Невістка і свекруха

Іван Франко

Но ось дівчина вийшла заміж, покинула рідну хату і вступила в нову, не знакому собі сім’ю свого мужа. Не привикла вона до чужих порядків, до чужої матері, і не диво, що дуже багато пісень малює нам досадними красками недолю молодої невістки під свекрушиною рукою. Свекор не мішається в «жіноче господарство», – тож свекруха, яко мати в хаті, має над невісткою повну волю. Чи добровільно, чи недобровільно вступила невістка в чужу, мужову, хату, однако тут жде її лихо.

Ой на горі на високій камінь муку меле,

Питається козак дівки: чи підеш за мене?

Ой я піду, козаченьку, та й буду робити, –

Ой ци схоче твоя мати зо мнов говорити?

Ой ісхоче моя мати з тобов говорити,

Лишень буде віправляти не ївши робити.

Ой ти ійди, невістице, поки й обід буде,

Як ся прийде й обідати, вна тогди забуде.

А я прийшла, молоденька, та й стала до миски,

А свекруха походжує та й віддула писки.

– Ой ци ти ся, невістице, світу не встидаєш?

Нема лижки води в хаті, до миски сідаєш!

– Ой а ци ти, свекрушенько, вдуріла, вдуріла?

Нині днинка петрівная, а я ще не їла!

– Ой а ци ти, невістице, нині приведена,

Ой що моя світличенька три дні не метена?

А я пішла молоденька світличеньку мести,

А вна мені й оповіла в поле їсти нести.

А я ї ся запитала: «А де плужок оре?»

А вна мені й оповіла: «Най тя колька вколе!»

А я знала, молоденька, що їй відповісти:

«А най того колька вколе, хто готовив їсти!»

Ой у саду та назаду сорока скрегоче;

А свекруха миски миє, невістка не хоче.

(Лолин, Стрийське, зап[исали] М. Павлик і Ів. Франко).

Як бачимо з тої пісні, і тут не можна говорити про таку неволю невістки в домі свекровім, яка існує, напр., у росіян. Тут прямо невістка терпить від примхів старої, а може і від її скупості, котра у наших мужиків звичайно – наслідок перебутих недостач, перебутої бідності та нужди. Але і тут бачимо у молодої невістки різке заявления своєї особистої непідлеглості: вона зуб за зуб відгризається від докорів старої свекрухи, і хоч не відкидається ніякої роботи, яку їй загадує свекруха (се навело б на неї закид лінивства і дармоїдства – як звісно, у наших мужиків найтяжчий і найсоромніший закид, який можна зробити «господарській дитині»), то на її докірливі слова має і вона свої слова. Дуже часто тиха і склінна невістка уміє цілковито задобрити воркотливу свекруху, бажаючу мати у всім і все свій верх у хаті. Ось, напр., уривок з пісні, де парубок навчає свою милу, як має поступати з його матір’ю, щоб жити з нею в ладі. Дівчина боїться, що

Чужая матінка, не своя,

Не буде від неї покоя.

На те каже їй парубок:

Ой як ти підеш горою-горою,

Назве тя матінка бідою-бідою;

А як ти підеш долинов,

Назве тя матінка дитинов.

(Нагуєвичі).

Що справді невістці приходиться зносити від свекрухи радше її воркотливість і квасний гумор, аніж систематичне, ненастанне неволення та упосліджування, основане на цілім світогляді народнім, се видимо, між іншим, і з гумористичної приповідки. «До свекрухи заговори, то каже: «Писок маєш!» – мовчи, то каже: «Ци вже і говорити не вмієш?» (Нагуєвичі).