Похвала Дрогобича
Іван Франко
Із моїх вандрівок по Галичині
Над Тисьменичкою-ріков,
Що звесь «нафтовою калюжев»,
Там город преславний Дрогобич лежить,
Преславний, та не дуже.
І хоч Борислав, Трускавець,
Стебник і другі діти
На нього сиплють слави блеск, –
Він якось не міг проясніти.
І хоч дрогобицькі самі
Тож лепські горожане,
Цибулярі і зваричі, –
Все ж місто їх мало знане.
Та й не скажу, щоб мало вни
О славу міста дбали:
Щоб в світі вславитись, чого
Вони не виробляли!
Свій храм готицький, що їм ще,
Мабуть, Ягайло ставив,
Рішили вкрить соломою,
Щоб вкрить себе вічною славов.
Їх бурмистр тож рахунки вмів
Робити безпримірні:
П’ятнадцять ринських за мітлу,
А тридцять за два свірні.
Їх кас’єр фізик крепкий був
І доказав довідно,
Що й з каси залізної міський гріш
Іщезнути може безслідно.
Їх ojciec канонік, побожний муж,
Не нарушив до днесь целібату;
Вже третій газдині з потомством її
Купує грунт і хату.
Побожний муж той взявсь і дзвін,
Як краківський Zygmunt, лити:
На славу города мав він
На божу честь дзвонити.
Лиш що на дзвоні тім, що мав
Гудіть, дзвеніть над містом,
Велів ксьондз напис написать:
Dzwon przeciw socjalistom!
То бідний дзвін, мов в серце го
Пекли слова ті гнусні,
З дзвіниці бовкнув тільки раз
Та й пук на штири кусні.
І тричі вже лито наново його,
І тричі пук він в скрусі, –
Знать, ліпше він чує, ніж наші ксьондзи,
«Що висить у воздусі».
Немного й Земялковський тож
Придбав для міста чести,
Хоч він, як дзвін, не пук, а вмів
Сухого дуба плести.
Не кращі ж бо й інтерпелянти його,
Міщани Гершко й Михалко!
Ніяк та й ніяк їм до слави дійти, –
Бігме, аж мені вже їх жалко!
«А що ж то, – гадаю, – чи я нігіліст,
Чи я який голобриш?
Дрогобич же преці и мені щось своє, –
Давай прославляти Дрогобич!»
О городе цибулярів,
На поступ запопадний,
Де що різник, то розбійник,
Де Гершко – цар всевладний!
Немов на новий місяць, так
Освіти яснієш огнем ти:
В гімназії твоїй що класа, то є
Принаймні чотири студенти.
Твій Ghetto, що зоветься Лан, –
Отсе-то раз дивниця:
Здаєсь, що не зрівняєсь з ним
І львівська Зарваниця.
Твій Бориславський тракт – гай, гай,
Се восьме чудо світу, –
Здаєсь, що на нім ти болото зібрав
З ціліського повіту.
Твій тротуар, твій монастир,
Шпиталь твій – боже, боже, –
Назвати може їх мій спів,
Но описать не може!
Тож радуйсь, Дрогобичу! Вже як мій спів
Тебе не приоздобить
І славним не зробить тебе на весь світ, –
То й чорт тебе славним не зробить!
Написано д[ня] 12 грудня 1882, досі не друковано.
Примітки
Вперше надруковано у кн.: Твори, т. 13, с. 139 – 141. Збереглися два автографи – ранній (ф. 3, № 1618, с. 31 – 33) та пізніший (ф. 3, № 214, с. 86 – 87, з кінця зошита). На с. 32 раннього автографа є така примітка автора: «В середніх віках жидам не вільно було мешкати по містах всуміш з християнами, а вони замешкували звичайно окрему дільницю, одгороджену, а часто й одмуровану од решти міста. Тота дільниця чисто жидівська звалась з-італіянська Ghetto».
Подається за автографом (ф. 3, № 214, с. 86 – 87, з кінця зошита).
Як краківський Zygmunt… – дзвін у краківському католицькому соборі.
Храм готицький – , побудований в XVI ст.
Львівська Зарваниця – район м. Львова.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 349 – 351.