Дія четверта

Іван Франко

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8

Поляна серед лісу. Місячна ніч, в часі останніх сцен світає.

Ява перша

Капітан, Ізабелла

Капітан

(силою держить Ізабеллу за руку).

Квіточко моя! Горличко моя! Сонечко моє ясне! Невже й тепер ще ти не поглянеш на мене ласкавіше? Не промовиш до мене щирого слова?

Ізабелла

(пручається).

Нелюде! Вбий мене! Отсе тобі моє останнє слово! Адже ж ти вже вбив мою душу, занапастив мою честь, то вбий же й тіло!

Капітан

Покинь такі чорні думки, моя царівно! Поглянь на мене! Хіба я не молодий, не вродливий? Хіба не варт твоєї любові?

Ізабелла

Будь ти проклятий, нікчемний зраднику! Навіть для моєї ненависті зі своїм огидним поступком ти занизький!

Капітан

Невже ж любов, гаряча, безумна, безпам’ятна, що попхнула мене до сього, не варта в твоїх очах пробачення.

Ізабелла

Пусти мене, коли вбити не хочеш! Пусти, най сама собі смерть заподію!

Капітан

О ні! Так легко я не пущу тебе. Волею чи неволею ти мусиш іти зо мною. Я зламаю твій упір, здобуду твою любов.

Ізабелла

Мою погорду вже маєш. Хіба се злий початок? Пусти!

Ява друга

Ті самі, Івась

Івась

Га, здається, тут чути той крик! Гей, хто тут, озивайтеся!

Ізабелла

Господи! Хтось підходить! (Кричить.) Рятунку! Рятунку!

Івась

(прибігає).

Що бачу? Моя сестра!

Ізабелла

Івась! Братику мій! Рятуй мене! Отсей, отсей поганець ухопив мене з дому!

Івась

(добуває шаблі).

Розбійнику! Злодіяко! Боронись, бо смерть твоя!

Кидається на капітана. Той пускає Ізабеллу і хапається за шаблю. Вони б’ються на шаблях, Ізабелла тим часом утікає в гущавину.

Капітан

(боронячись).

Хлопе! Чи ти знаєш, хто я? Як ти смієш на мене руку піднімати?

Івась

Ось я посміюсь!

(Ранить його, капітан падає.)

Капітан

Ой, ой, ой! На поміч! На поміч, мої вояки!

Івась

Е, ні вже! Тепер ти в моїх руках, поганче.

Ява третя

Ті самі, підпоручник, Реболледо, Чіспа і вояки впадають.

Підпоручник

Пане капітане! Га, що се? Тут бійка! Де ви, пане, капітане?

Капітан

(на землі).

Ось тут! Отсей мужик ранив мене, а тепер хоче доконати.

Підофіцер

Бийте його, хлопці!

Вояки кидаються на Івася, котрий, боронячись, уступає взад, в кінці щезає в гущавині.

Ява четверта

Ті самі без Івася.

Підпоручник

(кличе за сцену).

Агов, хлопці! Покиньте того навіженого! Поперед усього рятуймо пана капітана!

Вояки сходяться довкола нього.

Паночку, де ви ранені?

Капітан

І сам не знаю. Мабуть, у голову мене вдарив і оглушив, а опісля пхнув у бік. Кров тече. Ох! Не можу рушитись!

Підофіцер

І що його тепер роботи? В лісі темно, помочі ніякої тут дати не можна, а так лишати пана капітана не можна.

Капітан

Візьміть плащ – де плащі?

Чіспа

Ось тут у мене.

Капітан

Візьміть мій плащ, простріть і положіть мене, а відтак чотири вас і несіть. А то я сам не можу.

Підофіцер

Але куди нести? Ви знаєте дорогу з сього лісу?

Реболледо

Та несім куди-будь! Коли б нам тілько до хати, щоб перев’язати рану. А ось тут стежка є, туди ми вели того старого дурня Креспо, нею найшвидше до хати трафимо.

Капітан

Слухай, Реболледо! Неси мене, неси мене…

(Омліває.)

Реболледо

(мацає його).

Пане капітане! Що се вам? Господи! Чи він умер? Не рушаєсь! Не дише! Живо, хлопці, несім його на вільне поле, до села! Чень ще рятунок можливий.

Беруть капітана на плащ і несуть.

Ява п’ята

Ізабелла

(виходить із-за дерев).

Пішли! Понесли його! Боже справедливий, як швидко рука твоя досягає переступника. Але я? Що ж мені тепер, нещасній, робити? Верну додому, – адже ж таточко не пережиє сеї ганьби, сеї нечесті, котрі йому через мене заподіяно. А тут у лісі страчусь або піду світ за очі, то злі язики готові сказати, що я добровільно пішла з тим розбійником, що я в змові з ним була. Господи, освіти мене! Додай мені сили, щоб я терпливо перенесла отсе страшенне горе!

