Висновки

Іван Франко

Та все-таки з чисто артистичного боку ми не вагаємось зачислити «Перебендю» до найкращих творів Шевченка його першої доби. Пізніше творив він речі, далеко глибші чуттям, ширші і ясніші поглядом, але мало утворив речей більш гармонійних з огляду на артистичну цілість, більш ясних і прозорих з огляду на композицію і на характеристику деталей. Всі оригінальні прикмети його поезії: сердечна щирість, простота і заразом пластичність вислову, чудово чиста мова, увесь той, так сказати, сік українських пісень народних, з меланхолійною основою і відтінками делікатного юмору, перетворений в кипучу кров самого Шевченка, закрашений сильно його індивідуальністю, – все те являється уже в повному блиску в «Перебенді».

Опис степу українського при всій своїй короткості дає широку і розкішну картину, котру сміло можна поставити побіч найкращих того роду картин у Залеського (пор. його «Step», що зачинається словами: «Szumią trawy i burzany о! Zielono skroś. O! Sino, Jako fale, wciąż kurhany, Step – a – Step – a rozbujany, Morze twoje, Ukraino» – i Шевченкове

кругом його

степ, як море,

Широке синіє;

За могилою могила,

А там – тільки мріє!

Здається, що про наслідування тут нема що говорити, хоч і як близько видається одна картина до другої).

Наш дослід про історію літературну головного мотиву і поодиноких детальних рисів сієї поеми показав, що Шевченко вступав на поле літературне з доволі широким обсягом ідей і вражень, взятих то з життя, то й з читання книжок, – певно, з далеко більшим багажем духовним, ніж велика часть других українських поетів, котрих життя змалку щасливіше складувалося, ніж Шевченкове. Життя під батьківською стріхою з усіма його тяжкими й радісними подробицями; школа і мандрівка малого хлопця по людях, щоб добру навчили; життя в панськім дворі, де, крім тяжких сцен кріпацької неволі, Шевченко мусив не одному й навчитися, не одно чути і бачити таке, що збагачувало його знання світу й людей, не одно й читати; подорожі по більших містах, як Вільно, Варшава і др., де, очевидно, навіть кріпак, але з Шевченковим хистом і цікавістю не одно мусив собі присвоїти; життя у малярів столичних (в Варшаві й Петербурзі); далі кружки, в котрі попав Шевченко в Петербурзі по своїм визволенні (українофільський кружок Гребінки і артистичний, що громадився коло Брюллова), – отсе та школа життя, котру перебув Шевченко до свого вступления в літературу.

Справедливо про те замітив д. Драгоманов в своїй статті «Шевченко, українофіли й соціалізм», що Шевченко більше бачив світу не тільки в мужицтві, а й в Росії взагалі, ніж його вчені приятелі в Києві (Громада, IV, 126). Ми бачили, з якого широкого круга думок брав наш поет імпульси і вказівки до своїх перших творів, може, й несвідомо, але талановито перетоплюючи в своїй голові і бурливий романтизм Міцкевича та Гощинського, й шляхетське українолюбство Падури, і ліберальні пориви та реакційний об’єктивізм Пушкіна і все те з високим почуттям артистичної міри та реальної правди перещеплюючи на здоровий паріст української народної пісні та власної високорозвитої індивідуальності. І коли з погляду ідейного цілість не зовсім консеквентно видержана, то з погляду артистичного поема Шевченкова, при всій своїй простоті і безпретензіональності, вповні вдоволяє вимоги критики.

«Перебендя» виданий був перший раз в р. 1840 в першім виданні «Кобзаря» і від того часу повторяється майже у всіх виданнях Шевченка без змін, так що текст його не являє ніяких варіантів ані трудностей. Поет присвятив сю невеличку поему Є. П. Гребінці, котрий ураз із малярем Сошенком щиро опікувався Шевченком ще тоді, коли той був кріпаком, і мав на нього деякий вплив і по його визволенні (гляди: М. Чалий, Жизнь і т. д. , стор. 23, Петров, Очерки, стор. 304). Інтересно, що в своїй автобіографічній повісті «Художник» Шевченко нічогісінько не згадує про Гребінку.

Форма поетична «Перебенді» – звичайна, можна сказати, типово шевченківська форма поетична. Спершу йдуть вірші коломийкові, складані так, що одна коломийка [2 (8 + 6)] творить строфу з чотирьох рядків, а іменно перший і третій 4 + 4, другий і четвертий звичайно 4 + 2, рідше 2 + 4 склади. Римуються тільки другий і четвертий рядок.

В осередку ж поеми, де поет підноситься до вищого ліричного настрою, бачимо довші, амфібрахічні рядки. Конечно амфібрахічними (6 – 6) їх можна назвати тільки на перший погляд, загально судячи, а на ділі Шевченко не держався строго ніякого шкільного розміру, здаючись більше на слух і на музикальне чуття.

Приймаючи погляд д. Потебні – ділення віршів не на шкільні метри, а на музикальні і заразом синтаксичні стопи (гл. Объяснения, т. II, стор. 5. 17 і далі), ми бачимо в тім уступі (ряд. 53 – 78) ось які схеми віршові: 1) 3 + 3 + 3 + 3 (ряд. 70, 73, 77); 2) 3 + 3 + 3 + 2 (ряд. 60, 64, 68); 3) 3 + 3 + 4 + 2 (ряд. 53, 57, 59, 67); 4) 3 + 3 + 2 + 3 (ряд. 54, 56, 58); 5) 3 + 3 + 4 + 1 (ряд. 62); 6) 3 + 3 + 2 + 4 (ряд. 63, 74); 7) 2 + 4 + 3 + 3 (ряд. 55, 61); 8) 2 + 4 + 3 + 2 (ряд. 64, 78); 9) 2 + 4 + 2 + 3 (ряд. 71, 75); 10) 4 + 2 + + 3 + 3 (ряд. 65); 11) 2 + 4 + 2 + 4 (ряд. 69); 12) 4 + 2 + 2 + 3 (ряд. 76); 13) 2 + 2 + 2 + 3 + 2 (ряд. 73). Всі ті схеми – се варіанти основних схем: 3 + 3 + 3 + 3 і 4 + 2 + 4 + 2 або (2 + 2 + 2) + (2 + 2 + 2); з них бачимо добре, як свобідно обходився Шевченко з поетичним розміром, дбаючи тільки про одно – музикальність вірша і ненасилування мови.

Примітки

ліберальні пориви та реакційний об’єктивізм Пушкіна… – В даному випадку Франко некритично використав твердження О. Рейнгольдта з його «Geschichte der russischen Literatur von ihren Anfang bis auf neueste Zeit» про те, що естетичні погляди О. Пушкіна в останні роки його життя нібито змінилися в бік чистого естетства.