Руським в’язням із р. 1882

Іван Франко

Згадайте, братія моя,

що зиркаєте там з-за грати

і знаєте, як Прокш кричить

і лазить Пшібіль тамуватий,

і глядите на весь той ад,

на дім той горя і печали, –

що й ми недавно в домі тім

і мучилися, і скучали.

Як гордо ви тоді на нас

каміння кидали й грязюку,

опльовували навіть мислі наші

і на сміх підіймали нашу муку.

Минулось. Ми простили вам

тодішню недостачу такту

і не гадаємо платить

подібним фактом того факту.

Пощо платить? Життя платить!

Сама неправда – гірша кари.

Нетакт ваш – шкоду вам приніс,

а днесь дармі за нього свари.

Одного просимо лиш вас

в ім’я тюрми отсеї й муки:

любіть свій край! Любіть свій люд,

що днесь цілує вас у руки,

що мучеників бачить в вас!

В нім бачте ціль своєї праці!

А впрочім, як вам схочеться,

навчати вас не маєм рації.

І чи захочете признать

минулі блуди, чи забагнуть

вас ноги знов нести туди,

куди носили й ті сліди

на небо без кінця топтать.

Се теж як ваші коні тягнуть.

І до поправи, до покути

вас звать ми теж не компетентні.

Лиш скромне питання одно:

«Чи не могли б ви, як давно

колись були, й тепер ще бути

хоч трохи щирі й консеквентні?»

30.III 1882

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Культура», 1925, № 1, с. 2 – 3. Вірш є відгуком поета на судовий процес Ольги Грабар та інших «москвофілів», що відбувся у Львові в 1882 р. Підсудні, що звинувачувалися у шпигунстві на користь Росії, були виправдані. Франко згадує обставини свого першого арешту, коли «москвофіли» глузували з нього і вимагали для нього суворої кари.

Збереглися два автографи – ранній (ф. 3, № 191, с. 13 – 14) та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 75). Ранній має заголовок «Ув’язненим руським людям» і окремими строфами відрізняється від пізнішої редакції.

Зважаючи на це, наводимо з автографа № 191 два рядки із другої строфи та восьму і дев’яту строфи:

що й ми колись-то в домі тім

ще гірше мучились-страждали.

І чи ви схочете признать

минулі блуди – чи забагнуть

вас ноги знов нести в ту ж путь,–

се теж як ваші коні тягнуть.

І до поправи, до покут

вас звать – ми теж некомпетентні;

одно лиш просим: будьте все

одверті, щирі й консеквентні!

Згадайте, братія моя – алюзія до «» до Шевченківського циклу В казематі (1847), котрий починається тим самим рядком.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 332 – 333.