Дія п’ята
Іван Франко
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14
Перша відслона
Ява перша
Нутро сільської хати.
Капітан з пов’язаною головою і рукою і підофіцер.
Капітан
І як се ви могли допустити до того, щоб нести мене сюди в село?
Підофіцер
Не було іншої ради, пане капітане. В лісі не виднося, кров з вас тече, ви зомліли… Ми були в перестраху і квапились, щоб вас живого до хати донести.
Капітан
А тим часом показується, що, крім тої проклятої контузії в голову, моя рана зовсім не важна.
Підофіцер
Богу дякувати! Та хто се міг знати у потемках?
Капітан
Але тепер не гаймо часу! Ходімо відси, поки ота мужичня дізнається, що ми тут є.
Підофіцер
Та ми готові йти хоч зараз. Тілько мужичня вже, мабуть, знає про нас, бо деякі здибали нас по дорозі. Бачачи вас зомлілого і закровавленого, всі були такі перелякані, мовби на власну смерть дивилися.
Капітан
Ге, знають вони, чим то пахне, коли в селі хто військового зранить. Та чорт з ними! Коли б тілько дали нам спокійно вийти, нехай їм їх село й западеться без мене.
Ява друга
Ті самі і Реболледо вбігає.
Реболледо
Пане капітане, біда!
Капітан
А що там таке?
Реболледо
Хіба не бачите? Мужики йдуть.
Капітан
Які мужики?
Реболледо
Купа їх. З ціпами, вильми, косами, мов на війну вибралися.
Капітан
Може, на роботу в поле йдуть?
Реболледо
Е, ні! Адіть, обступили нашу хату. Се вони по наші душі!
Капітан
Ну, що ти, Реболледо? Опам’ятайся!
Реболледо
(глядить у вікно).
Стоять, як мур. Про втеку не маємо що й думати. А, розступаються! Начальство надходить. Ось війт з булавою, писар і радні. Ідуть сюда.
Капітан
Ну, се ще ласка божа. Коли начальство є тут, то воно не дасть нас мужикам на поталу. Але яке діло сільському начальству до нас?
Підофіцер
Певно, той Креспо нас оскаржив.
Капітан
Ну, то може собі скаржити, але до військової власті. Їх сільська, хлопська власть мені байдуже.
Ява третя
Ті самі, Креспо, писар і селяни.
Креспо
(з булавою в руці, кричить за сцену).
Станьте по п’ять вас з косами і ціпами при кождім вікні і при кождих дверях! Жадного вояка без мого розказу не випускайте, а хто б шарпався втікати, того бийте на смерть!
Капітан
Гей, а се що? Як ви смієте з таким криком та шумом сюди вриватися?
(Пізнає Креспа.)
Господи! А се що таке?
Креспо
А чому ж би ні? Чи зверхність мусить клінно просити, поки ви їй позволите?
Капітан
Так се ви зверхність тутешня? Ну, що ж, будьте собі зверхність. До тутешньої зверхності, сказати вам правду, мені нема ніякого діла.
Креспо
Сьому не перечу. Але зверхності до вас є діло. Пане капітане, я не прийшов тут з вами перечитись, але маю до вас одну велику просьбу.
Капітан
Скажіть, яку?
Креспо
Коли ваша ласка – в чотири очі.
Капітан
(до вояків).
Вийдіть до сіней!
Креспо
І ви, сусіди, вийдіть з ними. А пильнуйте їх добре!
Писар
Не бійтеся, пане начальнику!
Вояки і селяни виходять.
Ява четверта
Креспо, капітан.
Креспо
Даруйте, пане, що, одержавши з рук громади власть урядову, я мусив ужити її, щоб змусити вас, щоб ви мене вислухали. Але тепер я хочу поговорити з вами не як начальник, не як представник королівської власті, але як чоловік з чоловіком, як батько з сином.
(Кладе булаву на столі.)
Прошу, пане капітане, сядьте і вислухайте уважно моїх слів.
Капітан
(сідає).
Цікавий я дуже, чого вам від мене треба.
