледво кватирка лишилася!

Півторак

(сховав папери)

. Ну, то Олекса утішиться! Пане писарю, бувайте здорові!

Гриб

В ласці божій оставайтеся!

Виходять. Писар хропе на столі.

Заслона спадає.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 130 – 144.