10. Пані Февросія

Іван Франко

(Наслідування)

«Панечко, голубочко,

Февросіє-любочко!

Чом сидиш зажурена,

Голова понурена?»

«Ох, покинь, мій синчику,

Дай спокій, русинчику!

І без тебе нудь мені.

І без тебе труд мені.

В три дуги згинаюся,

З всяким лихом знаюся».

«Се ж біда, голубочко,

Февросіє-любочко!

Таж ти дама знатная,

Пані многовладная».

«Ой, була, мій синчику,

Славилась, русинчику,

Дамою всевладною

Чемною, укладною,

Ситою, обильною,

До людей прихильною».

«Звісна річ, голубочко,

Февросіє-любочко:

Срібла, злота й нині ще

В тебе повно в скрині ще».

«Ох, було, мій синчику,

Прогуло, русинчику!

Нині ж із турботами

Я живу банкнотами,

Синіми та сивими,

Через півфальшивими».

«Як же так, голубочко,

Февросіє-любочко?

Де ж твої вихованці,

Дукачі, карбованці?»

«Всі пішли, мій синчику,

Всі пішли, русинчику,

На гармати новії,

На довги банковії,

Німцям за муніцію,

Дома на поліцію».

«Пошукай, голубочко,

Февросіє-любочко!

Ти хоч не оглядная,

А була ж ощадная».

«Ох, дарма, мій синчику,

Не знайдеш, русинчику,

Як у місі драному!

Все пішло по-п’яному,

Вся я обідралася,

Спилась, розікралася».

«Сором же, голубочко,

Февросіє-любочко!

Як сусіди зловлять раз,

Обсміють, обмовлять нас».

«Взнали вже, мій синчику,

Взнали все, русинчику!

Наче біс їх всіх жене,

Підняли на сміх мене

І плюють, і лаються,

Ще й побить збираються».

«Ти сама, голубочко,

Февросіє-любочко,

Вшанувавши день святий,

В зуби їх телень та бий!»

«Я й не сплю, мій синчику,

Не мовчу, русинчику,

Серджуся, що й дзусь собі!

Плюнуть – обітрусь собі,

Копнуть – я не лаюся,

До землі хиляюся».

«Дрантя ж ти, голубочко,

Февросіє-любочко!

Дрантя, не красавиця!

Треба геть поправиться».

«Поправляюсь, синчику,

Заходжусь, русинчику:

Віддаю юстицію

Під дозір в поліцію,

Обриваю армію,

Заводжу жандармію».

«На кого ж, голубочко,

Февросіє-любочко,

Та орда татарськая,

Ватага жандармськая?»

«Та на мене ж, синчику,

На саму, русинчику,

Щоб хилилась, гнулася,

Щоб не ворухнулася,

Волі не бажала вже,

Лиш «ура» кричала все!»

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Нове зеркало», 1884 р., № 17, 13 вересня, с. 2, за підписом Мирон ***. Зберігся чорновий автограф вірша (ф. 3, № 194), датований «7.ІХ.84», із незначними розходженнями порівняно з текстом збірки.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 262 – 265.