11. «Вже ж твоя святая воля…»

Іван Франко

Человѣки и скоты спасеши, господни!

(Псалом 35)

Вже ж твоя святая воля,

Коли хочеш – потурай.

Можеш навіть без розбору

Всіх людей пустити в рай.

Всі ми грішні, всіх життя нас

По калюжах провело,

А такого, щоб без плями,

Зроду-віку й не було.

А всі ті гріхи, провини,

Що за них нас, скільки чуть.

Страшать пеклом моралісти

І вже в сім житті печуть, –

Щоб тебе се ображало,

Отче, се невчасний жарт!

Проти твойого величчя

Се і плюнути не варт.

Та й скотину, якщо воля,

Всю бери на райський лан.

Адже там твої любимці –

Шоробор і Лев’ятан.

А котрі поміж святими

«Нищі духом», можуть стать

І кормити ту скотину,

І з-під неї гній метать.

Навіть дикі, хижі звірі

Можуть там ввійти всі враз, –

Звісно, з тим, щоб всі святії

Мали вільний вафенпас.

Лиш одно мені не може

Поміститься в голові:

Мали б і всі ті падлюки,

Ті без скопу неживі,

Ті перевертні жорстокі,

«Переконані» кати,

Всі ті скоти в людськім тілі

Теж до раю увійти?

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Semper tiro», с. 96 – 100.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 159 – 160.