Дія третя

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13

[Початок третьої дії, якого бракує в автографі І. Франка, подається за неавторизованою театральною копією. – Ред.].

Декорація першої дії. День. Казибрід стоїть під рябиною. Довкола нього різні люди, хто з батогом, хто з граблями, баби з варешками та колотошками.

Ява перша

Казибрід

Гей, люди добрі, свої й чужосільні! Подивіться добре! Що се?

(Показує на дерево.)

Люди

(в один голос)

Рябина

Казибрід

Ні, се мій арештант! Геть від мого арештанта!

Сміх. З людей дехто хреститься, дехто сміється. За сценою чути крик дітвори і молодежі: «На-на-на, Рябина! Рябина кайданяр! Рябина опутаний».

Ява друга

Через сцену з криком біжать діти, парубки, дівчата, за ними Рябина з палкою. Рябина і попередні.

Рябина

А, пуцьвірки погані! Я вам дам! (Побачивши людей довкола дерева.) Гей, а се що тут за толока?

Люди розступаються так, що Рябина бачить Казиброда.

Казибрід

Се не толока, а початок суду божого.

Рябина

(не уважає на нього)

. Люди! Чи й ви подуріли та поцапіли? Чого ви тут стоїте та сього безума слухаєте?

Казибрід

Сам розум стратив, сумління в горівці втопив, жидам…

Далі до кінця дії йде текст автографа І.Франка.

…запродав, а других безумами лає.

Рябина

(кидається з палкою на людей).

Зараз геть мені звідси! Махайте до роботи одно з другим!

Люди розходяться. За сценою чути знов крики.

Ява третя

Рябина, Казибрід

Рябина

Куме!

Казибрід

Я тобі не кум.

Рябина

Панасе!

Казибрід

Я тобі не Панас!

Рябина

(лютий).

Чорте лисий! Чи ти зовсім одурів?

Казибрід

А ти чи й остатню крихту сумління стратив?

Рябина

Що публіку робиш?

Казибрід

Чого під публіку напрошуєшся?

Рябина

Чи гадаєш, що мені тим досолиш? Помиляєшся дуже!

Казибрід

Чи гадаєш, що від суду божого втечеш? Помиляєшся ще дужче!

Рябина

Тілько на твій сивий волос увагу маю. А то б ти давно сидів у арешті.

Казибрід

Пан біг, видно, ще надіється твоєї покути, а то б ти давно був стертий на порох за людську кривду.

Рябина

(люто, кидається до нього).

Стара собако! Зараз марш мені відси!

Казибрід

Ось я тут! Бий! Під богом стою і тебе не боюся. На, доторкнися мене!

Рябина

А хіба що?

Казибрід

(спокійно).

Рука всхне.

Рябина

(цофається і кличе за сцену).

Гей, присяжний!

(До Казиброда.)

Чекай, старий дурню, я тобі покажу!

Казибрід

(сміється).

А що? Чому не б’єш? Забігали мурашки поза плечима? Ні, небоже! Тепер не на те пішло. Казав ти мені, щоб я тебе до бога запізвав, – ось тобі мій позов! І суд божий над тобою буде. Буде! Будь того певний! Буде суд страшний та тяжкий! Почуєшся сам на світі, як тота билина в полі. Твої спільники і товариші зрадять тебе! Всі чесні люди тікатимуть від тебе! Власна твоя кров проти тебе стане! І пропадеш, пропадеш, Прокопе, коли не покаєшся і не покинеш погану стежку!

Ява четверта

Рябина, Казибрід, присяжний.

Присяжний

Ви мене кликали, пане начальнику?

Рябина

Я! Наказую тобі, візьми отсього одурілого і запри до арешту.

Присяжний

(зупиняється).

Я? Його? А то за що?

Казибрід

За то, що я правди у бога кличу, що Рябину до бога позиваю. За то маєш мене арештувати.

Присяжний

(цофається).

Пане начальнику, не можу… боюся.

Рябина

Чого боїшся?

Присяжний

Ну, візьміть ви його перші, то я за вами.

Казибрід

(рішуче).

Рука всхне! Чуєш? Кождому рука всхне, хто посміє до мене доторкнутися. То з богом справа, а не зо мною!

Присяжний

Пане начальнику, пустіть мене! Я його боюся!

Рябина

(вслід за ним).

Тьфу! Ото чоловік! Але чекай ти, я тобі покажу! Віднині в мене служби не маєш!

Присяжний

(сердитий).

Овва! Та хіба то я у вас служу? Мене рада наймила, а громада платить.

(Відходить.)

Рябина

Дам я тобі раду, чекай лишень!

Казибрід

А що, бачиш тепер, чия правда? Зачинає серце щеміти? Чекай, не те ще буде!

Рябина

Я тобі зараз покажу, що з тобою буде!

(Наближається до нього з палкою.)

Ява п’ята

Ті самі і Рахміль.

Рахміль

(ще за сценою кричить).