Креспо
Пане дон Альваро. Думаю, що можу говорити з вами одверто, по щирості. Не буду виливати перед вами мого чуття, такого гіркого і болючого, що, здається, ось-ось розірве мої груди. Не хочу розжалоблювати ані вас, ані себе. Буду говорити холодно, спокійно, як о купецькім ділі. Пане, я чоловік чесний і чесного роду. Ні одна пилинка людської кривди ані неслави не прилипла до нас ніколи. Що громада мене поважає, маєте доказ в тім, що вчора вибрано мене війтом. Я багатий, пане. Не буду хвалитися, коли скажу, що широко кругом не знайдете не то мужика, але й шляхтича, котрий би маєтком міг зо мною зрівнятися. Дочка моя вихована чесно і морально. Одна вона в мене, і вірте мені, що я не занедбав нічого для її виховання. І грамоти, і домашньої роботи, і звичаїв знає настільки, що в ніякім окруженні, в ніякім домі не повстидається, ніякому чоловікові сорому не зробить. Чи вона гарна, – се ви, пане, борше можете сказати, се говорить ваше любовне безумство, що вас попхнуло на той крок, пане, котрий нас ось тут зводить. Бог мені свідком, що ані я, ані моя дочка, ані ніхто з нас не давав вам приводу до сього діла, не манив вас, не давав вам ніякої надії. Впрочім, се ви й самі можете посвідчити.
Капітан
Ну, так. І що ж далі?
Креспо
Га, сталося нещастя. Сталося таке, що вже відстатися не може. Що ж маємо чинити? Скарай мене боже, коли я хочу вам робити якісь закиди та докори. Я можу зрозуміти вас, адже й сам був молодий, і в самім не раз кипіла кров. Та мені здається, пане, що коли раз таке діло сталося, то на сьому зупинитися не можна. Одно діло другі діла родить. Хто раз хибив, той може ще хибу направити. Я не перечу, пане, що ваша похибка велика, дуже велика. Я не скрию перед вами й того, що хоч і як я хотів би скрити її перед світом, се вже тепер неможливе. Але я не хочу вашого гріха вважати непростимим, і коли б се тільки від мене залежало, я, богом клянусь, зарився б у нору, як дикий звір, і гриз би землю, і в жмені здавив би власне серце, щоб усе своє горе погребти в нім навіки, щоб не мусити з вами про се говорити. Але ні, все се неможливе і ви самі, роздумавши моє положення, мусите признати, що я не можу інакше поступити.
Капітан
Ну, можете чи не можете, се мене мало обходить. Тілько я все ще не розумію, чого ви від мене хочете?
Креспо
Хочу… хочу порадитися з вами, пане, що маю зробити, як запомогти своєму горю.
Капітан
Порадитись? Зо мною?
Креспо
Так, пане! Ви ж мудрий чоловік, бувалий у світі, благородний. Коли не серце, то розум повинні сказати вам, що нам у такім припадку робити. Бо я… я, пане, простий чоловік, простий мужик. Мій бідний розум не бачить іншої дороги, іншого виходу, тілько один, котрий міг би мені допомогти, а вам не пошкодити. А се є: віддати вам зараз усе своє добро, не лишаючи собі ані синові ані одної крихіточки, ані одного феника. Візьміть, пане, разом з моєю дочкою все, що я і мої батьки та діди надбали. А коли вам сього мало буде, візьміть і мене, й мого сина і, випаливши нам п’ятна на чолах, поженіть нас на торг і продайте в турецьку неволю, щоб збільшити придане. Радо піду на жебри чи в неволю, коли тілько знатиму, що честь мойого роду не заплямлена, що добра слава моєї дитини чиста і ясна перед усім світом. О пане, не відвертайте лиця свого від мене! Адже вам ані вашій честі се не принесе ущербу, коли ваші діти будуть моїми внуками. О, згляньтеся на мене!
(Клякає перед ним.)
Глядіть, на колінах молю вас, слізьми рошу ваші ноги! Сивий мій волос у порох перед вами хилю! Віддайте мені і моїй дитині ту честь і добру славу, котру ви в хвилі гарячки і нерозваги нам видерли!
