7. «І досі нам сниться…»

Іван Франко

І досі нам сниться,

І досі маниться

Блакитного того Дону

Шоломом напиться.

Від роду до роду

Сю далеку воду

Ми співали-споминали,

Як мрію-свободу.

Якби-то нам з Дону

Та не було грому,

То вже б ми над Бугом, Сяном

Не дались нікому.

Якби-то над Доном

Стали ми рядами,

Залізними панцирями

Сперлися з ордами!

Були би ми «Полю»

Шляхи заступили.

Золотими шоломами

З Дону воду пили.

Була б нас не рвала

Степовая птаха,

Якби на Дону стояли

Чати Мономаха.

Ліниво-ліниво,

Як Донові хвилі,

Плили віки за віками,

Наш гаразд розмили.

Довелось-таки нам

Над тим Доном стати

Робітницькими валками

Байдаки таскати.

Довелось-таки нам

До його застукать:

Під землею для чужого

Камінь-вугіль цюкать.

Довелось-таки нам

В нім шукати броду:

Не шоломом – пригорщами

Пити з нього воду.

Довелось-таки нам

З Дону дань приймити:

Бурлацькії шмати прати,

Босі ноги мити.

13.VII 1906

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Semper tiro», с. 87 – 88.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 153 – 155.