Дія друга
Іван Франко
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17
Перша відслона
Світлиця в домі Педра Креспо
Ява перша
Ізабелла і Інес сидять, заняті ручними роботами, і співають.
(Мелодія: Лисенко, IV, «Плине качур по Дунаю»)
Соловію ти маленький!
В тебе голос ба й тоненький!
Скажи мені щиру правду,
Де я свого любка найду?
Тоді буду щебетати,
Як стане гай процвітати;
Як стане гай краще тебе,
Прийде милий сам до тебе.
За дверима чути стук, хтось гримає до дверей, ті подаються.
Ява друга
Ті самі і Реболледо
Реболледо
(впадає в виламані двері).
Ах, даруйте, мої красавиці! На милість бога, сховайте мене!
Ізабелла
Що се таке? Що вам?
Інес
Чи жене хто за вами?
Реболледо
(кидається по покою, шукаючи, де б сховатися).
Швидко, швидко! Змилуйтеся! А то смерть моя! Ой!
Ява третя
Ті самі і капітан з голою шаблею.
Капітан
Га, ти тут, поганче! Думав, що сховаєшся передо мною? Ні! Моя шабля…
Ізабелла
(заступає Реболледа).
Стійте, пане! Прошу вас, стійте! Не знаю, що там зайшло між вами і тим вояком. Та хоч би яка тяжка була його вина, коли вже він вбіг сюди і попросив мого захисту, то я надіюсь, що ви пошануєте мою просьбу.
Капітан
Щастя має. Ніяка інша твердиня, ніяка схованка не була б його урятувала від моєї помсти. Та коли ви, пані, за ним вставляєтесь, коли ваші чудові уста і очі за ним просять…
(Ховає шаблю.)
Ізабелла
Не своїй просьбі ані тим менше красоті приписую оту вашу ласкавість, а вашому благородному серцю.
Капітан
(не зводячи з неї очей).
Ах, пані! Якби ви знали!.. Якби ви знали, що ви, просячи мене о ласку над отсим вояком, самі в тій хвилі на смерть зранили моє серце!
Ізабелла
Не гарно, пане, в такий спосіб жартувати з бідної дівчини, котора своєю просьбою зовсім не хотіла вас образити.
Капітан
(мов не чуючи її слів).
Та ні! Що там – краса! Розум, доброта, благородність, все в вас зіллялося в чудову гармонію. Пані, я багато світу сходив, але о такій красоті, о такій досконалості в жіночому образі ані сном не снив.
Ява четверта
Ті самі, Креспо і Івась з шаблею, за ним Чіспа
Креспо
А, пан капітан! Як же се? Ми вже були в перестраху, щоб ви тут у гніві не вбили отсього вояка, біжимо щодуху, а ви тим часом…
Ізабелла
Ой, господи! Що воно буде?
Креспо
А ви тим часом залюбки точите баляси перед дівчатами.
Капітан
То трудно. Правило шляхетської чемності сильніше від наших особистих поривів. Коли отся дама за ним уймилася, то я мусив запанувати над своїм гнівом.
Креспо
Е, пане капітане! Ізабелла – моя дочка, проста хлоп’янка, а не жадна дама!
Івась
(на боці),
Їй же богу, все се була чиста комедія! Йому хотілося дістатися до сього покою, і на те він змовився з он тим гільтаєм. Та ні! Я йому покажу, що я не такий дурень, щоб мене такими штуками ошукати!
(До капітана.)
Пане капітане! Я надіюсь, що ви могли від першого разу переконатися, що мій таточко щиро старався вам у всьому служити і догодити. Чи то благородно в відплату за те робити йому таку нечесть?
Креспо
(строго).
Хлопче! Що се ти плетеш? Про яку нечесть говориш? Коли вояк йому супротивився…
Івась
Вояк і не думав супротивлятись. Розмовляли дружнісінько!
Креспо
Мовчи! Пане капітане, моя дочка дякує вам покірно, що ви помилували сього бідолаху, а я дякую вам, що ви вшанували її просьбу.
Капітан
Тілько ся одна просьба й спинила мене!
(До Івася.)
А ти, хлопче, на будуще ліпше роздумай, що говориш!
Івась
Я дуже добре роздумав те, що сказав.
Креспо
Що? Ти ще не мовчиш?
Капітан
Тілько ваша присутність стримує мене, а то б я сього молокососа навчив розуму.