Капітан
Годі, старий! Досить того благання. І взагалі я сам собі дивуюся, що міг так довго слухати вашої балаканини. Хіба ви не знаєте, що за те саме, що син ваш кинувся на мене з шаблею, а ви ось тут грозите мені ціпами та косами, оба ви зі своїм сином заслужили собі на смерть? Але я хочу показатися милосердним і дарую вам життя – не задля ваших сліз і просьб, але задля гарної Ізабелли. Ідіть і дайте мені спокій зі своєю честю і подібними дурницями!
Креспо
Невже ж мої кроваві сльози не можуть зворушити вашого серця?
Капітан
Е, дитячі, бабські і старечі сльози, то все одна байка.
Креспо
А на моє безмірне горе нема у вас ані словечка потіхи?
Капітан
Якої ж вам ще потіхи треба? Дарую вам життя. Хіба сього вам не досить?
Креспо
Ще раз припадаю до ваших ніг! Що мені життя? Візьміть моє життя, візьміть усе, але верніть мені мою честь!
Капітан
(відтручує його ногою).
А, сього вже забагато. Геть, старий дурню!
Креспо
Пане, вважайте, що я війт заламейський.
Капітан
Е, се мені байдуже. Ніякий війт заламейський не має до мене права. Я підлягаю тільки військовому судові, більш нікому.
Креспо
Пане капітане, востаннє благаю вас! Змилуйтеся над моїм горем!
Капітан
А я востаннє кажу вам, забирайтеся геть і дайте мені спокій!
Креспо
І нічого більше не скажете мені?!
Капітан
Ані одного словечка.
Креспо
(встає).
Ну, так присягаюсь на бога, що я тепер інакше з вами заговорю! (Бере булаву зі стола.) Гей, панове радні! Варта!
Ява п’ята
Ті самі, писар, селяни узброєні.
Писар
Що прикажете, пане начальнику?
Капітан
Гей, і чого тут вся отся голота преться? Марш відси!
Креспо
Відведіть пана капітана до в’язниці!
Капітан
Що? Ви сміли б?.. Та хіба ви не знаєте, що я капітан, начальник компанії… що я в королівській службі?
Креспо
Я також. А в сьому селі я так само капітан, і се вам кажу виразно, що тілько арештантом вийдете з сеї хати, а ні, то вас винесуть трупом.
Капітан
Ого! Я ще, богу дякувати, свобідний і живий.
Креспо
А я також, богу дякувати, не зв’язаний і не небіжчик. Не думайте супротивлятися, а то ще гірше вам буде.
Капітан
(набік).
Щоб тебе чорти! Повна хата хлопства, про супротивлення справді й думати не можна!
(Голосно.)
Пам’ятайте, я до самого монарха удамся зі скаргою на ваше злочинство.
Креспо
Добре, пане. Тілько я й про ваше не буду мовчати. Ось нині або завтра король тут буде – станемо оба перед ним. А тепер віддайте шаблю.
Капітан
Що? Ви сміли б мою шаблю?..
Креспо
У нас арештанти з шаблями не ходять.
(Відпинає йому шаблю.)
Капітан
Люди! Знайте, що я королівський капітан і що ви повинні мати для мене респект.
Креспо
Я власне хотів їм те саме сказати. Нуте, панове вартові! Візьміть пана капітана з респектом поміж себе і заведіть його до громадського арешту. Там з респектом наложіть йому кайдани на руки і залізні пута на ноги. З респектом не допускайте до нього нікогісінько з його компанії. Так само і всіх його товаришів поарештуйте і посадіть до в’язниці, але кождого осібно. Як се буде готово, тоді скличемо суд громадський і з усяким респектом зробимо з ними протоколи. А коли покажуться винними, то ми пана капітана і всіх його товаришів з усяким приналежним респектом повісимо. Так мені, боже, допомож!
Капітан
Го-го! Що то значить, як хлоп у свої руки власть дістане!
Варта випроваджує його.
Ява шоста
Креспо, селяни, Реболледо і Чіспа.
Селянин
Пане начальнику! Нещастя!
Креспо
Що таке?
Селянин
Та один вояк, той, що був з капітаном, вирвався нам і втік. Тілько отсих двох іще маємо.
Креспо
Еге-ге! Се наш славний співак! Го-го! Як посторонок шию стисне, то тоді буде співати.
Реболледо
Хіба ж се такий гріх співати, щоб за те аж посторонок шию тис?
