«Смерклося. Тихо круг мене, мов в гробі,…»

Іван Франко

Смерклося. Тихо круг мене, мов в гробі,

В віддалі тільки вози гуркотять.

Тяжко ми, сумно і тужно! Ід тобі,

Любко далека, всі мислі летять!

Виджу тебе я крізь сумерки ночі:

Схилена, тихо сидиш при столі

І на роботу звернула ти очі,

Мислі тужливі видні на чолі.

Слух мій напружений чує в тій хвили

Шелест іголки у твоїй руці –

Зітхання тихі той шелест зглушили,

Тихі, а ясно чутні вни мені!

Ох, бо ті зітхання, тихі, сердечні,

В серці глибокий ми біль шевелять:

Там наче струни тремтять безконечні,

Вічною нутою горя тремтять.

Нині, о любко, в сей вечір погідний

Сотні щасливих при собі сидять

В любій розмові, а усміх свобідний,

Погляди щирі їх лиця красять.

Чим же ми гірші від сотень щасливих,

Чим заслужили ми горе і жаль?

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 30. Зберігся автограф 1878 р. (ф. 3, № 216, с. 40), в якому викреслені 9 – 12-й рядки:

Слух мій напруджений чує виразно

Шелест голки у твоїх руках,

Що все викликує мислі тужливі,

Зітхнень глибоких де джерело є?

Подається за автографом.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 280 – 281.