Дія третя

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

День. Декорація та сама, що в першій дії.

Ява перша

Дон Мендо і Нуньйо штильгукають з пов’язаними головами.

Дон Мендо

Бідний Нуньйо! Де, кажеш, тебе скалічили?

Нуньйо

В саме тім’я. А вас, пане?

Дон Мендо

Мені цілу праву щоку пересік. Болить страшенно.

Нуньйо

А щоб їм сто чортів!

Дон Мендо

Як жию, ще такого страху, такої тривоги я не знав.

Нуньйо

Мені і в материній утробі нічого такого не снилося.

Дон Мендо

Ну, але чи бачив хто таке? Не питає, хто, що, за що, але шасть, прасть та й рубає.

Нуньйо

І не де, а в голову!

За сценою чути тарабан.

Дон Мендо

А се що таке?

Нуньйо

Здається, компанія геть виходить із села.

Дон Мендо

О, нехай господь її проводить! З нею разом і капітана чорт візьме, а тоді не буде мені причини до заздрості.

Нуньйо

Та невже вам, пане, ще не відійшла охота до любовних пригод? Тьфу! Плюньте ви на сю історію і ходіть додому! Адіть, он знов якісь вояки лізуть. Ходіть, щоб оп’ять якої халепи не було.

Дон Мендо

Ходімо, Нуньйо Але моя любов через се зовсім не вменшилася.

Відходять.

Ява друга

Капітан і підпоручник.

Капітан

Ну, товаришу! Розказ виданий. Зараз же мусимо з усею компанією геть із Заламеї. Так знай же, що я видумав. Вийдемо за гору, оту, що покрита лісом. Там розіпнемо шатра і підождемо до вечора. А вечір…

Підпоручник

Тихо, пане капітане. Он якісь люди.

Капітан

Пішли. Та що вони мені? Вечір я мушу знов вернути в отсе село.

Підпоручник

А то чого?

Капітан

Не можу, братику! Не можу відірвати серця і думок від сеї дівчини. Причарувала вона мене, всю душу мою пригвоздила до себе.

Підпоручник

Ей, пане! Покинули б ви про неї думати! І що вам з неї прийде?

Капітан

Ні, не говори мені нічого! Тепер уже не до розмови, не до міркування. Тепер тільки підмоги твоєї хочу. Діло таке, що одна служниця за гроші і дарунки обіцяла мені ніччю відчинити двері. Най буде що буде, а я мушу бачити Ізабеллу, мушу з нею розмовитися.

Підпоручник

Небезпечне діло, пане. А в усякім разі без товариства кількох витрібуваних вояків я би вам не радив на таке пускатися. Знаєте, що з тими хлопами нелегка справа.

Капітан

Ото ж то власне! Будь ласкав і вибери мені, котрих сам знаєш, бо я зовсім голову трачу.

Підпоручник

Добре, пане. Тілько ще одно. Адже ж у тім домі генерал кватирує. Ану, як він вас іще раз подибле? Та се було б ще гірше лихо.

Капітан

Ні, не бійся! Сього не буде! Власне сьогодні рано я довідався від нього самого, що король приказав йому зараз же їхати до Гвадемони, щоб його зустрічати. Король уже їде, значить, дон Лопе також мусить спішитися.

Підпоручник

Га, коли так, то добре.

Капітан

Гляди ж! Тут о моє життя ходить!

Ява третя

Ті самі, Реболледо і Чіспа

Реболледо

Пане капітане! Що мені дасте за добру новину?

Капітан

Яку, Реболледо?

Реболледо

Все вам добре складається. Одного ворога менше маєте.

Капітан

Якого?

Реболледо

Братчик вашої богині, знаєте, той парубіка, почув таку охоту до вояцького мундира і так умів подобатися нашому генералові, що той бере його з собою.

Капітан

Отсе славно. Тепер коли б тілько ота служниця додержала слова!

Реболледо

Про се, пане, не бійтеся! За неї я ручу.

Капітан

Гляди ж! Ну, але тепер нам іти, щоб генерал кого з нас тут не побачив. Компанія вже, мабуть, геть за селом. І сонечко вже знижається. О, коли б швидко вечір! Верну сюди, а тоді… Ні, радше світ увесь завалиться, а я не відступлю від свого! Ізабелла мусить бути моя!

(Відходить з підпоручником.)

Ява четверта

Реболледо і Чіспа.

Реболледо

Ну, зовсім з глузду зсунувся наш капітан.

