Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Похвала Дрогобича

Іван Франко

Із моїх вандрівок по Галичині

Над Тисьменичкою-ріков,

Що звесь «нафтовою калюжев»,

Там город преславний Дрогобич лежить,

Преславний, та не дуже.

І хоч Борислав, Трускавець,

Стебник і другі діти

На нього сиплють слави блеск, –

Він якось не міг проясніти.

І хоч дрогобицькі самі

Тож лепські горожане,

Цибулярі і зваричі, –

Все ж місто їх мало знане.

Та й не скажу, щоб мало вни

О славу міста дбали:

Щоб в світі вславитись, чого

Вони не виробляли!

Свій храм готицький, що їм ще,

Мабуть, Ягайло ставив,

Рішили вкрить соломою,

Щоб вкрить себе вічною славов.

Їх бурмистр тож рахунки вмів

Робити безпримірні:

П’ятнадцять ринських за мітлу,

А тридцять за два свірні.

Їх кас’єр фізик крепкий був

І доказав довідно,

Що й з каси залізної міський гріш

Іщезнути може безслідно.

Їх ojciec канонік, побожний муж,

Не нарушив до днесь целібату;

Вже третій газдині з потомством її

Купує грунт і хату.

Побожний муж той взявсь і дзвін,

Як краківський Zygmunt, лити:

На славу города мав він

На божу честь дзвонити.

Лиш що на дзвоні тім, що мав

Гудіть, дзвеніть над містом,

Велів ксьондз напис написать:

Dzwon przeciw socjalistom!

То бідний дзвін, мов в серце го

Пекли слова ті гнусні,

З дзвіниці бовкнув тільки раз

Та й пук на штири кусні.

І тричі вже лито наново його,

І тричі пук він в скрусі, –

Знать, ліпше він чує, ніж наші ксьондзи,

«Що висить у воздусі».

Немного й Земялковський тож

Придбав для міста чести,

Хоч він, як дзвін, не пук, а вмів

Сухого дуба плести.

Не кращі ж бо й інтерпелянти його,

Міщани Гершко й Михалко!

Ніяк та й ніяк їм до слави дійти, –

Бігме, аж мені вже їх жалко!

«А що ж то, – гадаю, – чи я нігіліст,

Чи я який голобриш?

Дрогобич же преці и мені щось своє, –

Давай прославляти Дрогобич!»

О городе цибулярів,

На поступ запопадний,

Де що різник, то розбійник,

Де Гершко – цар всевладний!

Немов на новий місяць, так

Освіти яснієш огнем ти:

В гімназії твоїй що класа, то є

Принаймні чотири студенти.

Твій Ghetto, що зоветься Лан, –

Отсе-то раз дивниця:

Здаєсь, що не зрівняєсь з ним

І львівська Зарваниця.

Твій Бориславський тракт – гай, гай,

Се восьме чудо світу, –

Здаєсь, що на нім ти болото зібрав

З ціліського повіту.

Твій тротуар, твій монастир,

Шпиталь твій – боже, боже, –

Назвати може їх мій спів,

Но описать не може!

Тож радуйсь, Дрогобичу! Вже як мій спів

Тебе не приоздобить

І славним не зробить тебе на весь світ, –

То й чорт тебе славним не зробить!

Написано д[ня] 12 грудня 1882, досі не друковано.


Примітки

Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 139 – 141. Збереглися два автографи – ранній (ф. 3, № 1618, с. 31 – 33) та пізніший (ф. 3, № 214, с. 86 – 87, з кінця зошита). На с. 32 раннього автографа є така примітка автора: «В середніх віках жидам не вільно було мешкати по містах всуміш з християнами, а вони замешкували звичайно окрему дільницю, одгороджену, а часто й одмуровану од решти міста. Тота дільниця чисто жидівська звалась з-італіянська Ghetto».

Подається за автографом (ф. 3, № 214, с. 86 – 87, з кінця зошита).

Як краківський Zygmunt… – дзвін у краківському католицькому соборі.

Храм готицький, побудований в XVI ст.

Львівська Зарваниця – район м. Львова.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 349 – 351.