Креспо
Гріх? А сохрани господи! Се власне дуже гарна річ. А у мене там у радниці є такий струментик, що й безголосого співать навчить.
Реболледо
Се ви про що, пане начальнику?
Креспо
Знаєте, такий невеличкий шрубстачок, у которий пальці вкладають. О, як потиснемо, щоб кісточки затріщали, то так будете співати, що аж буде година світати.
Реболледо
Але о що ж вам ходить?
Креспо
Скажіть добровільно все, що сталося тої ночі, то не підете на тортури.
Реболледо
Е, про се, мабуть, ваша дочка більше знає, ніж я.
Креспо
Ну, добре, при шрубстаку більше скажете. (До Чіспи.) А ви?
Чіспа
Я до шрубстака не піду.
Креспо
Чому?
Чіспа
Право не позволяє.
Креспо
Яке право?
Чіспа
Вже ви про те не турбуйтеся. Коли я вам кажу, що не позволяє, то так воно мусить бути.
Креспо
Але яке право?
Чіспа
Той параграф, що каже: жінок при надії на тортури брати не вільно.
Креспо
Ха, ха, ха! Хіба ви жінка?
Чіспа
Авжеж. Маркітантка.
Креспо
Ну, се ми побачимо. А проте правду мусите сказати.
Чіспа
Ой, пане! Я співачка зроду і виспіваю вам усе, що знаю, а коли хочете, то й ще більше.
Креспо
Ну, пам’ятайте ж! Тілько в такім разі мине вас тортура! До арешту з ними!
Варта випроводжує їх.
Ява сьома
Креспо, Івась, Ізабелла, селяни.
Івась
Ось ми, таточку! Ти казав нам прийти.
Креспо
Добре, сину. Знай же тепер, що ти провинився тяжко, пориваючися з шаблею на пана капітана і завдаючи йому рану.
Івась
Але ж я боронив нашої честі.
Креспо
Се мене не обходить, то річ суду. Гей, варта! Візьміть його і також запровадьте до арешту і закуйте в кайдани!
Івась
Що? Мене до арешту? В кайдани? Але ж, таточку, я зовсім не розумію вас!
Креспо
Мовчи! Я тепер війт, і суддя, і начальник, а не отець, і мушу робити так, як мені закон показує.
(Потихо.)
Будь спокійний, сину! Се одинокий спосіб урятувати тебе від смерті. Вартові, візьміть його і пильнуйте добре по дорозі.
Івася випроваджують.
Ізабелла
Таточку, що се все значиться? Невже ти хочеш його ставити перед судом за те…
Креспо
Що завинив, мусить відпокутувати. А ти, доню, зараз іди з паном писарем до радниці і напиши урядово скаргу на капітана.
Ізабелла
Я?
Креспо
Пан писар напише. Ти мусиш протоколярно сказати йому всю правду.
Ізабелла
Радше вмерти! Таточку! Ти ж обіцяв мені покрити мою ганьбу, моє нещастя…
Креспо
Не можна, доню! Тепер роби, як я тобі кажу!
Ізабелла
Га, нехай буде воля божа і твоя! Ходімо, пане писарю! Видно, бог за чиїсь гріхи хоче, щоб я випила сю гірку чашу до самого дна.
Ізабелла і писар відходять.
Ява восьма
Креспо сам, потім дон Лопе.
Креспо
(сам).
Бідна дитина! І що я їй пораджу? Не зрушили мої просьби того поганця, то, може, зрушить його погроза. А ні…
Дон Лопе
(за сценою).
Так де є Педро Креспо? Тут, кажете, в тій хаті?
Креспо
Га, що? Хто там так голосно за мною допитується?
Дон Лопе
(входить).
А, Педро Креспо! Ви тут? Дуже добре. Подумайте, що за погана справа! Неждано-негадано я мусив на лоб, на шию вертати до вашого села. Мушу знов загостити у вас.
Креспо
Спасибі вам, пане генерале, за честь, яку нам чините. Мій дім усе для вас отвертий.
Дон Лопе
Але що то? Ваш син так і не показався при мні.
Креспо
Зараз дізнаєтеся про причину. Але прошу вас, що се за погана справа привела вас назад до Заламеї?