Голос за сценою

(приглушений, ледве чутний).

Убийте мене! Убийте, а не лишайте на страшну муку!

Ізабелла

Господи, а се що? Мов із-під землі якийсь страшенний стогін іде. (Кричить.) Хто там?

Голос за сценою

Будь моїм добродієм, убий мене! Богом святим заклинаю тебе!

Ізабелла

Якийсь нещасний! І йому смерті хочеться. І йому життя обридло. Страшно, а хочеться йти в ту сторону, побачити, хто се?

Голос за сценою

Змилуйся! Адже ж знаєш, що життя для мене гірша мука, ніж смерть!

Ізабелла

Двоє нас таких! Може, нам легше буде терпіти однакове горе.

(Іде в гущавину в напрямі, відки чути голос. На сцені якийсь час пусто. В гущавині темно, на сцені звільна розвиднюється.)

Ява шоста

Ізабелла, за нею Креспо з руками, зв’язаними на плечах.

Ізабелла

(озирнувшись).

Господи! Се мій таточко!

Креспо

(вийшов з пітьми).

Мати пречиста! Се ж моя дочка! Дитино моя, що з тобою?

Ізабелла

(заливаючись слізьми, кидається йому на груди).

Таточку! Таточку!

Креспо

Розв’яжи мені руки!

Ізабелла

Ні. Вперед вислухайте мене. А то ви вб’єте мене, вчувши, що зо мною сталося.

Креспо

Не бійся, доню! Знаю, що ти нічого не винна. А в такім разі нічого не могло статися з тобою такого…

Ізабелла

Ох, мати божа! Я й сама не можу збагнути всеї безодні мого нещастя! І чую, що смерть була б для мене найліпшим виходом, одиноким рятунком, і боюсь її. Та ні! Робіть зо мною що знаєте!

(Розв’язує його.)

Креспо

(цілує її).

Не бійся, доню! Розкажи мені все, все, що знаєш. Я ж твій батько і найліпше буду міг осудити, що тут далі діяти.

Ізабелла

Все, що знаю! Бідна моя голова! Що я знаю? Знаю те, що той огидний зрадник, той капітан, мов вовк овечку, спіймав мене з ваших обіймів і поніс у пітьму. Знаю, що я кричала, пручалася, рвалася від нього, поки зовсім не зомліла. Коли я прокинулася, він уже був зо мною отут у лісі. Я лежала на землі, ледве жива, розбита, знівечена. Господи! І пощо я прокинулася? Пощо в моїй голові прокинулася свідомість мого нещастя, моєї ганьби? Він держав мене в своїх обіймах, говорив мені огидні слова, що, мов розпалені кліщі, шарпали моє серце. Я знов почала кричати, а на його погані любощі відповідала прокляттями. Прийшовши трохи до себе, я схопилась і рвонулася, щоб утікати, та він оп’ять спіймав мене. Я зрозуміла, що він хоче силою провадити мене з собою, до своїх вояків, і принялась знов кричати. Нараз я почула голос у лісі – се був Івась Не знаю, який дух святий зіслав його мені на поміч. Досить, він кинувся на капітана з шаблею. Капітан мусив пустити мене, щоб боронитися – і я втекла від нього та сховалася отут у гущавину. Тривога гнала мене геть, бігти бог зна куди, в світ за очі, щоб утекти від того страшенного почуття, що рвало мою душу. Та любов до брата тримала мене на місці. Ану ж йому не пощастить у тім лютім бою? Хто знає, може, я зможу йому чим-небудь допомогти? Отак міркуючи, я притаїлася в корчах. Не довго тяглася їх боротьба. Бог допоміг Івасеві. Він ударив капітана так, що той з криком повалився на землю. Та в тій хвилі прибігли капітанові помічники і кинулись на Івася. Він, бідний, трібував боронитися, та їх було багато і він мусив утікати. Тоді вони розіп’яли плащ, взяли раненого капітана між себе і понесли.

Креспо

Куди його понесли?

Ізабелла

Казали, що до найближчої хати.

Креспо

Значить, до нашого села?

Ізабелла

Отсією доріжкою, що веде в долину.

Креспо

Господи! Покажи свою справедливість і дай його мені в руки!

Ява сьома

Ті самі, Івась.

Івась

Таточку! Ви тут? Господи, тобі слава!

Креспо

Що з тобою, сину? Відкіля йдеш?

