Вступ

Іван Франко

Публіцистика наша, котра віддавна досить пильно занимається статистикою шкіл народних, далеко менше уваги звертала і звертає на середні і вищі школи, котрі преці яко розсадники вищої інтелігенції заслуговують бодай на таку саму увагу, як і школи народні. Адже ж з гімназій і шкіл реальних виходять всі ті мужі, котрі з часом стаються духовими проповідниками і репрезентантами краю; найбільша часть між ними весь засіб загального образування на ціле життя виносить іменно з тих закладів, віддаючись в вищих школах тільки фаховим (технічним, юридичним, теологічним, філологічним і пр.) студіям. А мимо того, в органах крайових ми не стрічали досі хоч кільки-небудь основного розбору системи наших студій гімназіальних, ба, навіть статистичне справоздання крайової ради шкільної о стані гімназій галицьких в р. 1874 проминуло без відгомону по газетах і не звернуло на себе нічиєї уваги.

Правда, від часу до часу продиралися до публічної відомості поодинокі факти або замітки, свідчачі о тім, що стан наших гімназій єсть не зовсім рожевий, але жаден з наших крайових публіцистів не зібрався на те, щоб звести докупи ті факти і замітки, прослідити їх джерело і зв’язок і проясняти їх значення. Ба, навіть не стало тим публіцистам ані часу, ані умілості, щоб бодай познакомити читаючу громаду з тою широкою дискусією о хибах і задачах середніх шкіл, яка від довгих літ ведеться в пресі заграничній, навіть по інших краях австрійських, а в котрій більше або менше рішучо забирали голос такі поваги наукові, як англічани Спенсер і Бен, німці – Дюрінг, Хрісталлер і др.

О великій важності і донеслості тої дискусії переконує нас уже хоч би те, що само австрійське правительство під її впливом покликало було 1880 р. до життя звісну «анкету гімназіальну», котра однако ж по цілорічних дебатах на глум цілому образованному світові розійшлася з девізою: «Гімназії австрійські добрі і не потребують основної реформи, а тільки хіба деяких маленьких прищіпок, а затим – нехай буде як бувало!»

Чим пояснити собі тую дивну рівнодушність нашої інтелігентної громади до справи середнього і вищого образования? Ми не находимо іншого оправдання, крім того хіба, що гімназії і реальні школи у нас переважно суть зовсім рядові, не підлягають під заряд ані під контролю краю – ну, а позаяк після звісної польської поговорки «rząd sprzyja krajowi», то й заклади наукові, рядом (хоч, як побачимо дальше, тільки в часті) удержувані і управляні, мусять бути добрі й потребам краю вповні відповідні.

Правда, деякі старші люди пригадують собі, що іменно в тих закладах колишнє меттерніхівське правительство з таким блискучим успіхом плекало і викохувало den beschränkten Unterthanenverstand і що вихованці тої давньої системи, на нещастя наше, й досі ще ведуть перед в нашім краю майже на кождім полі, хоч з Unterthan-ів поперемінювалася в Bürger-ів, трибунів і ексцеленців. Але сімена давньої «Beschränkheit», втовчені в їх голови замолоду, і досі ще з них не дались викорінити, а пишні парості їх кидають і досі фатальну тінь на наше суспільне, політичне і освітнє життя, на поняття і змагання молодших, підростаючих поколінь, отжеж, і на далеку ще нашу будущину.

Думаємо затим, що велика, послідня пора у нас принятися серйозно за пізнання і критику наших середніх і вищих шкіл і спільною працею всіх милуючих свобідну і широку освіту прокладати дорогу до направи і зміни теперішньої їх системи, давно вже незгідної з духом і потребами нашого часу. Наріканнями на «перетяження» учеників духовою працею втих закладах, на занедбання розвою фізичного попри розвою умисловім, а навіть прихапцевим ліченням поодиноких нездорових симптомів, – як того початок зробила преславна вище згадана анкета гимназіальна, – тут лиху не поможеться. Треба, конечно, дійти до його кореня, до самої тепер обов’язуючої системи наукової, треба перебудувати і пересипати цілу перестарілу будову відповідно до сучасних потреб і змагань свобідного людського духу, щоб наші середні наукові заклади не були позорищем цілого образованого світу, не служили взірцями для реакційних замахів заграничних обскурантів, котрі після них беруться в своїм краю затемнювати голови і обезсиляти будячуся мисль у свого підростаючого покоління.

Міркуючи, що першою і головною основою такої дискусії, о кілько вона не має обертатися в сферах абстракційної Zukunftsmusik, але опиратися на живих фактах і в’язатися з дійсними условними потребами життя народного, мусить бути докладна і всестороння статистика наших тепер існуючих гімназій, – для того ми мусимо на сім місці виказати подяку ц. к. крайовій раді шкільній за те, що на біжучу сесію соймову виготовила і предложила послам обширне справоздання статистичне о стані наших середніх шкіл в роках шкільних 1875 – 1883, т. є. в послідніх дев’яти роках.

Що більше, ми сміємо висказати при тій случайності від себе думку (може, при теперішніх обставинах не занадто смілу), що те справоздання буде нашим послам крайовим недарма предложене, що зверне на себе їх увагу, розбудить в них мисль о конечних реформах і уліпшеннях, станеться джерелом відповідних внесень, коли вже не на теперішній, то бодай на будущій сесії соймовій. Правда, край наш дивним способом належить до тих немногих країв на кулі земній, котрі з своїх спеціально-крайових, автономічних фондів ані одного цента не дають на середнє образования своєї молодежі, але все ж таки з того не випливає, щоб Галичина дістала те середнє образования від держави задарма, щоб не оплачувала його вповні, а навіть з лишком із своєї кишені, щоб, затим, голос краю в справах, тикаючих наших середніх шкіл, мав бути зовсім неумісний. Нам здаєсь противно, що голос такий, рішучо піднесений і ясно в дусі поступовім сформульований, попертий голосами крайової людності, зискав би для нас живі симпатії в інших краях, викликав би відтам численні подібні голоси, що все разом було б для правительства достаточним мотивом для приложения рук і сил до основної реформи наших середніх закладів наукових.

Ми ж із своєї сторони сповнимо свою публіцистичну задачу, коли подамо ширшій громаді головні цифри статистичні о стані наших середніх закладів наукових із згаданого справоздання ц. к. крайової ради шк[ільної] і звернемо увагу на головні, по нашій думці, недостатки тих закладів, о скільки з цифрових зіставлень можна буде о них вносити.

Примітки

Спенсер Герберт (1820 – 1903) – англійський соціолог і філософ-позитивіст, апологет капіталізму, захищав ідею поступального розвитку на основі так званої «органічної теорії суспільства».

Бен Олександр (1818 – 1903) – англійський психолог-дуаліст, представник емпіричної асоціативної психології. Був професором логіки і англійської мови Ебердінського університету. Психологічні праці Бена мали значний вплив на розвиток так званої фізіологічної психології.

Дюрінг Євген (1833 – 1921) – німецький філософ, соціолог і журналіст. Його ідеалістичні та реакційні ідеї зазнали глибокої наукової критики в класичній праці Ф. Енгельса «Анти-Дюрінг».

Хрісталлер Готліб (1827 – 1845) – німецький мовознавець, був місіонером у Африці, автор праць про мови африканських народів.

«Анкета гімназіальна» – створена в 1880 р. тимчасова комісія експертів та чиновників з метою вивчення стану гімназій в Австрії і опрацювання проекту змін у системі гімназичної освіти.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1985 р., т. 46, ч. 1, с. 418 – 421.