Дон Лопе
Ах, до сто тисяч чортів! Нечувана справа. Подумайте собі, на дорозі доганяє мене підофіцер тої компанії, що тут кватирувала, і доносить мені… Ні, мене аж у горлі душить лютість, коли про се подумаю!
Креспо
Що ж він вам доніс?
Дон Лопе
Що якийсь тут війтина смів арештувати мого капітана. Ах, чорти б тебе мордували! А я весь ранок такий був веселий, чувся таким здоровим і моя проклята нога мов і зовсім перестала боліти! Та скоро я почув сю вість, зараз погнав сюди. Тьфу! Та се нечуване діло! Зараз того препоганого хлопа кажу на смерть засікти різками.
Креспо
Гм, пане! А мені здається, що ви даремно так поспішали, бо війтина той, може, й не дасться сікти різками.
Дон Лопе
Е, буду я його питати, чи дасться, чи не дасться. Кажу простерти і бити, доки в нім дух теліпається.
Креспо
А я думаю, що так воно не буде і що ви ще інакше надумаєтесь. А знаєте ви, пане генерале, за що вашого капітана ув’язнено?
Дон Лопе
Не знаю. Та се мені байдуже. Коли він що провинив, то я його покараю, а війта все-таки засічу.
Креспо
А знаєте ви, пане генерале, що війт має право в’язнити і судити всякого злочинця, котрий зробить проступок на обширі його села?
Дон Лопе
До біса з таким правом! Не признаю я такого права, щоб простий хлоп…
Креспо
Звісно, що простий. Але я думаю, що як буде ще впертий і завізьметься, то таки по праву може взяти і повісити вашого капітана.
Дон Лопе
О, не діжде він сього. Та ну бо, скажіть мені, де його шукати?
Креспо
Не треба й ходити далеко за ним.
Дон Лопе
А хто ж він такий?
Креспо
Я сам.
Дон Лопе
Он що! Ну, я так і думав.
Креспо
І мали рацію так думати.
Дон Лопе
Ну, Креспо, не жартуйте!
Креспо
Ні, пане генерале, мені зовсім не до жартів.
Дон Лопе
Арештанта мусите мені віддати, а вже за його провину я його покараю.
Креспо
Ні, пане! Власне за сю провину я казав узяти його в кайдани.
Дон Лопе
Але ж він вояк і належить під мій суд.
Креспо
Але він украв мені мою добру славу, вбив мою надію.
Дон Лопе
Але ви не маєте права відбирати його з рук воєнного суду.
Креспо
Але я благав його на колінах, плакав перед ним, а він тілько копнув мене, як собаку.
Дон Лопе
Ви нарушаєте судівництво військове.
Креспо
Він нарушив мою честь, до котрої також не мав права.
Дон Лопе
Але я даю вам слово, що будете зовсім вдоволені моїм вироком.
Креспо
Спасибі вам, пане, але я не маю звичаю просити других о те, що сам можу зробити.
Дон Лопе
До сто громів! Що з вами балакати! Я мушу його мати, хоч би тут усі чорти дуба стали.
Креспо
Добре, будете його мати, але не швидше, аж ми з ним процес скінчимо.
Дон Лопе
Процес? Який процес?
Креспо
Ну, так, пару аркушів паперу візьмемо, полініюємо і спишемо протоколи.
Дон Лопе
Чорт бери ваші протоколи. Зараз отворіть мені в’язницю.
Креспо
Вона й не замкнена. Тілько там стоять люди і мають наказ стріляти на всякого, хто без мого дозволу наблизиться.
Дон Лопе
Ну, з такого наказу я сміюся. На те у мене є також рада!
(Кличе у вікно.)
Гей, вояки! Нехай один з вас бере коня і їде по військо, котре тут постоєм стояло. Нехай усі зараз вертаються. Понабивати самопали і гармати, позапалювати льонти і йти поспішним маршем у бойовім порядку!
Креспо
Пане генерале! Я думаю, що дармо ви трудите своїх людей. Се діла не змінить, а тілько…
Дон Лопе
Що тілько?
Креспо
Хіба…
Дон Лопе
Ну, що у біса? Давитесь словами?
Креспо
Тілько хіба прискорить те, що має статися.
Дон Лопе
Власне, власне! Я казав їм, щоб прискорили свій прихід.