Креспо
Пане капітане! Прошу не забувати, що се мій син! Мені вільно картати і карати його, але не вам.
Івась
А я тілько від свого тата знесу докори і кари, але від когось іншого ніколи.
Капітан
Овва! А що ж би ти зробив?
Івась
Життям важу, а своєї честі нарушити не дам.
Капітан
І яка там у хлопа честь?
Івась
Така, як і у вас! Панцю, якби не хлоп, то би пани з голоду погибли.
Капітан
Що? Ти до мене так? Ні, сього я не подарую!
Добуває шаблі. Івась також.
Креспо
Гов! Стійте! Я вам розказую.
Капітан і Івась ударяють один на одного.
Реболледо
До сто чортів! Тут не жарти! Чіспо, ходімо геть, бо тут б’ють!
Чіспа
(кричить у сінях).
Гей! Рятуйте! Мордують! Рятуйте! Патролі!
Реболледо
(вбігає до покою).
Ой, господи! Дон Лопе надходить!
Ява п’ята
Ті самі і Дон Лопе в пишнім генеральськім уніформі, з булавою, і вояки.
Дон Лопе
А се що таке? Що тут за крик? Пане капітане! Чи такий у вас порядок? Тілько що я вступив у село, вже чую гвалт і – що бачу? Бійку.
Капітан
(набік).
Ну, чи біси надали мені в сій хвилі отсього генерала!
Креспо
(набік).
Ну, та й Івась мені! Зараз усю правду й висунув, мов на лопаті вивіз.
Дон Лопе
(лютий).
Ну, що ж се? Скажете раз, що тут сталося? Чого стоїте, мов води в рот набравши? Зараз говоріть, а то, їй же богу мойому, всіх вас, хто тут є, кажу, мов грушки, повикидати з вікна на вулицю! Чи ви думаєте, що я так за біг заплать біг догори сходами на поверх, та ще отсею болючою ногою, щоб її сто чортів ухопило! Зараз говоріть, що тут сталося?
Креспо
Пане, тут нічого не сталося.
Дон Лопе
(до капітана).
Пане капітане! Зараз скажіть мені всю правду!
Капітан
Га, що ж! У сьому домі я дістав кватиру. Ще й не був у ній, коли один вояк…
Дон Лопе
Ну, далі, далі!
Капітан
Один вояк так мене розлютив, що я добув на нього шаблі. Він утеки, я за ним. Він до сього дому, я за ним. Він на сходи, до отсього покою – я за ним. Тут я застав отсих дівчат. А їх батько, чи брат, чи хто він там є, бачить в тім якусь зневагу, якусь нечесть.
Дон Лопе
Ну, то я вам в саму пору прийшов. Я вам зараз зроблю справу. Де є той вояк, що вас так розлютив?
Реболледо
(на боці).
Ой лишечко? Невже все на моїй шкурі й окошиться?
Ізабелла
(показує Реболледо).
Ось сей вояк.
Дон Лопе
(воякам).
Візьміть його, зав’яжіть назад руки, прив’яжіть до рук довгий шнур, а до нього тяжкий камінь і так його два рази витягніть аж на верх драбини.
Реболледо
Па… пане генерале! Як же се? Два рази… на… на…
Дон Лопе
На верх драбини!
Реболледо
Що ж то? Чи я вбив кого? Мене на верх драбини?
Чіспа
Ой, лелечко! Скалічать мені хлопа на вік вічистий.
Капітан
(тихо).
Реболледо! Бійся бога, мовчи! Я вже так зроблю, що тобі нічого не буде!
Реболледо
Що? Я маю мовчати? Щоб мене за вас, мов єретика, по драбині тягали?
(До дона Лопе).
Пане генерале, прошу покірно! Сам пан капітан казав мені зробити той гармидер, щоб міг за мною дістатися до сього покою.
Креспо
(до дона Лопе).
Ну, що ж, чиє тепер наверха? Бачите, як воно буде?
Дон Лопе
Пане капітане, се ви дуже немудро зробили. Довбуш, зараз вибубни по селі, щоб усі вояки збиралися на вигін за селом. Нехай там розіпнуть шатра і там ночують. А хто би посмів відтам віддалитися і по селі швендятись, той буде остро караний. А ви, пане капітане, щоб не розпочинали сварки, ідіть геть відси і шукайте собі іншої кватири. Я сам тут кватирою стану, поки тут будемо стояти.
