Посвята Михайлові Петровичу Драгоманову

Іван Франко

Тобі сей труд! Та ж смілим словом ти

Розбив круг нас невіжості границі!

На світло вирвав нас із темноти,

На волю вивів з мертвоти темниці!

Та ж ти вказав нам путь, куди іти,

Як жизнь і кров до людськості скарбниці,

До поступу будови докладати, –

Добра собі в добрі для всіх шукати.

Сидячи в тьмі, ти кинув жар горющий,

Що зразу очі наші поразив,

В непривичних то страх, то гнів болющий,

То нехіть, то спротивлення збудив.

Но жар горів, – наш мозок трепечущий

І дух наш, мислі, кров, чуття займив

І переродив нас – твої ми стали,

І в тобі честь, добро, світ покохали.

Прийми ж сей труд! В чужім, далекім краю

Сам, в бою, в труді йдеш вперед раз в раз…

Коли ти рідним словом нагадаю

Вкраїну-матір, – о, згадай і нас,

Своїх синів, що враз з тобов бажають,

Щоб швидко блиснув правди й волі час,

І щоб тебе із вигнання, із дали

На вольній ми Вкраїні повітали!..

Примітки

Вперше надруковано в кн.: Фавст. Трагедія Йогана Вольфганга Гете: Часть перша. – З німецького переклав і пояснив Іван Франко. – Львів; Заходом редакції «Світа», 1882. – С. III – IV. У частині тиражу вірша немає. На с. III – тільки назва рубрики «Переднє слово». У примірниках, де вірш є, рубрику вміщено на с. V – безпосередньо над початком тексту переднього слова. Отже, відсутність «Посвяти…» – не поліграфічний брак. Її або знято у процесі друкування книги, або (що ймовірніше) Франко просто скористався вільним листком і вирішив його заповнити (аналогічно в майбутньому з’явиться на світ знаменитий пролог до поеми «Мойсей»).

Подається за цим виданням.

Драгоманов Михайло Петрович (1841 – 1895) – український публіцист, літературний критик, фольклорист, історик літератури і громадський діяч.

Ставлення І. Франка до Драгоманова було неоднозначним і непослідовним (як, зрештою, непослідовністю відзначалися і погляди самого Драгоманова). З одного боку, Франко захоплюється ідеями мислителя, високо цінує його доробок (найкращі твори Драгоманова «запевнили йому місце між визначними публіцистами XIX віку»), присвячує йому ряд своїх праць (зокрема «Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова»). З іншого, полемізує з ним (іноді занадто гостро), відверто відмовляється виконувати його поради, а по смерті Драгоманова – навіть осуджує його.

«Реасумуючи все, що лишилось мені в пам’яті з його впливу, я сказав би, що він не був для мене батьком, добрим, ласкавим і вирозумілим на хиби поводирем, а радше батогом, що без милосердя, не раз несправедливо, а завжди болюче цвіґав мене. Се була важка школа, тяжча, як у дрогобицьких василіян» (лист до А. Кримського від 26 серпня 1898 р.).

Під час загострення хвороби І. Франка, за його спогадами, мучив «дух Драгоманова», скручуючи йому руки дротом, б’ючи по них молотком тощо (Мельник М. З останнього десятиліття Івана Франка. – Львів, 1999).

«Посвята Михайлові Петровичу Драгоманову», власне, відбиває одну з Франкових оцінок діяльності мислителя, висловлену майже із синівським захопленням.

Ростислав Чопик

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 120 – 121.