12. О. Лунатикові

Іван Франко

Квилить поезія німа, безрука:

«Не геній ти, а взір лиш продуцента!»

Глум і безсилля – труду мого рента.

Всьо рветься, гасне. Ох, тяжка розлука!

«Без маски», стор. 6

Я не геній, синку милий,

Тим ніколи й не хваливсь;

Працював, що було сили,

Перед сильним не хиливсь;

Фарисейству й лицемірству

Я концесій не робив;

Людській кривді, злості й звірству

Я ні раз не підхлібив.

В долі добрій чи злиденній

Чесно, просто йшов весь вік

І йду досі. Я не геній,

Я звичайний чоловік.

Я для геніїв грядущих

Поле дикеє орав,

Шлях серед хащів найпущих

Просікав і протирав;

Для голодних пік сквапливо

Разовий, не панський хліб,

І ставав на всяке жниво,

І в’язав свій скромний сніп.

В сніговійниці студеній

Рук не закладав назад.

Я не плачу, що не геній,

Та чом ти так сьому рад?

А що часом стогну з болю

І в зневірі сльози ллю,

Се тому, що скрізь по полю

Так багато кукілю,

Що царює баба Бляга,

Так що й краю їй не знать,

І немає ліски мага,

Щоб потвору сю прогнать;

Що характери й сумління

Підгриза якийсь черв’як;

Що молодші покоління

Схнуть і в’януть вчасно так.

Правда, синку, я не геній…

Ex, якби я геній був!

З тих істерій, неврастеній

Я б вас чаром слів добув;

Я б, мов вихор, вас з собою

Рвав до ясних, світлих мет

І до жертви, і до бою

Вів би ваш я смілий лет!

Я б вам душі переродив,

Я б вам випрямив хребти,

Я б мужів з вас повиводив –

Навіть з мавп таких, як ти!

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1903 р., кн. 7, с. 5 – 6, під заголовком «Із циклу «Злоба дня». О. Лунатикові». Цей твір був відповіддю на вірш «Іван Хромко» Остапа Луцького, що виступив під псевдонімом О. Лунатик (див.: О. Лунатик. Без маски. Коломия, 1903).

Луцький Остап – український поет-декадент.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 267 – 268.