Капітан
Сповняю вашу волю, мій генерале.
(Відходить з вояками, за ними й Чіспа.)
Ява шоста
Дон Лопе, Креспо, Івась, Ізабелла і Інес
Креспо
І ви, діти, також ідіть.
Івась, Ізабелла і Інес відходять.
Пане, прийміть мою щиру подяку! Ваше мудре розпорядження вибавило мене з великого клопоту.
Дон Лопе
А то з якого?
Креспо
Коли б той пан капітан був хоч крихітку нарушив мою честь, я мусив би був його забити.
Дон Лопе
До сто громів! А не знаєте ви, що він капітан?
Креспо
До сто громів! А нехай собі буде й генерал, а скоро він настає на мою честь, то я його вб’ю, як собаку.
Дон Лопе
А хто мені найпліхшому воякові хоч один-волосок на голові нарушить, того я до сто сот чортів зараз кажу повісити!
Креспо
А хто мені хоч одну пилиночку моєї честі нарушить, того я до стосот чортів зараз сам повішу.
Дон Лопе
Що, хіба ви не знаєте, що ви простий хлоп, а хлоп мусить терпіти всі постої, і невигоди, і збитки вояцькі.
Креспо
Мій маєток на ваші услуги, робіть з ним що хочете. Але честі моєї нарушувати ніхто не сміє. Для короля мій маєток, моє життя – се обов’язок. Але до моєї честі сам король не має права. Честь – то власність душі, а душа – власність бога.
Дон Лопе
Грім і пекло! Здається, сей мужик правду каже.
Креспо
Грім і пекло! Я все правду кажу і для вас брехати не стану.
Дон Лопе
Чоловіче, я змучений. Отся нога – чорти мені надали її в чорну годину! – болить як скажена і потребує спочинку.
Креспо
Пане, то йдіть спочивати. Мені чорти надали в чорну годину ліжко й перину. Лягайте і спіть як скажені.
Дон Лопе
Що? Чорти вам надали ліжко?
Креспо
Авжеж. Се для вашої ноги, котру вам чорти надали.
Дон Лопе
Побачимо, може, їй і полегшає. А втім, полегшає чи ні, а мені спати хочеться до сто громів!
Креспо
То йдіть спати до сто громів!
Дон Лопе
(набік).
У! Сей мужик запека! Лається не згірше мене.
Креспо
(набік).
Е! Дон Лопе завзятий! Тяжко буде нам з ним погодитися.
Оба виходять.
Заслона спадає.
Друга відслона
Садок перед домом Креспо
Ява сьома
Дон Мендо і Нуньйо.
Дон Мендо
І хто ж тобі розповідав про сю пригоду?
Нуньйо
Кажу ж вам, що служниця Джінеса.
Дон Мендо
Так кажеш, що капітан влюбився в Ізабеллі?
Нуньйо
Не приведи, господи, як! Ні їсти, ні спати! Ні думки, ні помислу. Все тілько, мов та нетля довкола свічки, шниряє довкола сього дому.
Дон Мендо
О моє серце! Окажись сильним! Не трісни з заздрості.
Нуньйо
Має час тріснути. Чекайте лишень! Пан капітан уже лібру паперу списав, усе листи любовні пише, все через свого повіреного, отого драба-вояка, до неї посилає.
Дон Мендо
А що ж вона?
Нуньйо
Те саме, що й вам, – ані слова. Але пст! Глядіть, хто там крадеться стежинкою? Се ж він і є! Капітан! З тим своїм повірником!
Дон Мендо
Нуньйо! Держи мене, Нуньйо! А то я не видержу!
Нуньйо
Впадете?
Дон Мендо
Ні, я вб’ю його, як собаку! Розірву його!
Нуньйо
Пане, сховайтеся ліпше, а то він раз махне рукою – і нас обох нема!
Дон Мендо
Сховатися! Се ти добре сказав! Сховаймося ось тут у корчі. Але не зо страху, Нуньйо, ні! А тілько щоб послухати, що вони говоритимуть.
Оба ховаються.
Ява восьма
Капітан і Реболледо.
Капітан
(до себе).