Пане начальнику! Гей, пане начальнику!

Рябина

(цофається).

Тьфу! А хто там? (Озирається.) А то ви, орендарю?!

Рахміль

Та я! Шукав вас дома, та не найшов, та отсе біжу…

Рябина

А чого тобі мене треба?

Рахміль

Та йдіть що тим людям скажіть!

Рябина

Яким людям?

Рахміль

Та тим, що по кльоци виїхали.

Рябина

А багато їх?

Рахміль

Е, та куди там багато! Всього щось десять фір. Та й ті приїхали перед мою коршму, поставали та й стоять. Деякі вже вертатися хочуть.

Рябина

А, боже мій! Та я їм голови поскіпаю.

(Іде через сцену.)

Казибрід

Сам голову зломиш! Не буде тобі вдачі в жаднім ділі, поки з богом справа не буде розсуджена!

Рябина відходить.

Ява шоста

Казибрід, Рахміль

Рахміль

(шпортає палицею по землі).

Бім-бім-бім! (Озирається.) А я й не бачу! Добрий день вам, Казибрід!

Казибрід

Добрий день!

Рахміль

Що тут поробляєте?

Казибрід

Так собі, діло маю.

Рахміль

Чую, що ви тут надовго під отсим деревом закватирувалися.

Казибрід

Надовго чи накоротко, як бог дасть.

Рахміль

Ни, я хіба що против того кажу? Може б вам горівки прислати?

Казибрід

Не маю чим платити.

Рахміль

Чи я вам що про плату мовлю? А так отут вартуючи, то млісно, треба часом покріпитися.

Казибрід

Кріпися сам, я не потребую.

(Відвертається.)

Ява сьома

Ті самі і писар, вбігає сквапно.

Писар

А, ти тут, Рахмілю?

Рахміль

Тут, або що таке?

Писар

Та я за тобою. Хотів тебе спитатися. Т» вчора мене роздягав, як я заснув у радниці?

Рахміль

Не я, а моя Сура з служницею.

Писар

А не знаєш, не бачили вони, не сховали де моєї нотатки і паперів, що були в кишені?

Рахміль

Не знаю. Мені нічого не казали.

Писар

Але, може, де сховали, га? Як гадаєш?

Рахміль

Та може бути. Треба би піти їх спитатися. А хіба то що важне було?

Писар

Чи не ще! Там різні… теє… різні урядові кавалки.

Рахміль

(киває головою).

Розумію-розумію, які урядові.

Писар

(хапає його за плече).

Га, так ти бачив? Маєш?

Рахміль

Але ні, ні! На тойру тобі клянуся, що ні. Але я зараз іду та спитаю Сури.

Писар

Ні, ходім оба!

(Виходять.)

Ява восьма

Казибрід, Олекса, хлопи, парубки, дівчата входять на сцену з криком: «Гурра! Рябина опутаний!» З другого боку Півторак, Гриб, Грінчук.

Олекса

Ну, що ж? Як же ваше діло?

Півторак

Добре, славити бога!

Гриб

Так єсмо писаря утрактували, що аж без пам’яті під стіл упав.

Грінчук

А потому так єсмо го обертали, як солом’яний околіт.

Півторак

А ось папери. Ади, що у нього в кишені було.

Всі

(хором).

Читай! Розповідай, що там таке є?

Олекса

(переглядає папери).

Ось перше: відпис контракту на довіз кльоців – ну, се нас не обходить.

Півторак

Як то не обходить? Адже писар учора по-п’яному сказав, що вони оба з війтом на той довіз кавцію зложили, тисячу срібла з податкових грошей.

Усі.

Господи! Ось вони як!

Півторак

І за тиждень реченець минає, і наша кавція пропадає.

Гриб

Люди добрі! Та се ж нам конець приходить! Усіх нас обідруть за ті гроші.

Дехто з гурту.

Гвалт! Та се розбій! Та се нещастя!

Олекса

Чекайте, тут іще дещо красне є. Умова писаря з жидом, що оба діляться пополовині зиском з тих кльоців, а коли кавція війтова пропаде, то вони й її ділять пополовині.

Грінчук

Он як! То вже на нашу шкіру умову зробили!

Олекса

А тепер зазирнімо до книжечки! Написано на ній: «Рахунок моїх побічних доходів». (Обертає картку.) Ось тут стоїть: «Найдено на дорозі: проти Романа Півторака 14 р[инських]».

Півторак

Ага, найдено на дорозі! То ніби те, що він від мене податку перебрав.

Олекса

(читає).

«Против Семена Гриба 8 р[инських]».

Гриб

Точнісінько так! 8 ринських з мене безневинно злупив.

Олекса

(читає).

«Против Гната Грінчука 4, против Тулубихи 2», і так далі – геть увесь спис.

Півторак

О, проклята душа!

Мужики

От здирця! От окаянник!