Чіспа

А то чому?

Реболледо

Та як же? З трьома, чотирма людьми самому пхатися отсим хлопам у зуби!

Чіспа

І ти йдеш?

Реболледо

Звісно! Я ж тут головна особа, провідник.

Чіспа

А зо мною що буде?

Реболледо

Що? Може, й ти б мала охоту піти з нами?

Чіспа

Звісно, яко провідник провідника.

Реболледо

Але в твоїм строї якось ніяково.

Чіспа

То перебери мя за вояка. Мені все одно. Думаєш, що відваги у мене нема і за двох вояків?

Реболледо

Хіба я не знаю! Чудесно! Ходи лишень, я зараз тобі винайду мундир!

Відходять.

Ява п’ята

З Креспового дому виходять дон Лопе, Креспо і Івась в військовім мундирі.

Дон Лопе

Ну, друже Креспо, прийміть моє велике спасибі за все добре, чого я тут у вас зазнав. А вже найбільше дякую вам за те, що ви даєте мені свого сина.

Креспо

Нехай вам служить гаразд, пане генерале!

Дон Лопе

Він буде мені другом, не слугою. Не можу вам сказати, як сильно він припав мені до серця своєю відвагою, одвертістю і любов’ю до воєнного діла.

Івась

Отут при батькові запевняю вас, пане генерале, що буду для вас у всьому послушний, буду вас за батька рідного мати.

Креспо

А вже, пане генерале, зробіть ласку, пробачте йому, коли часом покажеться непроворним або в чому незвичайним. Наше сільське життя – невелика академія. Плуг, ціп, сокира, лопата – се була його наука, то й нівідки йому було набратися високої політики.

Дон Лопе

Не бійтеся, се помалу само прийде, коби лиш охота. Ну, та пора мені в дорогу. Вже сонечко хилиться вниз, жара потухає, найліпший час рушати.

Івась

Зараз біжу погляну, чи ваші носилки готові.

(Відходить.)

Ява шоста

Дон Лопе, Креспо, Ізабелла і Інес

Ізабелла

Чи то так годиться виїжджати, не попрощавшися з тими, що вас так щиро поважають?

Дон Лопе

О, я певно не був би від’їхав, не попрощавшися з вами, моє гарне дитя.

(Цілує її руку.)

Та позвольте сказати вам ще одно. Отсей хрестик, висаджений діамантами, – убогий се дар, коли прирівняти його до вашої краси і доброти, але нехай він буде вам пам’яткою від мене, нехай свідчить про ту щиру симпатію, яку маю для вас.

(Подає їй хрестик.)

Ізабелла

Пане, ви ображаєте мене, хотячи таким коштовним подарунком заплатити за нашу вбогу гостину.

Дон Лопе

Ні, дитя моє. Се не заплата, а знак мого батьківського чуття для вас.

Ізабелла

(бере хрестик).

Таку пам’ятку радо приймаю. І вірте, пане генерале, що дорога вона мені буде і люба не задля тих камінців, а задля тих благородних рук, з котрих походить. Поручаю свого брата вашій прихильності і опіці.

Дон Лопе

Про нього не журіться. При мні він не пропаде.

Ява сьома

Ті самі, Івась

Івась

Пане генерале, ваші носилки готові.

Дон Лопе

Ну, так з богом оставайтеся!

Креспо

Щасти вам боже в дорозі!

Дон Лопе

Прощавайте, мій добрий Креспо!

Креспо

Прощавайте, мій славний генерале!

Дон Лопе

Ну, хто б його був подумав, коли ми перший раз спіткалися, що за пару день розстанемось такими приятелями!

Креспо

Се, пане, кождий міг би був подумати, хто би знав ваше щире, лицарське, золоте серце.

Дон Лопе відходить.

Ява восьма

Ті самі, без дона Лопе.

Креспо

Сину мій Івасю! Поки там дон Лопе злагодиться в дорогу, слухай ще, отут при сестрі і Інесі, що тобі скажу. Спасибі богу, виріс ти у нас здоровий, гарний. Роду ти чесного і статочного, хоч хлопського, і про се не забувай ніколи. Як потомок чесного роду, що жив своєю працею і других нею годував, ти ніколи не унижуй себе, не гнись; і не хились, і не встидайся. Як хлопський син, ти не силуйся вискочити в пани, не несися занадто, щоб тим ще більше себе не принизив. Будь чемним для всякого, скорим до помочі і порятунку чи то долонею, чи кишенею. Всі скарби Індії не варті того, що людська любов і прихильність. Особливо жінок шануй і ніколи не говори о них нічого злого, а коли найде покуса, нагадай собі свою матір і сестру. До шаблі за леда дурницею не хапайся, але доброї, чесної справи борони до останньої краплі крові. Грошей даю тобі досить. Дон Лопе буде твоїм опікуном, а моє благословенство буде тебе супроводжати на кождім кроці.