Ні, се не любов! Вона хлоп’янка, то як же ж я можу її любити? А проте серце моє тріпаєсь, як пташка, в крові огонь горить, в голові шумить, світ у очах міниться. Дурію, мечуся, сам себе не тямлю!
Реболледо
Воліли ви, паночку, не бачити тої нещасної дівчини, ніж тепер отак терпіти!
Капітан
Ну, і що ж сказала тобі служниця?
Реболледо
Та хіба ви ще не зрозуміли?
(Шепче йому до уха.)
Дон Мендо
(за корчем).
Ні, не видержу! Уб’ю його! Нуньйо!
Нуньйо
Тихо, пане, не решетіться, а то він учує!
Дон Мендо
Слухай, Нуньйо, бігай ти до мене додому і вишукай мені всю лицарську зброю.
Нуньйо
Що вам, пане? Яка там у вас лицарська зброя. Тільки всеї, що отся шпада при боці теліпається. Та й то не виймайте її з піхви, щоб ніхто не побачив, що половина її відломана.
Дон Мендо
Ні, Нуньйо, там у спіжарні є мій меч предківський.
Нуньйо
Той, що на нім хомути висять? Та до чого се здале?
Дон Мендо
Я мушу отсього поганця провчити! Бігай!
Нуньйо
Ну, а ви тут самі лишитесь? У корчах? У потемку? І не страшно вам?
Дон Мендо
(озирається).
Бр! Страшно? Ну, ні! Правдивий шляхтич страху не знає. Але самому лишатися… Ні, Нуньйо, ходімо ліпше оба!
Нуньйо
І я думаю, що так ліпше буде. Тілько тихенько, щоб ті душогуби не почули!
Оба повзком перебігають через сцену і виходять.
Ява дев’ята
Капітан і Реболледо виходять на перед сцени.
Капітан
Чи ж міг хто подумати? Хлоп’янка, а така гарна, така образована, така благородна. І така горда! На всі мої просьби, на всі закляття, на всі благання – ані словечка!
Реболледо
Ну, захотіли ви! В один день вас побачила, а зараз другого дня щоб уже й вислухала вашого благання.
Капітан
Ах, Реболледо! Адже ж одного дня сонце сходить і заходить, одного дня чоловік родиться і одного дня вмирає! Одного дня досить було, щоб я побачив її і стався навіки нещасливим. Чому ж би одного дня мало бути для неї замало, щоб мене зробити щасливим?
Реболледо
І як се воно так раптом, в одній хвилі з вами зробилося?
Капітан
І сам не знаю. Іскра, грім – щось таке відразу блисло в моїй душі на її вид. Блисло, заясніло, прошибло мене наскрізь і полишило той невтишимий біль, оту люту жагу, що мене з ума зводить, у могилу вганяє. Ні, Реболледо! Я зовсім пропаду, коли її ще нині не побачу.
Реболледо
Що ж його робити, коли вона не хоче?
Капітан
Я зовсім безглуздий. Ніяка думка не клеїться. Реболледо, друже мій. Я робив тобі, о що ти мене просив. Правда? Клянусь тобі, я ще не те для тебе зроблю, озолочу тебе, тільки радь мені тепер! Роби що знаєш, щоби хоч крихту вменшити мою люту муку!
Реболледо
А що, пане, якби так маленьку серенаду? Музика, пісні під її вікном? Вона б почула, вийшла б до вікна, і ви могли б побачити її.
Капітан
Але тут дон Лопе жиє. Збудимо його.
Реболледо
О те не бійтеся. Він і так за своєю болючою ногою ніколи не спить. А, впрочім, почує, побачить нас, – то вже ми якось викрутимось. А вас і бачити не потребує. Ви собі стійте збоку і на готове дивіться.
Капітан
Не знаю, як воно буде. Боюсь, щоб знов яка халепа з того не вийшла.
Реболледо
Нічогісінько, пане, не бійтеся! Я все на себе беру. Тут у нас у компанії один вояк має голос чудовий. А у моєї Чіспи кастаньєти є, ну, а до пісень, знаєте, таких любовних, масних, то понад неї, мабуть, на всім світі майстра нема.
Капітан
Варто би се все ліпше обдумати, та чи ж мені тепер до того, коли я мов у тумані ходжу. Роби як знаєш!
Реболледо
Ну, так ходімо ж поки що відси, щоб нас хто не побачив. Я все злагоджу як слід, а як добре смеркнеться, зірки на небі запалають, а в вікні свічечка замигоче, тоді… Побачите, пане капітане, що все добре буде!