Олекса

Ну, господарі! За сі папери велике вам спасибі! Се наш рятунок. Тепер знаємо, хто наше село на біду приводить, і маємо його в руках!

Півторак

Ще нині до суду з ним!

Казибрід

(б’є палицею о дерево).

Осторожно з жидом.

Ява дев’ята

Ті самі і Рахміль.

Олекса ховає папери. Люди втишуються і засідають на лавках та колодах. Митро і ще дехто з парубків виймають газети і книжечки і ніби читають, а інші обступають їх, ніби прислухуються. Всі немов не запримічають жида.

Рахміль

(здалека шукає когось очима, потім наближається і насмішливо здоровить присутніх).

Ни, дай боже здоровля, панове читальники.

Митро

Дай, боже, здоровля, пане нечитальнику!

Рахміль

Що там нового в газетах?

Митро

А от пишуть, що має вийти таке право, що тілько хлопам буде вільно держати шинки, а зато жиди самі будуть мусили випивати всю ту горівку, що пани в своїх ґуральнях викурять.

Рахміль

Ну, то дурне буде тото право, а ще дурніший той, що таке в газети пускає, а ще дурніші ті, що тото читають.

Митро

А може, тілько той буде дурний, що за таку дурницю зараз гнівається.

Василь

Ха-ха-ха! Та знаєте, Рахмілю? Хто за таке гнівається, тому ніс урізують.

Рахміль

Знаєте, люди добрі, я вам дуже дивуюся. Кождий з вас поєдинці дуже добрий і розумний чоловік. А як у купу зберетеся, то зараз мусите якусь дурницю зробити.

Митро

А то яку?

Рахміль

А хоч би оту читальню. Ну, скажіть мені, нащо вам вона здалася? Адже газети та книжки гроші коштують. Нині день робучий, а ви собі замість робити час тратите на читанні. Ну, а ще й клопотів кілько і від начальника, і від шандарів, і від староства!

Олекса

Справді диво! Що то може людська дурнота! Знаєте, Рахмілю, кого мені се пригадує?

Рахміль

Ни, кого?

Олекса

Вас, жидів. Знаєш, як там у вашій біблії пишуть про царя Антіоха. Яке було жидам від нього? І мучили жидів, шкіру з голови живцем дерли, жінкам груди відрізували, голови втинали – а все за що? За то, що свинини їсти не хтіли.

Рахміль

Тьфу-тьфу-тьфу! Що ви нагадали! Хіба то одно до одного йде? Герсти? Антіох і читальня! Кі-кімун!

Грінчук

Слухай, Рахмілю, я тобі ще одну прахтику скажу. Говориш: нащо вам тої читальні? Тут мені пригадався один твій побратим, один бориславський жид. Я колись, за молодших літ, ходив до Борислава. То раз, ночуючи в шинку, бачив я таку річ. Сидить жид за лядою, а на лавці під стіною хлоп обдертий, троха п’яний, оброплений, посинілий, набрезклий, як земля! Сидить та й плаче. А жид до нього: «Чуєш, Івануню, чого ти плачеш?» А Івануньо каже: «Як не маю плакати? Мав-єм грунт і хату та й через тебе все-м стратив». А жид до нього: «Слухай, Івануню, яке ти дурне! Нащо тобі грунт і хата, ну, скажи, нащо? Як ти мало грунт і хату, то вся біда тебе чіпалася. Ну, скажи сам, чи не правда? Війт до тебе йде, присяжний до тебе йде, здекуційник до тебе йде, шандар до тебе йде, комісар до тебе йде, дорожник до тебе йде, професор до тебе йде. А кождий каже: дай! А ніхто не каже: на! Чи не правду я кажу, Івануню, га? А у мене тобі сто раз ліпше. Жиєш собі, як у бога за дверми. В яму влізеш, там тобі тепло. На піч ляжеш – і там тобі тепло. Убрання, нівроки, маєш, горівки п’єш, хліб білий їси, колене фасольке обідаєш. Ни, скажи, Івануню, чи не правду я кажу?»

Рахміль

Ни, таки правду!

Грінчук

Така-то самісінька правда, Рахмілю, як і твоя з нашою читальнею! Бачиш, хоч і як той жид під’їздив тою правдою Івануньові під ребра, а Івануньо все плакав та й плакав за своїм грунтом і хатою.

Олекса

І я вам скажу, Рахмілю, – чи ні, пане Цинобер, – чому він плакав. Бо тогди, коли мав грунт і хату, він був чоловіком, був господарем, хоч і бідним. А без грунту і хати стався тілько робучою худобиною. Таке саме й наше з читальнею. Досі ми були темною робучою худобою, а тепер хочемо бути людьми. Отим-то вона нам така дорога.

Рахміль

Тьфу-тьфу-тьфу! На пса вроки! Ни, що ж, то держіть її собі, коли така дорога! Я таке дороге товар не купую. Навіть задарма не беру.

Гриб

А ми не продаємо.