(Цілує його.)

Івась

Таточку! Кожде ваше слово як дорогий скарб западає в мою душу на все життя. Подайте мені руку.

(Цілує її.)

А тепер з тобою, сестричко, попрощаємось! Ну, до побачення.

(Обнімає її.)

Ізабелла

Івасику мій! Братику милий! Здається, якби могла, назавсігди задержала б тебе при собі!

(Цілує його.)

Івась

Годі, сестричко!

(Подає руку Інесі.)

Бувайте здорові, Інесо! Дай бог нам у добрі побачитись!

Інес

Я й тепер за слізьми не бачу вас! Прощавайте!

Креспо

Ну, діти! Розжалобили ви моє старе серце! В дорогу, Івасю! Дон Лопе вже геть за селом! Здається, якби можна, то я й сам не пустив би тебе в остатній хвилі.

Івась

Бувайте здорові всі враз!

(Відходить.)

Ява дев’ята

На сцені стемнюється. Креспо, Ізабелла, Інес

Ізабелла

Ох, таточку! Здається, що ти занадто остро поступив з Івасем.

Креспо

Ні, доню. Тепер, коли його не бачу, трохи відлягло мені від серця. Чим же занадто остро? Що віддав його до війська? Адже подумай, що було б з нього тут. До хліборобства охоти не має. Вийшов би з нього нероба, марнотратник та завалидорога. Ліпше нехай служить королеві.

Ізабелла

Правда твоя! Та все-таки жалко, що отак під ніч він мусив іти з рідного дому.

Креспо

Тепер, в серпні, дитино моя, вечором іти в дорогу найбільша приємність. Ну, а годі знов було держати його, коли дон Лопе вирушив.

Ізабелла

Га, нехай бог провадить! А що, таточку, може, підемо до хати?

Інес

Та чого так швидко. Вояків у селі нема, а тут так чудесно, холодком тягне. Посидьмо ще троха! Ось і сусіди незадовго повиходять на свіже повітря.

Креспо

Добре, діти! І я не маю охоти ще йти до хати. Гляджу отак на сей білий гостинець, що гадюкою в’ється під гору посеред лісу, і все мені здається, що ось-ось побачу мого любого Івася.

(Зітхає.)

Ох, діти, діти! Тяжко з вами, а без вас і серце крається. Інесо, принеси мені на чім сісти!

Інес

А ось лавочка! Всі можемо сісти.

Сідають.

Ізабелла

Ага, таточку! Я й забула вам сказати. Сьогодні присилали за вами ціху з громади. На збори кликали.

Креспо

Знаю, знаю. Сьогодні у нас вибори старшини громадської.

Ізабелла

Ви були на тоці, то вас післанець не застав.

Креспо

Він і на тік прийшов за мною.

Ізабелла

Ну, що ж? Може, підете у громаду?

Креспо

Ні, дитино. Я казав перепросити громаду, що не можу бути. А втім, знаєш? Там у селі є одна партія, що хоче мене вибрати війтом. Так, значить, ніяково мені йти на той вибір, щоб не подумали, що я добиваюся тої почесті.

На сцені стемнюється щораз більше.

Креспо і дівчата хвилю мовчать, потім говорять потихо.

Ява десята

Ті самі на лавці на переді сцени. В глибині сцени, під стіною дому, показуються капітан, підпоручник, Реболледо, Чіспа в вояцькім мундирі і ще два-три вояки. Говорять притишеним голосом.

Капітан

Пст! Тихо, тихо! Ну, Реболледо, іди ж і скажи тій служниці, що я жду ось тут.

Реболледо

Іду зараз! Але гов! Се що там за люди сидять?

Підпоручник

Здається… Е, та се сам господар, а обік нього, ота в місячнім світлі, се ж його дочка Ізабелла

Капітан

Так, се вона! Хоч би й не місячне світло, то моє серце сказало б мені, що се вона! Ах, моє щастя вивело її мені назустріч! Тепер тілько сміло. Один відважний вчинок і – і ціль моя осягнена.