Відходять.
Ява десята
В глибині сцени відчиняються двері Креспового дому. Виходять дон Лопе, а за ним Креспо.
Креспо
(крізь двері кричить до сіней).
Тут у городі холодніше! Сюди винесіть стіл і перекуску для дона Лопе!
(До генерала.)
Я думаю, пане генерале, що тут ліпше вам буде вечеряти.
Дон Лопе
(озирається).
Чудесне місце! А! Що за розкіш!
Креспо
Се улюблене місце моєї дочки. Прошу, сядьте ось тут на лавочку. Що ж, пане, у нас попросту. Що бог дає, те й приймаємо з подякою. От дав нам погоду, вечір запахущий, свіже повітря, пташок співучих на деревах, – чого ж нам більше треба?
Дон Лопе
(сідає).
Так! У кого є здоров’я, тому нічого більше не треба. Але я! Куди мені розкошуватися красою природи! Сядьте і ви, Креспо!
Креспо
Спасибі, я можу й постояти.
Дон Лопе
Сядьте лишень!
Креспо
Га, коли така ваша воля.
(Сідає.)
Дон Лопе
Знаєте, про що я думав? Ви вчора мусили бути дуже розлючені, бо гнів вам зовсім забив памороки.
Креспо
Мені, пане, не так легко памороки забити.
Дон Лопе
А все-таки вчора… я навіть не просив вас, а ви сіли самі перші, ще й праворуч від мене.
Креспо
Власне для того, що ви не просили. Сьогодні, коли просите, я не хотів сісти. Я вмію бути чемним, але тілько тоді, коли другі зо мною чемні.
Дон Лопе
Вчора ви лаялись, кляли та ганьбили, а нині, як бачу, ви зовсім скромно і делікатно поводитесь.
Креспо
Пане генерале, я вже такий звичай маю: як хто зо мною говорить, так йому відповідаю. Ви вчора, говорячи зо мною, сипали чортами і громами, – ну, то й я мусив вам так само відповідати. Така вже моя натура. Я чоловік товариський. Молиться хтось – і я буду з ним; свариться хтось – і я можу з ним. Чи язиком, чи п’ястуком – я всюди можу держати компанію. І не досить того. Як виджу, що хтось терпить, – і сам чую біль. От і нині. Подумайте, я всю ніч не спав, згадавши про те, що вас нога болить. А ще такий клопіт: я не знав, котра нога вас болить, – і в мене розболілися обі. Прошу вас, скажіть мені, котра нога вам долягає, щоб і мене тілько та одна боліла.
Дон Лопе
Жартуйте здорові! Тридцять літ пробув чоловік у тій Фландрії. Вічна служба. Вічні невигоди, походи. Літом під спекою, зимою в снігах і льодах, ані одного дня супочивку. Давно вже я й забув, що то значить одну годину бути без болю!
Креспо
Дай вам, боже, терпливості, щоб усе те витримати.
Дон Лопе
Терпливості? Ах, і нащо мені її?
Креспо
Не хочете, то най вам бог не дає.
Дон Лопе
Не хочу терпливості. Нехай радше сто тисяч чортів ухопить і мене з нею.
Креспо
Дай боже! Та, мабуть, вони сього не зроблять.
Дон Лопе
(хапається за ногу).
Ой-ой-ой! Як же скажено болить. Ой, господи, пошли мені смерть!
Креспо
Пошли вам, господи, полегшу, пане генерале! Жаль мені вас дуже, і радо б я віддав свою здорову ногу, щоб вашу уздоровити.
Ява одинадцята
Ті самі, Івась і слуги вносять стіл, накривають його і ставлять дві ліхтарні.
Івась
Ось і стіл заставляємо.
Дон Лопе
Чи не прийдуть мої вояки до услуги?
Креспо
Пане генерале, коли ваша ласка – я приказав, щоб ваші вояки тут у моїм домі зовсім не услугували ані сюди не заходили. У мене, богу дякувати, слуг досить, і кождий ваш наказ буде сповнений духом.
Дон Лопе
Ну, коли так, то зробіть мені сю одну ласку, покличте свою дочку, нехай ось тут вечеряє з нами.
Креспо
Зараз тут буде на ваші услуги. Іди, Івасю, і поклич Ізабеллу.