Рахміль

(бере Півторака за рам’я і відводить його набік, направо, на сам перед сцени, – прочі люди знов ніби читають потиху).

Слухайте, Півтораче! Я до вас маю невеличке інтерес. Ходіть-но сюда! (Тихіше.) Слухайте, Роман, ви вчора вечір пожартували?

Півторак

Пожартував.

Рахміль

(живо).

Як? З ким?

Півторак

Та з вашою Сурою.

Рахміль

Тьфу на ваше погане голове! Хіба я про те питаю? Я про писаря. Знаєте, він, бідний, дуже затурбувався.

Півторак

А то чого?

Рахміль

Адже ж ви напивали з ним учора?

Півторак

Ну, так, троха-смо теє.

Рахміль

І виняли йому з кишені папери?

Півторак

Хто? Ми? То не наша натура по чужих кишенях заглядати.

Рахміль

Ни-ни! Я то так не думав. Бачите, він був п’яний, троха шеметався, то там йому деякі папери з кишені випали. Правда?

Півторак

Та там щось випало, але він то забрав у жменю та й попалив над свічкою. Дуже був розвеселився. Я тілько одну якусь цидулу підняв та сховав.

Рахміль

То не може бути! Кажете, попалив?

Півторак

Та ось вам кум Гриб і Грінчук посвідчать, коли мені не вірите.

Рахміль

Ай вай мір! Ай вай мір! Ото дурний чоловік! Недармо-то я хотів його перестерегти. Я його натуру знаю. Він як п’яний, то сам себе не тямить! Ай вай мір! А то такі важні папери були. Ну, але кажете, що одну цидулу маєте. Де вона?

Півторак

Та ось ми Олексі показали, щоби прочитав.

Рахміль

Тьфу! А то пощо? Чужий папір та читати! Знаєте, за то може бути кримінал.

Олекса

(що перед хвилею наблизився ззаду і чув кінець розмови).

Справді, Рахмілю! З того може бути кримінал!

Рахміль

Ах! Се ти, Олексо! Ти чув? Ну, що се за папір? Давай сюда! Там писар чекає.

Олекса

Е, почекає собі. Сей папір і для нас придасться.

Рахміль

Що? Ти хотів би собі присвоїти чужі папери? А знаєш, що то крадіж, розбій?

Олекса

(кладе йому руку на плече).

Слухай, Рахмілю! Не треплися, а вислухай, що ми тобі скажемо. Ти у нашім селі обмешкався, хату маєш свою, ґрунтець маєш, діти також – правда?

Рахміль

Ни-ни. До чого се ти ведеш?

Олекса

А хочеш ти за одним замахом усе те стратити і піти з села жебраком?

Рахміль

А цурєс дір ан ден коп аран! Щоб твій язик задеревів, заким мав се казати!

Олекса

Видиш, боїшся самої згадки про таке. Так знай же, що в наших руках є спосіб пустити твою родину з торбами, а тебе вдодатку впакувати до криміналу разом з твоїм коханим писарем.

Рахміль

Е! Спосіб, спосіб! Легко то сказати, але тяжко зробити.

Олекса

(показує йому письмо).

А знаєш се письмо?

Рахміль

(глипнув і удає равнодушного).

Ні.

Олекса

То я тобі скажу, що в нім є.

(Читає.)

«Дня 13 січня 1892 року ми, Рахміль Цинобер і Панталимон Качуркевич, заключили умову щодо довозу кльоців…»

Рахміль

(кидається на Олексу).

Цурес на твою голову! Дай сюда се письмо!

Олекса

(відтручує його).

Го-го, пане Рахмілю! Не жартуй! Ти задарма нічого не даєш, то й у нас досі було, а тепер ні.

Рахміль

(знов удає рівнодушного).

Овва! Хіба мені так дуже на тім письмі залежить? То документ без підпису, без легалізації – так собі, писарева мазанина.

Олекса

(складає папір і ховає за пазуху; рівнодушно).

І я так думаю. Ще нині подру сю мазанину, щоб люльку нею закурити. Тим більше, що в ній нема ані слова правди. Правда, Рахмілю?

Рахміль

Розуміється.

Олекса

Ані ви з писарем ні про що не умовлялися, ані ти від війта кавції з податкових грошей не брав, ані ти тайком людей не бунтував, щоб по кльоци не їхали, ані ти не мав думки довести до того, щоб кавція пропала, ані тобі не снилося нею з писарем ділитися… Правда, Рахмілю?

Рахміль

(скидає капелюх і ярмулку і рве на собі пейси).

Гвалту! Ріжуть мене! Гвалту, я страчений! Нема мене! Ай, вай мір!

Олекса

А тобі що, Рахмілю? Вкусило що?

Рахміль

(кидається йому до ніг).

Олексочко! Золотий мій! Змилуйся надо мною! Не губи мене! Змилуйся над моє жінки і дрібне діти! Не губи нас! Віддай мені той папір.

Олекса

А як гадаєш, Рахмілю, чим він пахне?

