Гуманний Мошко
Іван Франко
Гуманний будь, синку! Чи студить, чи пражить,
Чи голод дав Бог, чи врожай,
Чи хто з чобітьми тобі в душу залазить,
Усім ти добра побажай, –
Розуміється, вміючи.
Як випаде інколи час безталанний, –
Терпи, не погань собі рук,
Ще й благослови їх! Будь, синку, гуманний,
Як Мошко Цуфіль з Жабокрук, –
Розуміється, небіжчик.
Питаєш, чим Мошко гуманним явився?
Ой, Мошко премудрий був жид,
А що арендаторством у коршмі трудився,
Се певно, признаєш, не стид, –
Розуміється, для жида.
А Мошкова коршма у полі стояла,
Далеко геть-геть за селом,
В зимі хуртовина її замітала
Заметів високим валом, –
Аж страшно глянути.
От раз в тих заметах пан польський вельможний
Копався від півдня до зір,
А ніччю вся чвірка і пан подорожний
До Мошка заїхали в двір –
На гіт шабес .
Загрюкали в браму, загримали в двері:
«Гей, Мошку! Чи ще ти не встав?»
А Мошко давненько вже був по вечері
І бублію (!) в коршмі читав –
Як і слід у шабес.
На грюкання Мошко не вийшов до пана,
Лиш Єнта зо світлом пішла,
«Агов! Чи нам кажеш стояти до рана?
Холера на вас би зайшла!» –
Так крикнув фірмам,
А два козаки вже з козлів поскакали
І пана під пахи взяли,
З карети устати йому помагали,
В берлячах і в футрі до корчми ввели
З панським гонором.
«Hej, Żydzie!», – пан крикнув на першому вступі,
Та жид ані з місця не встав,
Неголосно, муркотом в своїй халупі
При столі якусь книгу читав,
Як і слід у шабес.
Лиш Єнта услужна перед паном стала.
«Що ясний пан скаже?» – рекла.
«Nocujemy tutaj. Pościel u mnie cała!
Wypróżnij tam alkierz! Paszła!»
І відвернувся від неї.
А тут козаки коло пана, як діти,
І шапку, і футро, й берлячі зняли,
А щоб він чужого не мусів глядіти,
З карити вечерю й постелю внесли,
Як подоба вельможному пану.
Та Мошко на все те не глянув ні разу,
Все книжку читав і читав,
Аж пан, мов почувши смертельну образу,
Перед ним, мов медвідь, грізний став,
Заложивши руки назад.
«Hej, Żydzie, czyś ślepy i głuchy, tumanie?
Nie widzisz, kogo masz przed sobą!»
«Nie widzę i widzę, bo teraz ja, panie,
Rozmawiam z najwyższą osobą.
А в думці додав: «Horsty, напасть!»
Пан троха жахнувся і закусив зуби
І мовив: «Choć pilno mi w drogę,
Nocuję w tej karczmie, A wiesz ty, mój luby,
Że zaraz powiesić cię mogę
Za takie twoje gadanie?»
А Мошко плечима здвигнув: «Що пан може,
То я того знати не можу;
Одно тільки знаю, що пан, хоч вельможний,
Не вийде поза волю Божу».
А в дусі додав: «А Richn danen Tat’n aran!»
І знов пан жахнувся і закусив зуби
Й сказав: «Odpowiadasz przytomnie.
Nie głupiś, jak widzę. A przyznaj się, luby,
Co też w duszy swej myślisz o mnie?»
А в дусі додав: «Czekaj, psia krew, teraz cię złapię!»
А Мошко лиш очі прижмуривши тропіка,
Немов щось хотів нагадати,
На пана поглянув, – пан сів проти Мошка, –
І ось як став відповідати,
Додавши в дусі: «Warts a bissel!»
«Якби та всі ріки – одна ріка була,
Було би великеє диво;
Якби та всі гори – одна гора була,
Чи вийшов би пан на ню живо?»
Пан: «Djabła ty łysego! A czego?»
«Якби дерева всі були одна груша,
І дуже була би плідна,
І всі її плоди достигли прекрасно
І стала з них грушка одна,
А та одна грушка була би мягка, як гівно,
А пан би її з’їв! То було би красно!»
Перших 6 строф написано в р. 1904, решта д. 17 вересня 1914
Примітки
Твір з рукописної спадщини І. Франка. Збереглися два автографи: неповний – ф. 3, № 241, та повний – ф. 3, № 233, арк. 80 – 82. Перший із названих містить 6 строф, твір заголовка не має, датування відсутнє. У другому – 19 строф, включаючи початкових шість, ідентичних строфам першого рукопису, має заголовок «Гуманний Мошко» та зазначення: «Перших 6 строф написано в р. 1904, решта д. 17 вересня 1914». Цілком очевидно, поет у 1914 р. звернувся до твору, розпочатого саме в тому автографі, що згаданий нами першим, визначив час початку роботи над твором як 1904 р. та втілив давно виношуваний творчий задум. В останньому рядкові твору правка: замість «То було би красно!» спочатку стояло (далі закреслено) «Ось воно!»
Публікується вперше, за автографом № 233.
Микола Бондар
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 205 – 209.