Івась відходить до дому.
Креспо
Пане, хоч би ви були такі здорові, як я вам сього бажаю, то я б ані думки не мав, щоб з вашого боку боятися чогось злого. І прошу вас, пане, не думайте, що я міг би о вас щось подібного припустити. Коли б усі вояки були такі чемні та благородні, як ви, то, вірте мені, я не тільки б не запирав своєї дочки, але, противно, сам би казав їй услугувати вам.
Дон Лопе
(набік).
Що за розумний чоловік отсей Креспо! Хитрий мужик, а при тім яка чесна та права душа!
Ява дванадцята
Ті самі, Ізабелла, Інес і Івась.
Ізабелла
Ви мене кликали, таточку?
Креспо
Так, доню. Дон Лопе казав тебе покликати, щоб тобі зробити честь своїм товариством.
Ізабелла
Радо буду служити вам, пане генерале.
Дон Лопе
Ні вже. Мені б радше випадало вам услугувати.
(До себе.)
Що за краса! А яка скромна та чемна! Прошу, сідайте, повечеряємо разом.
Ізабелла
Ні, пане генерале: нам, молодим, слід услугувати вам при вечері.
Дон Лопе
Ні, сідайте ось тут напротив мене!
Креспо
Ну, годі, дівчата. Вчиніть, що вам велить дон Лопе.
Ізабелла
Послушенство – наш обов’язок і наша заслуга.
Дівчата сідають. За сценою чути бряжчання гітари.
Креспо
Мабуть, вояки проходжуються по вулиці та забавляються музикою.
Дон Лопе
А так, так! Вояцьке ремесло – тяжка річ, друже Креспо, а якби ще не та крихітка свободи на кватирах, то ніхто б при війську й не витримав.
Івась
А проте мені видається, що се чудесне життя.
Дон Лопе
Виджу по вас, молодий парубче, що вид військових мундирів, голос тарабана порушує вас, мов на пружинах підносить. Молодість, огонь! Ех! І я колись такий був. Так що, може, захочете пристати до нас?
Івась
Ох, пане генерале! Та се була б моя найбільша розкіш! А ще якби пан генерал зволили взяти мене під свою опіку.
Вояк
(за сценою, кричить).
Сюда! Сюда! Ось тут для співу ліпше місце.
Реболледо
(за сценою).
Стрібуймо ось тут під вікном. Ану, хлопці, пісеньку для прекрасної Ізабелли. А щоб її зо сну збудити, шпурніть легенько камінцями до вікна!
Кидають камінці до вікна.
Креспо
(набік).
Е, се музика не без цілі. Ну, ну, куди то воно піде? Підождімо.
Спів за сценою.
Я собі гадав,
Що зоря зійшла,
А то ж гарна Ізабелла
По воду вийшла.
Дон Лопе
(набік).
Ну, музика – се ще нічого. Але камінцями шпурляти, сього вже занадто. А ще перед моєю кватирою отакий гармидер робити! Та ні! Задля Креспо і отсих дівчат буду тихо.
(Голосно.)
От збиточники!
Креспо
Звичайно, молодість-буйність.
(Набік.)
Ех, коли б мені не дон Лопе, я б їм всипав бобу!
Івась
(набік).
Там у світлиці, де живе дон Лопе, бачив я невеличку шабельку. Як би то незамітно збігати та дістати її до рук!
(Хоче йти.)
Креспо
Куди ти, хлопче?
Івась
Та так… піду… поможу подавати вечерю.
Креспо
Сиди тут! На те є слуги.
Голоси
(за сценою, кричать).
Ізабелла! Ізабелла! Встань! Покажись у вікні!
Ізабелла
(набік).
Господи! Який сором! І що ж я завинила, що вони отак мене викликають?
Дон Лопе
(гнівно).
Ні, сього вже не можна витримати! До сто швадронів чортів! Чи чував хто таке!
(Зривається, та зачепивши о стіл, перевертає його.)
Креспо
І кажу: до сто фургонів бісів! Тьфу на таке!
(Схапується і перевертає крісло.)
Дон Лопе
(поміркувавшися).
Та ні бо! Нога мене страшенно заболіла, і я схопився з місця, не можучи витримати болю.
Креспо
І я також з тої самої причини схопився.
Дон Лопе
А пощо ж ви крісло перевернули?