Рахміль

Ох, вай мір, вай мір, вай мір! Не говори мені нічого, не муч мене! Віддай мені той папір!

Олекса

О, ні, Рахмілю! То так просто з моста не йде. До вчора ти з писарем мав нас у руках. Тепер ми маємо вас і мусимо зробити з вами порядок. Не бійся, ми вас будемо помаленьку різати. Без ножа, делікатно.

Рахміль

(ламає руки).

Ох, вай мір, вай мір, вай мір!

(Нараз кидається на Олексу і силується видерти йому папери з-за пазухи.)

Олекса

(відтручує його).

Жиде! Як будеш так поступати, то знай, що не буде тобі від нас ніякої пощади. Ти не думай, що тілько той один папір у наших руках. У нас їх є цілий жмут. Не викрутишся ти з твоїм писарем.

Рахміль

(покірно).

Ну, так чого ж ви хочете від мене?

Олекса

Видай нам контракт, зроблений з Рябиною на довіз кльоців, і кавцію зверни!

Рахміль

А то по-якому? Та се також моя смерть. Ні, сього не вчиню.

Олекса

Не бійся. Ми твоєї кривди не хочемо. Контракт ми переробимо, решту кльоців звеземо. Хоч, може, зиску тобі троха увірветься, але страти не будеш мав.

Рахміль

Ах, вай мір! Що вже мені зиск? Коли б тілько зовсім не пропасти.

Олекса

Так пристаєш на наше? Бо як ні, то ми з сими паперами зараз до суду. Писар і так пропаде, але тоді й ти з ним підеш.

Рахміль

Бійтеся бога, людочки, золоті мої! Не губіть мене з жінкою і дітьми дрібними!

Олекса

Так пристаєш на наше?

Рахміль

Що вже маю робити, пристаю.

Олекса

Дай руку!

Рахміль дає.

Тут, при людях! Пам’ятай же! Впрочім, поки що держимо тебе в руках і не швидко випустимо. А тепер слухай, що я тобі скажу! З писарем і війтом у нас є осібні рахунки. Так ти перед ними ані словечка не кажи про те, що тут між нами було, розумієш?

Рахміль

Ай, вай мір! Та чому не розуміти? Ані словечка!

Олекса

На війта натискай за кльоци, грози йому, що кавція пропаде. А писареві дай до пізнання, що його папери в тебе.

Рахміль

(здивований).

У мене? А як він скаже їх собі віддати?

Олекса

Скажи йому жидівське зараз. А втім, роби, як знаєш, тілько пам’ятай, щоб ніхто не знав, що ми тут на війта і писаря в змові.

Рахміль

То трудно буде утаїти. Забагато вас о тім знає.

Олекса

Не бійся! Пару день треба таїти, не довше. А там побачимо, як воно буде. Пам’ятай, Рахмілю! Від тебе залежить твоя доля. Скоро змикитиш, то ми зберемо всі свої сили і відразу вдаримо на вас трьох. За нами вся громада. В наших руках папери. Круто вам прийдеться. А так, то, може, ще удасться випутати вас із біди.

Рахміль

(опустивши руки).

Робіть, як знаєте. Буду вас слухати, бо мушу. Ай, вай мір!

Ява десята

Ті самі, Рябина з одного і писар з другого боку входять живо.

Писар

Рахмілю! Ти тут? Жду тебе та й ніяк не дождуся.

(Тягне його наліво.)

Ну що, є мої папери?

Рахміль

Є!

Писар

Ну, богу дякувати! Давай сюди!

Рахміль

Та потому, в коршмі. Тут при людях ніяково. Ще подумають, що ми в якій спілці. Не бійся, в мене вони не пропадуть.

Рябина

(тягне жида направо).

Рахмілю! Радь, що робити! Люди збунтувалися зовсім і вернули додому. Ніхто по кльоци не поїхав.

Рахміль

(руки в кишені).

Що ж то мене обходить? Не моє діло.

Рябина

Ну, а як же я кльоци звезу?

Рахміль

То не звозіть, про мене.

Рябина

Ба, а з кавцією що буде?

Рахміль

Пропаде.

Люди.

Гурра! Рябина опутаний! Аж тепер опутаний!

Рябина

(люто).

Чи знов ви, прокляті? Не будете ви раз тихо?

(Кидається з палкою.)

Люди розбігаються.

Ява одинадцята

Казибрід під деревом, Рябина, писар.

Рахміль

Рябина

(до Казиброда).

Га, псе старий! Се ти їх бунтуєш! Але чекай! Я вже послав по шандаря. Зараз тут буде, і ще нині повандруєш у ланцюжках до міста.

Казибрід

Може, котрийсь із нас обох і повандрує.

Рябина

(до Рахміля).

Слухай, Рахмілю, порадь ти мене, що мені з тими дідьчими кльоцами робити?

Рахміль

Що я вам пораджу? Звезіть, а як ні, то кавція пропаде.

