«My lubimy rusinów…»

Іван Франко

My lubimy Rusinów,

Ich zwyczaje prastare,

Plemię ruskie, co kocha

Swoich panów, swą wiarę,

I tę mowę sług naszych,

I lokajów, i chłopów,

I tę dziatwę ich gołą,

I pokornych ich popów.

I te pieśni ich tęskne,

I ich taniec ochoczy,

Lud ten krzepki i dzielny,

Lud tak cichy, roboczy,

Jego grube siermięgi,

I chleb twardy, a zdrowy,

Jego chaty mizerne,

Jego konie i krowy,

Jego pracę na łanie

Polskiej przeszłości synów

I rycerzy wolności –

My lubimy Rusinów!

A za naszą tę miłość

My żądamy jednego:

Niech nikt oprócz nas nie śmie

Co bądź robić dla niego!

Niech nikt nie śmie siać rozdór

Między dworem i chatą,

Ani ostem zasiewać

Niwę zgody bogatą.

Lecz kto chciałby dla Rusi

Naszą ukrócić wolność

I rozrywać odwieczną

Naszych korzyści wspólność.

Siać w te serca poczciwe

Chwasty zwane oświatą,

I zapalać je szkołą,

I kłócić dwory z chatą,

Tworzyć literaturę

I gazety wydawać,

Między nami a nimi

Za pośrednika stawać,

Ten jest Moskal, szyzmatyk,

Hajdamackie skaranie,

Apostata, zaprzaniec,

Zdrajca kraju, mospanie!

Написано д[ня] 15 жовтня 1882 р.

Ми любимо русинів,

Їхні звичаї прадавні,

Плем’я руське, що любить

Своїх панів, свою віру,

І цю мову слуг наших,

І лакеїв, і хлопів,

І цю дітвору їхню голу,

І покірних їхніх попів,

І ці пісні їх тужливі,

І їхній танець жвавий,

Люд цей сильний, відважний,

Люд такий тихий, робочий,

Його грубі свитки,

І хліб черствий та здоровий,

Його хати злиденні,

Його корови та коні,

Його працю на лані

Польського минулого синів

І лицарів свободи –

Ми любимо русинів!

А за нашу цю любов

Ми жадаєм одного:

Хай ніхто, крім нас, не сміє

Що-небудь робити для нього!

Хай ніхто не сміє сіяти розбрат

Між двором і хатою

Чи осотом засівати

Ниву згоди багату.

Але хто хотів би для Русі

Нашу зменшить свободу

І розірвати одвічну

Наших інтересів спільність,

Сіяти в цих серцях доброчесних

Бур’ян, званий освітою,

І запалювати їх школою,

І сварити двори з хатою,

Творити літературу

І видавати газети,

Поміж нами і ним

Посередником бути,

Той – москаль і схизматик,

Гайдамацькая кара.

Супостат і відступник,

Зрадник краю, мій пане! (польськ.). – Ред.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Зеркало», 1882, № 22, с. 174, під заголовком «Patriotnik». В останні роки життя Франко дав йому іншу назву: «My lubimy Rusinów» і готував до друку, маючи на увазі вмістити його у збірку поезій. Але цей задум не здійснився. З новим заголовком вірш вперше опубліковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. І. Іван Франко», с. 27 – 28.

До цієї гострої сатири на польську шляхту Франко додав в останні роки життя таку примітку: «Написано д[ня] 15 жовтня 1882, друковано тоді ж у часописі «Зеркало», ч. 22, ст. 174, під заголовком «Patriotnik».

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 79).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 341 – 343.