Підофіцер

Що хочете робити?

Капітан

Їх троє безоружних, а нас купа. Кинемося на них, і маємо її в руках.

Підофіцер

А хочете, пане, послухати доброї ради?

Капітан

Ні.

Підофіцер

Ну, коли ні, то робіть що знаєте. Ми тут прийшли вам помагати. Значить, розказуйте.

Капітан

Поскидайте плащі!

Всі скидають плащі.

Реболледо

Чіспо! Твоє діло – нести плащі.

Чіспа

Давайте сюда!

(Бере плащі на плечі і стає збоку.)

Капітан

Ми стаємо ось тут коло брами, а коли вони наближаться, я закомендерую. Коли б нам прийшлось розбігтися в різні боки, то збірний пункт отам на горі.

Зачаюються при брамі.

Креспо

(до дівчат).

Ну, діти! Досить того свіжого повітря. Ходімо вечеряти.

Всі троє встають і наближаються до брами.

Капітан

Ану, товариші! Тепер пора!

(Кидається на Ізабеллу і хапає її в свої обійми.)

Ізабелла

Ой, господи! Що се таке?

Капітан

Го-го! Голубочко! Ти думала, що зо мною так легко розстатися! Се я, капітан! Далі за мною!

(Несе її геть.)

Ізабелла

(за сценою).

Рятуйте! Таточку! Рятуйте!

Креспо

Га, поганці!

(Кидається за нею, вояки відтручують його.)

Ізабелла

Таточку! На поміч!

Інес

Господи! Рятуйте її!

(Втікає у браму.)

Креспо

Підлі розбійники! Бачите, що я безоружний, то й знущаєтесь!

Реболледо

Іди геть, старий! А то досить мені раз махнути, та й по тобі!

Креспо

Махай! Бий! Що мені по житті, коли моя честь зневажена, потоптана, убита! Господи! Коли б мені тілько меча! Без меча гнатися за ними – дарма робота. А побіжу до хати за мечем, то вони втечуть!

Інес

(скрізь двері подає йому меч).

Вуйку, ось ваш меч!

(Відходить в дім.)

Креспо

О, спасибі тобі, дитино, за сю поміч! Тепер я не загину без честі!

(Кидається на вояків.)

Де ви, розбійники? Де моя дитина? Віддайте її мені! За неї я кров свою проллю, але й вашої наточу.

Підофіцер

Дарма ваша бесіда! Нас багато, а ви самі.

Креспо

Зараз і у нас тут більше буде. Та поки що я й сам не повстидаюся.

(Кидається на нього з мечем. Тим часом Реболледо підставив йому під ноги лавку. Креспо падає.)

О, прокляття!

Реболледо

От і лежиш, старий дурню. Раз махну, та й по тобі!

(Замахується шаблею.)

Підофіцер

Е, ні, дай спокій! Сього було б забагато. І честь його потоптати, ще й життя відібрати. Се не по-божому.

Реболледо

Але старий хрін крику наробить, піде погоня за нами.

Підофіцер

Так знаєте, що зробім? Заткайте йому рот, щоб не кричав, а потім візьмім на плечі і занесімо за село, отам у лісок і де-небудь у гущавині прив’яжім до дерева. Простоїться до завтра – ніщо йому не пошкодить.

Ізабелла

(за сценою здалека).

Таточку! Таточку!

Креспо

Дитино моя! Гвалт, люди! Гвалт!

Реболледо

Не будеш ти тихо?

(Затикає йому рот хусткою, вояки беруть його на плечі і несуть.)

Ізабелла

(за сценою).

Рятуйте! Рятуйте!

Креспо

(за сценою).

Гвалт! Гвалт!

Ява одинадцята

Івась

(входить напомацки).

Що за крик? Що за гвалт?

(Слухає.)

Тут кричить хтось «рятуйте!», а тут «гвалт!» Тут жіночий голос, а тут мужеський. Мороз по мні проходить! Кінь мій за селом спотикнувся так, що я злетів з нього стрімголов. Зриваюся, до коня, а кінь втеки назад у село. Я за ним, а тут замість коня чую якісь крики. Що його робити? До хати йти? Ні, не слід покидати людей без рятунку. І куди бігти? Таточко казав жінок найбільше шанувати. Так і буть. Побіжу за жіночим криком!

(Виймає шаблю і вибігає геть)

Заслона спадає.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 156 – 164.