Креспо
Ну, як ви перевернули стіл, то я не мав що іншого наборзі перевернути.
Дон Лопе
(набік).
Як би мені тільки позбутися їх!
(Голосно.)
Ну, годі вже, годі! Я сьогодні не хочу вечеряти. Ідіть спати!
Креспо
Ваша воля.
Дон Лопе
(до Ізабелли).
Добра ніч, моя красавице!
Ізабелла
Спокійної вам ночі!
Дон Лопе
(набік).
У мене шабля в покої. А двері з дому найду й напомацки.
Креспо
(набік).
Піду ніби до стодоли спати. А стара шаблисько і в мене є.
Дон Лопе
Ну, так добраніч вам!
Креспо
Добраніч! (Набік.) А діти обоє запру в хаті.
Дон Лопе
(набік).
Хвилечку пережду, поки всі уляжуться.
Івась хоче крадьком відійти.
Креспо
Гей, хлопче! А ти куди крадешся?
Івась
Я, таточку?
Креспо
Зараз мені додому! І спати всі, розумієте?
Всі відходять у хату. Сцена хвилю пуста. Темно. По хвилі входять капітан, підофіцер, Реболледо, Чіспа і вояки. Реболледо і Чіспа з гітарами.
Ява тринадцята
Капітан, підофіцер, Реболледо, Чіспа, вояки.
Реболледо
Ні, ось тут буде найліпше! Ану, ставайте кождий на своє місце.
Чіспа
Заспіваємо?
Реболледо
Ну та певно.
Чіспа
Отсе славно. Вже як я і до вікна не приваблю, то бий мене сила божа.
Капітан
Але дівка з кременю! Навіть вікна не отворить.
Підофіцер
Голову даю, що вони там у домі добре чують.
Реболледо
Пст! Пст! Хтось надходить! Пождіть хвильку, най погляну, хто се такий?
Чіспа
Якісь військові. Може, патроль.
Стають за корчами.
Ява чотирнадцята
Ті самі, дон Мендо і Нуньйо.
Дон Мендо узброєний, з мечем і щитом.
Дон Мендо
Бачиш що-небудь, Нуньйо?
Нуньйо
Хоч око вийміть – нічого. Але чути все можу.
Дон Мендо
І я чув усе, що тут діялося. Ні, я сього не витерплю.
Нуньйо
А я витерплю.
Дон Мендо
Як думаєш, Ізабелла відчинить вікно?
Нуньйо
Певно, що відчинить.
Дон Мендо
Драбе! Не смій так думати! Вона не відчинить.
Нуньйо
Ну, то не відчинить.
Дон Мендо
Заздрість! Кроваві фурії рвуть моє серце. Здається, одним замахом мого меча я б усіх отих пройдисвітів посік на капусту. Та що мені з того? Зажду ще, щоб переконатися, чи се за її згодою діється, чи без її волі.
Нуньйо
Так знаєте що, пане? Сховаймося ось тут під пліт, посідаймо собі та й ждім.
Дон Мендо
Добре. Се найліпше. Тут нас ніхто не надибає.
Ховаються під живопліт.
Реболледо
(нипаючи докола).
Щось тут мурмоче. Щось шелестить. Щось шепче. Де та висока мара! Щезла десь? Ну, і добре. Певно, якийсь небіжчик. Таких ми не боїмося. Може, за життя був забіяка, то тепер за кару мусить отуди по корчах волочитися. Упокой, господи, душі усопших рабів твоїх! А ми до діла! Чіспо, де ти! Ану, співай!
Чіспа
Ну, тихо! Слухайте!
(Співає, акомпануючи на гітарі – мелодія гейнівського «Азра»):
Був собі раз пан Сампайо,
Андалузець, ніби свічка,
Забіяка, яких мало,
Рудобровий, рудовусий.
Раз здибає він Чіллону
В білу днину…
Реболледо
(перериває їй).
Та що ти баламутиш? У яку білу днину, коли в темну нічку.
Чіспа
Ну, нехай тобі буде і в темну нічку!
(Співає.)
Раз здибає він Чіллону
В темну нічку у шиночку.
А при ній сидить пан Гарло
І платить їй мід і пиво.
Як побачив се Сампайо,
З піхви вихопив шаблюку,
Як заїде пану Гарло
Раз ісправа, раз ізліва
Плазом, плазом по тебеньках!
