Widmung

Іван Франко

Er war ein Bauernsohn und ist ein Fürst im Reiche der Geister geworden.

Er war ein Leibeigener und ist eine Großmacht im Reiche der menschlichen Kultur geworden.

Er war ein ungeschulter Laie und hat Professoren und Buchgelehrten neue, lichte und freie Bahnen gewiesen.

Er seufzte zehn Jahre unter der russischen Soldatenmuskete und hat für die Freiheit Rußlands mehr getan als zehn siegreiche Armeen.

Das Schicksal verfolgte ihn im Leben soviel es konnte und vermochte doch das Gold seiner Seele nicht in Rost, seine Menschenliebe nicht in Haß und Verachtung, sein Gottvertrauen nicht in Verzweiflung und Pessimismus zu verwandeln.

Das Schicksal sparte ihm nicht Leiden, aber es kargte auch nicht mit Freuden, welche aus einer gesunden Lebensquelle flössen.

Und es hat ihm das Beste und Kostbarste doch erst [bis] nach dem Tode vorenthalten – unvergänglichen Ruhm und die immer neu hervorblühende Freude der Millionen Menschenherzen, welche seine Werke immer hervorrufen.

Das war und ist für uns Ukrainer Taras Sevcenko.

Примітки

Уперше надруковано у віденській газ.: Die Zeit: Morgenblatt. – 1914. – № 4136. – 3 квітня.

Передруковано у вид: Franko Ivan. Beiträge zur Geschichte und Kultur der Ukraine. – Berlin, 1963. – S. 175.

У вищеназваному виданні цей твір уміщено не в розділі літературознавчих статей, а в розділі оригінальних поезій та поетичних перекладів Франка, зокрема винесено на початок Франкових німецькомовних перекладів віршів Т. Шевченка. Очевидно, що упорядники видання зазначений текст розглядали як поетичний твір. До жанру поезії в прозі відносять «Widmung» і франкознавці-текстологи.

У перекладі українською мовою (за назвою «Присвята») цей текст друкувався у т. 39 50-томного Зібрання творів (255):

«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа.

Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віру в Бога в зневіру і песимізм.

Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і всерозквітаючу радість яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко».

У той же час «Widmung» може розглядатися як твір поезії, є підстави для наведення його тексту мовою оригіналу.

Подається за виданням «Beiträge…».

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 203.