Заслона спадає.
Друга відслона
Майдан перед радницею.
При вході і під вікнами узброєні мужики стоять на варті.
Ява дев’ята
Креспо, писар. Селяни виходять з радниці.
Креспо
Суд скінчений. Вирок запав по закону і оголошений оскарженому. Має ще годину намислу, щоб рішився, чи сюди, чи туди. Позвольте, панове, що тим часом піду на хвилю додому, привести свої діла в порядок. Ви, пане писарю, лишіться тут. В разі небезпеки знаєте, що маєте робити.
Писар
Знаю, пане начальнику.
Креспо
А ви, панове рада, найдалі за годину будьте тут оп’ять. Все мусить статися по формі, по закону. Закон – наша сила, наша оборона. З нього нам не вільно ані на волосок схибнути. Ну, до звидання.
(Креспо і радні відходять, писар стає при дверях.)
Ява десята
За сценою чути гуркіт тарабана. По хвилі виступають дон Лопе і вояки в повних збруях,
Дон Лопе
Ось, хлопці, тая в’язниця! Тут сидить ваш капітан! Ставайте в ряди! Лагодьтеся до штурму! А я ще поговорю з тими мужиками, може, удасться нам ласкою діло закінчити.
Вояки
А як ні, то смерть хлопам!
(Шикуються до бою.)
Дон Лопе
(остро підходить до вартових).
Люди!
Писар
Пане генерале, даруйте, але ми маємо наказ стріляти до всякого, хто тут наблизиться.
Дон Лопе
Що? До мене стріляти? Зараз мені віддайте мого капітана!
Писар
Пане генерале, не можемо сього зробити, він по закону засуджений.
Дон Лопе
Блазню один! Як ти смієш так зо мною говорити! Зараз віддайте мені капітана, а то я вас усіх кажу вистріляти і ціле село з димом пущу.
Писар
Робіть що хочете, а арештанта видати вам я не можу!
Дон Лопе
(до вояків).
Хлопці! Розділіться на дві роти! Одна нехай іде палити село, а друга най пряжить шаблями отсих мужиків. Далі! Наперед!
Вояки
Смерть мужикам! Гурра!
(Біжать до штурму.)
Ява одинадцята
Ті самі і Креспо з юрбою узброєних мужиків.
Креспо
Смерть? Овва, не велике горе смерть! Пане писарю! До діла!
Писар входить до радниці і замикає двері.
Дон Лопе
Го-го! Їх уже більше прибуло! Ану, хлопці, разом на них! Ламайте двері! Дріться в вікна, розмечіть до основ отсю нужденну буду!
Вояки кидаються на мужиків, бійка, галас і крики.
Ява дванадцята
Ті самі і король зі свитою входить.
Король
А се що таке? Чи то те привітання, котрим мала стрітити мене Заламея?
Дон Лопе
Ваше величество! Зухвалість хлопська, якої світ не бачив. Їй-богу, коли б ваше величество не були прийшли до села, то за хвилю все село було б горіло, як одна свічка.
Король
Що ж тут сталося?
Дон Лопе
Війт тутешній арештував мого капітана і ніяк не хоче мені його віддати.
Король
Де є той війт?
Креспо
Я.
Король
Яким правом ви се зробили?
Креспо
(подає йому акти).
Ось тут виложені правні основи мого вчинку. Рабунок дівчини, насильне зганьблення в лісі, відмова пошлюблення її, о що батько з слізьми просив його.
Дон Лопе
Сей батько разом сам і суддя.
Креспо
Що ж се має до речі? Чи в такім разі є інше право? Чи коли б до мене чужий чоловік прийшов з таким ділом, я розсудив би його інакше? Чим же ж я винен, що я для своєї дочки зробив те саме, що зробив би для всякого чужого чоловіка? Впрочім, свого сина, що кинувся був на капітана, я так само велів закувати в кайдани. Чи ж не мав я права вислухати й дочки? Прошу! Ось акти. Перегляньте їх. І коли в них одно слово не так, як я тут сказав, коли в чому-небудь я поблудив против закону, підкупив свідків, сфальшував зізнання – то ось моя голова (клякає перед королем), я зараз готов на смерть.
Король
(переглянувши акти).