Рябина

(рве на собі волосся).

Щоб ти сам радше пропав, жидюго! Адже се не мої гроші!

Рахміль

А хіба я вам казав з не своїми грішми в спекуляцію вдаватися? (Підходить до нього ближче.) Знаєте, пане начальнику, що я вам скажу? Щоби ви бачили, що я не такий жид. Нехай уже страчу, але що маю робити!

Рябина

Ну, говори, говори!

Рахміль

Переробімо той контракт.

Рябина

(втішно).

А хіба ж можна?

Рахміль

Ну, як добре посилуватися, то все можна. Я можу у головного предприємця виробити продовження реченця.

Рябина

А бог би твоїми устами говорив, Рахмілю! Чому ж ти мені відразу не казав? А я ходжу, туманію, гризуся, господи!

Рахміль

Але знаєте, пане начальнику, то не така легка річ, як вам здається. Знаєте, рука руку миє. Вигода за вигоду.

Рябина

Ну-ну, вже я тобі того дармо не схочу.

Рахміль

Е, ні, то так не йде! Мусимо зовсім інакше взятися до діла.

Рябина

Ну, як же? Говори?

Рахміль

Знаєте що? Я вам вашу кавцію зверну. Се податкові гроші, тьфу! За се можна до криміналу дістатися.

Рябина

Ну, добре. Звернеш кавцію – слава тобі господи! Тоді я буду спокійний. А потому що?

Рахміль

А ви мені іншу кавцію дасте.

Рябина

Яку?

Рахміль

Підпишете мені вексель на 2000 ринських і позволите затягнути його на свій грунт. Вашому грунтові се нічого не пошкодить, а я буду мати обезпеку.

Рябина

На дві тисячі, кажеш? Ба, а то чому аж на дві?

Рахміль

Ну, знаєте, вексель – то папір. А що папір, то не готові гроші. Вексель на 1000 з[олотих] р[инських] якби хотів продати, то дістане за нього 500 з[олотих] р[инських], або й ні. А я мушу бути певний.

Рябина

Але ж мій увесь грунт двох тисяч не варт. Ти ж знаєш, що на мні всього три морги стоять, а решта, п’ятнадцять, то моєї дочки материзнина. А на сей грунт я не смію тягаря затягати. Опікуни не позволять.

Рахміль

Га, то все пропало. Я інакше не можу.

Рябина

От тобі й на! Так що ж буде?

Рахміль

Кавція пропаде, і ви підете до криміналу за спроневірення податкових грошей.

Рябина

(хапається за голову).

Господи! Що зо мною діється? Чи се мені сон такий страшний сниться, чи се справді ява?

Писар

(кладе йому руку на плече).

Цитьте, пане начальнику! Ще й я вам слово скажу.

Рябина

Ще-м мало зарізаний? Ну, дорізуй, дорізуй!

Писар

Пане начальнику, не говоріть дурниць, а послухайте радше, що вам скажу. Гроші податкові від жида конче відобрати треба, правда?

Рябина

Та правда.

Писар

Контракт відновити треба, правда?

Рябина

Правда.

Писар

Значить, і кавцію нову дати треба, правда?

Рябина

Ото мудро сказав! Я й без тебе знаю, що в неділю свято.

Писар

Чекайте. Я ще свого мудрого слова не сказав. Повинні-сте Рахмілеві дякувати, що годиться приймити вексель за кавцію. Все ж що вексель, то не гроші.

Рябина

Але на дві тисячі? Яким лицем я йому такий вексель виставлю?

Писар

Ну-ну, сього не говоріть! Все-таки весь ваш грунт, то є ваш і вашої дочки, варт більше як 2000. Значить, на весь грунт мусить бути той вексель записаний. Кажете, се вашої дочки материзнина, над дочкою є опікуни, вони не позволять грунту обтяжувати. Все се правда. Та на се є також рада.

Рябина

Яка?

Писар

А така: дочка виходить замуж, записує свій грунт чоловікові, той вступає з вами в спілку і разом з вами підписує вексель.

Рябина

Те-те-те! Ори, мели, їж! Нібито так легко дочку замуж віддати і такого зятя знайти?

Писар

Легше, ніж вам здається. Адже ж сей зять ось перед вами! Пане начальнику! Ви вчора казали мені вибити собі з голови вашу дочку. Ви, певно, гадали, що я так, легкодушно, по-п’яному про неї заговорив. А я давно все розміркував і бачу, що для вас і для дочки вашої таки найліпше було, коли вийде за мене. Ну, скажіть, де вам ліпшого зятя знайти?

Рябина

(хапається за голову).

Господи! Прикладаєш мені ніж до горла, ще й питаєш: «Ну, скажи, хіба тобі не весело?» Адже ж мені кримінал грозить, ганьба, руїна, коли не зроблю так, як ти радиш! Так що ж маю іншого робити? Тілько, як вона тебе не схоче, то що тоді буде?