Ява п’ятнадцята
Ті самі. Під час співу закрадаються дон Лопе і Креспо, оба з шаблями і щитами з різних боків і кидаються на вояків.
Креспо
(б’є плазом).
Мабуть, ось так! Ось так!
Дон Лопе
(б’є).
Чи не ось так? Ану, покуштуй, як то смакувало.
Вояки, переполошені, втікають, наскакують на дона Мендо і Нунья, збивають їх з ніг і перебігають по них. Дон Мендо і Нуньйо піднімаються і, діставши пару ударів, утікають також. Дон Лопе і Креспо, не пізнавши один одного, вертають знов на сцену.
Дон Лопе
А то драби! Побігли всі. Ага, ще один ось тут лишився. Се, певно, голова всьому ділу.
Креспо
Еге, он іще один – видно, також з вояцького покоління!
Дон Лопе
Чекай лишень, пташку! Я ще й тебе назначу!
Креспо
Я не я буду, коли йому не вліплю таку пам’ятку, що буде мав що нести!
Підходять один до одного.
Дон Лопе
Ну, а ти чому не тікаєш?
Креспо
Жду, щоб ти перший побіг, а я за тобою.
Дон Лопе
Так? Так ось тобі!
Б’ються шаблями.
А щоб тебе біс! Сей добре смалить!
Креспо
А бий тебе коцюба! Сей махає як скажений!
Ява шістнадцята
Ті самі, Івась з шаблею, слуги з ліхтарями.
Івась
Коли б мені тілько тата знайти! Тату, де ви? Спішу вам на поміч!
Креспо
Ось я, Івасю!
Дон Лопе
Що? Се ви, Креспо?
Креспо
Авжеж, що я! А се ви, дон Лопе?
Дон Лопе
Як бачите. Але що ж се за збитки? Адже ж ви казали, що йдете спати?
Креспо
Ви те саме казали і навіть вечеряти не хотіли. Значиться, зробив зовсім те саме, що й ви.
Дон Лопе
Але я не міг знести тої ганьби, що мені тут заподіяли оті драбуги.
Креспо
Я так само. Тим більше, що я тут господар і вся ганьба на мене спадає.
Ява сімнадцята
Ті самі, за сценою вояки.
Вояки
(крик).
Що? Прокляте хлопство сміє на нас кидатися? Ану, камраття! Ходімо! Всіх їх посічімо на капусту! Онде світло, там вони є!
Капітан
(за сценою).
Забігайте з боків! Щоб ніхто відси живий не вирвався!
Капітан і вояки з голими шаблями впадають на сцену.
Дон Лопе
Га! А се що таке? Хіба не знаєте, що я тут? Стійте всі! Що се за галас?
Капітан
Пане генерале. Се вояки з моєї компанії. Вони смирно і супокійно проходжувалися по селу, граючи і співаючи. А тим часом якісь мужики зачепили їх. Так от я…
Дон Лопе
Пане капітане! Мовчіть! Кожде ваше слово є зневага вашої військової честі. Ви думаєте, що я не знаю, що тут діялося? Та досить того. Бачу, що не стоїте того, щоб з вами обходитися, як з людьми. Так ось вам мій розказ. Уже близько північ. А скоро розвидниться, маєте з своєю компанією геть іти з Заламеї. А тепер марш до шатрів. А хто б мені смів противитися, того я до сто сот мільйонів чортів не так провчу.
Капітан
Слухаю покірно пана генерала.
(На боці.)
А нехай і голову страчу, але ти, гарна дівчино, мусиш бути моя!
Капітан і вояки відходять.
Дон Лопе
(до Креспа).
А тепер ходімо і ми спати. Можете бути спокійні, тепер ніхто не посміє вас тривожити.
Креспо
Я й так спокійнісінький.
(Набік.)
Дон Лопе лютий-лютий, але щира, чесна душа, а з такими я завсігди погоджуюся.
Всі відходять у дім.
Заслона спадає.
Примітки
Мелодія: Лисенко, IV, «Плине качур по Дунаю». – Музику М. В. Лисенка на записані І. Франком слова української народної пісні «Плине качур по Дунаю» див. у кн.: Збірник українських пісень. Зібрав і у ноти завів М. Лисенко, вип. 4. К., 1886, с. 70, № 34.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 139 – 156.