Ну, се так. Діло ясне і процес зроблений після всіх приписів закону. Та тілько виконання засуду до вас не належить. На се є інший трибунал. Тож зараз видайте нам арештанта!
Креспо
(встає і шкрябається в голову).
Королівське величество! Се буде троха трудно.
Король.
Чому?
Креспо
Бачите, у нас у селі тілько один трибунал і є, а той має звичай, скоро видасть засуд, так зараз і виконати його. І сим разом…
Король
Що? Ви посміли б?..
Креспо
Королівське величество, се також воля закону. Пан капітан мав годину до намислу. Тепер ся година вже давно минула.
Дон Лопе
Та що ви нам говорите? Віддайте капітана!
Креспо
(кричить до варти).
Гей, вартові! Отворіть двері.
Відчиняють двері. В глибині видно капітана, повішеного на сволоці.
Пане генерале! От вам ваш капітан!
Король
І ви сміли се зробити!..
Креспо
Ваше величество, ви самі сказали, що засуд справедливий і поступування було законне. А в такім разі і сповнення не може бути незаконне.
Король
Але для сповнення сього засуду є інші органи.
Креспо
Справедливість у державі одна, як одно тіло. Але у неї рук багато. Що ж в тім злого, що ся рука повісить когось, що мав би повиснути від отої руки? Се дрібна похибка, коли тілько в головній речі справедливості не ухиблено.
Двері зачиняють.
Король
Ну, нехай уже й так. Але хіба ви забули, що він був вояк і шляхтич і мав право згинути від меча?
Креспо
Ваше величество, се правда. Та біда наша ось в чім. Наші дооколичні шляхтичі всі такі чесні та порядні люди, що суд ніколи з ними не має ніякого діла. То й кат наш ніколи не мав нагоди навчитися стинати, а тілько вміє вішати. Впрочім, я думаю, що коли кому тут сталася кривда, то хіба небіжчикові. Він один мав би право жалуватися, ну, а як він мовчить, то других се не повинно обходити.
Король
Ну, що ж з ним зробиш? Пропало діло, дон Лопе. Капітан заслужив на смерть, а ті дрібні формальні похибки не змінюють діла. Нема що робити. Скличте своїх вояків і в дорогу. Нехай ніхто в селі не лишається. Треба нам поспішати до Португалії. А ви, війте – як вас звуть?
Креспо
Педро Креспо.
Король.
Ви, Креспо, ставайтеся до смерті війтом у Заламеї.
Креспо
Справді королівська честь для правосуддя.
Король зі свитою відходить.
Ява тринадцята
Ті самі, без короля.
Дон Лопе
Ну, Креспо! Богу дякуйте, що король прийшов в саму пору.
Креспо
Пане генерале, хоч би не був прийшов, то ви, проте, не були б дістали капітана живого.
Дон Лопе
І чи не ліпше б було віддати мені арештанта? Я певний, що я був би його склонив до того, щоб узяв вашу дочку.
Креспо
Коли добровільно не хотів сього вчинити, то силуваного я не хочу. А моя дочка (втирає сльози) бідна дитина! Нічого їй тепер не лишилося, тілько вступити в монастир!
Дон Лопе
Ну, але прочих арештантів, надіюсь, мені віддасте.
Креспо
О, з охотою. (До варти.) Зараз випустіть арештантів!
Ява чотирнадцята
Ті самі, Реболледо, Чіспа, потім Івась.
Дон Лопе
А де ж ваш син? Адже ж він також вояк. Я його не лишу.
Креспо
Пане генерале. За нарушення пошани для свого капітана він засуджений на кару і повинен її відбути, хоча він і толкується, що кинувся на свого зверхника в обороні честі своєї сестри.
Дон Лопе
Ну, ну, Креспо! Досить уже тих кар! Випустіть свого сина!
Креспо
Га, воля ваша. Ось він і є.
Івась входить і стає в військовій позиції перед генералом.
Івась
Пане генерале! Прийміть мою найщирішу подяку! Тепер буду невідлучно вашим слугою.
Реболледо
А я віднині зарікаюся співати.
Чіспа
Я ні! Адже співання звільнило мене від того проклятого струменту.
Заслона спадає.
Кінець.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 24, с. 172 – 186.