Писар

Ха-ха-ха! Не схоче! Молода, 18-літня дівчина і не схоче! Хіба ж вона посміє проти батькової волі піти? Як ви їй остро накажете, то мусить піти.

Рябина

А як потому через мене буде нещаслива? Як буде плакати і мене проклинати?

Писар

Не бійтеся! Се вже моя річ буде. Ви ще не знаєте, який з мене добрий і порядний зять буде.

Рябина

Га, що маю робити! Але все-таки раджу тобі, пане писарю, поговори наперед з нею. От хоч би зараз, ось тут при мні. Бачиш, ось вона по воду до криниці йде. Я її покличу. Добре?

Писар

Та добре, добре.

Рахміль

Ну, ви собі тут балакайте, а я піду до коршми. А як усе в ладі буде, то прийдіть до мене, то можемо зараз нині або завтра поїхати до міста до адвоката і все по формі зробити, як бог приказав.

(Виходить.)

Ява дванадцята

Казибрід, писар, Рябина, Орися.

Рябина

(кличе за сцену).

Орисю! Орисю! А ходи-но сюди!

Орися

(з коновками).

А чого вам, татку?

Писар

Се я, Орисю, казав, то є просив, вас покликати.

Орися

А пощо я вам здалася?

Писар

Бачите… ми тут з вашим татком говорили о вас.

Орися

А мені про се байдуже.

Писар

Ні, Орисю! Не повинно вам бути байдуже. Тут ходить о вашу долю, о вашу і вашого татка.

Орися

Не розумію вас.

Писар

То я вам виясню. Я просив вашого татка о вашу руку, і татко обіцяв мені.

Орися

Ну, то най вам татко й дасть.

Писар

А, гарно! То так говорить добра і послушна доня.

Орися

Так говорить проста, сільська дівчина, котра вам уже раз казала, щоб ви їй дали спокій, розумієте?

Писар

Я й не думав вам набиватися, Орисю, бігме, не думав. Я ж також сороці з хвоста не злетів, а не хочете ви мене, то, їй-богу, десять інших ще б мене в руку поцілували.

Орися

От ви й беріть їх.

Писар

Коли ж бо тепер зовсім інакша річ зайшла, і ви мусите вийти за мене замуж, коли не хочете, щоби ваш татко…

Рябина

Пане писарю!

Писар

Не бійтеся, я знаю, що й до кого говорю! Коли не хочете, щоби ваш татко попав у велику біду.

Орися

(спускає коновки на землю).

Що се ви плетете? Брешете, пане писарю!

Писар

Ось ваш татко сам! Спитайте його.

Орися

Таточку! Що се за комедія? Що він тут баламутить?

Рябина

(відвернувся і втирає сльози).

Він правду каже.

Орися

Вас жде нещастя? Що вас жде, скажіть?

Рябина

Ліпше не питай!

Орися

Ні, скажіть! Я хочу знати! Я мушу знати!

Рябина

Руїна… кримінал…

Орися

(ламає руки).

Я так і знала! Опутали вони вас, упхали в біду, а тепер ще надо мною насміятися хочуть! Мене занапастити! (Вибухає плачем і кидається Рябині на шию.) Таточку, таточку! Що ви наробили?

Рябина

(плаче).

Дитино моя! Квіточко моя! Цить, не плач!

Орися

(стає перед ним).

Чи я вам не говорила: «Ей, таточку! Стережіться сього писаря і сього жида! Вони вас одурять, ошукають, у біду вженуть! Ви неписьменні, легковірні, а се старі кримінальники!» А тепер бачите?

Рябина

Донечко моя! Що ж мені робити? Адже ж прикрутили мене! Зовсім пропасти прийдеться. На тобі одинока моя надія.

Орися

Так? То й ви хочете мене втопити, щоби по моїй бідній голові самому на сухе видряпатися? То я маю весь вік покутувати за те, що ви за свого війтівства нагрішили?

Рябина

(строго).

Орисю! Чи ти батькові се говориш?

Орися

А хіба ж батькові не можна правди сказати?

Писар

Ей, Орисю! І чи не гріх вам таке виговорювати на батька і на мене? На мене, що вас так люблю! Що за вас готов…

Орися

(відтручує його).

Ех, якби ви за мене готові були забратися до старого чорта в зуби, отсе було б найліпше!

Писар

(на боці).

Ото гадюка! Але чекай ти! Я ще тобі заграю!

Рябина

(гнівно).

Оришко! Не доводи мене до гніву! Кажу тобі, що я так хочу, щоб ти за писаря йшла, і так мусить бути!

Орися

Таточку, але ж я його не люблю і не хочу за нього йти.

Рябина

Любиш чи не любиш, а мусиш. Се одинокий рятунок. Інакше мене до криміналу посадять, а тебе з торбами пустять.

Орися

То піду в найми, буду робити на себе, а доброхітно топитися не хочу.

Рябина

А про мене тобі байдуже?