Івась

Боже! Сестра тут! (Кидається до неї, ридаючи.) Сестричко моя! Нещасна моя! (Цілує її руки.) Ні, ні мовчи! Не кажи мені нічого! Все знаю, а чого не знаю, того й чути не хочу! О господи! Невже ти не помстишся на тих поганцях за нашу тяжку кривду?

Креспо

Цить, сину! Не взивай бога надармо. Він дав нам розум, і силу, і почуття справедливості в душі. Наше діло робити, що можна, щоб правда не була потоптана в болото. Скажи мені, відки ти взявся і що робиш?

Івась

Вчора вечором я виїхав від вас, щоб здогнати генерала. Недалеко за селом уже ніч мене заскочила. Жену коня, той нараз, мов прочуваючи нещастя, спотикнувся. Я злетів з нього – кінь утік назад додому. Я за ним. Прибігаю близько нашого дому, коли чую якісь жалісні крики. Слухаю, голоси все слабші і слабші, очевидно, віддаляються від села і то в різні боки. Не много думаючи, я побіг за жіночим голосом. Якийсь час я ще чув його, він провадив мене до лісу. Та тут нараз усе затихло. Цілу ніч я мов заклятий блукав по лісі, спотикався о пні, падав у яруги, дряпався вгору. Аж отсе над сим раном знов почув жіночий голос на отсій поляні. Прибігаю і бачу капітана, котрий держить Ізабеллу в своїх обіймах. Я відразу зрозумів усе, і моє серце запалало такою лютістю, що я кинувся на нього мов скажений. Він, почувши мій крик, покинув Ізабеллу і хопив за шаблю. Не тямлю вже, як ми билися. Тямлю тілько, що, побачивши його кров, я закричав з радості, мов лютий звір. Він упав, я кинувся, щоб колоти, січи, гризти його зубами. Та в тій хвилі надбігли його товариші. Я мусив боронитися, мусив утікати перед силою.

Креспо

(в задумі).

Добре, сину. А що ж далі?

Івась

Я не тямив, куди біжу, і опинився на краю лісу. Там мене побачили наші слуги і розповіли мені про нічний напад на наш дім, про вхоплення вас і Ізабелли. Всі вони страшенно переполошені. Всю ніч шукали за вами. Та й не самі вони, а багато других людей шукає за вами.

Креспо

Як же сталося, що ти вернувся сюди?

Івась

Дізнавшися від слуг, що ані вас, ані Ізабелли нема ще дома, я зараз побіг шукати сестри в те місце, де її бачив. А вас і не надіявся тут найти.

Ява восьма

Ті самі, громадський писар і кілька селян.

Писар

А, Педро Креспо! Господи, тобі слава, що ви живі, здорові! А ми вже думали, що з вами, борони господи, сталася якась погана пригода!

Креспо

Спасибі вам, панове сусіди, за ваше добре серце!

Писар

Ми тут за вами вже від самого досвіта шукаємо, щоб вам сказати аж три новини.

Креспо

Які новини?

Писар

Адже ви мабуть ще не знаєте, що вас учора на зборі громадськім вибрано війтом?

Креспо

Мене?

Писар

Так, пане Креспо. Одноголосно вас вибрали.

Креспо

Боже! Воля твоя!

Писар

А друга новина також іще вчора наскочила. Король має приїхати до нас. Через наше село їхатиме і як не нині то завтра буде в Заламеї.

Креспо

Га, так спішімся! Треба порядок робити. Треба гідно привітати нашого славного монарха.

Писар

То-то й є. Задля того ми й розбіглися так усі шукати за вами, бо знаємо, що у нас до такої справи ніхто не є так спосібний, як ви.

Креспо

Ну, а третя новина?

Писар

Ах, третя новина вже нам по дорозі здибалася. Погана новина. Сеї ночі в отсім лісі хтось королівського капітана напав і зранив. Вояки понесли його на плащі до села, облитого кров’ю.

Креспо

Господи! Що ви мовите?

Писар

Ви справедливо перелякалися, пане Креспо. Се дуже неприємна новина. Коли б, не дай боже, показалося, що се хтось із нашого села зробив, то готові нас навіки зруйнувати контрибуціями.

Креспо

І де, кажете, понесли його?

Писар

У село. Спішилися, щоб дійти до першої хати, щоб спинити кров і перев’язати рану.

Креспо

О, се важна новина! За сю новину велике вам спасибі! Ходім! Поспішаймо. Тут найшвидше треба моєї руки і моєї поради! Івасю, веди Ізабеллу додому, а опісля прийдеш до громадської канцелярії!

(Набік.)

Господи! Подай мені сили, і твердості, і мудрості, щоб я своє розбите судно прокермував щасливо через отсі розбурхані та зрадливі хвилі.

Всі відходять.

Заслона спадає.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 165 – 171.