«Послухайте, добрі люди, що маю казати…»

Іван Франко

Послухайте, добрі люди, що маю казати;

Хоч не скажу естетично, – не буду брехати, –

Розповім вам все по правді, зовсім без фантазії,

Що ся стало в місті Львові, у руській гімназії.

Ой було то в понеділок, в самий день феральний,

Ксьондз-директор пробудився дуже щось печальний;

Чи то сон який поганий віщував му лихо,

Чи журивсь, що гімназисти не сидять му тихо,

Чи му, може, які мислі вчені та високі

Не давали супокою, мов куці сороки?

Хто ж то може відгадати, що за клята шпилька

Встрягла нині рано в мозок нашого Василька?

Ніхто сього не згадає, бо нема на Руси

Від професора до того, що пасе он гуси,

Мудрагеля з так глибоко вченов головою,

Щоб згадав, що Василькові не дає спокою.

Встав Василько, сплюнув гнівно: «Ну, віддайся богу!

Буде лихо, бо-м, встаючи, став на ліву ногу!

Що то, що мене все мусить лихо напіткати!

Хоч психолог, а не можу правов вперед стати!»

Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 44 – 46. Умовно датується 1878 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 216, с. 57).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 285.