Елегія

Іван Франко

Людьми забутий і богами,

Сиджу я осьде над потоком,

Хтів би-м го перескочить скоком,

Но все лиш фиркаю ногами.

Минув час моїх скоків хвацьких!

Тепер я сам, як день божистий,

Сиджу й співаю акафісти

Та стиха дру хлопів скалацьких.

Забув про мене бог і люде,

Та чорт їм! Добре то той мот:

Народ про вождя позабуде,

То й вождь забуде про народ!

І я теперка забуваю

Про божі всі права і людські,

Нещадно дру, ще й обплюваю

Всі тії весі ботокудські.

Колись я був Рак Поступович,

Но нині того вже не чутко,

Я не Наум вже Безумович,

А лиш попросту – Йван Забудько!

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Вікна», 1932, № 9, с. 28. Умовно датується 1878 р.

Подається за автографом (ф. 3, № 215, с. 425).

Наум вже Безумович… – йдеться про Івана Наумовича (1826 – 1891) –галицького клерикального діяча, «москвофіла», видавця, журналіста.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 287 – 288.

Лист на сайт