Економічні корені жіночої неволі
Іван Франко
Ми скінчили про жіночу неволю. Ми вже не раз в протягу сього досліду мали нагоду переконатись, що неволя тота основана не на грубих та варварських обичаях народних, що чуття і здоровий розум народу супротивляються їй, що особливо жіноцтво дуже живо і виразно почуває всю ненормальність свого положення [1], але її викликує не що друге, я к тиск поганих обставин економічних на життя родинне, викликує та сама сила, що і на заході Європи, в краях далеко освіченіших, розвалює і нищить родинне життя робітників [Гляди о тім, напр., y Leroy-Beaulie. Le travail des femmes au XIX-me siecle і його ж «L’Etat de la classe ouvrierex en France»; також Fr. Engels. Die arbeitenden Klassen Englands, а особливо Karl Marx. Das Kapital і много других].
Ми можемо бути певні, що з поліпшенням економічних обставин у нашого народу, з знесенням бідності та пониження, в котрих він тепер находиться, загине і велика часть тої жіночої неволі. Велика часть, не вся! Загине та неволя, котру тепер прості люди причинюють самим собі: чи то з нерозуму, чи з самолюбства, чи з розпусти, т. є. загалом недостачею інтелектуального і морального розвою та образування. Джерело тої недостачі, як сказано, лежить в бідності та тісноті.
Друга часть жіночої неволі – нерозривні шлюби, котрі силують жінку жити з чоловіком, котрого не любить. Велика більшість жінок наших держиться свято таких шлюбів, але виємків лучається також багато, і то чим далі, тим більше. По всіх наших селах суть жінки, що покинули своїх шлюбних мужів, і суть такі ж мужі. Не раз розрив такий поступає за обопільною згодою, а не раз і мимо волі одної сторони [О тім гляди «Вольное слово», ч. 54, в дописі «Из австрийской Украины», а також статтю Ореста Левицького в «Русской старине» 1880 р., п. назв. «Бытовые брачные формы на Украине XVI и XVII в.» і др].
Ще одна часть жіночої неволі лежить і в тім, що переважно (а при лихім чоловіці і зовсім) на її голову спадає турбуватися дітьми, виховувати, годувати і зодягати їх та «виводити в люди». Діти, як ми вже бачили, стаються головним путом, котре приковує жінку до чоловіка, хоч би і як нелюбого.
Погляньмо ж тепер, чи має наше жіноцтво і чи висказує воно в своїх піснях які-небудь думки про волю, про те, як би то видобутись собі з теперішнього поганого положення?
Коли першою основою всякої практичної волі уважати вольне, живе чуття, ненадламану, цільну особистість і бажання особистої самоуправності, то ми, бачиться, не раз і досить ясно, в цій статті виказали, що така основа волі у нашого простого жіноцтва єсть [2].
Щодо економічної неволі, то жіноцтво наше, безперечно, дуже тяжко її почуває. Ми бачили, як жінка плаче і жалується перед матір’ю на то, що чоловік взяв її віно та пропив і протратив [3].
Жінка працює у чоловіка гірш наймички, бо наймичці треба платити, а жінці ні; наймичка не схоче бути, то геть іде, а жінка ні. Та й ще жінці приходиться на своїх плечах зносити всякі мужикові примхи, невдоволення, всякі хиби його характеру, а крім того головно на ній лежить обов’язок – годувати та пильнувати дітей. Не диво затим, що поперед всього жінка виступає проти того, щоб бути наймичкою у свого чоловіка, бути у всім йому покірною слугою.
Куди йду, туди йду,
Все збираю лободу;
А я свому муженькові
За наймичку не буду.
(Лолин).
Жінка ясно бачить, що велика часть її неволі лежить в економічній залежності від чоловіка, і для того вона стараєсь вирватися з-під тої залежності, вирватися не чим, як тільки своєю працею на волю.
Ой дубе, дубе кучерявий,
Ой а хто ж тебе скучерявив?
Скучерявила темна нічка,
Темная нічка, бистра річка.
А я, молода, як ягода,
Не піду заміж за рік, за два.
А пішла замуж аж п’ятого
За п’яниченька проклятого.
Ой кажуть люде, що він не п’є,
Він щовечора із коршми йде.
Ой щовечора, щораночку, –
Пропив же коня й нагайочку.
Пропив же коня вороного,
Прийшов до стайні по другого.
А я, молода, протів нього
Несу рублика золотого.
– Ой милий, милий, що гадаєш,
Що ти так працю пропиваєш?
Пропив-єс коня вороного,
Прийшов до стайні по другого?
– Що ж тобі, мила, а й до того,
До мого коня вороного?
Викупи коня, люблю тебе!
Як не викупиш, уб’ю тебе!
– Не раз, я, не два викупляла,
Через віконце дверці мала!
Через віконце дверці мала,
В вишневім саду ночувала;
В вишневім саду, під калиною,
Ще з маленькою та й дитиною.
Летить зозулька: ку-ку! ку-ку!
Я, молоденька, терплю муку.
Летять пташечки.: хвіть-хвіть! хвіть-хвіть!
Мені сльозоньки кіть-кіть, кіть-кіть!
Летить соловій: тьох-тьох! тьох-тьох!
Мені сльозоньки, як той горох.
Ой соловії, браття мої,
Та й ви, ялиці, ви, сестриці!
Скиньте ся мені по пюрочку,
Най з вами злену й а вгорочку:
Най мене нелюб не любує.
Най мене не б’є, не збиткує!
Вмію я, мужу, ткати, ткати, –
Буду я свій вік коротати.
Вмію я, мужу, шити, шити, –
Буду я й сама в світі жити.
(Ценів, запис[ано] від Кароля Батовського).
Примітка І.Франка
1. Вдобавок до наведених вище о тім ділі пісень просимо порівняти і слідуючу (Головацький, op. cit., часть II, стор. 380):
Шумить вітер ліщиною, шумить травицею;
Сто раз ліпше дівчиною, як молодицею.
Молодиця-невільниця, ні подивитись,
А дівчина – волен козак, з ким хоч любитися.
Молодиця-невільниця, куди ходить, плаче,
А дівчина – волен козак, куди ходить, скаче.
2. З вищенаведеною нами піснею про те, як дівчина не хоче нелюбові сказати доброго слова, порівняй слідуючу, не менше цікаву і гарну [«Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским», том V, стор. 487 – 488]:
Рано-рано побужала мене мати,
Хочуть мене за нелюба й оддати.
Я нелюба да ізроду не любила,
Я нелюба сухарями накормила,
Я нелюба помиями напоїла,
Протів нічки собаками випроводила,
По слідочку жарку крапиву садила,
По крапиві важкий камінь котила.
А як важко отой камінь котити,
То так мені із нелюбом жити.
(Козелецький уїзд, зап. І. Новицький).
3.[З наведеною вище піснею «Вітер віє, шелевіє» порівняй також слідуючу:
Ой як ми ся з товаришем взяли напивати,
Прийшли жиди, взяли бички, – що ж буду впрягати?
Жінка плаче, жінка плаче: Господь би тя побив!
Мені мати дала бички, а ти, гунцвот, пропив!
(Матвіївці, Колом.)
Примітки
Леруа-Больє П’єр-Поль (1843 – 1916) – французький буржуазний економіст.
«Вольное слово» – газета ліберального напряму, що виходила в Женеві в 1881 – 1883 рр. за участю, а з січня 1883 р. – за редакцією М. Драгоманова.
Левицький Орест Іванович (1848 – 1922) – український історик ліберально-буржуазного напряму; з 1919 р. – академік АН УРСР; автор історичних повістей і оповідань.