Повага до жінок в українців
Іван Франко
Коли се правда, що мірою культурності всякого народу може служити то, як той народ обходиться з жінками, то й се безперечна правда, що русько-український народ після сеї міри покажеться високо культурним у відношенні до других сусідніх народів. Від давніх давен всі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя руського народу, признавали, що русини обходяться з своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свобідніше, аніж їх сусіди. Свобідна воля женщини находить тут далеко більше пошанування, ніж, напр., у великоросів; в родині жінка займає дуже поважне і почесне становище, ба, навіть веде своє окреме (жіноче, домашнє) хазяйство побіч мужичого, до котрого мужик рідко коли мішається. Ніякого важнішого діла мужик не робить без поради з жінкою, ба, дуже часто розумна і відважна жінка уміє у всім поставити свою волю супроти мужикової.
Що вже й говорити о тім, що через таке чесне й людське держання жіноцтво руське мусило й само своїм характером вийти далеко краще, розвитіше, ніж се бачимо у сусідніх племен. Се також признали трохи чи не всі етнографи, не кажучи вже о великій щирості і ніжності чуття, котре такими чистими перлами вилилося в незлічимих чудово гарних піснях жіночих; уже сама зверхня подоба руського жіноцтва – складна, свобідна, гарна; само його сміле та певне виступування супроти чужих людей – все то свідчить дуже корисно о поважнім, людськім становищі жінок серед людського народу.
[Матеріали етнографічні до сього предмета зібрані в Чубинського «Труды этнограф[ическо]-статист[ической] экспедиции в Юго-зап[адный] край», т. V и т. VII, Драгоманова «Предания и рассказы», Головацького «Песни галицко-русского народа» і др. З опрацювань, бачиться, найдавніше і єдине досі спеціальне оброблення того предмета есть Боровиковського «Женская доля в песнях укр[аинского] народа», напечатане переводом у минувшім річнику «Зорі». Жаль тільки, що оброблення се остільки некритичне, що автор помішав пісні новіші з давніми, обрядово-весільними, в котрих віє зовсім інший дух, ніж в новіших піснях, і в котрих жіноцтво займає далеко нижче, підрядне становище в житті родиннім. Дуже цінні уваги щодо того питання находимо в прекрасній розправі М. Драгоманова «Отголоски рыцарской поэзии в украинских песнях», а також в його новій знаменитій книжці «Нові українські пісні про громадські справи»]
А прецінь же між жіночими піснями руського народу стрічаємо дуже багато так сумовитих, так жалібно болющих, розкриваючих нам таку многоту недолі, що, вдумавшися в ті пісні і в те життя, котре їх викликало, ми не можемо не вжахнутись, не можемо не спитати самих себе: невже ж се правда? Невже ж се може діятись у нас, перед нашими очима, між нашим лагідним руським народом? Особливо замужня жінка винаходить у своїй жизні чимраз нові рани і недогоди, на котрі нарікає в піснях.
Кожний, хто звик пильно придивлятись життю народному і особливо слідити його безмірно цікаві духові прояви, мусить звернути увагу на ті пісні, на ті, сказати по правді, жіночі невольничі псалми. Особливо тим цікаві вони – крім своєї основи, – що майже всі, з виїмком деяких вандрівних, а лиш до нашого життя більше або менше приноровлених, суть новішого, майже сучасного походження, як се доказує бесіда, чиста без архаїзмів, часом зовсім локально забарвлена, – як доказують також зовсім нові сучасні поняття і обставини в них зображені. Чи не доказує нам сей факт, що доля нашого жіноцтва стоїть тепер на переломі, що нові обставини життя суспільного – збільшаючася біднота і др. – заявляють тенденцію змінити становище нашого жіноцтва і, розуміється, змінити його на гірше! Правда, в самих піснях, обіч сього непотішного факту, ми побачимо ще й друге, противне явище – реакцію жіноцтва супроти більшаючого гніту. Маймо надію, що гніт той чимдалі буде зменшуватися і що жіноцтво наше без перепони буде поступати дорогою духового розвою в міру поступу цілого руського народу.
Розправа, котру оце подаю, основана майже виключно на матеріалах рукописних, на піснях, зібраних мною самим і моїми товаришами (особливо М. Павликом, Ів. Мохом і др.) в різних околицях Галичини самими послідніми роками. Деякі з тих пісень були й печатані чи то в такій формі, як тут подаються, чи в варіантах. При кінці розправи я подам їх порівняння з печатними відмінами. Запримічу ще, що зведені тут пісні жіночі безперечно найкращі і щодо змісту, і щодо форми з усього (крім хіба деяких дум історичних), що коли-небудь витворила наша фантазія народна, і яко твори народної лірики многі з них можуть сміло рівнятися з найдосконалішими того роду творами всіх часів і народів [Пісні тоті печатаємо незмінно, після дотичного місцевого виговору]. Додам еще, що й мелодії многих із тих пісень так чудово хороші, що слова становлять лиш половину їх чаруючої сили.
Примітки
…Боровиковського «Женская доля в песнях укр[аинского] народа». – Йдеться про статтю українського фольклориста О. Л. Боровиковського (1844 – 1905) «Женская доля по малороссийским песням. Очерк из малороссийской поэзии», надруковану в «Чтениях в Московском обществе истории и древностей российских при Московском университете», 1867, кн. IV, с. 96 – 142, і окремим виданням у Петербурзі в 1879 р. В «Зорі» за 1882 р. (№ 1 – 3, 6 – 7, 10 – 11) стаття надрукована під назвою «Женска доля після малоруських пісень» в українському перекладі Софрона Недільського (1857 – 1917), філолога і педагога народовського напряму.