«Бувають хвилі – серце рветься…»

Іван Франко

Бувають хвилі – серце рветься

На волю, в ясний, теплий край,

Живіше в груді кров заб’ється,

І заманчивий щастя рай

Ясніє десь передо мною,

Манить ід собі красотов,

І з безконечною тоскою

У серці будиться любов.

Тоді я всіх людей бажаю

До серця щиро пригорнуть,

Все щастя неба, розкіш раю

Зілляти в їх зболілу грудь.

Тоді я чую, – ох, глибоко, –

Весь труд їх трудного життя,

Тоді слідить так бистро око

За горем їх, усі чуття

Зціпляються так тісно, дружно

В один акорд великий – жаль…

І так ми тісно, темно, тужно,

У серці боротьба, печаль,

І непорадність, і розпука,

Бажання смерті і життя,

Так тяжко – мов з любов розлука,

І страх – мов в лісі без пуття.

Отак мої щасливі хвилі,

Веселі пориви усі

Кінчаться сумом, браття милі,

І болев лютою душі.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 28.

Зберігся автограф (ф. 3, № 216, с. 3, з кінця зошита), в якому викреслені останні два рядки:

Я щастя боюся, як бачу

Те безконечне море мук.

Умовно датується 1878 р.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 279.