Орися

(з плачем кидається перед ним на коліна).

Таточку! Соколику! Змилуйтеся надо мною! Не погубляйте мене! І не вірте ви отсьому пройдисвітові! Може, він тілько так грозить вам, застрашити вас хоче, щоб ви мене присилували? Та ні, не буде сього, ніколи не буде! (Зривається.) Робіть, що знаєте, а я за писаря ніколи не піду. Радше згинути!

Рябина

(люто).

Га, гадино! То так ти батька любиш?

Орися

Так само, як батько мене!

Рябина

Лишаю тобі часу до завтра. Надумайся! Але пам’ятай собі, коли мене не послухаєш, то вб’ю тебе! Проклену! З хати вижену…

Орися

О, я й сама її покину. Обридла мені та хата, де мене хочуть живою втопити! Піду світ за очі! Втоплюся, а не зроблю того, що ви мені кажете!

(Плаче.)

Казибрід

(наближається до неї).

Дитино моя! Не бійся! Іди до мене. Я ж твій вуйко. Моя хата отворена для тебе.

Рябина

Га, собако! Ти смієш іще мою дитину против мене бунтувати? Ади! (Хапає його за груди.) Отут тобі зараз смерть буде! (Замахується, щоб ударити.)

Ява тринадцята

Ті самі, жандарм, присяжний, люди.

Жандарм

(кричить).

Агов! А тут що таке? Хто сміє битися?

Рябина

(відскакує).

Га! А се що? Се ви, пане шандаре? Та бачите, то я… теє-то… хотів вас просити, щоб ви зараз арештували отсього чоловіка.

Жандарм

А то за що?

Рябина

Та бачите, село мені бунтує.

Жандарм

А то як?

Рябина

Та погляньте на нього! Хіба не бачите?

Жандарм

Та що маю бачити?

Рябина

Адіть, яку паличище онде поклав.

Жандарм

Ну, і що? Б’є нею кого?

Рябина

Та ні. Але бунтує. До непослуху намовляє. Цілу ніч і цілий день дітвора через нього крики по вулицях виробляє, ради собі дати не можу.

Жандарм

Я отсе йшов через село і нічого не замітив. (До Казиброда.) Гей, чоловіче, що ви робите? Чого тут стоїте?

Казибрід мовчить.

Що се він, німий у вас, чи що?

Рябина

Та де там німий! Власне от мою власну дитину против мене бунтував.

Орися

(кидається жандармові в ноги).

Паночку! Шандарочку! Рятуйте мене!

Рябина

(кидається до неї з кулаками).

А не будеш ти тихо, ти, погане насіння?

Орися

Таточко грозить мене вбити, прокляти, з хати вигнати, коли не вийду замуж за отсього… писаря. Що мені робити, бідній сироті?

(Плаче.)

Жандарм

Успокійся, дівчинко! Тато не сміє тебе бити і не може присилувати. (До Рябини.) Пане начальнику! Що се все значиться? Досі ви були такий порядний війт, а тепер раптом… Фе, встидайтеся!

Рябина стоїть, мов прибитий, і мовчить.

Пане писарю, у мене до вас маленьке діло є. Прошу зо мною до громадської канцелярії.

Писар

Дуже прошу.

Жандарм

І ви, пане начальнику, будьте ласкаві за хвильку там надійти. Приб’єте мені печать на книжечку.

Обидва з писарем виходять.

Рябина

(до Орисі).

Га, негіднице! То ти на батька перед шандарем жалуєшся? Чекай лишень, дам я тобі!

Орися

Пропало тепер! Шандар сказав, що ви ані бити, ані силувати мене не смієте.

Рябина

А ось я посміюся, і побачиш, що таки на моїм стане.

Орися

А я й до хати не піду. Зараз-таки йду до вуйка Казиброда, а ви робіть собі, що хочете, без мене. Волю жебрати, ніж маєте мене, як кота в мішку, продавати.

Казибрід

Так-так, дитино моя. Добре робиш! Не дайся їм, поганцям. Продати, прошахрувати тебе хочуть! (До Рябини.) О, небоже! Скінчилося твоє панування! Чи я тобі не казав, що й власна кров тебе відречеться? Бачиш тепер, що я не брехав.

Рябина

Щоб тобі язик усох, ти, вороне поганий! Щоб ти лус отут, ніж я мав такого дожити. Але недовго ти будеш потішатися надо мною. Буде ще й на моїй вулиці празник, я се знаю! І не думай собі, що[б] отакими глупими способами мене зламати. Дуля вам усім під ніс! Не боюся я вас. За мною пан староста, за мною пан комісар, за мною пан секретар повітовий, мене сам пан маршалок знає, і що мені хто зробить? А вас я чи скоріше, чи пізніше візьму під ноги, скручу і потопчу – отак! отак!

(Крутить і топче в лютості свою шапку.)

За сценою сміх, крик: «Гурра! Рябина одурів!»

Заслона.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 23, с. 144 – 162.