10. «На ріці вавілонській…»

Іван Франко

На рѣкахъ вавилонскихъ, тамо сѣдохомъ и плакахомъ.

На ріці вавілонській – і я там сидів,

На розбитий орган у розпуці глядів.

І ругався мені вавілонців собор:

«Заспівай нам що-будь! Про Сіон! Про Табор!»

«Про Сіон? Про Табор? Їм вже честі нема.

На Таборі – пустель! На Сіоні – тюрма!

Лиш одну хіба пісню я вмію стару:

Я рабом уродивсь та рабом і умру!

Я на світ народився під свист батогів

Із невольника батька в землі ворогів.

Я хилиться привик від дитинячих літ

І всміхаться до тих, що катують мій рід.

Мій учитель був пес, що на лапки стає

І що лиже ту руку, яка його б’є.

І хоч зріс я, мов кедр, що вінчає Ліван,

Та душа в мні похила, повзка, мов бур’ян.

І хоч часом, мов грім, гримне слово моє,

То се бляшаний грім, що нікого не вб’є.

І хоч душу манить часом волі приваб,

Але кров моя – раб! Але мозок мій – раб!

Хоч я пут не ношу на руках, на ногах,

Але в нервах ношу все невольницький страх

Хоч я вольним зовусь, а, як раб, спину гну

І свобідно в лице нікому не зирну.

Перед блазнем усяким корюся, брешу,

Вольне слово в душі, наче свічку, гашу.

Хоч труджусь день і ніч, не доїм, не досплю,

А все чую, немов я на панськім роблю.

І хоч труд свій люблю, а все сіпа гачок:

Ти прикутий до нього, мов раб до тачок.

Хоч добра доробивсь, та воно лиш тяжить,

Мов чуже для когось, мушу я сторожить.

З ким в житті не зійдусь, все підляжу йому;

Так чи сяк вибирать – все найтяжче візьму!

І хоч часом в душі підіймається бунт,

Щоб із пут отрястись, стати твердо на грунт, –

Ах, то и се не той гнів, що шаблюку стиска,

Се лиш злоба низька і сердитість рабська.

Вавілонські жінки, відвернувшись, ідіть

І на мене здивовано так не глядіть!

Щоб не впало прокляття моє на ваш плід,

Не пришилось би раба привести вам на світ.

Вавілонські дівчата, минайте мене,

Хай мій вид співчуттям серце вам не торкне!

Щоби вам не судилась найтяжча судьба,

Найстрашніша клятьба – полюбити раба!»

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Літературно-науковий вісник», 1902, кн. 1, с. 2 – 3, під заголовком «На рѣках вавилонских тамо сѣдохомъ…» і з датою «29.XI 1901». У тексті, друкованім у збірці «Semper tiro», відсутня десята строфа, що є у першодруці:

І хоч вирветься з уст крик: «Най гине тиран»,

То не крик се душі, тільки брязкіт кайдан.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 157 – 159.